Навряд чи все так однозначно. І ще більш сумнівно, що колишній грузинський президент заслужив саме на таку оцінку своєї діяльності. Хоча ніде правди діти — півтора року тому здавалося, що, ставши головою Одеської ОДА, Саакашвілі отримав повну свободу дій і, здавалося, безмежні можливості. В кулуарах української політики його навіть порівнювали з тараном, який може розбити будь-яку стіну.
Почергово його публічну силу мали нагоду оцінити Ігор Коломойський, Арсеній Яценюк, Микола Мартиненко, Арсен Аваков і ще чимало чиновників і політиків. А цього тижня черга дійшла й до Президента Петра Порошенка.
«В Одеській області Глава держави особисто підтримує два клани: бандитський, кримінальний, убивць із 90-х, клан Труханова та ізмаїльський корупційний клан Урбанського. І реально всю владу в області віддали цим двом. Ну і ще їхнім союзникам — сепаратистам із «Нашого краю» Антона Кіссе, — заявив Саакашвілі у понеділок 7 листопада, подаючи у відставку. —
Я не хочу залишати одеситів напризволяще. Але я їм хочу сказати: ми обов’язково піднімемо Одесу. Вона розвинеться тільки після того, як Київ буде звільнено від корупціонерів, які прямо захищають бандитизм і свавілля».
Хоча, як саме і за допомогою яких сил він збирається «звільняти Київ», Саакашвілі поки що не розповів. Він лише обмежився скаргами, мовляв, в Одесі йому нічого не давали робити. І це притому, що попервах на своїй посаді колишній президент Грузії справді доволі завзято роздавав обіцянки.
Спершу він анонсував конкурс на заміщення вакантних посад голів районних адміністрацій та обіцяв зайнятися подоланням контрабанди. Обіцяв до кінця року відремонтувати дорогу «Одеса— Рені» й запустити програму доріг в регіоні. Заради справедливості слід зазначити, що згадану трасу таки почали лагодити, чого не робилося вже багато років за будь-якої місцевої влади.
Варто також пригадати, що невдовзі після свого призначення Саакашвілі нібито отримав непоганий карт-бланш. Так, Головне управління МВС в Одеській області очолив колишній заступник міністра внутрішніх справ Грузії Гіоргі Лордкіпанідзе. Трохи пізніше прокурором Одеської області став Давід Сакварелідзе, який на той час працював заступником генерального прокурора України і вважався одним із ключових грузинських реформаторів.
Згодом Саакашвілі представив і своїх заступників. Ними стали його давній друг із 30-річним стажем Володимир Жмак і активістка Євромайдану Юлія Марушевська, яка невдовзі очолила Одеську митницю. Нерідко Саакашвілі вдавався і до відверто несподіваних та нестандартних кроків. Скажімо, призначивши своєю заступницею російську громадську діячку Марію Гайдар.
Активність і нечуваний піар колишнього президента Грузії буквально ошелешили одеситів. Так, Саакашвілі відібрав у бізнесмена й колишнього нардепа від Партії регіонів Василя Хмельницького приватний пляж, добився відсторонення голови Іллічівського порту Юрія Крука через підозри в корупції... Та й узагалі, в Україні важко було знайти чиновника або політика, якому б не дісталося міцне слівце від Саакашвілі.
Приблизно через 4–5 місяців після свого призначення Саакашвілі почав доволі активно говорити про саботаж реформ і гальмування його спроб змінювати Україну. Саме в той час у державі почала розгоратися урядова криза, і Саакашвілі став завзятим критиком попереднього Кабінету Міністрів на чолі з Арсенієм Яценюком.
«Усі рішення саботуються всередині і навколо уряду», — не раз говорив очільник Одещини, додаючи, що Арсеній Яценюк і його найближче оточення діють виключно в інтересах олігархів. Утім, команда Яценюка теж не залишалася в боргу перед Саакашвілі.
Найпоказовіший інцидент трапився торік у грудні на засіданні Національної ради реформ, під час якого міністр внутрішніх справ Арсен Аваков жбурнув склянку води вбік керманича Одеської області. А сама сварка між головою ОДА і міністром супроводжувалася такими епітетами, що не залишала ілюзій на якесь примирення.
Тим часом Президент намагався лишатися осторонь конфлікту й коментував його вельми дипломатично. «Чи стане ефективнішим проведення реформ шляхом винесення цієї дискусії на публіку — не впевнений. Але ми повинні робити все, щоб забезпечити єдину ефективну та командну гру. Без цього не буде ніякої перемоги», — говорив Петро Порошенко наприкінці минулого року.
Приблизно водночас — торік у грудні — в Одесі відбулася конференція «Одеська антикорупційна ініціатива», під час якої Саакашвілі назвав головних, на його думку, корупціонерів України і зазначив, що втрати бюджету від схем становлять не менш ніж п’ять мільярдів доларів. Показово, що тоді ж нардеп від БПП Мустафа Найєм, який брав участь у конференції, запропонував створити громадську антикорупційну платформу.
А ще трохи згодом у політичному істеблішменті нашої держави почали активно прогнозувати появу нової політичної сили, котру має очолити Міхеіл Саакашвілі. Нагадаємо, тоді, в часи наростання урядової кризи, доволі активно обговорювалася тема можливого проведення дострокових виборів до Верховної Ради. Формальні підстави для цього з’явилися після того, як попередня парламентська коаліція розвалилася.
Щоправда, сам очільник Одещини не раз спростовував чутки про можливість створення ним політичної партії. Він лише наполегливо продовжував критикувати уряд і найближче оточення Арсенія Яценюка. При цьому усе ж таки дедалі більше концентруючись саме на всеукраїнській політиці.
«Я не відстану від чиновників-корупціонерів. 23 грудня ми в Києві зберемо великий антикорупційний форум, привеземо людей з усієї України. Ми будемо привозити людей з громадських організацій, просто активістів», — сказав тоді Саакашвілі. І анонсоване ним дійство справді відбулося. Саме на ньому керівник Одеської ОДА заявив про створення позапартійного антикорупційного руху.
А вже за два місяці, у лютому 2016-го, Антикорупційний форум трансформувався в «Рух за очищення» і набув всеукраїнського формату. Серед вимог учасників форуму були: формування нового уряду, призначення нового генерального прокурора, посилення законодавства, спрямованого на боротьбу з корупцією.
На той час інтереси Саакашвілі й президентської команди, яка уже всерйоз подумувала про усунення Арсенія Яценюка з посади прем’єр-міністра, збігалися. Тож особливо ніхто й не заважав найактивнішому політику проводити свої форуми та зібрання. Показово також, що задля того, щоб їздити обласними центрами України з Антикорупційним форумом, Саакашвілі навіть спеціально брав відпустку.
Однак саме навесні 2016-го Саакашвілі відчув на собі, що таке звільнення з посад його людей — першою серйозною втратою стало звільнення Давіда Сакварелідзе з посади заступника генпрокурора — прокурора Одеської області. Причому ініціював таке звільнення екс-генеральний прокурор Віктор Шокін перед самісінькою власною (!) відставкою.
«Це той випадок, коли Президент як гарант Конституції повинен висловити свою позицію недвозначно, чітко й різко. І не тому, що це буде на користь когось із нас, а заради державності, цілісності і величного майбутнього України», — заявив після відставки Сакварелідзе Міхеіл Саакашвілі. Утім, Петро Порошенко обмежився лише зізнанням, буцімто звільнення Давіда Сакварелідзе з ним не узгоджували.
У квітні у відставку пішов уряд Арсенія Яценюка, і голова Одеської ОДА не оминув нагоди представити цей факт, у тому числі і як власну перемогу. Однак одразу після формування нового уряду на чолі з Володимиром Гройсманом Саакашвілі публічно висунув нові вимоги. Цього разу вже безпосередньо до Президента.
Найпарадоксальнішим здавалося те, що ключова вимога зводилася до необхідності формування уряду народної довіри після відкритого обговорення. Себто виходило, що Кабінет Міністрів Гройсмана Саакашвілі таким не вважав.
Серед інших вимог називалися: негайно, протягом кількох наступних тижнів, звільнити прокурора Одеської області Миколу Стоянова і призначити того, «хто буде користуватися довірою людей»; «вичистити з прокуратури тих людей, які цькували Сакварелідзе»; порушити кримінальну справу щодо мера Одеси Геннадія Труханова; звільнити «місцевих СБУ-шників, які замість того, щоб боротися із сепаратистами і корупціонерами, зайняті політичними утисками реформаторів»; замінити місцевих представників податкової служби, «які реально зайняті корупцією»...
Власне, більшість із перелічених вимог команди Саакашвілі так і залишилися без належної уваги. Відтак, ближче до річниці свого перебування на Одещині, під критику колишнього грузинського президента почав потрапляти і Порошенко.
Наприклад, в інтерв’ю британській The Guardian Саакашвілі заявив, що уряд Гройсмана не здатен проводити реформи, і в цьому винен саме Президент, який намагається провадити політику лояльності до всіх.
«Довгий час Петро Порошенко був дуже гнучким. Якщо ви реформатор — він говорив реформаторською мовою. Якщо ви хтось зі старим мисленням — він казав: добре, ми знайдемо шлях, як нам працювати разом. Тепер він призначив уряд, який не має жодного бачення реформ», — заявляв Міхеіл Саакашвілі.
Уже в липні соратники Саакашвілі оголосили про наміри створити партію «Хвиля». Народний депутат Віктор Чумак навіть повідомив, що номінаційний комітет активно набирає людей, які будуть членами нової партії.
Паралельно до цього процесу інші молоді політики, серед яких Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, Світлана Заліщук, Василь Гацько, зайнялися розвитком партії на базі «Демократичного альянсу». Вони також вели доволі промовисті перемовини про об’єднання з потенційним політичним проектом Саакашвілі.
Тож замість однієї молодої політичної сили українці побачили наміри створити одразу дві. Відтак сумнозвісний анекдот про двох українців та трьох гетьманів автоматично набув ще й грузинського колориту.
До речі, наприкінці літа й особливо на початку осені до виборів готувалися саме в рідній для Саакашвілі державі. В Україні ж мало не грали в тоталізатор, ставлячи на те, чи залишить одеський очільник свою «другу батьківщину» в разі перемоги в Грузії його партії? Щоправда, сам Саакашвілі кілька разів заявляв, що попри результати виборів у Грузії, хоч якими б вони були, він «не планує полишати свої великі плани, які має для України, щоб допомогти вибратися з болота».
Власне, не планує він залишати Україну й нині, от тільки спрогнозувати його подальші дії наразі не береться практично ніхто. І хоч як би оцінювали роботу Міхеіла Саакашвілі, не можна не визнати, що він став найбільш непередбачуваним політиком за багато років. А от стосовно того, чого в цьому більше — позитиву чи негативу, має всі крапки розставити історія.
Ярослав ГАЛАТА