Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Квiтень 15, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 22 Квiтень 2016 00:03

Наймолодший прем'єр та його команда

Rate this item
(0 votes)

Піс­ля три­ва­лих по­лі­тич­них ба­та­лій нав­ко­ло Ка­бі­не­ту Мі­ніс­трів, кот­рі роз­по­ча­ли­ся ще ми­ну­ло­го ро­ку, Ук­раї­на от­ри­ма­ла на­реш­ті но­вий склад уря­ду. Як і очі­ку­ва­ло­ся, очо­лив йо­го Во­ло­ди­мир Гройс­ман, при­шес­тя яко­го на ви­щу по­са­ду ви­ко­нав­чої вла­ди озна­ме­ну­ва­ло­ся від­ра­зу кіль­ко­ма ці­ка­ви­ми ноу-хау.

Поперше, пан Гройсман став першим в історії України керівником уряду, котрий пересів у прем’єрське крісло безпосередньо зі спікерського. Нічого подібного досі в нас не траплялося. Більше того, до Володимира Борисовича досвід як спікерської, так і прем’єрської роботи має лише одна людина — його попередник Арсеній Яценюк. Однак в Арсенія Петровича між двома посадами була понад п’ятирічна пауза, коли він задовольнявся роботою пересічного народного депутата.

Подруге, Гройсман обійняв прем’єрську посаду в наймолодшому віці — лише 20 січня новий керівник відзначив 38річчя. Отже, п’ятірка наймолодших прем’єрів тепер виглядає так: за Гройсманом розташувався Арсеній Яценюк, котрий на момент свого першого призначення мав 39 років. Недавній американський в’язень Павло Лазаренко зайшов у найвищий урядовий кабінет у віці 43 років. Юлія Тимошенко почала керувати урядом у 44 роки. Віктор Ющенко здобув прем’єрську посаду в 45 років.
Ще одна цікава деталь, котру Володимиру Гройсману, поза всіляким сумнівом, ще дуже довго згадуватимуть, — це його обіцянка показати всім, як потрібно керувати державою. Дотепники вже навіть встигли сформулювати своєрідний прем’єрський постулат: мовляв, нарешті в Україні з’явилася людина, котра не просто знає всі премудрості державного управління, а ще й має намір продемонструвати їх широкому загалу.
Зрозуміло, що для реалізації всіх грандіозних планів Володимиру Гройсману потрібна, як нині модно говорити, команда професіоналів. Судячи з того, що переговори стосовно формування нового уряду тривали досить довго, відстояти, принаймні частину бажаних для себе кадрів Гройсман зумів.
Отже, першим віцепрем’єром, та ще й з регаліями міністра економічного розвитку і торгівлі став Степан Кубів. До нинішнього призначення він був представником Президента у Верховній Раді. Тож недоброзичливці чинної влади висловлюють припущення, що головним завданням Кубіва в уряді буде не стільки перейматися економічним розвитком, скільки слідкувати за тим, щоб Кабінет Міністрів у своїй діяльності дотримувався президентського курсу.
Загалом прикладів, коли перший заступник прем’єра є своєрідним антиподом свого безпосереднього керівника в українській історії, вистачає. Вочевидь, найпоказовіший — це перший віцепрем’єр Анатолій Кінах у першому уряді Юлії Тимошенко.
Втім, чимало було й діаметрально протилежних прикладів. Скажімо, вже в другому Кабміні Тимошенко її першим заступником був стовідсотково відданий на той час лідерці «Батьківщини» Олександр Турчинов.
Як буде в ситуації зі Степаном Кубівим — поки що сказати важко. Зрештою, нинішній перший віцепрем’єр упродовж своєї політичної кар’єри побував і в «Нашій Україні», і у «Фронті змін», і «Батьківщині», і БПП «Солідарність»... Найбільше Кубів запам’ятався широкій громадськості в часи Майдану, коли був комендантом спаленої твердині протестувальників — Будинку профспілок. Після перемоги він нетривалий час очолював Національний банк.
Віцепрем’єрміністра з поки що не надто зрозумілими повноваженнями Володимира Кістіона називають представником найближчого оточення Володимира Гройсмана. Плічопліч з очільником уряду він працював ще у Вінниці: у 2008–2014 роках обіймав посаду заступника та першого заступника вінницького міського голови — Гройсмана. Після призначення Гройсмана на посаду віцепрем’єра в перший уряд Яценюка переїхав до Києва, де працював заступником міністра регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства. Саме це відомство на той час очолював чинний Прем’єр.
Ще одним віцепрем’єром — з питань євроінтеграції — стала народний депутат із БПП Іванна КлимпушЦинцадзе. Подібну посаду нині поновлено після тривалої перерви — в першому уряді Юлії Тимошенко євроінтеграційним віцепрем’єром був Олег Рибачук. Пані Іванна — донька першого міністра транспорту незалежної України Ореста Климпуша. У Верховній Раді пані Іванна входила до депутатської групи «Антикорупційна платформа» та позафракційного об’єднання «Єврооптимісти».
В’ячеслав Кириленко та Павло Розенко в нинішньому уряді позбулися посад міністрів — відповідно культури та соціальної політики, зберігши лише віцепрем’єрські посади. Обидва політики не потребують додаткового представлення. Кириленко взагалі в політиці — зі студентських років, часів Революції на граніті 90го. Устиг побувати депутатом кількох скликань та урядовцем у кабмінах Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Арсенія Яценюка.
Що ж до Павла Розенка, то у 2005му він був призначений першим заступником міністра соціальної політики, яким на той час працював якраз В’ячеслав Кириленко. Згодом працював в Адміністрації Президента та знов повернувся до Мінсоцполітики, 2012го пройшов до Верховної Ради від партії «УДАР», а 2014го — від БПП.
А от шостий віцепрем’єр — Геннадій Зубко — єдиний зпоміж прем’єрських заступників, хто повністю зберіг свою посаду. Окрім виконання віцепрем’єрських обов’язків, пан Зубко, як і досі, працюватиме міністром регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ.
Міністром внутрішніх справ залишився Арсен Аваков, і цей факт робить його своєрідним довгожителем у цьому неспокійному відомстві. Свою політичну кар’єру Аваков розпочав у 2002му, ставши членом виконкому Харківської міськради, у 2005–2010 керував Харківською областю. Після приходу до влади Віктора Януковича, через політичні переслідування, виїхав до Італії. На парламентських виборах 2012го за списками «Батьківщини» обрався до Верховної Ради і повернувся в Україну.
Ще один урядовець зі стажем — міністр юстиції Павло Петренко. Як і в ситуації з Аваковим, збереження його на посаді було однією з умов входження «Народного фронту» до нової коаліції з БПП. З колишнім прем’єром Арсенієм Яценюком Петренко знайомий ще зі студентських років.
З 2001го він працював на керівних посадах у департаменті правового забезпечення «Ощадбанку» в Києві. Пізніше займався приватною адвокатською практикою. З 2009го став членом «Фронту змін», у 2010–2012 роках був депутатом Київської облради від цієї політичної сили. А у 2012му — обрався до парламенту від «Батьківщини», котра на той момент об’єдналася з «Фронтом змін».
Зберегли свої посади два міністри з так званої президентської квоти. Нагадаємо, що Конституція 2004 року дозволяє Главі держави рекомендувати на парламентське затвердження лише очільників міністерств оборони та закордонних справ. Відтак Степан Полторак та Павло Клімкін, як мовиться, навіть не виносили речей зі своїх кабінетів.
Полторак перебуває на військовій службі з 1983 року. Службу проходив на посадах: командира взводу, роти, начальника штабу батальйону, командира батальйону, полку, бригади. З посади начальника управління бойової та спеціальної підготовки Внутрішніх військ МВС України у березні 2002 року призначений начальником Академії Внутрішніх військ МВС України. У лютому 2014го був призначений командувачем Внутрішніх військ МВС України. З квітня того ж року — командувачем Національної гвардії України, а з жовтня — міністром оборони.
Що ж до Павла Клімкіна, то його кар’єра досить стрімко пішла вгору з 2010го. Тоді він став заступником міністра закордонних справ Костянтина Грищенка. Саме Клімкін очолював делегацію України на переговорах про підписання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС. Згодом був призначений послом у Німеччині. З червня 2014го обіймає посаду міністра закордонних справ.
Колишній заступник міністра інфраструктури Володимир Омелян пішов на підвищення й «доріс» до посади урядовця. Показово, що торік у грудні, коли попередній міністр Андрій Пивоварський вирішив піти з посади, Омелян був одним із тих, хто разом зі своїм шефом написав заяву про відставку...
На державній службі новий очільник Мінінфраструктури перебуває з 2000 року. До 2014го працював у різних структурах при Міністерстві закордонних справ, Міністерстві охорони довкілля та Мінфіну. У першому уряді Арсенія Яценюка був керівником служби міністра Кабміну Остапа Семерака. Саме того, котрий нині призначений міністром екології та природних ресурсів.
Про цього політика відомо, що він з 1998го по 2006й очолював секретаріат парламентської фракції партії «Реформи і порядок». У 2007–2012 роках був народним депутатом від «Батьківщини», членом бюджетного комітету. У 2014му повернувся до парламенту від «Народного фронту».
Міністром енергетики та вуглепрому став Ігор Насалик. З 1998го по 2006й він був депутатом Верховної Ради, де очолював підкомітет із питань нафтової промисловості Комітету з питань ПЕК. У 2006му обраний мером Калуша, що на ІваноФранківщині. З 2014го знову повернувся до Верховної Ради від БПП.
Міністра«американку» Наталію Яресько на посаді очільника Мінфіну змінив Олександр Данилюк. Про нього відомо, що він закінчив Київський інститут інвестиційного менеджменту, Національний політехнічний університет (КПІ), а також бізнесшколу (МБА) Індіанського університету в США. У 2005–2006 роках працював радником прем’єрміністра Юрія Єханурова. У вересні 2010го переміг у конкурсі на посаду голови Координаційного центру з упровадження економічних реформ.
Експрезидент Віктор Янукович призначив Данилюка своїм позаштатним радником. У лютому 2014го в. о. президента Олександр Турчинов звільнив Данилюка з цієї посади, однак уже в липні новообраний Глава держави Петро Порошенко призначив його представником Президента в Кабміні. З вересня минулого року Данилюк працював заступником глави Адміністрації Президента.
Міністром освіти вперше за часів Незалежності стала жінка — Лілія Гриневич. У нинішньому та минулому скликаннях Верховної Ради вона обіймала посаду голови профільного парламентського комітету. Запам’яталася досить активною підтримкою реформаторського курсу міністра Сергія Квіта. Нині, при підборі кандидатури, вочевидь, переважила політична кон’юнктура, в результаті чого пан Квіт своєї посади позбувся. Лілія Гриневич свого часу брала участь у створенні системи ЗНО та була першим директором Українського центру оцінювання якості освіти.
Міністром молоді та спорту залишився Ігор Жданов. Щоправда, для цього йому довелося змінити партквиток «Батьківщини» на «корочку» «Народного фронту». Жданов — політик зі стажем. Зокрема, під час виборів 2004го був аналітиком у штабі Віктора Ющенка. У 2008му вийшов з «Нашої України». На дострокових президентських виборах 2014го очолював штаб Юлії Тимошенко, а восени, під час уже дострокових парламентських перегонів, став депутатом від «Батьківщини». З грудня 2014го обіймає посаду міністра молоді та спорту.
Теоретично шлях Жданова міг повторити й колишній міністр аграрної політики Олексій Павленко. У минулому уряді він представляв «Самопоміч», але після виходу партії з коаліції відмовився залишати Кабмін. Утім, це йому не допомогло надовго втриматися в кріслі, яке цього разу зайняв Тарас Кутовий. Новий міністр у політиці з 2012 року — саме тоді за списками партії «УДАР» він пройшов до парламенту. Там став першим заступником голови Комітету з питань аграрної політики. До Верховної Ради VIII скликання Кутовий пройшов депутатоммажоритарником і цього разу вже очолив профільний комітет.
Міністр соціальної політики Андрій Рева — один із тих, кого називають людиною Прем’єра Володимира Гройсмана. У 1995му він очолив Вінницьку міську профспілку працівників освіти й науки, через три роки став заступником очільника Вінниці Дмитра Дворкіса. У період 2000–2005 років очолював управління соціального захисту одного з районів Вінниці. З 2006го знову став заступником мера Вінниці, яким на той момент був обраний Володимир Гройсман.
До Міністерства культури повернувся «голос Майдану» Євген Нищук. Нагадаємо, він уже очолював це відомство в першому уряді Арсенія Яценюка. Тоді саме Нищук ініціював заборону в’їзду в Україну російським артистам, що висловлювалися на підтримку російської агресії. А ще — започаткував конкурс на найкращий проект меморіалу Небесній сотні.
Міністр інформаційної політики Юрій Стець у грудні минулого року широко анонсував свою відставку. Та цього так і не відбулося, більше того — до складу нового Кабміну Стець знову потрапив. «Новийстарий» урядовець починав свою кар’єру на Чернівецькому обласному телебаченні в 90х.
Згодом упродовж десяти років обіймав різні керівні посади у телерадіокомпанії «НБМ», на базі якої було створено «5 канал», що досі належить Президенту Петру Порошенку. З 2007го Юрій Стець тричі обирався до Верховної Ради: від «Нашої України» (2007), «Батьківщини» (2012) та БПП (2014). У ВР шостого скликання очолював Комітет зі свободи слова.
Якщо в минулому уряді міністерством«неофітом» було Мінінформполітики, то нині новим відомством стало Міністерство з питань окупованих територій та тимчасово переміщених осіб. Очолив його Вадим Черниш. У 2004му він був довіреною особою кандидата на посаду президента Віктора Ющенка в Кіровоградській області. Така діяльність не залишилася безслідною — у 2005–2007 роках Черниш працював спершу заступником голови Кіровоградської облдержадміністрації з гуманітарних питань, а потім і керівником Кіровоградщини. З червня минулого року працює головою Державного агентства з питань відновлення Донбасу.
Міністром Кабінету Міністрів в уряді Володимира Гройсмана став ще один його соратник — Олександр Саєнко. Позаторік, коли Гройсман обіймав посаду віцепрем’єрміністра, Саєнко був його радником. А в часи спікерства пана Гройсмана очолював секретаріат Голови Верховної Ради.
Єдиною вакантною на момент написання цього тексту залишалася посада міністра охорони здоров’я.
Отже, уряд запрацював. Залишається сподіватися, що слідом за ним запрацює й вітчизняна економіка.
Ярослав ГАЛАТА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».