Вочевидь, тому, що парламент Нідерландів висловлював побажання, аби уряд країни визначився з долею ратифікації Угоди про асоціацію Україна — ЄС до 1 листопада 2016 року.
Отже, умовний час «Ч» наближається, і станом на сьогодні неабиякої актуальності набирають запитання: що буде з Угодою про асоціацію; якими є загрози для України; чи діятиме зона вільної торгівлі Україна — ЄС, яка була впроваджена поки лише тимчасово?
Як відомо, загальний плебісцит у Нідерландах відбувся ще 6 квітня — тоді євроскептики заручилися підтримкою виборців і провели референдум про нератифікацію Угоди про асоціацію з Україною.
Референдум цей, як багато разів говорилося, був консультативним, а тому юридично в уряду лишалася свобода дій — аж до простого завершення ратифікації. Уряд голландського прем’єрміністра Марка Рютте спершу обрав тактику затягування. Це не могло тривати завжди: спочатку парламент Нідерландів, а потому і Євросоюз почали вимагати від нього хоч якоїсь визначеності.
Однією зі звітних дат був саме кінець минулого тижня: питання української асоціації винесли на саміт ЄС. Але поки що — безуспішно. Як запевняють експерти, схвалення рішення так і не було, була просто доповідь Рютте перед іншими лідерами держав Євросоюзу. І це при тому, що спершу планувалося: прем’єрміністр Нідерландів приїде до Брюсселя з проектом рішення. Були навіть підготовлені два варіанти заяви саміту ЄС, які б відкрили шлях до завершення ратифікації.

За­піз­ні­ла ак­тив­ність?
Така «голландська пауза» нарешті почала серйозно непокоїти й українських очільників. Так, цими днями Президент Петро Порошенко провів телефонну розмову з главою уряду Нідерландів Марком Рютте, під час якої було обговорено питання ратифікації Угоди про асоціацію з Євросоюзом.
Як зазначає пресслужба Глави держави, Рютте поінформував Порошенка про зусилля, яких він докладає для вирішення питання ратифікації Угоди про асоціацію Україна — ЄС з боку парламенту Нідерландів.
Український лідер, у свою чергу, наголосив на важливості пошуку взаємоприйнятного рішення, яке б розблокувало процес ратифікації цієї угоди нідерландською стороною. Також повідомляється, що Порошенко й Рютте домовилися продовжувати координувати зусилля задля запобігання негативному сценарію.
Водночас, міністр закордонних справ України Павло Клімкін також докладає зусиль щодо завершення ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Під час свого візиту до Нідерландів український урядовець зустрівся зі своїм голландським колегою Бертом Кундерсом, президентом Верхньої палати голландського парламенту Анке БрукерсКноль і лідерами політичних партій та парламентських фракцій країни.
Фактично, Клімкін представив нідерландському політичному бомонду бачення України щодо важливості завершення процесу ратифікації Угоди про асоціацію. Саме асоціація має поглибити відносини між Україною та Євросоюзом. Одним із факторів співробітництва має стати українськонідерландське двостороннє співробітництво, особливо в торговельноекономічній сфері в рамках зони вільної торгівлі.

Єв­ро­скеп­ти­цизм на за­ва­ді
Як уже було сказано, в парламенті Нідерландів поставлено крайній термін для вирішення українського питання — 1 листопада. Більшість експертів схиляється до думки, що за кілька днів, котрі залишилися до цієї дати, рішення, яке задовільнило б тамтешніх політиків, навряд чи буде знайдене. Навіть попри спішний візит українського очільника МЗС.
Зокрема, спостерігачі вказують на те, що напередодні виборів, які відбудуться в Нідерландах за півроку, тамтешніх політиків охопив популізм. Прем’єр, буцімто, не має стовідсоткової підтримки навіть у своїй фракції, де близько половини депутатів схиляються до нератифікації угоди з Україною.
Як і раніше, є кілька варіантів розвитку події. На превеликий жаль, усі вони — не з розряду оптимістичних. За найкращим сценарієм, прем’єр і далі тягнутиме час, лишивши угоду «підвішеною», як мінімум, до зміни влади (тобто до літа наступного року). За найбільш песимістичним — парламент тим чи іншим шляхом схвалить рішення про скасування ратифікації, відкликання в уряду ратифікаційних грамот та офіційно повідомить Брюссель, що угоду з Україною не може бути укладено.
При цьому сам Рютте наполягає, що він шукає шляхи мирного розв’язання кризи. Схоже, що саме на це й сподівається український політичний бомонд. Мовляв, Рютте, попри все, намагатиметься залишити слід в історії і передасть грамоти в Брюссель навіть незважаючи на вимоги депутатів.

Не­звич­на уго­да
Якщо ж цього не станеться, не зайвим буде розібратися з наслідками голландського євроскептицизму. Угода про асоціацію — документ, який працює за дуже незвичними для України правилами. Передусім, експерти наголошують, що наша Угода з Євросоюзом фактично ще не є чинною, оскільки остаточної її ратифікації поки не відбулося. Попри це, станом на сьогодні більша частина статей документа юридично застосовується.
Для ЄС така процедура є стандартною і діє з багатьма міжнародними угодами — Брюссель може, не чекаючи рішень національних парламентів, запустити так зване тимчасове застосування міжнародних угод. Ця процедура прописана в базовому документі ЄС — Договорі про функціонування Євросоюзу. В одній із його статей окремо зазначено, як саме дана процедура має працювати для угод про асоціацію.
Та найголовніше — те, що за згаданою процедурою Нідерланди вже погодилися на запуск тимчасового застосування Угоди про асоціацію, і це юридично зафіксовано. Рішення про тимчасове застосування було проголосоване Радою ЄС, підписане і опубліковане ще у вересні 2014 року. Для його схвалення потрібен консенсус — а отже, уряд Нідерландів поставив під ним свій підпис.
Останнім часом в українських ЗМІ лунає думка, що остаточний зрив ратифікації в Нідерландах означатиме також зупинку тимчасового застосування. Насправді ж це — не так. Лісабонська угода, тобто базова угода про принципи функціонування ЄС, не дає країнамчленам права відкликати свій голос під рішенням, яке вже схвалене та опубліковане. Такої процедури просто не існує. Навіть якщо уряд тієї чи іншої держави змінив свою думку, ухвалене рішення діятиме й надалі.
Також варто відзначити, що в законодавстві Європейського Союзу немає жодних обмежень щодо тимчасового періоду. Він може діяти вічно — аж доки угоду ратифікують або рішення про тимчасове застосування буде скасоване.
Звісно, скасувати угоду можливо — в цьому разі дія Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС також перерветься. Але і це рішення — не автоматичне. Так, уже згадуваною Лісабонською угодою передбачена окрема процедура для перегляду тимчасового застосування: «Рада ЄС за пропозицією Єврокомісії або Високого представника з питань закордонних справ і політики безпеки ухвалює рішення, що призупиняє застосовування угоди».
Відтак, для зупинки зони вільної торгівлі з Україною необхідні, поперше, пропозиція Єврокомісії та/або зовнішньополітичної служи ЄС і, подруге, безпосередньо рішення Ради Євросоюзу.
Є певна невизначеність щодо того, чи потрібний консенсус для скасування зони вільної торгівлі, оскільки ст. 218 передбачає різночитання з цього приводу. Але навіть за умови необов’язковості консенсусного рішення, цю ідею мають підтримати 55 відсотків країн — членів ЄС, в яких проживають 65% населення. Це саме по собі є хорошим запобіжником — достатньо, щоб держави — друзі України зі Східної і Північної Європи проголосували проти або утрималися — і голосів на скасування зони вільної торгівлі не вистачить.
Та ще надійніший запобіжник — те, що для запуску такої процедури необхідна ініціатива Єврокомісії або зовнішньополітичної служби. Тобто самого лише бажання урядів — навіть якщо в кількох європейських столицях до влади прийдуть євроскептики — не буде достатньо.
За нинішнього складу Єврокомісії імовірність того, що вона ініціюватиме розрив з Україною, надзвичайно низька. Більше того, квітневий референдум у Нідерландах жодним чином не впливає на цей процес.

По­да­ру­нок до річ­ни­ці?
Отже, Угода про асоціацію — принаймні, її торговельна частина — працюватиме й надалі. Не дарма ще в квітні, відразу після референдуму, була озвучена думка про те, що хоч на референдумі програла Україна, його наслідки вдарять, передусім, по самому Євросоюзу.
Нині саме офіційний Брюссель, перш за все, занепокоєний тією невизначеністю, яку створили Нідерланди. По суті, цей референдум запустив ланцюгову реакцію — після цього країничлени одна за одною ініціюють зупинку інших міжнародних угод. Спершу Франція виступила проти Трансатлантичного партнерства, тобто Угоди про зону вільної торгівлі між ЄС та США. Станом на сьогодні переговори щодо цього заморожені.
А вже минулого тижня подібна доля спіткала угоду з Канадою. При чому у випадку угод із США та Канадою справа не дійшла до тимчасового виконання — угоди зупинилися на більш ранніх стадіях...
По суті, Україні пощастило, що ми майже відразу, на хвилі неймовірної уваги до нашої держави, викликаної Революцією Гідності, пройшли точку неповернення, і наша угода, власне, убезпечена від скасування. Принаймні, в частині зони вільної торгівлі.
Звичайно, це не означає, що Україна може відпочивати і не звертати уваги на те, що наша Угода про асоціацію — у «підвішеному» стані. Офіційний Київ також зацікавлений завершити ратифікацію, про що свідчать, зокрема, й візит Павла Клімкіна до Нідерландів, і телефонні перемовини Петра Порошенка з голландським прем’єром Марком Рютте.
Наразі українська зацікавленість — переважно політична. Та поза тим, ніхто не може напевно сказати: яким буде наступний склад Єврокомісії. Не варто виключати, що він виявиться менш прихильним до України, а отже, вийти з «підвішеного» стану краще за нинішнього складу ЄК.
Зрештою, нинішня ситуація точно не тішить і уряд Нідерландів, який через заморожену українську угоду постійно змушений виправдовуватися перед офіційним Брюсселем.
Усе це дає підстави для обережного оптимізму. І цілком імовірно, що вихід із нинішньої не надто приємної ситуації усе ж таки вдасться віднайти. Якщо не до 1 листопада, то хоча б до третьої річниці Революції Гідності. Зрештою, розпочиналася вона саме як поштовх до європейської інтеграції.
Ярослав ГАЛАТА