— Подібних прикладів можна навести сотні, — говорить керівник Служби розшуку ТЧХУ Ірина Царюк. — Адже наша Служба розшуку була створена ще у 1992 році. За цей час до нас надійшло понад 820 тисяч листів-звернень. Їх автори просять посприяти у пошуках рідних і близьких, з якими вони — через різні причини — утратили зв’язок.
— Роз­ка­жіть, будь лас­ка, про ви­то­ки Служ­би роз­шу­ку. З чо­го все по­ча­ло­ся?
— Після розпаду СРСР припинив своє існування і виконком Союзу Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР. Центр розшуку та інформації Російського Червоного Хреста у Москві припинив виконувати запити громадян колишніх радянських республік, у тому числі запити, які надсилали громадяни України. Червоний Хрест незалежної України не лише не відмовився від розшукової діяльності, а й оголосив її одним із приорітетів у своїй повсякденній діяльності.
Згодом створили локальну комп’ютерну мережу та почали розробляти програмне забезпечення, призначене для зберігання відповідної інформації, яка так потрібна для проведення розшуку людей.
— Ба­га­тьом, Іри­но Юрі­їв­но, до­по­мог­ли?
— Працівники Служби розшуку ТЧХУ, яка, до речі, є єдиною визнаною в Україні структурою з пошуку людей, протягом 1992–2017 років розглянули більш як 820 тисяч звернень.
Червоний Хрест допоміг понад 9,5 тисячі родин у розшуку рідних, було з’ясовано відомості про майже 9,8 тисячі поховань громадян, які загинули під час Другої світової війни, документально підтверджено факт нацистського переслідування в роки війни більше ніж для 5 тисяч громадян України, у 12,5 тисячі послань Червоного Хреста було передано звістку рідним. Понад 22,6 тис. мігрантів скористалися нашою допомогою для зв’язку з рідними по всьому світу.
За роки незалежності в Україні було ухвалено низку законів, згідно з якими громадяни УРСР, вивезені на примусові роботи до Німеччини, отримали соціальні пільги і гарантії. Але не всі з них могли підтвердити своє перебування у фашистській неволі. Тож ми допомогли десяткам тисяч отримати необхідні документи.
— Як про­во­дить­ся роз­шук лю­дей, яких рід­ні та близь­кі не мог­ли роз­шу­ка­ти про­тя­гом де­ся­ти­літь? Ви та Ва­ші ко­ле­ги, Іри­но Юрі­їв­но, не ча­рів­ни­ки ж...
— За цифрами і фактами, які я назвала, стоїть титанічна робота багатьох людей — людей, усім серцем відданих справі, якою займаються. Вони, не завжди рахуючись із власними інтересами, докладають надзусилля для того, щоб сестри, брати, батьки і діти, яких доля розлучила, змогли побачитися: листи-подяки, які надходять нам, неможливо читати без хвилювання, без сліз...
Ми співпрацюємо зі Службами розшуку інших країн. Особливо плідні відносини склалися з Червоним Хрестом Німеччини: він повернув нам майже 40 томів архівних матеріалів, що стосуються сотень тисяч радянських громадян, загиблих та похованих на території Західної Німеччини.
Справа у тому, що у роки Другої світової війни до Німеччини було вивезено близько 2,5 мільйона громадян Української РСР. Забирали, як правило, молодих і фізично здорових.
Українці працювали у промисловості, сільському господарстві. Багато від непосильної праці, недоїдання і хвороб померли, ну а більшість із тих, кому пощастило вижити, після перемоги повернулися до рідних домівок. Та не всі: близько 200 тисяч українців опинились у США, Великобританії, Канаді, Бельгії та в інших країнах світу.
Для більш ефективної роботи з розшуку людей створено локальну комп’ютерну мережу та програмне забезпечення, призначене для зберігання потрібної інформації.
— Під час бо­йо­вих дій в Аф­га­ніс­та­ні зник­ли без­віс­ти, по­тра­пи­ли у по­лон близь­ко 100 во­яків — ви­хід­ців з Ук­раї­ни. Їх­ні­ми до­ля­ми ці­ка­ви­те­ся?
— Звичайно: для з’ясування долі кожного українця, який опинився на чужині, повернення додому проведена велика робота. Зауважу, що у цій благородній справі ми є партнерами багатьох державних інститутів.
Протягом 1999–2002 років проводилась активна робота з Товариствами Червоного Півмісяця Афганістану та Пакистану з проблем розшуку та повернення додому наших співвітчизників. У співробітництві з Державним комітетом України у справах ветеранів, МЗС та Посольством України в Пакистані здійснювалися заходи з розшуку наших співвітчизників, що зникли безвісти під час бойових дій в Афганістані.
Навесні 2004 року відбувся візит президента ТЧХУ Івана Гнатовича Усіченка до Пакистану, де він зустрівся з керівником Червоного Півмісяця цієї країни, передавши списки українських військовополонених із метою розшукати їх місцеперебування та пропозицією допомогти налагодити зв’язок із рідними в Україні.
Спільними зусиллями вдалося повернути на рідну землю військовослужбовця В. Дубину.
Унаслідок проведеного розшуку у 2002 році встановлено зв’язок і отримана достовірна інформація про місце перебування Геннадія Анатолійовича Цевми, який проживав із родиною (дружина і троє дітей) в Афганістані, м. Кундуз.
За сприяння Донецької облорганізації налагоджено контакт із його рідним братом С. А. Цевмою (м. Торез). Разом із МЗС України було вирішене питання про його повернення з родиною в Україну, однак через особисті причини від переїзду він відмовився.
Налагоджено зв’язок між колишнім військовослужбовцем Радянської армії Олександром Юрійовичем Левенцом (проживав в Афганістані, м. Кундуз) і його родичами у Луганській області. За сприяння Луганської обласної організації Товариства отримано свідоцтво про народження О. Ю. Левенца, що має допомогти йому для поїздки в Україну і зустрічі з рідними.
— Зброй­ний кон­флікт на Схо­ді Ук­раї­ни при­звів до то­го, що чи­ма­ло укра­їн­ців теж ут­ра­ти­ли зв’язок із рід­ни­ми і близь­ки­ми...
— На сьогодні нашою Службою розшуку відкрито 757 справ із розшуку 799 осіб. 563 справи були закриті, в тому числі 136 — у зв’язку зі звільненням та возз’єднанням із родиною; 105 — у зв’язку із загибеллю та похованням родиною. Щодо 127 справ удалося відновити зв’язок із рідними на непідконтрольній українській владі території за допомогою волонтерів або співробітників Луганської та Донецької обласних організацій ТЧХУ.
Чи не найбільшою проблемою залишається відсутність доступу представників Товариства Червоного Хреста України на територію, що не контролюється українською владою.
Значну допомогу в розшуку та відновленні родинних зв’язків надають співробітники Луганської та Донецької обласних організацій та районних організацій ТЧХУ зазначених областей у межах своїх можливостей. Уже у липні 2014 р. завдяки роботі працівників Служби розшуку Національного комітету, Закарпатської, Полтавської та Луганської обласних організацій ТЧХУ вдалось установити місце перебування у затриманих поранених військовослужбовців ЗСУ та передати їм звістку від родини.
Зважаючи на відсутність поштового та телефонного зв’язку, сотні родин в Україні та за її межами не можуть отримати звістку про своїх рідних на території Донецької та Луганської областей. Співробітники Донецької та Луганської обласних організацій на прохання СР ТЧХУ відвідують адреси проживання родин, яких розшукують рідні, намагаючись з’ясувати долі цих людей.
Для інформування громадян, чиї рідні зникли, Червоним Хрестом було запроваджено гарячу лінію, на яку можуть звернутись усі охочі. Інформація, отримана завдяки цим зверненням, передається для опрацювання і подальшої роботи нашій Службі розшуку.
Після цього за необхідності до роботи приєднуються представники Всеукраїнської мережі Товариства Червоного Хреста, волонтери. Ми допомогли возз’єднатися 131 родині. Робота у цьому напрямку триває.
Усі послуги з розшуку та відновлення родинних зв’язків надаються Товариством громадянам України безкоштовно та відповідають праву людини на збереження особистої інформації (принцип конфіденційності).
У своїй діяльності Служба розшуку не дублює жодну з державних структур. Використовуючи сучасні технології розшуку, високий рівень програмного забезпечення та добре налагоджені відносини з партнерами, Служба розшуку гідно працює вже 25 років та постійно отримує подяки як від запитувачів, так і від партнерських служб розшуку Червонохресного Руху, Міжнародного Комітету Червоного Хреста (Женева) та партнерів в Україні.
Наостанок хочу сказати, що перебрати на себе весь тягар гуманітарних турбот суспільства Товариство не може і не повинне. Але згуртувати небайдужих до чужого горя, підняти рівень гуманізації суспільства, стати надійним помічником держави у вирішенні таких гуманітарних проблем, як утрата родинних зв’язків унаслідок воєн, збройних конфліктів, стихійних лих та міграції, — це стратегічне завдання Червоного Хреста.
— Ба­жаю Вам, па­ні Іри­но, і Ва­шим ко­ле­гам успі­хів у та­кій не­лег­кій ро­бо­ті.
— Дякую.

Ін­тер­в’ю про­вів Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ,
фото надано автором