Точніше, його ініціативу, висловлену американському виданню The Wall Street Journal, про доцільність «болючих компромісів» щодо Криму та Донбасу, а також повідомлення в українських ЗМІ про те, що його підприємство купує антрацит з окупованих територій.
Попередньому форуму прогнозували провал. І представництво на ньому справді було «не те». Цьогорічний подібні проблеми оминули. Форум YES-2018 пройшов на досить високому рівні, пишуть українські ЗМІ.
Друга відмінність — смислова наповненість. Торік глобальні питання стосувалися зрушень у геополітичному розподілі сил та змін у світовій економіці, політики нової американської адміністрації, а також питання безпеки, зокрема кібербезпеки, популізму та енергетичної безпеки.
Щодо українських питань, то темою № 1 була агресія Російської Федерації, Крим, Донбас і традиційні заклики про необхідність боротьби з корупцією, реформування тощо.
Цього ж року спектр обговорюваних тем значно розширився. До глобальних питань додалися такі: завтрашні загрози суспільству, економіці та політиці, майбутнє Сполучених Штатів Америки, ЄС, НАТО, Російської Федерації, захист демократії від маніпуляцій іззовні та протидія дезінформації.
Українські питання, окрім новітніх загроз від агресивного північно-східного сусіда, також стосувалися просування реформ, кредитів МВФ і Євросоюзу, інвестицій.
Третя відмінність — тема майбутніх президентських і парламентських виборів. «Родзинка» YES-2018: організатори створили відповідний майданчик для дискусії з імовірними кандидатами.
Саме на цьому — виборах — опитані нами політологи акцентують особливу увагу: хтось вбачає в цьому позитив, а хтось, навпаки, каже, що форум від цього «втратив», адже розмова про те, що реально потрібно і можливо для України, значною мірою була замінена на те, що пообіцяють чи запропонують найбільш рейтингові кандидати.
Олеся Яхно-Бєлковська, політолог:
«Не допустити в умовах війни руйнації державності, а зберегти її, навіть більше, проводити зміни — це дуже важливий результат»
— Минулорічний форум проходив під знаком загальносвітових викликів і загроз та як у цих умовах Україна себе позиціонує. Тоді відбувалися передвиборчі кампанії в дуже важливих для нас країнах: Нідерландах, Франції, Німеччині.
Тобто ці гібридні виклики стосувалися в тому числі й європейських країн, і в цьому сенсі Україна розглядалась і обговорювалася на торішньому форумі з точки зору можливості таких викликів. Цьогорічний форум здебільшого сконцентрувався безпосередньо на Україні.
По-перше, акценту надавав де-факто старт виборчої кампанії: і президентської, і парламентської. Виступала частина політиків, які або вже заявили, що братимуть участь у президентській гонці, або братимуть потенційно.
По-друге, це актуалізація викликів, пов’язаних із Російською Федерацією щодо України: Донбас, Азовське море, втручання у вибори тощо. Щодо основних меседжів, котрі хочеться виділити, — це показова заява Курта Волкера.
Спецпредставник США сказав, що протягом цих важких для нас років Україна тим не менш фактично віднайшла свою суб’єктність і надалі продовжує боротися за свою ідентичність, зокрема культурну, геополітичну і зовнішньополітичну. Не допустити в умовах війни руйнації державності, а зберегти її, навіть більше, проводити зміни — це дуже важливий результат.
Володимир Фесенко, політолог:
«Відмінність цьогорічного форуму від торішнього в тому, що тоді про більшість реформ говорили як про бажану ціль, а нині — як про доконаний факт»
— На цьогорічному форумі говорили про «нове покоління», при цьому не тільки про політичне чи соціальне, але й про покоління технологічне, інформаційне.
Політична панель із потенційними кандидатами в президенти України була важлива і для закордонних гостей форуму, які змогли подивитися на майбутніх учасників перегонів, поспілкуватися з ними тет-а-тет.
Щодо відмінностей між цьогорічним форумом і торішнім, то, по-перше, він пройшов напередодні де-факто старту президентських виборів, а по-друге, і президент, і прем’єр використали його для звітування проробленої за рік роботи. Вони показали, що не тільки говоримо, а ще й робимо, рухаємося вперед.
І якщо минулого року йшлося про заплановані реформи, приміром голосування в парламенті закону про Антикорсуд, то цьогоріч про ці ж реформи йшлося як про вже доконаний факт: проголосували і тепер практично реалізуємо.
Думаю, це показовий момент. Тому що, незважаючи на всі труднощі, наша країна таки рухається вперед, а не топчеться на місці.
Сергій Таран, політолог:
«Конкретних відповідей на запитання, зокрема війни та миру, так і не почули. Натомість кожен устиг озвучити свої передвиборчі гасла»
— Форум пройшов у контексті старту виборчої кампанії. Його учасники мали змогу презентувати себе перед міжнародною аудиторією, озвучити основні меседжі на виборчу кампанію. На мою думку, це і є основною відмінністю від торішнього. Це — перше.
Друге — це теми обговорення. Наприклад, звучали стратегічні речі, пов’язані з майбутнім, технологіями, натомість менше зациклювалися на українській проблематиці.
І з одного боку це ніби добре, бо означає, що Україна дедалі глибше занурюється у світовий контекст, але з іншого — жодної конкретики на важливі внутрішні питання, зокрема війни та миру, так і не прозвучало.
До речі, позиція закордонних експертів, які виступали на форумі, зокрема Курта Волкера, виглядала подекуди більш проукраїнською, ніж позиція деяких українських експертів. І дисонанс між виступами полягає ось у чому: західні політики прагнули продати успіх, українські — поразку.
У західних промовах казали: «Я зробив це (реформу, економіку, геополітику), хоча мені було важко». В українських найчастіше казали: «Я хотів зробити це, але мені заважали (попередники, сусіди, корупціонери, дідько лисий)».
Попри те, думаю, це дуже добре, що подібні форуми в Україні взагалі відбуваються, бо такі зустрічі як мінімум дають українцям розуміння того, в яких смислових контекстах світу нині перебуває Україна.
Петро Олещук, політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка:
«Тусовка української еліти. Чогось насправді значущого там не прозвучало»
— Другий рік поспіль не спостерігаю особливого прогресу. YES-2018 — це продовження минулорічного тренду. Фактично цей форум перетворився на таку собі тусовку українського правлячого класу. Адже участь у цьому форумі — це статусна річ. Але чогось насправді значущого там не прозвучало.
Тема виборів — єдина відмінність цьогорічного форуму від попереднього. І свою присутність там наші політики використовували для відповідних заяв, декларацій передвиборчого характеру.
Щодо запрошених гостей, то в принципі представництво достатньо широке. Але. Усіх учасників, окрім наших політиків, скоріше за все, запрошують на форум виключно для кількості, для галочки, для того, щоби привернути увагу, але точно не для того, щоб насправді провести якусь серйозну дискусію.
Олексій Мінаков, політолог:
«Дата проведення форуму збіглася з річницею викрадення Гонгадзе. І тому участь у ньому українських політиків демонструє відсутність принциповості і послідовності»
— Якщо українські політики з радістю відвідують медведчуківсько-портновські пропагандистські канали, то не варто дивуватися й їх відвідуванню форуму, організованого олігархом Пінчуком.
Тим самим Пінчуком, який у 2016 році написав статтю для The Wall Street Journal, пропонуючи нашій владі піти на путінські «компроміси»: залишити Крим Росії в обмін на мир на Донбасі. Завжди можна легко заплющити очі на таку «дрібничку», чи не так?
Це класичні подвійні стандарти — політики голосно кричать про боротьбу з олігархами і водночас люб’язно відвідують заходи цих самих олігархів, які пропонують капітуляцію України перед Путіним.
А найбільший цинізм полягає в тому, що в дні проведення форуму, організованого зятем Кучми, ще й річниця викрадення за часів Кучми журналіста Георгія Гонгадзе. І про це, на жаль, мало хто згадує.
Дуже мале коло лідерів думок бойкотує цей форум: журналіст Віталій Портников, нардеп Ганна Гопко, антикорупціонер Дар’я Каленюк і ще буквально пара осіб.
І це при тому, що цього року організатори прийняли «геніальне» рішення запросити на форум російського політика Ксенію Собчак — похресницю Путіна, яка легітимізувала президентські вибори в Росії. Добре, що ця пані не доїхала до України, інакше — чекай грандіозного скандалу.
Участь українських політиків у форумі YES демонструє відсутність принциповості і послідовності. Які ще можуть бути коментарі? Це — перше.
Друге — виступи на YES форумі Порошенка, Тимошенко, Гриценка і Вакарчука — це можливість оцінити політичний тонус основних політичних гравців напередодні президентських виборів, їхню риторичну, морально-психологічну підготовку, арсенал аргументів. Власне, це і відрізняє YES-2017 від цьогорічного YES-2018.
Олег Саакян, політолог, голова Єдиного координаційного центру «Донбас»:
«Третій день форуму нагадував скоріше майданчик для майбутніх кандидатів у президенти»
— Порядок денний YES-2018 ішов в унісон із загальноєвропейськими, світовими трендами, оскільки порушені на ньому теми стосувались і кризи демократії, і міграційних викликів, і кіберзагроз. Україна, яка нині у фронтирі згаданих проблем, безумовно, не могла залишатись осторонь.
Якщо перші два дні розмови навколо згаданих тем ще трималися, то на третій день усе полилося в річищі україноцентризму. Форум почав нагадувати скоріше майданчик для майбутніх кандидатів у президенти.
Хто і про що говорив, не деталізуватиму. Особисто мене найбільше цікавило питання Сходу України, але, наприклад, Гриценко заявив, що «план у нього є, але він його не скаже».
Вакарчук цю тему не порушував узагалі, Тимошенко раптово заявила про неможливість миру шляхом капітуляції, відкинувши ідею компромісу, ну а Порошенко цю тему озвучив в уже стандартній логіці: це тріада — мова, релігія і армія.
Богдан Яременко, дипломат:
«Дискусія про те, що реально потрібно і можливо зробити для України, значною мірою була замінена на те, що пообіцяють чи запропонують імовірні кандидати в президенти»
— Міжнародний форум Yalta European Strategy є найбільш усталеною, найкраще організованою, найбільш представницькою дискусією у світі, повністю присвяченою Україні.
YES не лише відповідає найвищим вимогам для таких подій, але, напевно, в Україні ще й установлює цей стандарт, є планкою, яку намагаються взяти інші подібні форуми.
Представницький рівень учасників форуму дозволяє цілком системно підбивати підсумки кожного пройденого року та окреслювати перспективи, найбільш складні завдання у розвитку України на найближчий період, вписуючи при цьому «українське питання» в канву світової політики, економіки, технологій.
Україна представлена на форумі буквально всіма, хто «має значення» в Україні. При цьому форум часто критикують за те, що переважну частину його закордонних учасників становлять колишні посадовці, в той час як рівень чинних політиків чи представників іноземних держав на форумі помітно нижчий.
Тут варто чітко зрозуміти, що до останнього часу «українське питання» рідко коли становило пріоритет для лідерів найбільших і найвпливовіших держав. Пов’язані з Україною питання за кордоном вирішуються далеко не на найвищому рівні.
При цьому слід також пам’ятати, що рівень компетентності чиновників середньої і вищої, але не найвищої ланки в країнах Заходу значно вищий за український.
Отже, можна сказати, що YES із року в рік збирає з-за меж України лідерів громадської думки, політиків та урядовців, які так чи інакше визначають чи впливають на рішення, що стосуються нашої держави. І в цьому, з моєї точки зору, найбільша цінність цього форуму.
Дискусія по суті на 15-му форумі YES певною мірою «постраждала» через наближення «сезону виборів» в Україні. Розмова про те, що реально потрібно і можливо для України, значною мірою була замінена на те, що пообіцяють чи запропонують найбільш рейтингові кандидати в президенти.
Хоча, правди ніде діти, від майбутнього президента України залежатиме дуже багато — і в питаннях війни і миру, і у вирішенні найбільш насущних проблем політичного і соціального розвитку.
Останні роки організатори форуму отримують масу дошкульних зауважень з огляду на збіг у часі проведення YES із річницею вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.
Утім, з моєї точки зору, YES є занадто важливою і потрібною подією, щоб вписувати його в контекст справи Гонгадзе, але організатори не можуть далі ігнорувати той факт, що зазначений збіг у часі ставить багатьох учасників у дуже делікатне, щоб не сказати, незручне становище. При цьому трагічна в масштабах України справа Гонгадзе, звісно, нікуди не зникає.

Опитав Мирослав ЛІСКОВИЧ,
Укрінформ