Він не розуміє, хто переклав речі, хто залишає для нього дивні листи. Він відмовляється вірити у примар та іншу нечисту силу, проте іншого пояснення тому, що відбувається, також не може знайти. Не будемо переповідати всіх подробиць сюжету, аби не втратилася інтрига. Лише зазначимо, що прекрасна незнайомка-привид та безстрашний лицар обов’язково знайдуть своє кохання у фіналі цієї чарівної історії.
«Хоча п’єса «Дама-примара» написана дуже давно, але вона залишається для нас важливою і сьогодні. З одного боку, маємо високий рівень духовності персонажів, а з іншого — не можуть не зацікавити інтриги сюжету. Я рада, що вистава повернулася на сцену, і сподіваюсь, що її чекає довге творче життя», — розповіла Ірина Кліщевська.
Це вже друга постановка п’єси на сцені «Колеса». Перше втілення «Дами-примари» відбулося тут ще 1996 року. Успіху спектаклю, крім поетичного тексту та професійної режисури, сприяли довершений переклад з іспанської Сергія Борщевського, музика Михайла Чембержі та пластичний малюнок Олександри Майорової. І, звичайно ж, блискуче сузір’я акторів — Станіслав Кокольников, Андрій Мороз, Сергій Ладєсов, Галина Зражевська, Валентина Бойко, Олена Кривда, Наталія Надірадзе-Вронська та інші. Саме ці актори, хоча й не задіяні у новій постановці, але надали значну допомогу в її підготовці.
Сценічне рішення нової версії залишилося тим самим, проте сама вистава значно відрізняється від попередньої. Змінюється енергетика, вона стає більш активною. Тепер грають молоді, однак уже досить досвідчені актори. Вони внесли свій енергетичний заряд, і це відчувається глядачами в залі. У новій постановці більше значення надається рухам героїв, а музичне аранжування співзвучне з нашим часом.
Ось що про виставу розповіли самі артисти:
Вадим Лялько (виконує роль Дона Мануеля, єдиний актор, який задіяний в обох версіях вистави): «Перша постановка була більш емоційна, а зараз спостерігається усвідомлений підхід до матеріалу. У виставі тонко розкрито духовний світ персонажів».
Олександр Дідик (Косме, блазень): «Мені найбільше подобається початок, а заданий темп не спадає протягом усієї вистави».
Аліна Проценко (Донья Анхела): «У кожному новому проекті знаходиш для себе щось нове. Багато цікавого я відкрила і працюючи над «Дамою-примарою».
Ольга Армасар (Клара, служниця): «У виставі є багато яскравих моментів, які надовго запам’ятовуються. Зокрема, коли чоловіки фехтують шпагами, а жінки танцюють східний танець».
Едуард Кіхтенко (Дон Луїс): «В усіх персонажів дуже розвинуто поняття честі. На жаль, у наш час воно притупилося».
Дмитро Соловйов (Дон Хуан): «Мені симпатичний мій персонаж. Він дуже добрий і дуже закоханий».
Анна Артем’єва (Ісабель, служниця): «Моя героїня дуже схожа на мене. Така ж дотепна, хитра і вродлива». (Сміється).
Денис Драчевський (слуга, він же привид): «Дуже цікава реакція глядача. Можливо, хтось злякається, коли побачить мене в образі двометрової примари».
Звичайно, режисерові та акторам ще потрібно дещо попрацювати над постановкою. Зокрема, це стосується мови дійових осіб та пластики їхніх рухів. Але вже з перших показів стало зрозуміло, що глядачі відчувають те ж саме, що й виконавці на підсвідомому рівні. А це головне.

Едуард ОВЧАРЕНКО