Вони справді уже на всі сто відсотків поринули у виборчий вир. Хоча офіційні цифри свідчать мало не про аншлаг у сесійній залі, фактично ж на засідання нині приходить дедалі менше народних обранців.
Щоб це зрозуміти, достатньо порівняти дані з офіційного сайта Верховної Ради з реальною картинкою. Скажімо, минулого тижня у парламенті стабільно реєструвалося 290–320 народних депутатів. Водночас журналісти нарахували під куполом заледве сотню.
Ця ситуація привертає додаткову громадську увагу ще й з огляду на те, що саме в таких умовах український парламент узявся, певно, за наймасштабнішу роботу своєї каденції, якщо не історії. А саме — за зміни до Виборчого кодексу.
Стосовно долі цього багатостраждального документа також варто сказати кілька додаткових слів. Нагадаємо, що в першому читанні документ побачив світ ще восени позаминулого року. Документ серед іншого передбачає пропорційне волевиявлення з відкритими списками.
Більшість спостерігачів сходяться на думці, що позаторішнє мінімальне (226 голосів) результативне голосування відбулося випадково. Мовляв, насправді народні обранці тоді сподівалися на провальний результат, котрий би позбавив їх головного болю стосовно подальшої роботи над цим не надто милим їхньому серцю законопроектом.
Минуло понад півтора року і слід сказати, що подібні припущення аж нітрохи не були позбавлені здорового глузду, адже ухвалений у першому читанні документ зазнавав правок буквально до останнього. Навіть попри те, що Виборчий кодекс мав би бути готовим до другого читання ще на позаминулій, восьмій, сесії.
З іншого боку, виносити документ до зали із заздалегідь відомим провальним результатом — також не варіант. Особливо в контексті тієї обставини, що ухвалити Виборчий кодекс обіцяли практично всі з нинішніх парламентських політичних сил...
Як відомо, після несподіваного ухвалення Кодексу в першому читанні до нього було внесено майже чотири з половиною тисячі поправок, які тривалий час «розгрібала» спершу робоча група, створена при Комітеті Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя. А потім — і безпосередньо сам згаданий профільний Комітет.
Хтозна, чи був би проект Виборчого кодексу винесений до сесійної зали, якби не президентський указ про розпуск Верховної Ради. Цілком імовірно, що депутати відтягували б цей процес ще довше, сподіваючись устигнути завершити роботу до чергових виборів, що мали відбутися в жовтні.
Після ж інавгурації Володимира Зеленського стало очевидно, що спокійного життя у цього парламентського скликання більше не буде. І тому, не чекаючи рішення Конституційного Суду, депутати розпочали розгляд правок 7 червня.
Щоправда, перед тим було ще кілька знакових напівдомовленостей і голосувань. Оскільки робота над Виборчим кодексом потребувала багато часу, то лідери парламентських фракцій за домовленістю з новообраним Главою держави мали намір внести лише низку змін до чинного виборчого законодавства. Зробити це пропонувалося невдовзі після інавгурації окремим документом.
Зміни, зокрема, передбачали скасування мажоритарної системи та зниження прохідного бар’єра на виборах до парламенту. Під час обговорення всіх цих ініціатив у травні депутати заявили: до старту позачергових виборів вони не встигнуть розглянути понад чотири тисячі правок у Кодекс.
Ба більше, була ймовірність не впровадити всіх змін у життя і до кінця жовтня, коли вибори мали б відбутися за законом. Як компроміс окремі народні обранці пропонували ухвалити закон із ключовими змінами, який мав би містити вже згадані скасування мажоритарки й зниження прохідного бар’єра з п’яти до трьох відсотків.
Утім, ця ідея також не знайшла достатньої кількості прихильників. Що, нагадаємо, викликало досить бурхливу реакцію з боку оточення Володимира Зеленського та його особисто.
Врешті, народні депутати вирішили, що вибори до Верховної Ради у 2019му відбуватимуться за старою схемою: половина депутатів у майбутньому парламенті обирається за списками партій, половина — у мажоритарних округах.
Як уже було сказано, за Виборчий кодекс депутати взялися на початку червня. Але упродовж неповних двох пленарних тижнів, відколи цей розгляд розпочався, стало очевидно: участь у голосуванні бере від 10 до 30 народних депутатів. Це ще менше, ніж свого часу брало участь в обговоренні Закону про функціонування української мови як державної.
Саме тому процес важко назвати аж надто продуктивним, хоча народні обранці взяли доволі непоганий темп: розглядають близько 100 правок на годину. За оцінками голови підкомітету з питань виборів і референдумів Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя та водночас одного з авторів проекту Виборчого кодексу Олександра Черненка, депутати мають впоратися зі своєю роботою саме до старту літніх канікул. Котрі (тепер це вже очевидно) ознаменують ще й фінал діяльності парламенту нинішнього скликання.
Нагадаємо, відповідно до затвердженого календарного плану останнє пленарне засідання нинішньої, десятої, сесії ВР має відбутися 12 липня. Після цього — передбачено, ще тиждень роботи в комітетах до 19 числа. А вже 21го — немає потреби ще раз нагадувати, що має відбутися...
Показово також, що попри роботу, що триває над ухваленням Виборчого кодексу, досі незрозуміло: коли документ реально запрацює. Звісно ж, якщо його таки ухвалять.
«Якщо ми рухатимемося таким темпом, як зараз, то встигнемо розглянути все до початку канікул. Лише потім має відбутись окрема дискусія: коли запроваджувати Кодекс. Чи одразу після публікації, чи на наступних виборах, чи з 2020 року», — пояснював минулого тижня Олександр Черненко журналістам.
Разом із тим частина депутатів небезпідставно вказує на те, що процес голосування поправок до проекту Виборчого кодексу фактично блокує роботу парламенту до переобрання. Адже за процедурою, поки нардепи не розглянуть усіх змін до цього документа, вони не можуть братися за інші законопроекти.
А тут, до речі, йдеться і про нові призначення Президента, і про пропозиції законодавчо врегулювати тарифи на комунальні платежі, і пропозиції щодо посилення відповідальності за кнопкодавство та прогули...
Як можливий варіант виходу з цього глухого кута частина депутатів пропонувала винести окремі, назвемо їх так, «позакодексові питання» до сесійної зали ad hoc. Себто як виняток суто для вирішення конкретного питання.
Також лунали пропозиції скликати позачергове засідання парламенту, під час якого можна було б розглянути питання, не пов’язані зі змінами до законодавства про вибори. І Голова Верховної Ради Андрій Парубій навіть заявив, що готовий піти на такий крок.
«Жодного механізму через процедуру ad hoc немає для призупинення розгляду Виборчого кодексу, як і будьякого іншого законопроекту. Єдиний механізм і єдиний спосіб — це скликання позачергового засідання», — заявив Андрій Парубій під час погоджувальної ради в парламенті. Він також нагадав, що ініціювати позачергове засідання може або Президент, або 150 народних депутатів.
Проте частина обранців ставиться до такої ініціативи аж надто скептично. «Я не бачу перспектив. Ви самі можете подивитися, скільки зараз депутатів у залі. Очевидно, що 150 підписів для позачергового засідання фізично не зібрати», — висловлював припущення журналістам представник «Батьківщини» Сергій Соболєв.
Водночас у кулуарах парламенту далі кажуть про окремий законопроект із ключовими правками до виборчого законодавства, який Верховна Рада могла б ухвалити. А після нього, мовляв, можна було би братися за інші важливі питання.
До речі, якби відповідний проект закону провалився під час голосування, це не дало б поховати неймовірно складну роботу над Виборчим кодексом. Щоправда, нардепи досі не пояснили, яким чином вони зможуть проголосувати такий нібито компромісний документ, зважаючи на те, що розгляд понад чотирьох тисяч правок до Кодексу вже стартував.
При цьому не виключено, що саме такий сценарій міг би задовольнити й новообраного Президента. Варто лише згадати промову Зеленського під час інавгурації, у якій він закликав Кабінет Міністрів звільнитися добровільно.
Власне, уряд Володимира Гройсмана так і вчинив. От тільки в законодавстві є один нюанс: відставку Кабміну має затвердити парламент. А це голосування у Верховній Раді було безуспішним.
Саме тому видається, що зараз в Адміністрації Президента були б не проти замінити людей бодай по своїй квоті. Передусім ідеться про очільника Міністерства закордонних справ та генерального прокурора. У кріслі МЗС Зеленський хоче бачити колишнього главу місії України при НАТО Вадима Пристайка. Відповідне подання вже зареєстрували в парламенті.
Що ж до генерального прокурора, то таких подань поки немає. Відтак найближчим часом ми навряд чи зможемо побачити нового очільника ГПУ. За процедурою перед голосуванням за звільнення з посади Верховна Рада має отримати висновок свого профільного комітету. А члени Комітету з питань забезпечення правоохоронної діяльності не побачили підстав для відставки.
Власне, усе це свідчить про те, що нинішній проміжний статускво задовольняє більшість політичних еліт. У Володимира Зеленського залишається можливість в усіх смертельних гріхах звинувачувати розпущений парламент, тим самим зберігаючи рейтинг для своєї партії «Слуга народу» напередодні виборів.
А депутати Верховної Ради просто на повну працюють, щоб мати можливість переобратися до наступного скликання. І все ж таки, якщо Виборчий кодекс підкориться ще цьому скликанню, можна буде вважати місію поки чинної Верховної Ради виконаною.
Яким би невисоким був рівень довіри до неї, важливих рішень за неповні п’ять років було ухвалено немало. І ніякі укази про розпуск та рішення Конституційного Суду не перекреслять цього факту.
Ярослав ГАЛАТА
