Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Серпень 15, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 18 Травень 2018 18:57

Запрошує Національний музей Тараса Шевченка

Rate this item
(0 votes)

18 ТРАВНЯ — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗЕЇВ

Колекція Національного музею Тараса Шевченка налічує понад 85 тисяч експонатів. Напередодні Міжнародного дня музеїв кореспондент «ДУ» зустрівся з Дмитром Стусом, який очолює Національний музей Тараса Шевченка, і дізнався про те, як створювався Музей та чим він живе зараз.

— Отже, пане Дмитре, як постав Національний музей Тараса Шевченка?

— Після смерті Шевченка його друг — художник Григорій Честахівський склав опис мистецьких творів, робочого приладдя та інших речей, які на той час перебували в майстерні Шевченка.
Згодом він передав їх чернігівському колекціонеру-меценату Василю Тарновському, зауваживши, що Тарасова спадщина має зберігатись у «національному хранилищі».
Колекція Тарновського поповнювалася картинами Шевченка, його особистими речами і, нарешті, Василь Васильович прийняв рішення передати її до Києва, вважаючи, що до спадщини і меморій Тараса Шевченка повинні мати доступ звичайні громадяни. Згодом певний час колекція Тарновського зберігалась у Чернігівському історичному музеї.
Аж 1940 року уряд Української РСР ухвалив рішення про створення Центрального музею Т. Г. Шевченка, зосередивши тут усі оригінальні матеріали, пов’язані з його життям і творчістю. Зібрано було близько 10 тисяч експонатів. Із початком війни діяльність Музею, звісно, припинилась, а експонати були вивезені до Новосибірська. Після війни їх знову повернули до Києва.
Сьогодні до уваги відвідувачів Музею — картини Тараса Шевченка, документи, які розповідають про його непросте життя і творчість, рукописні списки його поезій, рідкісні фотографії поета та його друзів, першодруки творів. Завітавши до Музею, відвідувачі побачать майже всі видання його творів, причому з автографами, а також літературу, присвячену поету.
Представлено також твори видатних художників, скульпторів, письменників і композиторів, присвячені Тарасу Григоровичу. Скажімо, Карла Брюллова, Іллі Рєпіна, Івана Сошенка, Петра Клодта та багатьох інших.
— Які плани на Міжнародний день музеїв цього року?
— Тема цьогорічного Дня музеїв — «Музеї в мережі: нові методи, нові відвідувачі». Тому ми вирішили активно попрацювати з нашою онлайн-аудиторією і залучити нових відвідувачів через соціальні мережі.
Будемо експонувати фотографії Музею авторства наших відвідувачів, зробимо онлайн-екскурсію в прямому ефірі. Звісно ж, будуть і традиційні екскурсії, а в експозиції буде можливість пройти квест із пошуку експонатів XIX століття та їх сучасних аналогів.
— Взагалі питання інновацій у музейній сфері дуже цікаве. Чи працюєте ви у цій сфері?
— Що значить — інновація? У музейній сфері ми значно відстаємо від світових взірців і стандартів. Це стосується буквально всього — кадрів, форм роботи, наукового забезпечення (краєзнавство давно не задовольняє потреб, а соціальна антропологія в Україні все ще не наука), оцифровки колекції, мультимедіа, хронічної відсутності фінансів, які б можа було спрямувати в розвиток Музею, матеріально-технічної бази.
Цей список доволі великий, але наш колектив намагається робити максимум можливого, тверезо оцінюючи свої сили і фінансові можливості. Ми продовжимо оцифровувати і створювати банк даних нашої колекції, а з наступного року у вигляді експерименту перейдемо до лекцій і інтерактивних обговорень із дітьми різного віку.
Дві наші молоді співробітниці — Настя Аболєшева і Марія Дуброва — щойно повернулися з Польщі, де два тижні стажувалися в провідних музеях Варшави. Привезли чимало цікавих і технологічних ідей, спробуємо адаптувати їх до наших можливостей.
— Скільки загалом експонатів сьогодні у 14 залах Музею і чи надходять вони й зараз?
— Загалом колекція Музею налічує понад 85 тисяч експонатів, з яких до основного фонду належать 34 тисячі експонатів. В експозиції представлено менше 10% основного фонду.
Звичайно, роль оригінального експонату в українському музейництві посідає ключове місце. Але це не повинно ставати самоціллю, найважливіше — вміння оперувати, висвітлювати та актуалізувати ті скарби, що зберігаються у фондах.
Останнє державне поповнення нашої колекції було близько 10 років тому, а самостійно Музей не має можливості викупити річ, яка, наприклад, належала родині Шевченків, чи викупити картину сучасного ілюстратора поезії Шевченка. На це просто не передбачено бюджету. Тому єдиний вихід — приймати експонати в дар. Таким шляхом і відбувається поповнення колекції.
— У Національного музею Шевченка є кілька філій. Розкажіть, Дмитре Васильовичу, і про них.
— У Музею є два відокремлених відділи-філії. Більш відомий Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка, що на Майдані Незалежності. У цій будівлі Шевченко проживав з весни 1846 року до свого арешту у квітні 1847-го.
У Подільському районі Києва є ще один Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка «Хата на Пріорці». Там зібрано предмети побуту середини-кінця XIX ст.: посуд, глиняні вироби, національні костюми, фотографії і картини, меблі і домашнє начиння.
Саме цим він і цікавий — відтворенням побуту 1850–1860-х років, світу речей і предметів, що оточували Шевченка та його сучасників. Поруч із будинком росте 400-літній дуб, під яким любив сидіти Шевченко.
zal museum— Колектив Музею організовує і проводить культурно-мистецькі заходи, присвячені видатним постатям та подіям, які залишили помітний слід в історії України. Хотілось би і про цей напрямок роботи почути.
— Ми намагаємося кілька разів на рік проводити масштабні виставкові проекти, які б залучали до нас нову аудиторію та були б цікаві і дітям, і дорослим.
Нещодавно ми реалізували освітньо-виставковий проект «(Р)ЕВОЛЮЦІЯ МІФУ: трансформація кобзарства у ХІХ–ХХІ століттях». Нам важливо було не лише порушити саму тему кобзарства, а й показати, як змінювався цей феномен, це явище з ХІХ століття, як на кобзарство вплинув Шевченко і що відбувається з кобзарством як явищем зараз.
До виставки куратори проекту Настя Аболєшева та Віка Антоненко підготували багато інтерактивного матеріалу — музичних інструментів, на яких можна було спробувати зіграти, тактильних експонатів, речей для взаємодії.
Усе це було зроблено для того, щоб проста людина (а особливо дитина) була долучена до проекту, щоб їй було комфортно, а перебування в Музеї насамперед викликало емоцію, а вже потім розказувало якусь історію чи показувало красиву картинку.
У рамках проекту відбувалися концерти, кінопокази, безкоштовні екскурсії, квести для дітей. На виставці були представлені живопис, графіка та скульптури з колекції, а також унікальні світлини та концертні афіші з фондів Центрального архіву-музею літератури і мистецтва України та Центрального державного архіву зарубіжної україніки, музичні інструменти з приватних збірок, а також відеоматеріали.
Також ми постійно співпрацюємо з художниками, колекціонерами, посольствами, галереями. Намагаємося показувати не тільки мистецтво шевченківської епохи, а й розкривати сучасні теми — соціальні, духовні, культурні. Наші виставки змінюються щомісяця, тому відвідувати Музей можна і, головне, потрібно не лише в березні, коли вся Україна згадує Шевченка.
Напевно, одна з найголовніших тем останніх років на наших виставках — це рецепція художниками подій на Сході України. На такі проекти завжди приходять чимало людей, це — архіважлива тема, та водночас не хочеться спекулювати і зловживати нею.
expo— У світі є ще музеї, присвячені Тарасу Шевченку?
— Звичайно. Можемо говорити про два «екзотичних» полюси Шевченка — Казахстан та Китай. У Пекіні у 2016 році був відкритий Музей-галерея, присвячений нашому поету і художнику. Ми маємо давні і дружні відносини з організаторами цього Музею.
Каліграфія за шевченківськими мотивами, ілюстрації до «Кобзаря», пейзажі сучасної України авторства китайських художників неодноразово експонувались у нашому Музеї, а зараз вони складають частину експозиції Музею в Пекіні.
Що ж до Казахстану — там розташований найбільший Музей Тараса Шевченка за межами України. На Мангишлаці Тарас Григорович провів довгих 7 років, і цей період істотно вплинув на нього. Окрім того, Шевченко — перший професійний художник, який малював казахські степи та самих казахів.
— Чи можете назвати хоча б приблизну кількість відвідувачів Музею? Якщо не за час його існування, то хоча б починаючи з 2012 року, коли Ви очолили колектив.
— За рік Музей відвідує приблизно 80000 осіб. Найуспішнішим у цьому плані був 2014 рік, коли відзначалося 200-ліття від дня народження поета, Музей відкрився після реконструкції, а образ Тараса Шевченка займав важливе місце у Революції Гідності.
— Поділіться, пане Дмитре, планами на майбутнє.
— Планів дуже багато. Головне — це стратегічне, планове функціонування усіх сфер музейної діяльності: наукової, освітньої, виставкової, експозиційної.
Ми багато думаємо над тим, що цікавить нашу аудиторію, як Музею залишатися конкурентоздатним на рівні не лише інших київських (не кажучи вже й про світові) музеїв, а й просто — бути помітними, важливими і значущими поруч із широким спектром освітнього та культурного дозвілля, яке пропонує столиця.
У пріоритеті також робота з людьми з особливими потребами, насамперед спрямована на те, аби ці люди бодай у нас могли забути про свої проблеми. Є ідеї для оптимізації наших екскурсійних послуг, але це довга і копітка робота.

Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».