Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Жовтень 10, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 16 Березень 2018 09:59

Повзуча анексія

Rate this item
(0 votes)

Післязавтра відбудеться ще одна річниця так званого офіційного приєднання півострова Крим до Російської Федерації.
Саме в цей день на території країни-окупанта відбудуться президентські вибори, а головний претендент на посаду глави держави попервах навіть збирався приїхати голосувати сам за себе до Криму, буцімто, щоб збільшити тамтешню явку. Щоправда, згодом вирішив 18 березня з російської столиці не відлучатись, а окупований півострів відвідав позавчора.

Утім, показові заяви про незаконність анексії — це далеко не все, чого от уже впродовж чотирьох років очікують як вимушені переселенці, так і ті, хто лишився на півострові, при цьому залишаючись вірними Україні. Загалом чотири роки — це цілком достатній термін, щоб осмислити те, що сталося на Півдні України навесні 2014-го, й зробити певні висновки.
Як уже було сказано неодноразово, нині помітна тенденція виправдовувати кримську поразку України раптовістю та несподіваністю російської воєнної інтервенції.
Справді, момент, що його обрав агресор для окупації, був ідеальним, адже після втечі Віктора Януковича нове українське керівництво ще не встигло до пуття розібратися в ситуації. Відтак діяти рішуче навряд чи й могло. Втім, якби протягом довгих років вітчизняна влада не заколисувала себе міфами про «вічну дружбу» та «споконвічне партнерство» з Російською Федерацією, усе могло б скластися зовсім не так.
Скажімо, ще 1996-го (!) у Києві було видано збірку аналітичних статей, зокрема й на кримську тематику, під промовистим заголовком «Політична «праска», яку історія забула вимкнути».
В одному з текстів автор Володимир Коваленко, аналізуючи ставлення російської пропаганди до теми українського півострова, наводить ось такий приклад: «Днями по «Громадському російському телебаченню» (51% акцій — в уряду) пройшла ціла серія передач про пригоди дитячих героїв Хрюші та Філі на Чорноморському флоті.
Улюбленці малечі мандрують Севастополем, вудять рибу навпроти пам’ятника загиблим кораблям, здійснюють екскурсії на крейсер... Гуляючи набережною, герої раптом знаходять залишену кимось сумку. Один із них пропонує взяти її собі, а інший забороняє, пояснюючи: «Чуже брати не можна!» Саме так ілюструється теза, мовляв, навіть маленькі діти знають, що красти негарно, а от Крим українці в Росії вкрали».
А ось — іще один знаковий приклад із ще віддаленішого минулого. Його наводить в одній зі своїх публікацій доцент кафедри культурології Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв (до речі, уродженець Севастополя), аналізуючи кримські події.
«Чимало аналітиків усі роки незалежності України постійно попереджали про загрозу, що реалізувалася в 2014-му, публікували аналітичні розвідки, де покроково описували, як саме відбуватиметься інтервенція, як Росія встановлюватиме армійський контроль над Кримом, як спробує дестабілізували Південь та Схід нашої країни.
Практично так, як передбачалося, все й сталося. На жаль, тоді всіх цих людей, які попереджали, чули не краще, ніж ту грекиню Кассандру, що волала: «Бачу Трою в полум’ї!» — пише Ігор Лосєв.
До речі, ще 60 років тому, коли Кримську область передали зі складу РРФСР до складу УРСР, у Журналі пластового юнацтва, що видавався в Нью-Йорку та Детройті й називався «Молоде життя» (ч. 2, 113, травень 1954 року), написали: «...у майбутньому ситуація може бути така, що прийдеться нам боронити Крим, тепер уже складову частину української території, перед чужими зазіханнями».
Сама Росія не раз своїми діями показувала, чого можна чекати від неї: від 1991-го до 1994-го суцільні провокації на межі застосування зброї в Севастополі та Криму проти українських силових структур.
У 1994-му загострення відносин, концентрація військ РФ на кордоні з Україною. Потім «мєшковщина» в Криму й знову дві країни на межі зіткнення.
Незайвим буде пригадати також події 2003-го. Уже за влади чинного «безстрокового» російського глави держави розпочалися провокації навколо українського острова Коса Тузла, що в Керченській протоці. Аналітики ще тоді були схильні вбачати в будівництві російської дамби намагання офіційного Кремля випробувати Україну на міцність, на здатність нашої держави чинити опір.
Кажуть, що без минулого немає й майбутнього. Саме тому, якими б трагічними не були спогади чотирирічної давнини та всі інші події, що передували анексії, сьогодні дуже важливо робити з них правильні висновки. І навіть попри надважку ситуацію на Донбасі бодай не забувати і про Крим.

Руслан ІВАНІВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».