Щоправда, Тетяна Сліпачук усе ж таки не настільки радикально налаштована. Принаймні, вона поки що не змогла чітко відповісти: що робитиме ЦВК, якщо Конституційний Суд визнає указ про розпуск Верховної Ради неконституційним.
«Для нас це один із викликів кампанії. Для нас виникне питання: проаналізувати це рішення, подумати, що ми маємо зробити та як ми маємо поводитися», — вельми розмито додала пані Тетяна.
І тут-таки додала: якщо суд вирішить, що указ не відповідає Конституції, то це означатиме, що немає такого указу. «А значить — я не маю жодних законних підстав витрачати державні кошти. Дуже багато питань виникає. Я маю побачити рішення КС, аби відповісти на це запитання».
Власне, побачити це рішення нині воліє дуже багато політиків та, вочевидь, і пересічних громадян. Особливо з числа тих, хто вже націлився йти до виборчих дільниць 21 липня. Але значно цікавіше стежити саме за поведінкою вершителів доль електорату.
От, скажімо, ініціатор дочасних виборів, Президент Володимир Зеленський знову демонструє неабиякий поспіх. Пригадуєте, як йому не терпілося провести власну інавгурацію? Тоді він навіть досить гнівно звертався до парламенту, записавши відповідне відеозвернення.
Нині ж Президент висловив припущення, що конституційні судді надто затягують процес оголошення власного вердикту. Заради справедливості слід сказати, що нинішній склад КС справді не відзначається надмірною оперативністю в роботі. Однак стосовно цієї конкретної справи давати подібні коментарі меншою мірою некоректно.
Та й будь-які заяви стосовно того, чи гальмує суд процес, чи ні, більше скидаються на відвертий тиск, аніж на висловлювання власної позиції...
На цьому тлі не припиняються й соціологічні дослідження, котрі продовжують визначати претендентів на здобуття депутатських мандатів. Отже, якби вибори до Верховної Ради проводилися наступної неділі, то до парламенту мали б шанс пройти п’ять партій. Про це свідчать результати опитування соціологічної групи «Рейтинг» з 8-го до 12 червня.
За «Слугу народу» готові проголосувати 47,1% тих, хто має намір голосувати та визначився зі своїми симпатіями. Також згідно з опитуванням долають прохідний бар’єр «Опозиційна платформа «За життя» (11,1%), партія «Голос» (8,1%), «Батьківщина» (7,3%) та «Європейська солідарність» (5,0%).
З урахуванням похибки має шанс пройти до наступної Верховної Ради і партія екс-керівника СБУ Ігоря Смешка «Сила і честь» (4,1%). При цьому аж 26,8% опитаних зазначили, що ще не визначились із партією або не підуть голосувати взагалі.
Втім, хоч би там як, а виборчий процес, як уже було сказано, не припиняється. В минулому числі ми вже проаналізували умовні найперші прохідні номери більшості списків.
Однак, окрім перших «п’ятірок», «десяток» чи «двадцяток», партійні списки містять ще чимало персоналій, котрі також претендують на депутатські мандати. І, як би парадоксально це не виглядало, про дуже багатьох людей геть нічого невідомо навіть досвідченим у політичних бувальцях експертам.
Беззаперечний чемпіон за кількістю таких «котів у мішках» — партія «Слуга народу», котра, як відомо, зі значним відривом лідирує в рейтингу електоральних симпатій. Політична сила заввиграшки може провести в парламент за списком понад 130 осіб. Прізвища першої сотні своїх кандидатів у Зеленського вже показали, ось тільки більшість цих імен практично нікому не відомі.
Після публікації списку фаворитів виборчих перегонів у соціальних мережах стали жартувати, що людей у партію набирали мало не з вулиці, але цей жарт виявився не таким уже й далеким від істини. Адже хаотичне партбудівництво команди Зеленського неабияк насторожує і навіть лякає.
Хай там як, у цивілізованому світі політичні партії формуються зовсім інакше. Здебільшого вони складаються з однодумців, а не незнайомих один з одним осіб, політичні погляди яких незрозумілі. Як ці люди спрацюються в майбутньому? Чи вдасться Володимиру Зеленському та його команді їх контролювати?
Більш-менш відомі прізвища в списку закінчуються вже на другому десятку. Серед них можна виділити Дмитра Разумкова, Руслана Стефанчука, волонтера Давида Арахамію, спортсмена Жана Беленюка та генерального директора телеканалу «1+1» Олександра Ткаченка.
Однак виборців, судячи з усього, така ситуація не відлякує. Імена в цьому реєстрі «Слуги народу» мало кому цікаві, а голосувати люди збираються не стільки за конкретних кандидатів, скільки за «нові обличчя».
Масове зачарування цим словосполученням триває. І попри те що воно вже добряче набило оскомину, попит на «нові обличчя» залишається найпопулярнішим. Аж до того, що багатьом виборцям відверто байдуже, хто ховатиметься під цим терміном, мовляв, це вже лідеру видніше.
Значно відповідальніше поставилися до складання списку в «Голосі» Святослава Вакарчука, хоча й тут не обійшлося без складання данини сучасній політичній моді. Адже від самого початку лідер гурту «Океан Ельзи» повідомив, що не вноситиме до переліку нині чинних народних депутатів і поведе до парламенту виключно новачків (про те, що Святослав Вакарчук і сам певний час носив депутатський мандат, наразі пригадувати не модно).
В результаті — до прохідної частини списку увійшли журналісти, активісти й підприємці. При цьому очевидно, що, на відміну від списку Зеленського, список Вакарчука складається переважно з однодумців, які мають більш-менш спільні цінності та схожі погляди на майбутнє країни.
Хоча це ще не гарантує того, що партія «Голос» зможе бути в парламенті ефективною. Її лідеру явно не вистачає впевненості та рішучості, а журналісти й активісти, як показав досвід, таки не завжди вміють бути ефективними політиками.
Екс-президент Петро Порошенко включив до прохідної частини списку своєї політичної сили кілька нових імен, але загалом цей крок також був цілком очікуваним. Лідер «Європейської солідарності» робить усе, щоб зберегти націонал-демократичний електорат, який підтримував його на президентських перегонах. І тому й далі залучає голоси за допомогою волонтерів і військових, намагаючись таким чином підтримувати рішучий дух 2014 року.
А от у проросійському таборі — навпаки, там навіть чути нічого не хочуть про якесь оновлення та свіжі обличчя. В «Опозиційній платформі «За життя», яка змогла відібрати в конкурентів позитивно налаштований до нашого агресивного сусіда електорат, згуртувалися перевірені регіонали.
Усі перші 30 місць списку вирішено було віддати старим, досвідченим кадрам. Однак якимось чином ця схема ще працює й таки приносить дивіденди лідерам політичної сили. Що тут сказати: Україна підтверджує свій статус держави крайнощів. У тому сенсі, що коли одним нічого, окрім «нових облич», не потрібно, інші вперто йдуть і йдуть за тими, хто вже водив електорат далеко не найкращими політичними «манівцями».
Втім, менше з тим... Варто зазначити, що одна з головних інтриг цьогорічної виборчої кампанії полягає в тому, хто ж у результаті опиниться в напіввіртуальній партії Ігоря Смешка «Сила і честь».
Ще зовсім недавно країна толком і не знала такого політика, проте після доволі успішної участі у президентських виборах Смешко взявся набирати команду для проходження в парламент. І нині його партія має усі шанси подолати п’ятивідсотковий бар’єр.
Оскільки колишньому очільнику Служби безпеки України довелося заповнювати людьми майже цілковиту порожнечу, то вийшло приблизно те саме, що й у Зеленського. З тією лише різницею, що коли в Зеленського набирали переважно маловідомих осіб і без політичного досвіду, то Смешко, навпаки, зробив ставку на вже бувалих політичних діячів.
Авторові цих рядків дуже дивно, як сталося, що в одному списку опинилися голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров і вже дещо призабутий прихильник інтеграції з Росією Володимир Семиноженко. Цей колишній урядовець і народний депутат свого часу дуже наполегливо пропонував відмовитися від європейського вектора розвитку нашої держави. Натомість у його пріоритетах значилося мало не об’єднання України з Росією та Білоруссю.
Також у списку «Сили і честі» — депутати із «Самопомочі» й популярні народні артисти Світлана та Віталій Білоножки. Словом, чим керуватимуться люди, які збираються голосувати за цю різношерсту компанію, не надто зрозуміло. Але поки що список «Сили і честі» має вигляд найекзотичнішого з усіх.
Не обійшлося без сюрпризів і у передвиборному списку від «Батьківщини»: на відміну від 2014-го, Юлія Тимошенко цього разу вирішила обійтися без нових облич. Нині своїх молодих депутатів прибічниця парламентського розпуску делегувала на досить далекі й, скоріше за все, непрохідні місця.
Таким чином, Альона Шкрум та Олексій Рябчин, які п’ять років тому стали обличчями оновленої «Батьківщини», практично втратили шанси на повторне потрапляння до Верховної Ради.
Замість них лідерка вирішила зробити ставку на політичних аксакалів. Поряд із нею самою тепер «Батьківщина» невід’ємно асоціюється зі ще одним екс-главою Служби безпеки — Валентином Наливайченком та олігархом Сергієм Тарутою.
Також вирішено обійтися й без співачки Анастасії Приходько, яку раніше помпезно запрошували в партію: її відправили балотуватися по мажоритарці.
Не став перевантажувати новими іменами свій список і Анатолій Гриценко з «Громадянської позиції». Рейтинг цієї політичної сили останнім часом упевнено йде донизу, однак за певних обставин і вона ще може позмагатися за проходження до Верховної Ради.
Отже, разом із колишнім очільником Міністерства оборони до Верховної Ради йтимуть лідер «Народного контролю» Дмитро Добродомов, досвідчений політик Микола Томенко і добре відомий виборцям Микола Катеринчук.
Знайшлося в першій десятці місце й молодому Єгору Фірсову. А ось домовитися Гриценку про об’єднання сил із Міхеілом Саакашвілі так і не вдалося. Утім, враховуючи екстравагантні політичні заяви останнього, ще невідомо: на краще це чи на гірше...
Нині триває реєстрація кандидатів у народні депутати. І якщо з партійними списками усе більш-менш зрозуміло (хоча офіційно зареєстрований поки лише список «Громадянської позиції» — 164 кандидати), то з мажоритарними округами — усе ще попереду. На момент написання цього тексту ЦВК зареєструвала майже шість сотень пошукачів мандатів. І далі, як мовиться, буде...
Ярослав ГАЛАТА
