Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Липень 24, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 01 Липень 2016 10:33

Жінки в часи конфліктів

Rate this item
(0 votes)

Один із па­ра­до­ксів зброй­них кон­флік­тів — участь у них пе­ре­важ­но бе­руть чо­ло­ві­ки, а най­біль­ше по­тер­па­ють жін­ки та ді­ти. І це до­во­дять ни­ніш­ні по­дії на Схо­ді Ук­раї­ни. Про те, як во­ни по­зна­чи­ли­ся на до­лях ба­га­тьох на­ших спів­віт­чиз­ниць, ішло­ся під час не­що­дав­ньої на­вчаль­но-кон­суль­та­тив­ної зу­стрі­чі «Жін­ки в ча­си кон­флік­тів: дії і на­дії».
За­хід за під­трим­ки про­гра­ми МAT­RA Єв­ро­пей­ське парт­нер­ство Мі­ніс­тер­ства за­кор­дон­них справ Ко­ро­лів­ства Ні­дер­лан­дів про­вів Ін­фор­ма­цій­но-кон­суль­та­тив­ний жі­но­чий центр. Йо­го ме­тою бу­ло об­го­во­ри­ти роль жі­нок у вста­нов­лен­ні стій­ко­го ми­ру в Ук­раї­ні.

Історії випробувань та героїзму
Варто зазначити, що в навчально-консультативній зустрічі взяли участь представниці і представники громадських організацій та державних органів влади, які опікуються формуванням та реалізацією сучасної ґендерної політики в Україні, вирішенням соціальних питань, питань внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

Також тут було чимало учасниць, які представляли східні регіони України і безпосередньо зіткнулися з наслідками військового конфлікту, що триває вже понад два роки. Деякі з жінок поділилися своїми непростими та вражаючими історіями.
Іс­то­рія пер­ша. Колишня луганчанка Олена Черенкова за фахом — учитель історії, опанувала ще й професію журналістки. Тож увесь час відзначалася активною життєвою позицією. І що особливо — саме проукраїнськими поглядами.
День 4 червня 2014 року вона запам’ятала на все життя. Разом зі своєю старенькою мамою їла полуницю, коли неподалік почувся потужний вибух. Той самий, який розділив їхнє життя на мирне та воєнне.
Олена вже бачила, що в місті посилювалися сепаратистські настрої, які ставали дедалі агресивнішими. А після вибуху зрозуміла, що доведеться робити непростий вибір: кидати добре облаштовану трикімнатну квартиру та виїжджати з міста. Після поневірянь родина опинилася в Луцьку, де відтоді й мешкає.
— Усі, хто виїхав із зони бойових дій, мають посттравматичний синдром, — зазначила Олена Черенкова. — Коли в Луцьку лунають салюти, моя дитина питає: «Мамо, це не війна?»
Згодом жінка очолила громадську організацію «Переселенці Криму та Донбасу», що наразі залишається єдиною на Волині, котра складається суто з переселенців.
«За два роки, — додала Олена Черенкова, — ми багато що зробили. Наші діти і діти-лучани в місцевому парку посадили «Алею Єдності». Зараз діють безплатні навчальні тренінги для внутрішньо переміщених осіб і воїнів АТО. Це своєрідний проект від жінок нашої громадської організації. Також працює грантова школа англійської мови для всіх дітей міста. Її теж запровадила жінка-переселенка. Все це є свідченням успішної роботи наших жінок і такої ж успішної їх інтеграції в місцеву громаду. Ми дотримуємося принципу: переселенці — це не проблема, а величезний ресурс, який треба активно використовувати».
Іс­то­рія дру­га. Наталія Скачкова — мешканка Донецька. За її словами, дотепер у місті залишилося чимало людей з проукраїнськими настроями. Інша річ, що відкрито не виказують їх через те, що на боці опонентів — груба сила. Бо ж важко дискутувати з автоматами.
Жінка нагадала, що коли проросійські найманці зайняли Донецьк, то встановили комендантську годину. Вже невдовзі було вбито юнака, який у заборонений час вийшов на вулицю. Знайомі припускають, що він прямував до кіоску за цигарками. І оскільки був у навушниках, то не почув команд військового патруля. Ті просто пристрелили хлопця.
Наталія Скачкова також розповіла, як озброєні ДНРівці серед білого дня розстріляли дівчину через її відмову приєднатися до їхньої компанії.
Обидва сини Наталії воюють на боці України. Молодший був тяжко поранений у січні 2015 року під час захисту Донецького аеропорту, а старшому довелося на собі відчути всі жахіття ворожого полону. Проте навіть такі випробування не похитнули жінку. Вона продовжує вірити в людську порядність і гідність. Каже, що оптимізму додає історія, яка сталася в одному із супермаркетів Слов’янська.
До її молодшого сина, котрий перебував у відпустці та був одягнений у військову форму, підійшла бабуся. Вона простягнула йому невеличкий пакунок з покупками та сказала — передай його своїм бойовим побратимам.
«Це був її внесок у нашу перемогу», — прокоментувала Наталія Скачкова. І додала: «Я хочу, щоб ми і надалі жили за принципом — чим я можу допомогти іншій людині, аби вона була щасливою? Війна все одно закінчиться, а цей принцип має залишитися. Він допоможе нам збудувати нову країну».
Іс­то­рія тре­тя. Ірину Довгань нині добре знають в Україні. Упізнають її і за кордоном, куди виїжджає для того, аби на власному прикладі розповісти міжнародній спільноті, як порушуються права людини у так званих ДНР/ЛНР, яких принижень та тортур зазнають мирні мешканці.
Позаторік увесь світ облетіла світлина Ірини Довгань. Жінка на ній була прив’язана до стовпа в центрі Донецька, на плечах — український прапор, а в руках плакат «Вона вбиває наших дітей. Агент карателів». Перехожі били та принижували її. Видно було, який жах вона переживала.
Нині Ірина той момент пам’ятає погано, бо перебувала в шоковому стані. Але каже, що то були не найстрашніші випробування, які в ті дні довелося пройти. Хоча, зрештою, саме реакція світової громадськості на страшну світлину врятувала їй життя: бойовики змушені були відпустити жертву з полону.
Вони карали жінку за її проукраїнську позицію. Ірина Довгань займалася волонтерською діяльністю, постачала харчі та ліки українським воякам. А проросійським найманцям її виказали близькі люди та сусіди. За словами Ірини, це були найбільші втрати, найбільший біль.
Чи зневірилася Ірина після тих катувань? На це запитання вона відповіла: «Я заборонила собі зневірюватися. Розчарування забирає сили, віру, а треба жити і рухатися далі. Ніхто не знає, як повівся б у ситуації, в якій ми опинилися. Війна в одних посилює гірші якості, а в інших — кращі. Тому головне — аби не було війни. Вона у нас виникла не випадково. Тривалий час ми не мали держави як об’єднувальної сили. Тепер ми її будуємо. Будуємо в конвульсіях, але правильно».
Задокументувати порушення
Усі ці історії лунали під час навчально-консультативної зустрічі не випадково. Річ у тім, що в Україні ведеться процес документування фактів грубого порушення прав людини, спровокованого військовим конфліктом на Сході України. Зокрема, йдеться про випадки сексуального насильства, викрадення людей, їх приниження, тортур, торгівлі людьми тощо. Подібні свідчення стануть підставою для розслідувань, у тому числі — на міжнародному рівні, скоєних злочинів, притягнення винних до відповідальності.
До документування згаданих фактів долучаються громадські організації. Серед них — Інформаційно-консультативний жіночий центр, коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі», Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) та низка інших.
На думку координатора центру документування УГСПЛ Олексія Біди, робота, пов’язана з документуванням фактів грубого порушення прав людини у зоні військового конфлікту, має велике значення. Деякі деталі можуть із часом забуватися, а вони здатні відіграти вагому роль у майбутніх судових розглядах, бо давній принцип, за яким «війна все спише», не повинен спрацьовувати в цивілізованому суспільстві.
Щоправда, наразі процес фіксування порушень відбувається доволі непросто, і це зумовлено не лише специфікою подій на Донбасі, де тривають бойові дії, а й відсутністю відповідних кадрів, які можуть кваліфіковано проводити таку роботу.
Координатор коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» Володимир Щербаченко зазначив, що деякі задокументовані злочини не надто активно розслідуються державними органами. Приміром, відомі факти, що такі порушення скоювали й представники окремих добровольчих батальйонів України. Судовий розгляд цих справ затягується, однак ми маємо розуміти, що чинне законодавство повинно поширюватися на всіх без винятку.
За словами Володимира Щербаченка, фіксуються факти привласнення чужої власності — квартир, автомобілів, а також факти обстрілів, фізичного насильства тощо. Уже 162 особи дали свідчення щодо здійсненого насильства. Однак самі потерпілі визнають, що їх не стільки вражали втрати майна, скільки зрада найближчих людей — родичів, сусідів, просто знайомих.
Непоодинокі випадки, коли колишні друзі виказували тих, хто підтримував Україну, займався волонтерською роботою. Саме з цієї причини багато нинішніх переселенців не хочуть у майбутньому повертатися до рідних домівок після встановлення Україною контролю над усім Донбасом.
Водночас Володимир Щербаченко звернув увагу на парадокс: ті, хто пережив зраду близьких людей, нині не вимагають їхнього неодмінного покарання. «Постраждалі кажуть: ми не хочемо поводитися з ними так, як вони поводилися з нами», — пояснив він.
І цей момент є поворотним. Його можна вважати першим кроком до майбутнього примирення, адже зараз найбільшим бажанням і найбільшою надією всіх мешканців України є припинення війни і встановлення стійкого миру. Про це говорили учасники навчально-консультативної зустрічі. Також вони обговорювали перспективи миротворення.
На думку керівниці Інформаційно-консультативного жіночого центру Олени Суслової, війна не закінчується з простим припиненням пострілів. Це підтверджує ситуація в деяких «гарячих точках» на карті світу, в яких вона побувала. Олена Суслова згадала про Боснію і про те, наскільки крихким є тамтешній мир. Тому підкреслила, що насамперед потрібно шукати першопричини і, відповідно, вирішувати проблеми, які спричинили збройне протистояння, аби воно не поновилося.
Го­ту­ва­ти­ся до мир­но­го жит­тя
Україні теж необхідно вирішувати багато питань, пов’язаних із збройним конфліктом на Донбасі. На них наголошували учасники навчально-консультативної зустрічі. Вони висували претензії до влади, яка досі не наважилася на ухвалення комплексної програми допомоги переселенцям. Для багатьох із них справжнім шоком стала нова тарифна політика на житлово-комунальні послуги, яка значно загострила їхнє фінансове становище.
Розчаровує жінок і та обставина, що для декого війна перетворилася на своєрідний фінансовий проект. На ній збагачуються окремі недобросовісні ділки, які переганяють на окуповану територію контрабандні товари і мають із того зиск.
Окрема проблема стосується людей, які проходять крізь горнило військових дій, а потому повертаються до мирного життя. Багато з них потребують лікування, психологічної допомоги, працевлаштування та уваги з боку держави й суспільства. Але в умовах нинішньої економічної кризи не завжди вдається домогтися бажаного результату. Це призводить до конфліктів у родинах, ґендерно обумовленого насильства.
Жінки готові долучитися до вирішення цих проблем. На цьому вони особливо наголошували під час зустрічі.
На думку народного депутата Ірини Луценко, події на сході країни докорінно змінили українських жінок. Жінки почали захищати країну, а не лише своїх дітей.
Ірина Луценко також нагадала, що кілька років тому про ґендер в Україні говорили лише десятки людей, тепер говорять тисячі. Це — європейський вибір. У Верховній Раді вже готуються до ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція). Невдовзі основну роботу треба буде приділити імплементації її положень, і до цього процесу активно долучатимуться громадські організації.
Активну участь вони мають взяти і в реалізації Національного плану дій на виконання Резолюції Ради Безпеки ООН № 1325, який також розроблений в Україні. Ця резолюція має принципово важливе значення, оскільки присвячена впливу конфліктів на жінок і внеску, який вони можуть зробити у зміцнення миру.
Народний депутат Світлана Войцеховська вважає великим досягненням встановлення в законі про місцеві вибори 30-відсоткової ґендерної квоти. Такий підхід можна вважати справжнім проривом, адже до нинішньої Верховної Ради потрапили лише 12% жінок. Причому вони не представлені в одному з найважливіших комітетів — бюджетному. «Так склалося, що жінки гроші не розподіляють ані в родині, ані у Верховній Раді. Здебільшого, вони займаються питаннями дітей, сиріт, людей похилого віку та іншими соціальними питаннями».
Між тим, нове виборче законодавство вже дає перші позитивні результати. Учасники навчально-консультативної зустрічі повідомили, що серед 42 депутатів міської ради Краматорська 12 жінок. Такого високого представництва в цьому органі влади вони досі не мали.
Зміни, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, відзначила й народний депутат Марія Іонова. На її переконання, «для нас сьогодні найголовніше — верховенство закону». Відбувається самоідентифікація нації. «Ми не просто одягаємо вишиванки, ми почуваємося українцями», — зазначила вона.
Учасники навчально-консультативної зустрічі підкреслювали у своїх виступах, що стійкий мир в Україні обов’язково запанує. Тому важливо вже тепер дбати про облаштування мирного життя, розвитку демократичного суспільства. Думка жінок, їх активні дії будуть дуже важливими.
Ро­ман НЕ­ЧИ­ПО­РУК,
На­ціо­наль­ний прес-клуб 
«Ук­ра­їн­ська пер­спек­ти­ва»

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».