Наша схильність до патерналістської поведінки, віра у «доброго царя» чи «справедливого президента», неготовність самим вирішувати свою долю, брати відповідальність на себе в усьому і завжди — то трансформація кріпацької покори, що генетично успадкована від предків. Уже чую обурені голоси моїх земляків: і це він про нас, про революціонерів, героїв із Майдану, бійців АТО? Заспокойтеся, заради Бога. Звісно, не про них мова. Але, крім соціально активних і відповідальних бійців, є серед нас і чимало байдужих людей, мрійників про повернення в СРСР, себто у рабство. Чому? Відповідь нехай кожен шукає у своєму серці.
А для чого тоді просторікував я так довго? Лише для того, аби могли ми відчути, що боротьба за скасування рабства — не абстракція, а нагальна справа, що стосується кожного.
Міжнародний день боротьби за скасування рабства відзначається у системі всесвітніх і міжнародних днів ООН щорічно 2 грудня — у річницю ухвалення Генасамблеєю ООН Концепції про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами у 1949 році.
Рабство, справді, може здатися застарілим поняттям, адже у більшості колоній воно було скасоване ще у XIX столітті. Однак вважати, що рабство у сучасному світі повністю викоренене, буде помилкою. Існують сучасні форми рабства, такі, як сексуальна експлуатація, торгівля людьми, продаж наречених, передача вдів у спадок, шлюби з примусу, низка форм дитячої праці та насильницьке вербування дітей для використання у збройних конфліктах.
Нині у рабстві живуть понад 20 мільйонів чоловіків, жінок і дітей, позбавлених людських прав і гідності. Завдання ж Міжнародного дня боротьби за скасування рабства — заохотити об’єднання зусиль урядів, громадянського суспільства та приватного сектора, спрямованих на викоренення всіх сучасних форм рабства.
У світі й досі існують такі давні форми рабства, як примусова і кабальна праця. Крім того, порівняно недавно людству довелося зіткнутися із сучасним видом рабства — торгівлею людьми. Трудова та сексуальна експлуатація стає одним із найбільш прибуткових видів транснаціональної злочинної діяльності поряд із торгівлею зброєю і наркотиками. За деякими підрахунками, одержуваний від торгівлі людьми дохід становить близько десяти мільярдів доларів на рік. Щорічно тисячі наших співвітчизників їдуть за кордон у пошуках нової роботи, нового життя. Деякі з тих, хто виїжджає, потрапляють у рабство, ставши жертвами обману роботодавців або фірм-посередників.
Указом Президента України «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян», підписаному у 2002 році, визначено, що боротьба проти торгівлі людьми (зокрема міжнародної) є одним із пріоритетних напрямів діяльності правоохоронних органів України.
Протидія торгівлі людьми на національному рівні — комплексна проблема, до вирішення якої залучені співробітники низки міністерств і відомств. Із моменту створення у карному розшуку МВС України і в обласних управліннях внутрішніх справ спеціалізованих підрозділів у боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, головна роль у протидії цьому виду злочинної діяльності відводиться саме цим структурам.
Крім того, з метою ефективного запобігання торгівлі людьми і протидії в Україні діє низка міжнародних організацій і мережа громадських об’єднань. То чи вирішена проблема нині? Поки що — ні. Хоч як прикро, ще й досі тисячі наших співвітчизників залишаються експлуатованими на нелегальних будівельних майданчиках та у фермерських кримінальних господарствах, у борделях далекого й близького зарубіжжя, а діти наші стають жертвами примусового жебрацтва та порнобізнесу.
Чи будемо миритися з цим і надалі, залежить від нас.
Ярослав ШЛАПАК,
Укрінформ