Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Жовтень 24, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 16 Вересень 2016 12:48

Цінності українців: як регіональні відмінності визначають нашу реальність?

Rate this item
(1 Vote)

Пам’­ята­єте праг­ма­тич­но­го ко­ва­ля Ва­ку­лу з го­го­лів­ської «Но­чі пе­ред Різд­вом» — він ба­жав на світ­ле свя­то па­ну «свя­та, здо­ров’я, ка­пі­та­лу — у про­пор­ції»? За­раз ду­же важ­ли­во, щоб у су­спіль­стві спос­те­рі­га­ла­ся спів­мір­ність «доз» гро­ма­дян­ської дії та па­сив­но­сті, ком­пе­тент­но­сті та не­віг­ла­ства — са­ме пра­виль­ні «про­пор­ції» сві­то­гляд­них по­зи­цій ви­зна­ча­ють май­бут­нє кра­їни як об’­єк­та від­по­ві­даль­но­сті її гро­ма­дян.

І у той час, коли війна увійшла у кожне життя і змінила його назавжди, актуалізувалася проблема вибору українцями цінностей, які дозволяють кожному утримувати баланс правильного життя і відчувати спільність зі своїм народом.
Суспільні настрої та ціннісні пріоритети українців у різних регіонах — предмет багаторічного дослідження вчених факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Наш співрозмовник — декан факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат фізико-математичних наук Ан­дрій Гор­ба­чик.
— Я вважаю, те, що ми маємо зараз, — це певний варіант постколоніальної війни. Усі дії Росії становлять собою ностальгію за імперією та намагання відновити примусово свій імперський вплив, — розповідає Андрій Петрович. — І досить очевидним є висновок з останніх років нашої історії — якщо ми як країна, як суспільство прагнемо вижити і продовжувати жити далі, то ми повинні не тільки стати сильнішими та розумнішими, але й повинні мати правильних, хороших друзів — інакше кажучи, перебувати у хорошій компанії або навіть у хорошій команді. Тому що самітниками у цьому світі проіснувати вже дуже важко.
— В Ук­раї­ні не­мод­но пи­са­ти і го­во­ри­ти про ми­ну­ле (а Ро­сія про­го­ло­шує оче­вид­ну ар­ха­їку), — і це озна­чає, що у нас здо­ро­ві­ша су­спіль­на ат­мо­сфе­ра?
— Проте і нас минуле хапає за фалди піджака.
— Усю до­зу ми­ну­ло­го не­об­хід­но ви­мі­ря­ти, ви­зна­чи­ти, чи є во­на спів­мір­ною з до­реч­ніс­тю у те­пе­ріш­ньо­му ча­сі і чіт­ко ви­рі­ши­ти, чи до­зво­ли­ти їй за­ли­ша­ти слі­ди у май­бут­ньо­му.
— Ми досліджуємо на факультеті соціології і цінності, і регіональні преференції українців. Насправді, звичайно, існує серйозна залежність нашого сьогодення від минулого. Свого часу Україна частинами тією чи іншою мірою належала до трьох різних імперій — Австро-Угорської, Російської і Османської, і, хоч як дивно, досі певні відмінності та тяжіння до цінностей метрополії у значної кількості людей фіксуються навіть на рівні опитувань — така ось регіоналізація.
Ми розглядали близькість різних регіонів України до центрів колишніх імперій, до складу яких частини України свого часу належали. Розглядали у просторі авторитарних та демократичних установок, соціальної довіри та соціальної активності, національної та громадянської самоідентифікації, релігійності. Були використані дані міжнародного порівняльного дослідження європейських цінностей, проведеного у деяких країнах Європи, у тому числі в Україні, у 2008 році.
Згідно з нашим аналізом, незважаючи на певні успіхи у розвитку демократії в країні упродовж останніх 20 років (що зафіксовано міжнародними індексами демократії), в усіх трьох регіонах України під­трим­ка ав­то­ри­та­риз­му є більш високою порівняно із середнім рівнем 22 країн Європи. Однак відмінності між регіонами спостерігаються. Так, центр України статистично значуще менше підтримує авторитаризм.
Під­трим­ка де­мо­кра­тії статистично значуще відрізняється в усіх трьох регіонах: найнижчим є рівень підтримки демократії на південному сході країни, вищою є підтримка у центрі і найвищим є рівень підтримки у західному регіоні, що підтверджується й іншими даними досліджень по Україні у регіональному розрізі. У цілому ж рівень підтримки демократії в усіх трьох регіонах нижчий за середній рівень в 19 європейських державах.
Со­ці­аль­на до­ві­ра, або довіра людям у різноманітних соціальних взаємодіях, на Заході України є значуще нижчою, аніж у центральному та південно-східному регіонах. До того ж у західному регіоні країни показник перебуває на середньому для 19 країн Європи рівні, у той час як центр та південний схід мають значення цього показника, яке є не набагато, але статистично значуще більшим за середнє по Європі.
Показник гордості за країну значуще відрізняється в усіх трьох регіонах: найнижчий рівень гордості за країну у представників південно-східного регіону і найвищий — на заході країни. При цьому рівень національної гордості на південному сході та в центрі України статистично значуще є нижчим від середнього рівня 22 європейських держав, тоді як у західному регіоні — статистично значуще вищим за середній.
Ре­лі­гій­ність також статистично значуще відрізняється в усіх трьох регіонах: найбільш релігійним є Захід України і найменш релігійним — південний схід. До того ж на південному сході показник релігійності є значуще нижчим від середнього значення по 22 європейських державах, у центрі країни — значення ближче до середнього (хоча при цьому статистично значуще вище), а на заході цей показник значно вище від середнього по 22 європейських країнах.
Со­ці­аль­на ак­тив­ність у західному регіоні України є вищою, ніж у центрі та на південному сході країни (центр та південний схід статистично не відрізняються за цим показником). При цьому у західному регіоні рівень активності перебуває на середньому для 22 країн Європи рівні, у той час як на південному сході і у центрі активність не набагато, але статистично значуще є нижчою за середнє значення.
Таким чином, кількісний аналіз даних дослідження продемонстрував, що хоча у цілому Україна тяжіє до російсько-турецького макрокластера, проте вирізняються західний та частково центральний регіони, які у визначеному соціокультурному просторі мають відмінності від регіону південно-східного. І ці відмінності наближають ці два регіони до країн Східної Європи.
Ця культурно-ціннісна неоднорідність нашої країни, обумовлена, звичайно, не тільки «постімперським надбанням», становить собою не тільки проблему, але й певне культурне багатство і перевагу нашої країни. В усякому разі, ми вважали, що це створить передумови для налагодження хороших зв’язків з сусідами.
Але так ми вважали до подій 2013 року, так писали у своїх публікаціях. Того, що Росія у 2014 році просто «зламає» застосуванням жорсткої сили рівновагу в середині нашої країни, ми, чесно кажучи, не передбачали.
Повертаючись до культурно-ціннісної неоднорідності нашої країни, зазначу, що добре було б спробувати зробити дослідження і щодо рівня правової культури українців, і про відповідні регіональні відмінності. Тому що насправді правова культура Австро-Угорської імперії і імперії Російської дуже відрізняються. Цікаво, чи залишився у цій сфері остаточний постімперський вплив. Проте ця ідея поки що не реалізована.
Єдиний природний шлях зміни ціннісних установок українських громадян — це інформування, спілкування, спільна щоденна робота різних людей. Це — довгий шлях. Цінності змінюються нешвидко. І тут даремно іронізувати щодо відкриття кордонів, вільних віз: мовляв, кому це потрібно, хто їздитиме, адже це не дасть можливості там працювати та діставати європейську зарплату.
У будь-якому випадку важливо, щоб людина просто була свідомою того, що вона може поїхати до Європи, навіть знаючи, що поки що не зможе там працювати, адже навіть ті країни, які були прийняті до ЄС, як Польща, не відразу отримали доступ до ринку праці. Але наші люди повинні знати, що мають можливість поїхати до Європи — це знімає ціннісний бар’єр. Таким чином вони зможуть відчути, що ми все-таки частина Європи.
Найбільш динамічною та мобільною когортою у цьому плані є молодь і передовсім студенти. Проте і у них такі міграційні прагнення нестабільні. Так, серед першокурсників Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де я працюю, відразу ж після вступу близько 36% планують після закінчення навчання в університеті поїхати вчитися або працювати за кордон. А от у старшокурсників цей відсоток є значно меншим — близько 16% обстоюють плани продовжити навчання або почати роботу за кордоном.
До закінчення навчання в університеті більшість студентів уже «знаходить себе» у нашій країні. І це дуже добре. Переважна більшість студентів, близько двох третин, виїжджала хоча б один раз за кордон із різною метою. Навчання за кордоном — це важливий життєвий досвід, який до того ж допомагає молодим людям не відчувати бар’єру зі світом.
У своїх дослідженнях ми розглядаємо регіоналізацію як певну заданість, яка повинна допомогти нам у поясненні того, що відбувається. Ми говоримо, що регіон — це пояснююча незалежна змінна у наших моделях. Кожний регіон має свої соціокультурні особливості, свою історію розвитку. Але у такому сенсі регіоналізація не має безпосереднього зв’язку з державним устроєм нашої країни.
Я зараз поясню свою думку. По-перше, регіон у наших аналітичних побудовах — це не завжди область. А у нас часто-густо регіони трактують саме як області, хоча вони, звичайно, сильно різняться — і за населенням, і за економічним потенціалом. Звісно, центру ділитися владою з регіонами-областями необхідно, але саме ділитися владою у межах однієї держави. А у нас деколи виникає враження, що місцева «еліта» за право грабувати свій регіон готова «віддати» все, що у ньому є, майже не замислюючись, беззастережно.
Такі люди, які називають себе «елітою», без сумніву, не належать до державних людей. У нас узагалі дефіцит насправді державних людей. Може, через те, що часто-густо на державну службу приходять із великого бізнесу, тому такі державні службовці просто не можуть мислити категоріями, відмінними від тих, які забезпечили їм цю успішну кар’єру.
Але держава і бізнес, навіть великий бізнес, — це різні речі. Неефективний або несучасний бізнес можна не тільки реструктурувати, але й закрити. Несучасну державу просто так «закрити» не можна. Залишити рідну землю — це набагато важча травма порівняно з втратою роботи на виробництві. Якщо заощаджувати на армії, на безпеці, на правосудді, керуючись відчуттями, начебто зараз вони не потрібні, то коли ці інститути знадобляться, швидко купити їх (як нове обладнання) не вийде.
На їхнє зростання та відновлення доводиться витрачати набагато більше коштів, аніж було «заощаджено», а головне — немає часу, зупинити життя (як зупинити виробництво), допоки все буде зроблено, неможливо. Це проста до банальності думка, та деколи виникає враження, що ті, хто приймає рішення в Україні, просто не збираються довго тут жити. Інакше рішення були б іншими і ставлення до довіреної справи було б інакшим.
— Про яку за­лу­че­ність до Єв­ро­пи, при­най­мні до її цін­нос­тей, мож­на вес­ти мо­ву, ко­ли знач­на час­ти­на укра­їн­ців не ро­зу­міє, що на­ція не по­вин­на роз­ба­за­рю­ва­ти свої зем­лі як час­ти­ни на­ціо­наль­но­го ор­га­ніз­му, адже пла­та за «роз­пи­лен­ня дер­жав­но­сті» на­ста­не страш­на — втра­та на­ціо­наль­но­го здо­ров’я та гід­но­сті. А дер­жав­на по­лі­ти­ка у став­лен­ні до Дон­ба­су є аж над­то аморф­ною та не­ви­зна­че­ною.
— Сьогодні не існує чітко сформульованої визначеної політики держави стосовно Донбасу. Слабка держава не артикулює її з причини неможливості її відстояти. Так, можна давати красиві обіцянки зустріти чергове свято у Донецьку або Сімферополі, проте якщо немає можливості такі обіцянки виконувати, то краще їх не давати.
У цілому суспільна думка ніколи не вірила, що Росія на нас нападе. Тривалий час українці до росіян ставилися краще, аніж росіяни до українців (відповідні заміри в Україні провадив Київський міжнародний інститут соціології, а в Росії цим займався Левада-центр).
Зараз, звичайно, ситуація суттєво змінилася. Якщо до 2013 року до 90% українців позитивно ставилися до Росії, то зараз таких близько третини. До речі, і відсоток росіян, які позитивно ставляться до України, приблизно такий самий. І тут, на мій погляд, ключовим є факт, що у нас із РФ великий спільний кордон і з часів СРСР залишилися великі, безпосередні зв’язки між людьми (родичі вчилися разом, працювали тощо).
Поки всі ці чинники працюють. Проте молоде покоління не «обтяжене» такою історією, і це позитивне ставлення до сусідньої країни, напевно, ніколи не опуститься до нуля, проте з часом зменшуватиметься. І причин для збільшення взаємної симпатії немає, в усякому разі, я на найближчі роки їх не передбачаю.
І, до речі, за даними російських опитувань, понад 70% росіян після 1991 року не виїжджали за межі Росії. Відповідно, і Україну вони ніколи не відвідували. Вони ніколи не були у Криму. Хіба що з газет і телебачення вони знають, що є така Україна. І при цьому така абсолютно незрозуміла радість від того, що «Крым «наш»...
У цілому ж щодо світоглядної ситуації в Україні варто зрозуміти, що чітко проголошена державна політика створює суспільні цілі і певною мірою структурує суспільну думку. З іншого боку, і суспільна думка структурує політику.
І якби така політика справді була заявлена, то хтось би її підтримував, хтось би критикував, і взагалі випрацьовувалась, складалась би якась реальна структура. Досі ж іде генерація страхів, істерик, якихось стереотипів, і сподіватися на те, що цей бульйон, цей «колективний розум» що-небудь народить, таке, що матиме реальне практичне втілення, — просто несерйозно.
За даними соціологічних досліджень, дуже низькою залишається довіра нашого населення до президента, парламенту, уряду. За таких умов політикам важко проголошувати нові політичні ініціативи, які просто не можуть бути однозначно позитивно сприйнятими усім суспільством. Адже у демократичному суспільстві реалізація політики неодмінно має ґрунтуватися на довірі громадян.
Зараз Україні потрібно потрапити до хорошої компанії. І вчитися — усе життя вчитися. У нас же сьогодні пріоритет — це шлях до Європи, євроінтеграція. Необхідно навчитися жити у неідеальному світі — і у чомусь себе зберегти, але у чомусь і поступитися до тієї межі, поки це не змінює тебе, тобі не заважає, — і це щоденний пошук такої межі.
Інтерв’ю провела Іри­на КИ­РИ­ЧЕН­КО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».