Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Вересень 22, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 06 Грудень 2019 13:37

Справи Майдану – невмирущі!

Rate this item
(0 votes)

Не так давно наша держава вступила у чергову плеяду драматичних роковин, пов’язаних із масовими виступами Революції Гідності-2014, злочинами проти тисяч мітингувальників з боку режиму Януковича та подальшою агресією проти України та її народу від сусідньої Росії...

Відтоді минуло вже шість (!) років. Термін — не такий уже й довгий, але цілком достатній для того, щоб зробити масу висновків із пережитого. До того ж уже понад п’ять років в Україні тривають розслідування злочинів, здійснених на Майдані у ті буремні часи. І саме з цим фактом нині пов’язана ціла низка важливих подій...

Почнемо з того, що за час проведення розслідування справ Майдану в Україні змінилося кілька генеральних прокурорів, парламент та Президент. А у Генпрокуратурі встигли створити Департамент спеціальних розслідувань, який опікувався справами Майдану.
Щоправда, Департамент згодом реформували в Управління, зменшивши кількість слідчих-прокурорів. А цього року його взагалі мають ліквідувати. Більше того, у слідчих, які займалися розслідуваннями, згідно з українським законодавством завершився термін дії повноважень.
Якщо говорити простіше — ще станом на початок нинішнього тижня вони взагалі більше не мали права щось розслідувати. Все, що їм дозволяв закон, — це передати справи наступникам у Державне бюро розслідувань (ДБР).
Звісно, що найбільш резонансним у цій історії стало голодування адвокатки родин Небесної сотні Євгенії Закревської. А разом із нею — більше десятка людей, серед яких — постраждалі на Майдані та ветерани війни на Донбасі. Вони вимагали та й досі вимагають спрощеної процедури переходу в ДБР слідчих, які кілька років працювали над розслідуваннями згаданих справ.
Аргументи активістів настільки ж зрозумілі, наскільки й справедливі: слідчі уже знають матеріали справи, тож їм не треба наново вичитувати сотні томів описів, доказів тощо; вони мають уявлення про загальну картину подій і це дозволить уникнути тривалої паузи в роботі.
Тим часом станом на момент здачі цього матеріалу до друку було зупинено розслідування про розгін Євромайдану 30 листопада 2013-го, штурм Майдану 11 грудня 2014-го, вбивства і поранення протестувальників у січні 2014-го, вбивства і поранення 18 лютого 2014-го, незаконні затримання, притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинуватих протестувальників, незаконне фінансування силовиків, стрілянину під хмельницьким СБУ 19 лютого 2014-го, «додаткове» фінансування правоохоронців тощо. Всі ці справи мають передати в Державне бюро розслідувань.

Дотиснули!
Лише цього тижня український парламент таки ухвалив поправку до закону про Держбюро розслідувань, яка, по суті, дозволяє поновити розслідування у згаданих справах Майдану. Відтак позавчора зранку Євгенія Закревська оголосила про припинення голодування, при цьому додавши цілу низку важливих ремарок.
Активістка наголошує, що тепер, по-перше, чекає підписання ухваленого закону Президентом. А ще — появи указу Глави держави про затвердження нової структури ДБР зі створеним новим Управлінням у справах Майдану; затвердження штатного розкладу нового Управління у справах Майдану.
За задумами активістів, його чисельність має бути саме 100 осіб, на які збільшили ухваленим законом штат ДБР; переведення слідчих і прокурорів із Генпрокуратури до Державного бюро розслідувань не пізніше 1 січня наступного року.
А також оголошення конкурсу на вакантні посади в Управлінні у справах Майдану, «в умовах якого зазначити перевагою для кандидатів наявність досвіду в розслідуванні справ Майдану».
За найоптимістичнішими оцінками представників Адвокатської дорадчої групи (адвокати, які на волонтерських засадах представляють інтереси потерпілих майданівців), розслідування зможуть відновити вже у ДБР щонайменше із середини січня 2020 року.
Однак навіть при цьому станом на сьогодні вже існує низка справ, робота в яких завершена. І над цим фактом саме час, як то кажуть, тверезо поміркувати...

Слідство, що триває...
Якщо говорити про цифри, то загалом потрібно розкрити понад чотири тисячі злочинів, скоєних у часи Революції Гідності. Починаючи від перешкоджання мітингам і завершуючи розстрілами протестувальників.
Слідчі офіційно визнали потерпілими понад дві тисячі людей: понад 1670 цивільних (з них 78 загинули, 486 отримали тяжкі та середні тілесні ушкодження) та 717 силовиків (з яких 13 загинули і 44 отримали тяжкі та середні тілесні ушкодження).
Утім, інформація регулярно уточнюється. Разом із тим за час розслідувань повідомлення про підозру отримали 300 людей: 33 високопосадовці, 161 представник силовиків, 14 прокурорів, 10 суддів та 58 так званих «тітушок». У судах опинилися 86 проваджень, у яких 174 підозрюваних.
У той же час судді розглянули не так багато справ, а вироків ухвалили ще менше: за п’ять років лише двадцятеро осіб визнали винними, 19 із них отримали обвинувальні акти.
Попри те що загальна, скажемо так, «майданна» логіка тодішніх злочинів небезпідставно веде безпосередньо до Віктора Януковича, він, за версією слідства, діяв не один, у нього були спільники. Наприклад, тодішній міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко. Який, у свою чергу, віддавав накази міліції. Зокрема — бійцям спецпідрозділу «Беркут».
Тут ідеться про розгін Євромайдану в ніч на 30 листопада. Побиття мітингувальників біля Адміністрації Президента 1 грудня і поява в’язнів Банкової. Спроби розгону Майдану 11 грудня та 10 січня. Події на вулиці Грушевського у Києві 19–22 січня. Переслідування та напад на активістів Автомайдану в ніч на 23 січня. Загалом переслідування майданівців та підробка документації про необхідність їхніх арештів. Розгін велелюдної ходи 18 лютого. Так звана «антитерористична операція» у центрі Києва в ніч на 19 лютого. І, нарешті, розстріл людей 20 лютого на Інститутській.
Що показово — часом одні й ті самі силовики фігурують у різних розслідуваннях. Наприклад, командир другої роти «Беркута» Анатолій Логвиненко проходить підозрюваним у справі про напад на журналістів «5 каналу» в ніч на 30 листопада; про напад на активістів в ніч на 23 січня та є свідком зі сторони захисників «Беркута» у справі про розстріли на Інститутській.
Екс-командир харківського «Беркута» Владислав Лукаш підозрюваний у справах про побиття мітингувальників на Банковій 1 грудня і розгін мітингувальників 18 лютого. Більше того, «Чорна рота» на чолі з Дмитром Садовником розганяла студентів на Майдані 30 листопада, а згодом розстрілювала протестувальників 20 лютого.
У той же час частина силовиків у момент перетворення на офіційних підозрюваних (тобто під час вручення підозр) продовжували працювати на своїх або подібних посадах.
І така практика, на жаль, триває й досі. Сподіватимемося, що, принаймні, недавнє голодування активістів на чолі з Євгенією Закревською змінить цей статус-кво...

Нерозкриті злочини
На превеликий жаль, попри тривалий строк розслідування усе ще залишаються багато історій, в яких слідчі не змогли розкрити повних обставин злочину. Або розкрили їх частково. Чи взагалі досі не знайшли підозрюваних.
Приміром, у справі про розгін студентів 30 листопада про підозру повідомили 34 особам: як так званим топ-чиновникам (екс-президенту Віктору Януковичу, колишньому секретарю Ради нацбезпеки та оборони Андрію Клюєву, тодішньому очільнику Київської міськдержадміністрації Олександру Попову), так і рядовим силовикам.
Проте, за словами екс-очільника Управління спецрозслідувань Сергія Горбатюка, досі не встановлені всі силовики, які били громадян.
«У розгоні людей уночі 30 листопада брали участь близько 200 беркутівців, — каже Горбатюк. — Точно били людей 40 із них. З цих 40 досі не встановлені 30 силовиків. Адже один на одного свідчення ніхто не дає. А побиті не можуть нікого впізнати: або не розгледіли тих, хто бив, або обличчя були закриті балаклавами.
Буває, що керівництво не здає своїх підлеглих. Наприклад, по подіях 1 грудня на Банковій у нас є кілька беркутівців, які вибили око жінці. І там було ніби двоє підлеглих і один командир. Він свою підозру отримав, але за цим конкретним епізодом ми не можемо встановити винного — свідків немає, підозрювані мовчать, опосередкованих доказів недостатньо».
Так само до нерозслідуваних злочинів можна віднести частину подій 18 лютого в урядовому кварталі. А саме — тисняву на барикаді біля виходу з метро «Хрещатик» на Інститутській. Тоді силовики, переслідуючи протестувальників, загнали людей у пастку — вузький прохід у саморобних укріпленнях поперек вулиці.
Натовп людей у паніці намагався прорватися до Майдану, зчинилася тиснява. Проте силовики продовжували наступати й бити застряглих протестувальників. Пізніше з’ясувалося, що в тій тисняві загинуло двоє людей.
«Ця подія взагалі тривалий час не була виділена в окремий епізод і нормально не розслідувалася, — заявляла в одному зі своїх коментарів адвокат Євгенія Закревська. — Доки нам не вдалося нормально скомунікувати постраждалих і свідків зі слідством. Тоді вони почали працювати по доказах: фото, відео, допит свідків, які насправді потерпілі, та почали проводити слідчі експерименти».
Ще гірша ситуація з розслідуванням перших убивств на Майдані. А саме — Сергія Нігояна, Романа Сеника та Михайла Жизневського. Як відомо, усі отримали поранення 22 січня на вулиці Грушевського. Однак слідство досі не встановило підозрюваних у цих убивствах.

Засіб виправдання?
Утім, складнощі з розслідуванням справ Майдану пов’язані не тільки з великою кількістю епізодів злочинів, проблемами із законодавством, нестачею прокурорів чи їхньою неналежною роботою.
Ситуацію також ускладнюють повністю або частково знищені докази. Скажімо, і слідчі, і адвокати потерпілих заявляють: силовики за весь час Майдану не склали жодного рапорту про застосування спеціальних засобів (кийків, світлошумових гранат, помпових рушниць тощо). Тим паче, не склали рапортів про завдані протестувальникам травми.
«Свого часу я зверталася до правоохоронців із запитом. У ньому просила надати рапорти про застосування спецзасобів за час протестів у Києві. І мені відповіли, що таких рапортів немає», — пригадує адвокат Євгенія Закревська.
Її спогади деталізує екс-очільник Управління спецрозслідувань Сергій Горбатюк: «Я, може, й переконаний, що десь у МВС лишились якісь документи чи відеозаписи. Але коли ми затребували у них рапорти про застосування спецзасобів — отримали відповідь, що таких документів немає».
Понад те в розслідуванні, як відомо, важливими є перші години після злочину. У випадку з беркутівцями, які били людей, мали б бути проведені внутрішні розслідування, а винні — покарані. Опікуватися цим мало б Міністерство внутрішніх справ.
Хоч як дивно, такі перевірки і справді були ще за часів Віталія Захарченка, який нині переховується від слідства. Однак провели їх радше для галочки, аби виправдати дії силовиків. А їхні результати використовувало вже постмайданне керівництво МВС.
Так, наприкінці зими 2014-го постраждалі від дій силовиків подали позов до Окружного адміністративного суду Києва, в якому вимагали визнати використання спецзасобів міліціонерами незаконними. І цей позов частково задовольнили.
Але на виправдання дій силовиків представник МВС, очолюваного Арсеном Аваковим, приніс результати... перевірки часів Захарченка. Це сталося влітку 2014-го. При цьому представник МВС діяв за довіреністю міністра.
Останній також провів своє розслідування. Однак не по кожному окремому злочину чи даті, а одразу за весь період Майдану — з 30 листопада 2013-го до 20 лютого 2014-го.
«Винними за результатами цієї перевірки виявилися лише ті, хто втік до Росії. Водночас рядовий склад лишився непокараним. Дехто далі продовжував працювати вже навіть у поліції», — додає Євгенія Закревська.
Якщо ж говорити про розгляд справ у судах — то тут найбільша проблема в затягуванні засідань. Як твердять експерти, існують справи, в яких підготовчі судові засідання не можуть провести роками (хоча вони б мали відбуватися за кілька годин) через неодноразові неявки адвокатів підозрюваних, завантаженість суддів тощо.
Якщо ж судовий розгляд починають — то судді можуть призначати засідання рідше ніж раз на місяць, а самі слухання можуть постійно переносити.
Тут показовою є історія так званого «тітушковода» Юрія Крисіна, справу якого Дарницький районний суд намагався почати розглядати близько року. Втім, засідання регулярно зривалися: то через відсутність адвокатів обвинуваченого, то через бойкот самого Крисіна, який відмовлявся виходити з камери...
Не менш кричущою є історія з підготовчими засіданнями у справі про напад на активістів в ніч на 23 січня. Суд упродовж кількох років марно намагався почати підготовчі слухання щодо рядових беркутівців.
* * *
За будь-яких обставин до шостої річниці Революції Гідності, котра, по суті, триває й у ці дні, і суспільство, і слідство підійшли з проміжним і не надто втішним результатом. Частина справ досі не розслідувана, а окремі фігуранти кримінальних проваджень лишаються працювати у правоохоронних структурах.
На додачу до всього через проблеми із законодавством слідство у справах Майдану зупинилося щонайменше до середини січня — орієнтовно, саме тоді, відповідно до ухвалених цими днями законодавчих змін, має почати роботу Управління у справах Майдану в Державному бюро розслідувань.
Також очевидно, що описані проблеми будуть не останніми. Тож суспільству варто готуватися до того, що розслідування й слухання в судах справ Майдану триватимуть ще довго. Почекаємо?..

Ярослав ГАЛАТА,
фото з архіву автора 2013–2014 років

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».