Нагадаємо: попереднє голосування (котре потребувало простої більшості у 226 голосів) відбулося в останній день літа 2015-го. Причому супроводжувалося воно кривавими подіями під стінами Верховної Ради, в результаті яких загинуло троє людей.
Судячи із загальних парламентських настроїв, потрібних трьохсот депутатів, готових узаконити нові правила децентралізації, досі немає. І це при тому, що наступний пленарний тиждень навіть попри всі старання парламентського керівництва стане останнім тижнем третьої сесії ВР. Взагалі, ця сесія мала завершитися ще в грудні, однак чинний парламент славиться своїм умінням розтягувати в часі свої сесії — попередня друга сесія також формально тривала на півтора місяця довше, ніж зазвичай.
«Наступна сесія»: крок до нескінченності
Однак повернемося в день сьогоднішній. Тим паче що саме зараз, за кілька днів до умовного часу «Ч», конституційно-децентралізаційна епопея набуває ще більш красномовної риторики, ніж півроку тому. То лідер Радикальної партії Олег Ляшко ні сіло, ні впало висловить припущення, мовляв, за конституційні зміни голосуватимуть таємно; то заступник голови пропрезидентської фракції БПП «Солідарність» Ігор Кононенко назве потенційну дату для голосування — 28 січня; то поважні європейські гості, завітавши до України, передусім чимчикують до Верховної Ради з метою переконати-таки українських депутатів не зривати Мінських домовленостей і підтримати децентралізацію остаточним рішенням...
Проте позавчорашня новина дає підстави припустити, що всі перелічені маневри робилися лише для галочки. Оскільки в парламенті назбиралося понад півсотні народних обранців, котрі вирішили звернутися з новим, просто-таки неперевершеним за своєю абсурдністю поданням до Конституційного Суду. Служителів Феміди просять витлумачити, що ж таке «наступна сесія парламенту»?
Якби вітчизняний політикум не знав величезної кількості абсурдних дій та вчинків, можна було подумати, що це — звичайнісінький жарт. Однак ні: під відповідним поданням на повному серйозі стоять підписи 51 народного депутата, котрі, перефразовуючи стару інтермедію Михайла Задорнова про два дев’ятих вагони, не розуміють, що четверта сесія ВР — це не та, що йде за третьою, а лише та, котра передує п’ятій...
Звісно, все це робиться в контексті того, що до кінця січня, тобто поточної третьої сесії, треба ухвалити вже згадані зміни до Конституції в частині децентралізації, адже на попередній — другій сесії — відбулося попереднє ухвалення у 226 голосів. А тепер потрібні 300, яких наразі немає.
От і виходить, що Конституційному Суду України парламентарі пропонують підіграти такому «нерозумінню». Щоб залишити бодай формальну підставу для чергового політичного маневру, КС у своєму вердикті на це оригінальне подання має розтлумачити громадськості, що «наступний» — це зовсім не той, що йде за нинішнім.
Можна, звичайно, сподіватися, що судді Конституційного Суду не настільки люблять політичний гумор, щоб на чорне говорити: біле. Втім, пригадуючи не таку вже й далеку історію, доходиш висновку, що в приміщенні на Жилянській може народитися будь-яке рішення.
Достатньо пригадати, як наприкінці 2003-го той-таки КС зумів пояснити, що другий термін президентства Леоніда Кучми (1999–2004) можна назвати першим. Так, ніби з 1994-го до 1999 главою держави був не Леонід Данилович. То чому б і зараз не сказати, що третя сесія Верховної Ради, яка закінчується в січні 2016 року, не є черговою відносно другої, що завершилася 31 серпня 2015 року?
Власне, те, до чого таким поданням підштовхують конституційних суддів, серед іншого загрожує ще й створенням прецеденту. Цілком імовірно, що в разі позитивного висновку КС у майбутньому існуватиме неабияка спокуса ухвалювати рішення, які не піддаються здоровому глузду, бо про юридичну сторону тут узагалі не йдеться.
Слід також зазначити, що в конституційному поданні не вказується істинна його причина. Адже там і слова немає про відсутність голосів за зміни до Основного Закону в питанні децентралізації. Навпаки, один з авторів подання, народний депутат Віктор Чумак, пояснюючи свій крок та крок ще півсотні своїх колег, усіляко намагається відхреститися від цього очевидного зв’язку.
«Ми вже скільки років живемо і вважаємо, що чергова сесія — це та, яка поточна, але в Конституції є класні слова — кожна чергова сесія починається у перший вівторок лютого, перший вівторок вересня. Тобто черговими є тільки ті сесії, які в лютому і березні, а тим, які діють, — треба задавати інший термін, наприклад поточна сесія. Тут гра термінології», — намагався виглядати неперевершеним у своїх поясненнях пан Чумак.
А на пряме запитання: чи такі дії депутатів є затягуванням прийняття змін до Конституції, народний депутат відповів: «Ні, це не затягування, це, навпаки, продовження часу на дипломатичні перемовини в рамках Мінського процесу, а з іншого — це спроба не втратити певні розділи по децентралізації».
Під час прослуховування подібної аргументації мимоволі згадується Свирид Петрович Голохвостий з п’єси Михайла Старицького «За двома зайцями». До подібних сентенцій саме він мав найбільший хист. І це при тому, що сам Віктор Чумак чудово розуміє і визнає: на сьогодні голосів за ухвалення децентралізації немає.
«Точно знаю, що «Самопоміч» не підтримує документ, «Батьківщина» і Ляшко також, — зізнається депутат. — А якщо голосувати «Народним фронтом» і БПП «Солідарність», то голосів не вистачить. Тим більше що в «Народному фронті» людей з 10 не підтримає точно і в БПП, скоріш за все, десь 20 супротивників децентралізації знайдеться. А голосувати за підтримки «Відродження» і «Опозиційного блоку» — якось некоректно».
Власне, некоректність тут, очевидно, ні до чого. Адже 31 серпня минулого року згадані Віктором Чумаком політичні сили уже підтримували БПП та «Народний фронт» під час попереднього голосування. Але 300 голосів це все одно в сумі не дає.
Мінус децентралізація
При цьому кожна бодай мінімально обізнана із сучасним станом справ в Україні людина чудово розуміє: проблема голосування за зміни до Конституції — не в децентралізації, а в окремій нормі щодо непідконтрольних нашій державі районів Донбасу. Йдеться про особливий статус, завуальовано вписаний до Основного Закону.
Хто б там що не казав, але ухвалювати вже на наступному сесійному тижні зміни до Конституції з особливим статусом Донбасу в ситуації, коли російські війська перебувають на території України, а кордон не передано під контроль української влади — це однозначно легалізувати Захарченка, Плотницького, Пушиліна та іншу «братію з автоматами». Тому й не дивно, що чимало депутатів так палко опираються подібному розвитку справ. З таким «вантажем» непросто буде говорити не лише про подальші внутрішні реформи, а й про євроінтеграцію в цілому.
От і виходить, що наша держава уже вкотре у своїй історії потрапила у цугцванг. Тобто в ситуацію, коли кожен наступний хід ризикує наблизити програш. При всьому негативі, який чинився під стінами Верховної Ради 31 серпня, вимоги протестувальників не голосувати за зміни до Конституції попередньо, не були позбавлені здорового глузду. Тепер же маємо ситуацію, коли голосів немає, а зобов’язання є...
Що ж до процедурних моментів (поки ще чинних, бо хтозна, як усе буде після потенційного рішення КС), то, якщо на цій сесії законопроект щодо змін до Конституції не буде проголосований, він вважатиметься відхиленим. Відтак документ аналогічного змісту може бути поданим до Верховної Ради не раніше ніж через рік.
Такий варіант розвитку подій також аж ніяк не стане перемогою нашої держави на міжнародному дипломатичному полі. Можна не сумніватися, що Росія вустами своїх найвідбірніших глашатаїв волатиме на весь світ, що Україна зірвала цю частину Мінських домовленостей.
От цікаво, автори подання про «черговість» парламентських сесій усвідомлюють, що навіть воно не зможе вічно утримувати нинішню невизначеність? Хіба що КС своїм рішенням визнає, що «наступна» після другої парламентської сесії закінчиться років через сто. А доти, як говорив Ходжа Насреддін, або емір помре, або ішак здохне...
Конституцію — на референдумі?
Тим часом у Верховній Раді намітилася спроба ще одного вирішення конституційної проблематики. Вочевидь, усвідомивши, як непросто вносити зміни до чинного Основного Закону, дехто з народних обранців вирішив спробувати піти шляхом ухвалення принципово нової Конституції.
Навряд чи цей шлях буде простішим, однак для того, щоб можливість його подолати, бодай у якомусь реальному майбутньому, залишалася, цього тижня в парламенті було зареєстровано доволі цікавий законопроект — «Про процедуру підготовки проекту нової Конституції України».
Серед іншого документ установлює процедуру підготовки нового проекту Основного Закону за умови ініціювання відповідного всеукраїнського референдуму. У проекті йдеться про те, що «відповідно до демократичної практики реалізація установчої влади народу відбувається шляхом обрання спеціального органу установчої влади народу. Спеціальний орган установчої влади народу (Конституційні Збори) покликаний підготувати проект нової Конституції України на підставі результатів широких громадських обговорень для винесення його на всеукраїнський референдум».
Якщо ідея ухвалення нової Конституції й у подальшому набиратиме популярності, ми з вами матимемо можливість уже незабаром ще раз... сходити на вибори. Причому обирати доведеться не президента, парламент чи місцеві органи влади. Згаданий законопроект передбачає всенародне обрання Конституційних Зборів.
«Конституційні Збори складаються з трьохсот народних представників, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, — говориться в пояснювальній записці до нещодавно поданого законопроекту. — Народні представники обираються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в 75 територіальних чотирьохмандатних виборчих округах з приблизно рівною кількістю виборців».
А далі — найцікавіше: «Народним представником не може бути обрано Президента України, народного депутата, члена Кабінету Міністрів та його заступника, керівника центрального органу виконавчої влади та його заступника, суддю Конституційного Суду, суддю судів загальної юрисдикції, прокурора чи особу, яка займала будь-яку з цих посад в попередні п’ять років. Не можуть бути обраними також особи, яких було звільнено відповідно до положень Закону України «Про очищення влади».
Також народний представник протягом десяти років після прийняття всеукраїнським референдумом нової Конституції України, підготовленої Конституційними Зборами за його участі, не має права брати участь у виборах як кандидат на посаду глави держави, а також як кандидат до законодавчого органу, не має права бути призначеним на політичні посади в органах виконавчої влади чи державним службовцем, а також суддею чи прокурором.
Звісно, станом на сьогодні є чималі сумніви стосовно того, що згаданий закон удасться провести через Верховну Раду. Як і переконати критичну масу вітчизняного політикуму в доцільності ухвалення саме принципово нової редакції Конституції та ще й на всеукраїнському референдумі.
Не варто забувати, що Закон про референдум ухвалювався в часи розквіту попереднього режиму. До речі, автори проекту Закону «Про процедуру підготовки проекту нової Конституції України» про це не забули і пропонують ще до ухвалення свого дітища кардинально переробити Закон про референдум.
Хоч би там як, а такий поступовий підхід нині видається дещо логічнішим. Принаймні, з огляду на те, що, йдучи цим шляхом, ще можна уникнути принципу суцільної політичної доцільності. Хвороби, на яку український політикум невиліковно хворий десь так уже років із двадцять...
Ярослав ГАЛАТА
