Та вони вижили. Але, як зізнався у розмові зі мною один із них, те життя доставляло мало радості: внаслідок поранень, контузій практично всім їм було вкрай важко пересуватися. Проте несподівано, як буває лише у мелодрамах, з’явився «добрий дядечко». Втім, про все по порядку.
Понад 20 років тому польський громадянин Маріуш Марковскі спільно зі своїм компаньйоном заснував у Києві бізнес. А з осені 2014-го почав опікуватися ще й пораненими захисниками України.
— Коли на вашу землю прийшли непрохані гості, я сподівався, що незабаром їх виженуть, — говорить пан Маріуш. — Та невдовзі зрозумів: це — справжня війна, хоч і називається гібридною. Тож вирішив допомогти українським воякам, котрі у розквіті сил дістали на Донбасі тяжкі поранення, повернутися до повноцінного життя. Адже для цього маю певні можливості.
Справа у тім, що Марковскі є ще й співвласником Рекреаційно-реабілітаційного центру «Добрий брат», яким керує його син Якуб. Перебуває він у мальовничому польському містечку Осєк і спеціалізується на реабілітації пацієнтів з ортопедичними і неврологічними захворюваннями. А також тих, хто потерпає від дисфункцій опорно-рухового апарата і фантомного болю.
Благодійна програма «Добрий брат» стартувала восени 2014-го. Формуванням команди тих, хто потребував реабілітації, зайнявся полковник запасу Родіон Мороз — близький знайомий пана Маріуша.
— Протягом кількох місяців ми мали прізвища близько 30 бійців, які зазнали тяжких поранень, контузій і потребували допомоги, — розповідає Родіон Вікторович. — Незабаром, після залагодження деяких формальностей, всі вони відбули до Польщі.
Дізнавшись про їхній приїзд, наших бійців відвідали представники української діаспори, учні і вчителі місцевої школи. А самодіяльний ансамбль «Веселинка» виступив перед бійцями з концертом, діти пригостили їх ласощами та кавою.
Як потрапити до «Доброго брата»?..
Зважаючи на феноменальні результати реабілітації, на початку 2015-го було створено Благодійний фонд «Добрий брат», який Маріуш Марковскі і очолив. Його працівники ще більш активно почали займатися проблемами реабілітації військовослужбовців. Насамперед відбором кандидатів для поїздки у Польщу.
— Це робиться в першу чергу за медичними показниками, — говорить працівник фонду Світлана Гончаренко. — У цьому нам допомагають командири і медичні служби частин, де хлопці проходили службу перед пораненням, представники військово-медичних закладів, де проходили лікування, громадські організації, волонтери.
Після цього діагноз кожного потенційного пацієнта Центру ретельно перевіряється для того, щоб він збігався з профілем Рекреаційно-реабілітаційного центру. По завершенні цих формальностей оформлюються документи для виїзду за кордон.
«Вогнепальне кульове поранення поперекової ділянки та черевної порожнини», «вогнепальне поранення плеча, відкритий багатоуламковий перелом... плечової кістки», «мінно-вибухова травма, травматична ампутація правої стопи, пошкодження колінного суглоба», «консолідовані комплексні переломи тіл хребців із больовим синдромом» — ось далеко не повний перелік діагнозів, з якими наші хлопці їдуть по допомогу до Польщі.
Мінімальний термін перебування у Центрі — 21 день. Але за необхідності продовжується: траплялося, що солдат чи офіцер, який зазнав тяжкого поранення і потребує тривалого відновлення, перебував до двох місяців. Якщо поранений не в змозі за собою доглядати чи самостійно пересуватися, дозволяється супровід.
Вартість перебування у Центрі однієї людини — близько 1 тисячі євро. Але ні пацієнт, ні той, хто його супроводжує і цілодобово перебуває поруч із ним, харчуючись при цьому, не сплачують жодної копійки. Як і за дорогу туди й назад.
Пан Маріуш дав нам друге життя
Зізнаюся відверто: до розповіді Маріуша Марковскі про результати лікування наших вояків поставився дещо скептично. І вирішив поспілкуватися з хлопцями, які побували в Польщі на реабілітації, а також їхніми рідними і близькими.
Богдана, сестра Олександра Козачка, колишнього сержанта 80-ї аеромобільної бригади:
— Підрозділ мого брата потрапив під «Гради», і він дістав тяжке поранення: у військових госпіталях лікувався майже рік. Вперше до Польщі поїхав в інвалідному візку, в якому навіть поворухнутися не міг. Я супроводжувала брата, і по дорозі мене огортали невеселі думки, бо я вже не вірила, що хтось і колись зможе йому допомогти.
Але сталося справжнє диво: після кількох місяців, проведених у «Доброму браті», він став почуватися значно краще. Потім пан Маріуш відправив нас ще раз.
І з Польщі наш Сашко повернувся вже на своїх ногах, правда, з палицею. А сьогодні пересувається без неї, самостійно. Коли б ви побачили мого брата раніше, до Польщі, і сьогодні, то, напевно, не повірили б, що це одна і та ж людина!..
Євген Саленко, сержант:
— Я зазнав тяжкого поранення навесні 2015-го. По закінченні лікування погано говорив і ще гірше пересувався, до того ж не працювала права рука. Зауважу, що раніше мені пропонували допомогу, але далі слів справа не пішла. Коли ж запросили побувати у «Доброму браті», погодився. Вже навіть їдучи до Польщі, не вірив в успіх лікування, але...
Не скажу, що сьогодні я вже бігаю. Однак у мене почали працювати нога і рука, тобто з’явилися перші обнадійливі симптоми, яких не було півтора року — після поранення. Немає слів, якими я зміг висловити пану Маріушу вдячність!.. Сподіваюся, що ще раз пощастиить побувати в Польщі.
Сергій Лях, колишній солдат 95-ї окремої аеромобільної бригади:
— Після поранення у мене не працювала рука, і я вже змирився, що мене чекає інвалідність. Проте мені пощастило побувати у польському Центрі. Двічі. Там зі мною працював реабілітолог Павло: під час відновлювання функцій руки було настільки боляче, що я кричав несамовитим криком. Але він просив потерпіти, мовляв, потім будете дякувати.
Так і сталось: якщо раніше я не міг цією рукою навіть філіжанки кави піднести до рота, то сьогодні підтягуюся 15 разів на перекладині, піднімаю гирю!
Є речі, набагато важливіші за гроші
На сьогодні відновлювальне лікування в Польщі пройшли понад 160 українських військових, які приїжджали до цієї країни у складі 6 груп. Зокрема, представники Збройних Сил України, прикордонники, гвардійці, а також бійці добровольчих батальйонів. Реабілітація наступної, сьомої групи, планується на початок березня 2019 року.
— Військові, які проходять у нас реабілітацію, щодня отримують до 6 реабілітаційних процедур, — розповідає Якуб Марковскі — директор Центру. — Це, зокрема, водні процедури (вихрові ванни нижніх і верхніх кінцівок, масажні ванни, сухий водний масаж), лазеротерапія, магнітотерапія, світлолікування (прилади Bioptron та Solux), місцева кріотерапія, грязі, електротерапія і масаж класичний.
Та найголовнішим компонентом програми є індивідуальна терапія з реабілітологом.
— Під час її проходження пацієнт отримує процедури з максимальним урахуванням особливостей його організму, поранення, інших не менш важливих чинників, — приєднується до розмови реабілітолог Рената Шульца.
Так, інколи хлопцям дуже й дуже боляче, вони ледь не плачуть од болю, оскільки ми намагаємося змусити працювати кінцівки, які тривалий час були бездіяльними. А це досить болючий процес. Але саме завдяки такому комплексному підходу у хлопців починають оживати руки й ноги.
Загалом команда фізіотерапевтів, які працюють у Центрі, є висококваліфікованими фахівцями з магістерським ступенем. І роблять усе можливе, щоб повернути хлопців до більш-менш повноцінного життя.
Керівництво Фонду «Добрий брат» подбало і про те, щоб наші вояки отримували і психологічну допомогу. Тому кожну групу до сусідньої країни супроводжує психотерапевт-психолог Тетяна Давидовська. Під час розмов із бійцями дізнався, що Маріуш Марковскі особисто зустрічає і проводжає кожну групу, при цьому накриває бійцям святковий стіл...
Бізнесмени — люди підприємливі, уміють рахувати кожну копійку. Тож під час зустрічі поцікавився у пана Марковскі, що змусило його, громадянина іншої країни, зайнятися благодійництвом.
— Знаєте, мені дуже до вподоби українська пісня, в якій ідеться про те, що в домовинах немає кишень, — відповів пан Маріуш. — Дійсно, не можна все у цьому житті вимірювати гривнею, доларом чи злотим: є речі, набагато важливіші за них.
Рано чи пізно, але кожен із нас постане перед Господом Богом. І він, напевно, поцікавиться, хто і що зробив на землі. Я хочу, щоб мені як людині віруючій було що відповісти.
Користуючись нагодою, хочу подякувати українцям, полякам — усім небайдужим людям, які допомагають у реабілітації військовиків. Програма «Добрий брат» існує завдяки тим коштам, які вони нам перераховують.
Серед них є як бізнесмени, так і звичайні громадяни, котрі не вирізняються своїми статками. Наприклад, представники української діаспори у Польщі, прості громадяни обох країн.
Щоб усіх їх подякувати зі шпальт шанованого видання, не вистачить, повірте, місця...
Сергій ЗЯТЬЄВ