Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Сiчень 21, 2022

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 20 Травень 2016 00:51

Президентська «двійка»

Rate this item
(0 votes)

НЕЗАБАРОМ МИНЕ ДВА РОКИ З МОМЕНТУ ПРОВЕДЕННЯ В УКРАЇНІ ПОЗАЧЕРГОВИХ ВИБОРІВ, НА ЯКИХ ГЛАВОЮ ДЕРЖАВИ БУЛО ОБРАНО ПЕТРА ПОРОШЕНКА

Звіс­но, «ек­ва­тор», тоб­то по­ло­ви­ну сво­го пре­зи­дент­сько­го стро­ку, Пет­ро По­ро­шен­ко пе­ре­тне тіль­ки за пів­ро­ку. Од­нак уже сьо­го­дні йо­му та йо­го най­ближ­чим со­рат­ни­кам вар­то по­ча­ти під­би­ва­ти пев­ні під­сум­ки ро­бо­ти. Бо ж два ро­ки з п’я­ти — тер­мін аж ні­як не­ма­лий. Тим па­че що за цей час у кра­їні змі­ни­ли­ся пар­ла­мент, уряд, а не­дав­но (при­чо­му вже не впер­ше) і ге­не­раль­ний про­ку­рор. Втім, як про­від­них ана­лі­ти­ків, так і прос­тих укра­їн­ців пе­ред­усім ці­ка­вить пи­тан­ня: чи змі­ни­ла­ся са­ма дер­жа­ва? Спро­бу­ємо ро­зі­бра­ти­ся...

Аналізуючи події дворічної давнини, варто пригадати, як натхненно прибічники Петра Порошенка агітували за те, щоб виборчий процес завершився саме в день першого туру голосування — 25 травня 2014 року. Мовляв, в умовах нестабільної політичної ситуації й проведення антитерористичної операції на Донбасі, котра розпочалася приблизно за місяць до виборів, в України немає іншого вибору, як вирішувати це питання якнайшвидше.

Звичайно, певна логіка в подібних закликах існувала. Поперше, ще дуже свіжим був приклад втраченого Криму. Подруге, загальні настрої в Україні переважно зводилися до того, що варто лише добряче натиснути на східному фронті, і перемога прийде мало не сама собою. А щоб така перемога настала, потрібен повноцінний головнокомандувач...
На жаль, з позиції прожитих двох років очевидно, що подібні сентенції були, м’яко кажучи, не до кінця прорахованими. І з огляду на сьогодення можемо визнати: потенційні три тижні, котрі відділяли б перший тур президентських виборів від можливого другого, жодним чином не зробили б політичної, а тим паче військової, погоди в державі.
Втім, навряд чи можна твердити, що Петро Порошенко здобув президентську посаду виключно через бажання більшості громадян України домогтися якнайшвидшого заспокоєння ситуації на сході держави. Чинний Президент на той момент об’єктивно мав найвищий рейтинг і вбачався цілком оптимальною фігурою, здатною очолити процес виведення України з того хаосу, в який її занурила влада Януковича.

 

Від­нос­ні успі­хи дипло­ма­тії
Протягом двох років свого перебування на посаді Президент Порошенко надавав дуже багато гучних обіцянок і маємо визнати, що в багатьох випадках йому справді вдалося досягнути успіхів. В першу чергу це стосується посилення української оборонної промисловості та початку переходу Збройних Сил на стандарти НАТО. Зокрема, в частині оснащення армії новітньою розвідувальною технікою та збільшення зарплати військовослужбовців.
Петро Порошенко прийшов до влади у найдраматичніший момент в історії Незалежної України, будьяке неправильне рішення глави держави могло б дуже дорого коштувати. Але за тих складних умов йому вдалося своєю дипломатичною активністю об’єднати навколо України провідні країни Європейського Союзу, донести їм, що йде не громадянська війна, а пряма агресія Росії проти України. В результаті — було посилено санкції проти РФ, а Міжнародний валютний фонд надав Україні важливу кредитну допомогу.
Про певну успішність зовнішньої політики Петра Порошенка за ці два роки свідчить також те, що навіть після невдалого для нашої держави референдуму в Голландії, де 61% мешканців проголосував проти Угоди про асоціацію з Україною, парламент королівства всетаки залишив Угоду в силі.
Старий світ просто розпочав пошуки нових форм співпраці з Україною. Звісно, раз по раз нагадуючи керівництву держави (і в першу чергу Президентові) про необхідність якнайшвидшого проведення обіцяних два роки тому реформ.
Можливим найбільшим на сьогодні дипломатичним успіхом нашої держави вже через декілька місяців може стати рішення про безвізовий режим. Ясна річ, навіть якщо так станеться, не варто забувати про реальні передумови нашої євроінтеграції: Петро Порошенко упродовж двох років лише слідував у заданому Революцією Гідності напрямку. Проте якщо безвізовий режим усе ж таки буде реальністю, Україна отримає максимум, чого можна очікувати в сенсі зближення з ЄС у найближчі роки.

 

Внут­ріш­ні буд­ні
Але попри всі перелічені безумовні та відносні успіхи на зовнішній арені чинному Президентові все частіше нагадують про ситуацію в середині держави. Особливо зараз, коли на чолі уряду стала наближена до глави держави людина — Володимир Гройсман.
Втім, його прихід до Кабінету Міністрів не треба розглядати як початок якогось нового етапу в діяльності Президента. Гройсман із перших днів перебування Порошенка при владі також обіймав доволі високі посади віцепрем’єрміністра та голови парламенту і не менше за інших соратників глави держави уже тепер несе відповідальність за стан у країні.
Однак повернемося безпосередньо до Президента. Вочевидь, до беззаперечних його позитивів слід віднести повне перезавантаження влади, котре відбулося в країні упродовж цих двох років. Але й тут, як нині модно говорити, програма не обійшлася без збоїв. Недавня зміна уряду і генерального прокурора свідчить, що перезавантаження перетворюється на перманентний процес.
З одного боку, нічого поганого в цьому немає — за схожою схемою влада працює в більшості країн демократичного світу. З іншого — після Революції Гідності українці вправі були сподіватися на значно більші результати від політиків, котрих вони привели до влади після втечі Віктора Януковича.
Також незайвим буде згадати, що рік тому, оцінюючи успіхи Петра Порошенка на найвищій посаді в державі, більшість політологів сходилися на думці, що навряд чи в умовах воєнної агресії хтось інший краще б упорався із ситуацією. Відтак перший рік президентства Порошенка загалом був оцінений позитивно.
Проте другий рік його каденції виявився для глави держави не менш складним, ніж попередній. Уже ближче до літа минулого року рейтинг Порошенка почав сильно знижуватися, в той час як рейтинги конкурентів — зростати.
Якщо під час загострення війни українці не були особливо вимогливими до уряду в плані проведення реформ і більше прислуховувалися до антиросійських, патріотичних гасел, то після утвердження хоча й неміцного перемир’я та переходу в, скажемо так, пасивнішу фазу бойових дій народ захотів побачити реальні зміні. Водночас відсутність таких змін спричинила стрімке падіння рейтингу довіри до влади в цілому.
Очевидно, Петро Порошенко, як і більшість політиків, мріє бути переобраним на другий термін. Можливо, декому подібні розмірковування видаватимуться передчасними, однак не слід забувати, що ще на початку своєї президентської каденції Порошенко анонсував стратегію для України, датовану 2020м роком. Враховуючи, що його нинішнє президентство відповідно до законодавства завершиться роком раніше, неважко здогадатися про плани щодо другого терміну.
Ще один показовий приклад з не надто давнього українського минулого: Леонід Кучма вперше публічно заговорив про можливість балотуватися вдруге саме невдовзі після того, як відзначив два роки свого перебування на президентській посаді. А станом на сьогодні Кучма залишається єдиним главою держави, котрий у президентську «річку» входив двічі.
Початок реформування у 2015му був досить непоганим, уже навесні було розпочато реформу МВС. Зрозуміло, що ця реформа стала можливою передусім завдяки спеціалістам із Грузії, бо українські, часто корумповані чиновники, постійно робили не так, як треба, а як їм вигідно. Вперше за 25 років Незалежності до українського уряду було запрошено іноземних фахівців, і хоча сьогодні частина з них позбулася своїх посад, певний поштовх вони зробили.
Жодна реформа не може бути до кінця успішною, коли є корупція, тому саме боротьба з нею стала найбільш складним випробуванням як для Президента, так і для української влади в цілому. І от із цим завданням сильні світу цього поки що, на жаль, не надто справляються.
Антикорупційне буксування дає привід багатьом громадянам для розчарування, мовляв, влада не просто не може подолати корупцію, а й не має жодного бажання цього робити. Що б там хто не говорив про призначення Юрія Луценка генеральним прокурором, але цілком імовірно, що це — останній шанс, у тому числі й для Президента, довести безпідставність подібного суспільного розчарування.
Значно більше успіхів удалося досягти в іншому важливому питанні — декомунізаційному. Фактично саме зараз він перебуває в найактивнішій фазі. Це — те, чого не зміг зробити Віктор Ющенко. Нинішній же Президент активно сприяє цьому процесу.
Дуже важливими є чотири закони, які Петро Порошенко підписав рівно рік тому, 15 травня 2015го, за якими комуністичний режим було порівняно з націоналсоціалістичним, заборонялася радянська символіка та відкривалися архіви радянських спецслужб.
Розпочато також децентралізацію, яка була й залишається однією з ключових вимог керівництва Євросоюзу. Щоправда, в цьому напрямку успіхи також не надто помітні. Більше того, саме низка парламентських голосувань, пов’язаних із можливістю внесення змін до Конституції в частині децентралізації, призвели до розвалу попередньої коаліції. Що, у свою чергу, стало кроком до широкомасштабної політичної кризи, котра закінчилася (якщо таки справді закінчилася?) зовсім недавно.
До речі, питання згаданих конституційних змін нині чимось нагадує конфлікт на Донбасі. Це — ніби заморожена політична проблема, котра рано чи пізно нагадає про себе і, можна не сумніватися, ще посіє чимало суперечностей у й без того розбурхане українське суспільство.
Як це, власне, вже відбувалося в останній день літа минулого року, коли під парламентськими стінами загинуло троє людей, і на початку нинішнього року після, м’яко кажучи, дуже суперечливого тлумачення Конституційним Судом поняття «наступна чергова сесія Верховної Ради»...
Нині ситуація в українських органах влади дуже часто набуває таких рис, що навіть непогані за своєю суттю рішення й вердикти з’являються на світ після неприпустимих дій. У часи попередньої влади цей процес іменувався не інакше, як «продавлюванням». Причому таку назву тим діям дали люди, котрі нині й самі нітрохи не гребують подібними засобами. І це не може не непокоїти.
З іншого боку, зрозуміло: нашвидкуруч зібрана нова коаліція настільки неефективна, що при інших підходах нинішній парламент елементарно приречений на системне простоювання. І тим, хто надміру критикує Президента за постійні втручання в роботу законодавчого органу, мабуть, було б незайвим спробувати ще раз домовитися і допомогти. Бо ж спогади про фіаско «помаранчевої» команди ще дуже свіжі в пам’яті.
Взагалі, враховуючи весь драматизм нинішньої політичної ситуації в Україні, можна сказати, що до другої річниці свого перебування на посаді Президента Петро Порошенко підходить зі своєрідним оптимізмом. Принаймні, від нього залежить дуже багато у відповіді на запитання: «Як далі розвиватимуться події в державі?» За умови парламентськопрезидентської форми правління глава держави зміг отримати досить великий контроль за владою.
Тепер він має усі шанси, щоб своїми діями довести прагнення до змін та до реформ, від чого й залежить доля його подальшого перебування при владі, а можливо, й потенційного другого терміну. Зрештою, до такої роботи Україну загалом та Петра Порошенка зокрема раз за разом підштовхує і світове співтовариство. Як це не парадоксально, але подекуди здається, що Європа більше зацікавлена в українських реформах, ніж ми самі.
Не виключено, що так відбувається через одну банальну причину: в країнах розвиненої демократії, де влада не звикла у своїх діях довго «розкачуватися», усвідомлюють: два роки — це ніякий не початковий етап у роботі, а величезний термін, після якого час демонструвати реальні результати роботи. Хтозна, можливо, не за горами ті часи, коли й в Україну прийде таке усвідомлення. Принаймні, вірити в це сьогодні дуже б хотілося...
Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».