Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Травень 28, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 27 Березень 2015 20:29

Нове втілення першої української опери

Rate this item
(0 votes)

Хоч як див­но, але прем’­єра пер­шої ук­ра­їн­ської опе­ри — «За­по­ро­жець за Ду­на­єм» Се­ме­на Гу­ла­ка-Ар­те­мов­сько­го від­бу­ла­ся на сце­ні про­від­но­го те­ат­ру Ро­сій­ської ім­пе­рії — Ма­рі­їн­сько­го у Санкт-Пе­тер­бур­зі 14 квіт­ня 1863 ро­ку. А вже за рік її по­чу­ли ша­ну­валь­ни­ки опер­но­го мис­тец­тва у Боль­шо­му те­ат­рі у Мос­кві, де од­ну з го­лов­них пар­тій із ве­ли­ким успі­хом ви­ко­нав ав­тор цьо­го тво­ру.

На жаль, після сумнозвісного Емського указу — про заборону української мови — ця опера була вилучена з репертуару всіх театрів. Лише за двадцять років її вперше виконала українська трупа Михайла Старицького у Ростові-на-Дону. Цікаво, що одну з головних партій — Оксани — співала видатна українська драматична актриса — Марія Заньковецька.
На сцені Київського театру опери і балету «Запорожця за Дунаєм» уперше поставили у 1934 році, її диригентами-постановниками були В. Йориш і В. Смекалін. Від того часу столичний театр опери і балету часто її поновлював. Найбільшу популярність отримала постановка 1978 року, яку здійснили диригент Стефан Турчак, режисер Дмитро Гнатюк, художники А. Волнін і О. Бурлін.


Колоритна, народна за духом і мелодійна музика цього твору незмінно підкорювала серця слухачів, а чудові дуети, арії та хорові сцени сприймалися як класичні шлягери. Попри деяку простоту і навіть наївність сюжетних колізій перша українська опера завжди користувалася популярністю серед широких кіл шанувальників класичної спадщини. Її демократична спрямованість, легкість для сприйняття, колоритні народні типажі незмінно викликали симпатії і підкорювали серця всіх, хто хоча б раз її почув.
Протягом тривалого часу перебування в репертуарі Київського театру опери і балету, а згодом Національної опери України у театрі склалася традиція завершувати кожний сезон саме «Запорожцем за Дунаєм». Отож не дивно, що чимало видатних співаків прагнули виконувати сольні партії у цій опері.
Серед найславетніших імен вокалістів, що брали участь у різних постановках цієї опери, — Іван Паторжинський, Михайло Донець, Микола Шопша (Карась), Марія Литвиненко-Вольгемут, Оксана Петрусенко (Одарка), Зоя Гайдай, Зоя Христич, Гізелла Ципола (Оксана), Юрій Кипоренко-Доманський, Василь Козерацький, Володимир Тимохін, Анатолій Солов’яненко (Андрій), Михайло Гришко, Юрій Гуляєв, Анатолій Мокренко, Дмитро Гнатюк (Султан).
Нову версію відомої опери здійснили: Мирослав Скорик — художній керівник театру, який виконав музичну редакцію та оркестровку, Анатолій Солов’яненко — головний режисер театру, який запропонував свою сценічну версію, художник Марія Левитська та хормейстер Богдан Пліш. Танцювальні сцени поставила Аніко Рехвіашвілі — керівник балету Національної опери України.
Прем’єра нової постановки пройшла з гучним успіхом і аншлагом. Присутні належним чином оцінили вдале сценічне оформлення, яскраві і колоритні костюми, пристойне звучання оркестру під орудою диригента-постановника Миколи Дядюри, майстерне виконання хорових та танцювальних сцен.
Виконавці сольних партій — Тетяна Ганіна (Оксана), Дмитро Кузьмін (Андрій), Сергій Магера (Карась), Марія Березовська (Одарка), Олександр Бойко (Султан) та Олександр Мілєв (Ібрам-Аль, Імам) створили переконливі образи і майстерно виконали вокальні партії, що неабияким чином сприяло успіху прем’єри.
Нова постановка опери порівняно з попередньою виявилася більш компактною і динамічною (дві дії замість трьох), режисерська концепція збагатила її новими, вдалими мізансценами і витримана у класичних традиціях попередніх постановок.
Шкода, що у новій постановці не збережена хореографія Павла Вірського у великій танцювальній сцені в останній дії опери, яка була безумовною окрасою попередньої постановки опери.
На щастя, Аніко Рехвіашвілі досить удало зберегла стилістику свого талановитого попередника, її хореографічна концепція гармонійно вписалася у нову постановку опери, без якої неможливо уявити українську оперну сцену.
Однак дещо дивне враження справила музична сторона вистави, особливо оркестровка Мирослава Скорика, яка занадто осучаснила звучання багатьох епізодів, особливо завдяки появі в оркестрі інструментів (ксилофон, бубен та інші), яких не було в оригіналі опери. Деякі з епізодів більше нагадували стиль творів самого М. Скорика, ніж музику С. Гулака-Артемовського.
Занадто радикальною новацією сприймалася і нова версія увертюри опери, написана М. Скориком, яка, по суті, виявилася оркестровим попурі на теми опери і суттєво відрізнялася від оригіналу автора опери.
Чи варто так кардинально «поліпшувати» класичну оперу ХІХ століття, яка є музичним пам’ятником своєї епохи?
Сергій ПИРОГОВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».