Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Вересень 30, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 14 Лютий 2019 15:36

Вони хочуть нами керувати, або рекордна кількість кандидатів у Президенти

Rate this item
(0 votes)

Не­що­дав­но за­вер­ши­ла­ся ре­єс­тра­ція кан­ди­да­тів у Пре­зи­ден­ти Ук­раї­ни. Піс­ля по­надмі­сяч­них по­туг ста­ло зро­зу­мі­ло, що в бю­ле­те­ні від 31 бе­рез­ня ми ма­ти­ме­мо ре­корд­ну кіль­кість пріз­вищ — 44.
Для по­рів­нян­ня: у 1991 ро­ці, під час пер­ших пре­зи­дент­ських ви­бо­рів, на пост Гла­ви дер­жа­ви ба­ло­ту­ва­лось усь­ого шес­те­ро до­стой­ни­ків. У 1994-му — се­ме­ро, у 1999 — три­над­ця­те­ро. У 2004 ро­ці кан­ди­да­тів бу­ло 24 (до­сьо­го­дні — ре­корд­ний по­каз­ник).

У 2010-му чис­ло охо­чих по­сіс­ти пер­ше кріс­ло в дер­жа­ві ско­ро­ти­ло­ся до 18. І на­реш­ті, п’ять ро­ків то­му, у 2014-му, за пре­зи­дент­ську по­са­ду зма­гав­ся 21 пре­тен­дент.
Втім, усе це — спра­ви дав­но ми­ну­лих днів. Ни­ні ж знач­но ці­ка­ві­ше по­гля­ну­ти на, так би мо­ви­ти, сві­жі кан­ди­дат­ські об­лич­чя. Хо­ча ні­де прав­ди ді­ти — да­ле­ко не всі з них та­кі вже й «сві­жі», адже дех­то з пре­тен­ден­тів про­бу­ва­ти­ме влас­ні си­ли вдру­ге, а дех­то — і втре­тє.
Аб­со­лют­ним лі­де­ром за кіль­кіс­тю «по­хо­дів у Пре­зи­ден­ти» є Олек­сандр Мо­роз. Він на­ма­га­ти­меть­ся от­ри­ма­ти пе­ре­мо­гу в цих за­галь­но­дер­жав­них «зма­ган­нях» уже вп’яте (піс­ля не­вда­лих спроб у 1994-му, 1999-му, 2004-му та 2010 ро­ках). Але про всіх — по по­ряд­ку...

Ген­на­дій Ба­ла­шов
Лідер політичної партії «5.10», підприємець. Політичну кар’єру починав на Дніпропетровщині. У 1998–2002-х був народним депутатом України третього скликання, обраний у виборчому окрузі № 27 (Дніпропетровська область). На момент обрання належав до партiї «Міжрегіональний блок реформ».
Брав участь у парламентських виборах 2012 року за одномандатним виборчим округом у Києві (шосте місце). У 2014-му заснував партію «5.10», лідером якої є і сьогодні.
Ро­ман Без­смерт­ний
Представник України у Тристоронній контактній групі з урегулювання конфлікту на Донбасі, народний депутат кількох скликань. Уперше був обраний до парламенту 1994 року. У 1997-му — став постійним представником тодішнього Президента Леоніда Кучми у Верховній Раді.
У листопаді-грудні 2004 го — комендант наметового містечка на Майдані під час Помаранчевої революції. Від березня 2005-го по грудень 2006-го — голова ради партії «Наша Україна». Від 4 лютого до 29 листопада 2005-го — віце-прем’єр-міністр з питань адміністративно-територіальної реформи в урядах Юлії Тимошенко і Юрія Єханурова.
Від лютого 2010-го до червня 2011-го працював послом України в Білорусі. Від 2015-го Безсмертний представляє Україну у політичній підгрупі контактної групи з урегулювання конфлікту на Сході України (Мінський процес).
Оль­га Бо­го­мо­лець
Народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я. В політичних колах стала відомою з 2004 року, коли, окрім участі в Помаранчевій революції, була ще й особистим лікарем Віктора Ющенка. Наступного року пройшла до Київради за списком «Нашої України». У травні 2014-го балотувалася в Президенти, а в жовтні того ж року — пройшла до парламенту за списками БПП «Солідарність».
Ін­на Бо­го­слов­ська
Депутат кількох попередніх скликань. Уперше обрана у 1998 році. У 2001-му очолила Конституційно-демократичну партію. У січні 2003-го ініціювала створення громадського об’єднання «Віче України».
Від травня 2003-го до січня 2004-го очолювала Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Квітень-листопад 2007 року — обіймала посаду заступника міністра юстиції України.
Упродовж 2007–2013 років кілька разів входила і виходила з фракції Партії регіонів. Остаточно порвала з регіоналами після побиття студентів у листопаді 2013-го.
Юрій Бой­ко
Український політик, народний депутат України. Від лютого 2002 року до березня 2008-го був головою НАК «Нафтогаз України». 2006-го в уряді Януковича працював міністром палива та енергетики. Пробув він на цій посаді до 18 грудня 2007-го — був звільнений у зв’язку з обранням до Верховної Ради VI скликання за списками Партії регіонів.
11 березня 2010 року Юрій Бойко вдруге обійняв посаду міністра палива та енергетики України. Цього разу вже в уряді Миколи Азарова. Після Революції Гідності та втечі Януковича брав участь у позачергових президентських виборах.
Після поразки на виборах Президента у вересні 2014-го очолив «Опозиційний блок», з яким за результатами парламентських виборів пройшов до Верховної Ради. Торік восени залишив партію та на вибори президента-2019 пішов самовисуванцем.
Вік­тор Бон­дар
Екс-міністр транспорту та зв’язку України (2005–2006), глава партії «Відродження». Від вересня 2000-го по липень 2005 року працював у Секретаріаті Кабінету Міністрів України на різних посадах.
У 2005–2006 рр. очолював Міністерство транспорту та зв’язку, 2006–2007 рр. — працював заступником голови Секретаріату Президента України, 2007–2010 рр. — очолював Дніпропетровську обласну державну адміністрацію.
Від 2010-го до 2012 року працював на посаді заступника голови Державної митної служби України. У 2012 році обраний народним депутатом України у мажоритарному виборчому окрузі на Хмельниччині. У 2014 році обраний повторно.
Олек­сандр Ва­щен­ко
Лідер виборчого Блоку «Влада Народу». Блок було створено 2005 року. Разом із ним Ващенко брав участь у парламентських виборах 2006 року, проте до Верховної Ради потрапити не вдалося. Після цього у виборах блок участі не брав.
Олек­сандр Віл­кул
Народний депутат, екс-віце-прем’єр-міністр. Уперше потрапив до Верховної Ради у 2006 році від Партії регіонів. У 2007 році на позачергових виборах знову став народним депутатом.
Від березня 2010-го до грудня 2012-го Вілкул очолював Дніпропетровську обласну державну адміністрацію. Від грудня 2012-го до січня 2014 року — віце-прем’єр-міністр України.
На місцевих виборах восени 2015-го балотувався на посаду мера Дніпра, однак програв Борису Філатову. Нині — член Комітету ВР із питань європейської інтеграції.
Ми­ко­ла Га­бер
Голова Патріотичної партії України. Від 1998-го по 2002-й — народний депутат України третього скликання, обраний за списками Прогресивної соціалістичної партії України (лідер — Наталія Вітренко). Балотувався в Президенти у 1999 році. У березні 2006-го — кандидат у народні депутати України від Блоку «Патріоти України», очолював партійний список, але до парламенту не потрапив.
Дмит­ро Гнап
Журналіст, висунутий партією «Сила людей». Працював кореспондентом, редактором, ведучим новин на каналах СТБ, «Перший національний», UBC. Від 2001-го до 2007 року був у політичному Блоці (згодом партії) «Наша Україна». Від 2008 року — голова громадської ініціативи «Комітет прямої дії». У 2012 році заснував Агенцію журналістських розслідувань «Слідство Інфо».
Ана­то­лій Гри­цен­ко
Колишній міністр оборони України, голова партії «Громадянська позиція». У великій політиці — з 2004 року, працював у виборчому штабі Віктора Ющенка, брав активну участь у написанні програми тодішнього опозиційного кандидата на пост Президента.
Тричі очолював Міністерство оборони України. На позачергових парламентських виборах у 2007 році пройшов до Верховної Ради від пропрезидентського Блоку «Наша Україна — Народна самооборона». У 2012 році знову пройшов до Ради, але за списком партії «Батьківщина». Вже двічі балотувався на посаду Президента — у 2010-му та 2014-му роках.
Олек­сандр Да­ни­люк
Громадський діяч, колишній радник міністра оборони на громадських засадах. З 2000 року брав активну участь в акціях опозиції «Україна без Кучми» та «Вставай, Україно!». 2013–2014 — активний учасник Революції Гідності.
Юрій Де­рев’­ян­ко
Народний депутат, кандидат у Президенти від партії «Воля». В активній політиці з 2012 року, коли його було обрано депутатом парламенту на Івано-Франківщині. За два роки на позачергових виборах до ВР знову переобраний у тому ж окрузі.
У 2017-му було оголошено про об’єднання партії Дерев’янка «Воля» з українською політичною партією «Рух нових сил», лідером якої на той час був Міхеіл Саакашвілі.
Дмит­ро Доб­ро­до­мов
Народний депутат, лідер партії «Народний контроль». Від 1998 року працює у журналістиці. 2002–2008 — обіймав різні посади у львівській газеті «Експрес». У 2008 році співзаснував Агенцію журналістських розслідувань.
У 2012 році призначений генеральним директором медіахолдингу ZIK, автор і ведучий програми журналістських розслідувань «Народний контроль». З 2017-го очолює однойменну партію.
Ва­силь Жу­рав­льов
Лідер партії «Стабільність». Народився в Маріуполі. Здобув освіту в Міжнародному слов’янському університеті в Харкові. У 2016 році обраний головою ГО «Федерація футболу Маріуполя».
Во­ло­ди­мир Зе­лен­ський
Шоумен, актор, сценарист. Свою кар’єру розпочав з участі в КВН. У 1997 році була заснована команда «Квартал 95», Зеленський стає її капітаном. Через два роки українську команду запросили до Москви для участі у Вищій лізі КВН. Співпраця з компанією Олександра Маслякова тривала до 2003 року. Згодом — незмінний керівник проекту «Квартал 95» на телеканалі «1+1».
Сер­гій Кап­лін
Лідер «Руху простих людей», екс-член партій БПП та «УДАР». 2006 року обраний президентом Корпорації «Екологічні ресурси». 2008 — став членом Громадської колегії при Міністерстві закордонних справ України, 2012 — головним редактором газети «Іскра простих людей».
Цього ж року вступив до партії «УДАР». 2014-го пройшов до парламенту як кандидат від Блоку Петра Порошенка. Вийшов із фракції БПП у 2016 році.
Юрій Кар­ма­зін
Український політичний діяч, народний депутат України кількох попередніх скликань. На початку 90-х працював суддею Одеського обласного суду. З 1994-го — активна політична діяльність у стінах парламенту та за його межами. У 1999 році балотувався в Президенти.
Обирався депутатом Одеської обласної ради народних депутатів; двічі — депутатом Приморської районної ради народних депутатів міста Одеси. У 2006-му був кандидатом на посаду міського голови Києва. Торік у травні Кармазін проголосив себе гетьманом козацтва всієї України.
Іл­ля Ки­ва
Лідер Соціалістичної партії України, колишній радник глави МВС. У грудні 2014-го наказом міністра внутрішніх справ Арсена Авакова призначений заступником начальника УМВС України в Донецькій області. На цій посаді став першим серед керівного складу територіальних управлінь МВС, хто активно впроваджував в оперативну роботу базу даних волонтерського проекту «Миротворець».
У жовтні 2015 року очолив Департамент протидії наркозлочинності. У квітні 2016 року тодішня глава Національної поліції Хатія Деканоїдзе звільнила Киву з цієї посади. У липні 2017 року був обраний головою Соціалістичної партії України.
Ар­ка­дій Кор­наць­кий
Народний депутат. Став відомим після парламентських виборів 2012 року, коли як опозиціонер переміг провладного кандидата на одному з округів Миколаївщини. ЦВК визнала вибори недійсними і призначила переголосування, де Корнацький уже програв. Мандат здобув у 2014 році на дострокових виборах до ВР.
Рус­лан Ко­шу­лин­ський
Заступник Голови ВР минулого скликання, кандидат від ВО «Свобода». Найбільш знаний тим, що вів вікопомне пленарне засідання парламенту 20 лютого 2014 року після масових розстрілів на Майдані. Після дострокових виборів 2014 року «Свобода» до парламенту не потрапила.
У 2015-му поступився Андрію Садовому на виборах мера Львова. Після цього Кошулинський відправився артилеристом в АТО у складі 44-ї артилерійської бригади. Проходив службу на Донбасі у званні старшого сержанта.
Вік­тор Кри­вен­ко
Депутат Верховної Ради, лідер партії «Народний рух України». Депутатом став за списком партії «Самопоміч», однак згодом приєднався до БПП. Від травня 2017-го — голова політичної партії «Народний рух України».
Сер­гій Кри­во­нос
Полковник Збройних Сил України, перший заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ, висунутий партією «Воїни АТО». У 2014 році особисто командував обороною Краматорського аеродрому. В 2016 році наказом міністра оборони призначений першим заступником командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ.
Ві­та­лій Куп­рій
Народний депутат. Перемогу здобув на мажоритарному окрузі Дніпропетровщини. Від червня 2015 року був членом партії «УКРОП», залишив партію у червні 2018-го.
Юлія Лит­ви­нен­ко
Українська телеведуча, журналіст. З травня минулого року — ведуча програми «Підсумки» на каналі «Прямий».
Олег Ляш­ко
Лідер Радикальної партії, народний депутат. У парламенті — з 2006 року, обраний від Блоку Юлії Тимошенко (26-й номер у списку). 2007–2012 рр. — народний депутат України від БЮТ (29-й номер у списку).
Очолював Тимчасову слідчу комісію парламенту з розслідування можливих фактів порушення законодавства у сфері майнових, земельних, фінансових та інших відносин міським головою Харкова Михайлом Добкіним і секретарем Харківської міськради Геннадієм Кернесом.
У грудні 2012 року вчергове обрався у парламент по мажоритарному округу на Чернігівщині. У 2014-му привів до парламенту власну фракцію Радикальної партії. Того ж року у травні балотувався у Президенти, посів третє місце.
Олек­сандр Мо­роз
Лідер Соціалістичної партії України у 1991–2012 роках, колишній спікер парламенту. Як уже було сказано — абсолютний рекордсмен за кількістю президентських виборчих кампаній. Окрім того — народний депутат п’яти парламентських скликань (з першого по п’яте). Двічі (у 1994–1998 та 2006–2007) очолював Верховну Раду.
Єв­ген Му­ра­єв
Народний депутат, голова партії «Наші». У 2006 році обрався депутатом Харківської облради від партії «Віче». Вдруге депутатом облради став у 2010 році від Партії регіонів. У листопаді 2012-го обраний до Верховної Ради на Харківщині. На парламентських виборах 2014-го там же переобраний до ВР.
Ва­лен­тин На­ли­вай­чен­ко
Голова партії «Громадсько-політичний рух «Справедливість». Від грудня 2006 року до березня 2010-го — голова Служби безпеки України. Пішов із посади після обрання Президентом Віктора Януковича.
2014-го повернувся на цю посаду ще на рік. Після тривалого періоду непорозумінь із Президентом Петром Порошенком 18 червня 2015 року пропрезидентська коаліція ухвалила рішення про відставку Наливайченка з посади голови СБУ.
Ро­ман На­сі­ров
Колишній голова Державної фіскальної служби. На цю посаду був призначений у 2015 році. Однак уже 2 березня 2017-го Насірова затримало НАБУ за справою «Укргазвидобування». Наступного дня його було відсторонено від посади. 16 березня випущений під заставу. Торік у грудні суд закрив справу і поновив Насірова на колишній посаді.
Ан­дрій Но­вак
Економіст, висунутий партією «Патріот». У 2002—2003 роках працював консультантом при комітетах Верховної Ради та помічником народного депутата України. 2005—2006 роки — радник двох прем’єр-міністрів України (Тимошенко та Єханурова). У 2011 році Андрій Новак був обраний проректором Європейського університету.
Сер­гій Но­сен­ко
Директор «Інтернешнл Інвестмент Партнерс Україна». Від 1994-го до 2011-го обіймав керівні посади в міжнародному фінансовому холдингу Coris Group (Франція). У 2011 році приєднався до міжнародної інвестиційної компанії International Investment Partners зі штаб-квартирою в США.
Во­ло­ди­мир Пет­ров
Політтехнолог і блогер. Працював на телебаченні, вів блог у «Живому журналі» під ніком Lumpen, а потім «Люмпен-шоу» на YouTube.
Пет­ро По­ро­шен­ко
Президент України, котрий окремого представлення, вочевидь, не потребує. У великій політиці — з 1998 року, коли вперше здобув депутатський мандат. Тоді він входив до парламентської фракції об’єднаних соціал-демократів, був членом Політбюро СДПУ(о).
На початку 2000-го залишив цю партію, створив фракцію «Солідарність», згодом — однойменну партію. Восени того року вона увійшла до Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України» (згодом — Партія регіонів). Порошенко став співголовою утвореної структури, однак через півроку залишив партію.
У грудні 2001-го партія «Солідарність» увійшла у виборчий Блок Ющенка «Наша Україна», а Порошенко став керівником виборчого штабу. Після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах Порошенко обіймав високі державні посади.
Так, 2005 року призначений секретарем РНБО, 2007-го — голова Ради НБУ, від 9 жовтня 2009-го до 11 березня 2010-го був главою МЗС України.
Під час правління Януковича 2012 року був призначений міністром економічного розвитку і торгівлі України. На виборах 2012-го переміг у мажоритарному окрузі.
На дострокових виборах Президента 25 травня 2014-го отримав 54,7% голосів, перемігши в першому турі.
Рус­лан Ри­го­ва­нов
В. о. начальника державного підприємства «Севастопольський морський рибний порт». Глава Єдиного координаційного центру у справах переселенців.
Ан­дрій Са­до­вий
Голова політичної партії «Самопоміч», міський голова Львова. Ще від 1997 року активно займається громадською діяльністю. У 2006-му Садового вперше обирають міським головою Львова, відтоді на цю посаду львів’яни двічі його переобирали на цю посаду.
У лютому 2014 року він заявив, що відмовився від посади віце-прем’єра в уряді Арсенія Яценюка, щоб надалі бути міським головою Львова.
Ві­та­лій Ско­цик
Лідер громадського руху «Аграрна платформа Віталія Скоцика». До вересня минулого року очолював Аграрну партію України.
Ігор Смеш­ко
Екс-очільник Служби безпеки України. У 2000—2001 роках був постійним представником Міноборони при міжнародних організаціях у Женеві. У 2002—2003 роках працював заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони. Від вересня 2003-го до лютого 2005-го очолював СБУ.
Олек­сандр Со­ло­вйов
Екс-посадовець МВС, висунутий партією «Розумна сила». В 2000—2010 роках служив у податковій міліції. У 2010—2011 працював у Департаменті фінансової та економічної безпеки МВС України, в 2011—2015 роках — в Державній службі боротьби з економічними злочинами МВС України.
Сер­гій Та­ру­та
Колишній глава Донецької ОДА, народний депутат, лідер партії «Основа». Нині — голова ради директорів Індустріального союзу Донбасу, президент футбольного клубу «Металург» (Донецьк).
Юлія Ти­мо­шен­ко
Колишній прем’єр-міністр України, депутат багатьох скликань, лідер партії ВО «Батьківщина». До 1997 року очолювала корпорацію «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ). В 1997-му Юлія Тимошенко виграла проміжні вибори в мажоритарному окрузі на Кіровоградщині і вперше була обрана народним депутатом.
Вдруге стала нардепом у 1998 році, а у грудні 1999 року стає лідером Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина». Майже одразу з парламенту йде на пост віце-прем’єр-міністра України з питань паливно-енергетичного комплексу в уряд Віктора Ющенка.
У 2004 році була одним із лідерів Помаранчевої революції, виступала в підтримку Віктора Ющенка. Після його перемоги очолює уряд, утім, за 9 місяців відправлена у відставку через суперечки з оточенням Президента.
У 2010 році Юлія Тимошенко балотувалася на пост Президента України. За підсумками другого туру голосування вона програла Віктору Януковичу з розривом у 3,48%. За рік проти Тимошенко було порушено кілька кримінальних справ. Після довгих судових розглядів Печерським районним судом м. Києва було винесено вирок — ув’язнення на сім років.
Звільнена після перемоги Євромайдану та втечі Януковича. На президентських виборах 2014 року знову посіла друге місце.
Юрій Ти­мо­шен­ко
Народний депутат. Від травня 2014 року — гвардієць Першого батальйону оперативного призначення імені генерала Кульчицького Національної гвардії. У 2014 році обраний народним депутатом на одному з мажоритарних виборчих округів. Донедавна входив до фракції «Народний фронт».
Ігор Шев­чен­ко
Екс-міністр екології та природних ресурсів. До 2011-го не був членом жодної політичної партії. Відтоді заснував Меритократичну партію України, у травні 2016 року Шевченко заявив про припинення свого членства в Меритократичній партії України, яка, за його словами, вичерпала себе як політична організація.
Олек­сандр Шев­чен­ко
Народний депутат, член партії «УКРОП». Обраний у 2014-му по мажоритарному округу на Івано-Франківщині.
Спершу входив до БПП, однак менше ніж за рік залишив пропрезидентську фракцію. Засновник та колишній директор гірськолижного курорту «Буковель».

Яро­слав ГА­ЛА­ТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».