Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Травень 16, 2022

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 03 Жовтень 2014 03:00

Вибори-2014: на старт викликаються... (частина 2)

Rate this item
(0 votes)

Позачергові вибори до Верховної Ради України залишаються однією з ключових тем. Про майбутній похід громадян до виборчих дільниць, говорять, принаймні, не менше, ніж про бойові дії на сході нашої держави. Відтак ми продовжуємо знайомство з тими, хто сподівається уже після 26 жовтня гордо назватися народним депутатом України.
Тиждень тому Центрвиборчком провів жеребкування, і станом на сьогодні всі партійні пошукачі депутатського щастя мають свій порядковий номер. На фінішну пряму вийшли 29 партій попри те, що спершу про бажання балотуватися заявляла 31 політична сила — Патріотична партія України та Партія пенсіонерів «чистилище» ЦВК пройти не змогли.
У минулому числі ми детально проаналізували списки трьох реальних претендентів на перемогу — «Батьківщини», «Народного фронту» та «Громадянської позиції». На черзі — інші потенційно прохідні фігуранти партійних списків-2014. Отже...


Ра­ди­каль­на пар­тія Оле­га Ляш­ка
Ця політична сила витягла щасливий (?) перший номер у списку. Тих виборців, котрі не надто заглиблюються в суть парламентських перегонів, цей номер може привабити — навіщо ж бо вчитуватися в інші. Якщо ж серйозно, то «кандидат із вилами» (як нині часто іменують Олега Ляшка) і не приховує свого задоволення від такої нумерації. Потрапляння до Верховної Ради його партії гарантоване. Питання лише в тому, скільки відсотків удасться здобути.
Ще влітку деякі соціологічні дослідження давали Радикальній партії до 20%. Нині популярність Ляшка знижується, але залишається досить високою — в межах 10–12%.
Передвиборний список цієї політичної сили містить цілу низку знакових імен. Хоча досвід парламентаризму мають тільки двоє — сам Олег Ляшко (№ 1) та депутат багатьох попередніх скликань Іван Заєць (№ 14). Такий брак досвіду зовсім не лякає потенційних народних обранців. Навпаки, більшість претендентів наголошують на тому, що це скоріше плюс, аніж мінус. Мовляв, нинішні носії депутатських мандатів уже давно себе дискредитували, довівши неспроможність реально змінити країну.
Як саме переломлюватимуть таку ситуацію кандидати від Радикальної партії, ми ще матимемо змогу спостерігати. Показово, що дехто з претендентів устиг потренуватися в Київраді, куди партія Олега Ляшка ще в травні делегувала кількох своїх представників. Один із них — другий номер списку, 25-річний Андрій Лозовий.
Олег Ляшко, як і Юлія Тимошенко чи Арсеній Яценюк, не відмовився від ідеї заповнити першу десятку власного списку представниками добровольчих батальйонів. Так, під третім номером від Радикальної партії балотується командир «Айдару» Сергій Мельничук; № 7 — у командира батальйону «Луганськ-1» Артема Вітка; а дев’ятим у списку значиться колишній заступник командира батальйону «Азов» Ігор Мосійчук. Цікаво, що лише останній є членом Радикальної партії, тоді як двоє перших — безпартійні.
Власне, Ігор Мосійчук є однією з найцікавіших постатей списку партії Ляшка. Він — один із тих, хто має мандат депутата столичної ради. А ще відомий як один із «васильківських терористів» — справи, пошитої попередньою владою білими нитками проти трьох українських патріотів.
Довершують військове лобі Радикальної партії 13-й номер Олена Кошелєва — волонтер Харківського військового госпіталю та 20-й номер Дмитро Лінько — міліціонер, котрий прослужив у батальйоні спецпризначення «Шахтарськ».
Четвертий номер Радикальної партії — співачка Інна Бордюг, більше відома широкому загалу як Злата Огневич. Патріотизм цієї потенційної депутатки ні в кого не викликає сумніву, особливо після того, як вона демонстративно розірвала контракт із владою Криму, відповідно до якого вона була обличчям рекламної кампанії автономії з позаминулого року. Що ж до законотворчої діяльності 28-річної співачки... Як мовиться — не вона була першою, не вона, вочевидь, буде й останньою.
Під п’ятим номером від партії Ляшка балотується син Романа Шухевича — Герой України Юрій Шухевич. На попередніх парламентських виборах цей поважний 81-літній політик очолював список Української національної асамблеї. Саме Шухевич був свого часу (на початку 90-х) першим головою УНА. І саме він тепер має шанси стати найстаршим за віком народним депутатом, котрому може випасти честь відкрити першу сесію нового парламенту.
Під шостим номером балотується екс-голова Комітету виборців України та один із заступників глави Секретаріату Віктора Ющенка політолог Ігор Попов.
Чим далі від першої двадцятки, тим імена радикальних списочників стають менш відомими. Однак деякі експерти звертають увагу на те, що серед них зустрічаються приховані лобісти керівника Адміністрації Віктора Януковича Сергія Льовочкіна. Втім, чи отримають вони мандати — залежить передусім від виборців, котрі й визначать остаточний відсоток підтримки «політиків із вилами».


Пар­тія «Блок Пет­ра По­ро­шен­ка»
Пропрезидентська сила нині має найвищий рейтинг серед учасників позачергового парламентського забігу. Разом із тим Блок Порошенка є й чи не найстрокатішим з усіх політичних сил. Цим він дещо нагадує одного зі своїх попередників — «Нашу Україну» часів президентства Віктора Ющенка.
Проте є у цих двох політичних сил і одна ключова відмінність. «Наша Україна» після приходу до влади третього українського президента значно втратила в популярності. А от Блок Порошенка зараз на підйомі. Якщо комусь і до снаги самостійно сформувати парламентську більшість, то лише пропрезидентській силі. Звичайно, тут ідеться не тільки, а можливо, навіть не стільки про партійний список, скільки про потенційних переможців на мажоритарних округах, котрі виявлятимуть лояльність до глави держави.
Блок Порошенка утворено в результаті розподілу квот між різними учасниками. На жаль, тут помітні й певні адепти попередньої влади, що робить блок вразливим після неминучого скорочення кількості симпатиків чинного Президента. Ніби як своєрідна компенсація — це чи не найбільша кількість особистостей, яких прийнято називати авторитетами громадянського суспільства.
До виборів ще більше трьох тижнів, а політологи вже тепер активно дискутують щодо майбутнього пропрезидентської політичної сили. Якщо рейтинг Глави держави знижуватиметься, то в середині фракції неодмінно відбуватиметься переорієнтація на іншого, успішнішого гравця. Це може бути і Арсеній Яценюк (найімовірніше), і Анатолій Гриценко, і навіть Юлія Тимошенко, хоча дехто зі спостерігачів уже списав Юлію Володимирівну на другі ролі.
Усе це робить пропрезидентську політичну силу надзвичайно залежною від політичної ситуації. Багатьом дослідникам також не до вподоби, що очолює Блок Петра Порошенка столичний мер Віталій Кличко, чия участь у виборах є суто номінальною. Річ у тім, що київський градоначальник уже заявив, що змінювати крісло міського голови на парламентське не збирається.
На відміну від другого номера списку — Юрія Луценка. Один із головних об’єктів постійних атак попередньої влади повернеться до Верховної Ради після досить тривалої перерви. Востаннє Луценко обирався з першого номера проющенківської «Нашої України — Народної самооборони» у вересні 2007-го. Позаконотворити тоді йому також особливо не вдалося, бо уже в грудні Юрій Віталійович перебрався до Міністерства внутрішніх справ в уряді Юлії Тимошенко.
Третьою у списку балотується недавня суперниця Петра Порошенка на президентських виборах Ольга Богомолець. Номер чотири — віце-прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Колишнього мера Вінниці нині все частіше порівнюють з Юрієм Єхануровим часів Віктора Ющенка. Мовляв, Гройсман для Петра Порошенка — настільки ж віддана і незамінна людина. Можливо, це певне перебільшення, однак якщо Главі держави таки вдасться сформувати більшість без союзників із числа інших лідерів перегонів, саме Гройсман реально претендуватиме на посаду керівника наступного уряду.
Замикає першу п’ятірку Блоку Порошенка лідер кримських татар Мустафа Джемільов, а розпочинає другу — полковник Юлій Мамчур. Таким чином, і пропрезидентська сила не минула нагоди скористатися модними віяннями щодо формування списків. Нагадаємо, Мамчур став відомим на всю державу після захоплення окупаційними російськими військами аеропорту Бельбек, що неподалік Севастополя.
Далі — плеяда чинних парламентарів, котрі до нинішньої Верховної Ради потрапили за списками опозиційних на той час «Батьківщини» та «УДАРу». Отже, № 7 — письменниця Марія Матіос, № 8 — колишній віце-спікер парламенту Микола Томенко, № 9 — представниця Президента в зоні АТО Ірина Геращенко, № 10 — голова фракції «УДАР» Віталій Ковальчук. Колишній ректор Києво-Могилянської академії, а нині — міністр освіти й науки Сергій Квіт також балотується до Верховної Ради. Його номер — 11.
Надзвичайно цікаві постаті балотуються від партії влади під абсолютно прохідними номерами з 19-го по 21-й. Це — двоє журналістів: Сергій Лещенко з інтернет-видання «Українська правда» (№ 19) та Мустафа Найєм із «Громадського ТБ» (№ 20). Третій — голова Комітету виборців України Олександр Черненко (№ 21). Суспільні сподівання на принципову корекцію парламентської діяльності передусім пов’язані саме з такого роду постатями.
Зрештою, громадські активісти, мабуть, стануть більш передбачуваними політиками, ніж військові чи лідери добровольчих батальйонів. Про останніх ми знаємо, що вони — сміливі, патріотичні та готові до самопожертви. Однак політичні вподобання таких людей поки що від широкого загалу приховані. Що, звісно ж, жодним чином не применшує їхніх заслуг. Скоріше, формує додаткову інтригу «під куполом» після 26 жовтня.
Взагалі, попри появу цілої низки нових облич у прохідній частині пропрезидентської партії усе ж таки найбільше чинних народних депутатів. Скажімо, з першої тридцятки сімнадцятеро кандидатів нині є носіями депутатських мандатів.
Цікаво також, що для Блоку Порошенка навіть місце у четвертій-п’ятій десятці можна вважати цілком прохідним. Саме тому реальні шанси повернутися до Верховної Ради мають колишній лідер першої партії влади — НДП — Анатолій Матвієнко (№ 32); голова Одеської облдержадміністрації Ігор Палиця (№ 34) (він, до речі, примудрився так і не скласти свого нинішнього мандата обранця по одному з округів Волинської області); близький соратник Петра Порошенка, нардеп третього й четвертого скликань Віктор Король (№ 35).
Сороковий номер — у голови Одеської обласної ради, екс-регіонала Олексія Гончаренка. Його поява у пропрезидентській партії багатьом прихильникам люстрації не до вподоби. Втім, заради справедливості слід сказати, що впродовж останніх півроку Гончаренко веде дуже активну проукраїнську діяльність. Зокрема, запам’яталися його вояжі на кримську вершину Ай-Петрі, де політик установлював український державний прапор уже в часи окупації.
Під номером 41 до Верховної Ради цілком може потрапити голова Ради підприємців при Кабінеті Міністрів Леонід Козаченко. А ще п’ята десятка цікава тим, що тут також балотуються представники медійної галузі: 45-й номер облюбував директор ТОВ «АСС-медіа» Вадим Денисенко, а 49-й — Ольга Червакова — шеф-редактор програми «Подробиці тижня», що на каналі «Інтер».
Умовно прохідний 59-й номер у колишнього коменданта спаленого Будинку профспілок часів Революції гідності і колишнього ж голови Нацбанку Степана Кубіва. 61-й номер дістався доньці першого міністра транспорту незалежної України Ореста Климпуша Іванні Климпуш-Цинцадзе. В короткій біографічній довідці, наданій ЦВК, значиться, що вона очолює благодійну організацію «Ялтинська економічна стратегія».
Певні шанси потрапити до парламенту мають і багаторічний прем’єр Криму Сергій Куніцин (№ 68); дружина Юрія Луценка Ірина (№ 70); голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров (№ 71); співачка, екс-міністр культури часів Віктора Ющенка Оксана Білозір (№ 80); колишній міністр юстиції Роман Зварич (№ 82).


«Сво­бо­да»
Одна з нинішніх парламентських партій, котра доволі тріумфально пройшла до Верховної Ради два роки тому, нині йде на вибори практично тим самим складом. Хоча зараз політичній силі Олега Тягнибока, мабуть, буде складно повторити свій понаддесятивідсотковий успіх.
Поки що соціологічні опитування свідчать, що «Свобода» балансує на межі проходження до парламентських стін. Цілком можливо, партія таки подолає п’ятивідсотковий рубікон, але її парламентська фракція може скоротитися приблизно вдвічі.
Ще один цікавий аспект зводиться до того, що «Свобода» може набрати тим більше голосів, чим сильніше скорочується рейтинг Радикальної партії Олега Ляшка. Принаймні, частина електорату в обох політичних сил схожа.
Отже, перший номер виборчого списку «Свободи» незмінний. Це — її голова Олег Тягнибок. Друге та третє місця посіли представники влади — законодавчої та виконавчої. Йдеться про віце-спікера Верховної Ради Руслана Кошулинського та віце-прем’єр-міністра Олександра Сича. На попередніх виборах у Кошулинського був тільки 12-й номер, а Сич узагалі потрапив до ВР через мажоритарний округ.
№ 4 списку «Свободи» — актор Богдан Бенюк. Минулого разу він пройшов до парламенту, будучи другим. А от № 5 — нове обличчя ВО «Свобода». Це — харків’янин Олексій Миргородський, директор підприємства «Агродизель».
Із шостого по шістнадцяте місця — суціль народні депутати зі «Свободи», переважно — нинішні і двоє — колишніх, як і Олександр Сич, делегованих до Кабінету Міністрів наприкінці лютого. Це — міністр екології та природних ресурсів Андрій Мохник (№ 8) та міністр аграрної політики та продовольства Ігор Швайка (№ 11).
(Далі буде)
Яро­слав ГА­ЛА­ТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».