Нагадаємо, йдеться про невдалий намір народного депутата Олега Барни винести з парламентської трибуни Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та публічну «дуель» між міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим та главою Одеської облдержадміністрації Міхеілом Саакашвілі під час засідання Ради реформ.
Після подібних інцидентів насамперед у пам’яті спливають події кризового помаранчевого періоду. Себто постійні протистояння між тодішніми Президентом Віктором Ющенком та Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Втім, навіть тоді ніхто з президентської команди не намагався публічно брати на руки Юлію Володимирівну, коли вона про щось розповідала народним депутатам.
З іншого боку, нинішні зовсім неблагородні наміри Олега Барни стосовно Арсенія Яценюка не йдуть у жодне порівняння з тією агресією, котру виявили проти свого колеги-депутата представники пропрем’єрського «Народного фронту» на чолі з головою цієї фракції Максимом Бурбаком. Навіть щодо негідного вчинку не варто кидатися в бійку з оскаженілими обличчями, котрі зафільмували десятки відеокамер.
Що ж до перепалки між Арсеном Аваковим та Міхеілом Саакашвілі, то дивно те, що відео з цим шматком засідання Ради реформ оприлюднив саме міністр внутрішніх справ. При всіх нюансах очевидно: саме він у цій суперечці виглядає зачинщиком скандалу. І серед іншого найбільше підігрує агресорові, звинувачуючи свого опонента в тому, що той «довів до ручки» власну країну, себто Грузію.
Для демократичного світу Саакашвілі — успішний президент цієї кавказької країни і його біда, а не провина в тому, що нині він не може повернутися на рідну землю. Російська ж пропаганда уже не перший рік переконує, що буцімто Саакашвілі знищив у Грузії все, що тільки можна було знищити. Принаймні, про це пану Авакову не завадило б пригадати під час згаданої «дискусії».
Втім, що сталося — те сталося... Вітчизняна влада знову в епіцентрі великого скандалу. І саме на цьому тлі поява спільної заяви трьох перших осіб нашої держави (Президента, Прем’єр-міністра та Голови Верховної Ради) про єдність подальших дій викликає вельми суперечливі враження.
Мабуть, добре, що подібний документ з’явився. Принаймні, він свідчить про спроби залагодження конфлікту. Однак давайте згадаємо: за яких обставин у сучасній Україні уже з’являлися подібні заяви? І чи не викликає нинішній документ певного відчуття дежавю?..
Подібні заяви в Україні поширювалися щонайменше вже двічі. І в обох випадках їхня поява супроводжувалася неабияким суспільно-політичним загостренням. Більше того, «примирливі» документи аж ніяк не гарантували безхмарного майбутнього самим підписантам.
Згадаймо: у 2001-му тодішні Президент Леонід Кучма, Голова Верховної Ради Іван Плющ і Прем’єр-міністр Віктор Ющенко оприлюднили спільну заяву з приводу руху «Україна без Кучми». Уже через неповні три місяці автори заяви організували висловлення недовіри одному з підписантів — тодішньому прем’єру Ющенку.
Годі й нагадувати, що саме той підпис Ющенку довго не могли пробачити колеги по тодішній опозиції, адже учасників руху «Україна без Кучми» у згаданій заяві було кілька разів названо дуже недипломатично. Нинішнє ж покоління політиків, згадуючи про Революцію гідності, переважно визнає, що «Україна без Кучми» була своєрідною предтечею двох вітчизняних революцій новітнього часу. Отже, тодішні висновки були, м’яко кажучи, дещо поспішними...
Тим часом у 2007-му світ побачила інша спільна заява: тодішнього уже Президента Віктора Ющенка, спікера Олександра Мороза і прем’єра Віктора Януковича. Стосувалася вона «невідкладних заходів, спрямованих на розв’язання політичної кризи шляхом проведення позачергових виборів до Верховної Ради України». Менше ніж за півроку після оприлюднення документа тодішній Голова ВР Мороз втратив свою посаду.
Чимало експертів схиляються до думки, що нинішня заява трьох, по-перше, чітко свідчить про наявність парламентської кризи. А по-друге, також може підтвердити одвічне правило про третього зайвого. За очевидною логікою, можна припустити, що цим третім є Арсеній Яценюк, про потенційну відставку якого так чи інакше подейкують уже кілька місяців.
Звичайно, прогнозів вітчизняному політикуму ніколи не бракувало, от і нині є чимало охочих поспекулювати на темі потенційної урядової відставки. В період підготовки до парламентського розгляду проектів податкової реформи та бюджету подібні спекуляції — не найкращий спосіб самовираження.
Однак не можна не звернути увагу й на те, що сам текст заяви трьох керівників держави — досить неоднозначний. Особливу увагу привертають кілька пасажів. Передусім не надто зрозуміло: до кого звертаються підписанти? З моменту, як любить висловлюватися Петро Порошенко, перезавантаження влади саме вони є провідниками політичних процесів в Україні. А відтак саме вони мають нести спільну відповідальність за суспільний мир та злагоду.
Натомість останні події демонструють, що нині найгостріша боротьба відбувається якраз між політичними силами, що їх прямо чи опосередковано очолюють Порошенко — Гройсман — з одного боку і Арсеній Яценюк — з іншого.
По-друге, підписанти «засуджують істеричну антивладну, антиурядову та антидержавну кампанію, організовану корумпованими олігархами». Теза цілком логічна й останнім часом популярна. Однак коли вона лунає не просто від політиків, а від керманичів держави, це означає, що вони визнають існування у своїх політичних структурах таких корупціонерів-олігархів, які ведуть відчайдушну боротьбу між собою і проти єдності влади.
Наївно вважати, що сьогодні, через рік після парламентських виборів і сформування проєвропейської коаліції, усіх «собак» можна повісити лише на владу попередню. До речі, уряд Януковича — Азарова свого часу прославився саме цим: постійні зауваження Миколи Яновича на адресу «папєрєдніков» стали крилатими...
Втім, повернемося до нинішньої заяви верховного українського тріо. Їхня теза щодо «неприйнятності будь-якої форми взаємопоборювання в середині парламентської коаліції як такої, що «ллють воду на млин» ворогів української державності та демократії» може свідчити про те, що підписанти визнали наявність антиукраїнських політиків у коаліції.
Конкретних імен, як завжди, не називається, і тут варто визнати, що навіть перепалка між Арсеном Аваковим та Міхеілом Саакашвілі виглядає конкретніше. Там опоненти, принаймні, не приховуючи, звинувачують в усіх смертних гріхах один одного...
Хоч би там як, але дуже схоже, що нинішній владний конфлікт, незважаючи навіть на показові примирливі заяви, лише набирає обертів. Повноцінного урядового звіту, якого очікували не тільки політики, а й громадянське суспільство, минулої п’ятниці так і не відбулося. Як заявляють у парламенті та Кабінеті Міністрів, тепер це дійство буде перенесене на наступний рік.
От і залишається сподіватися, що прийдешні різдвяні канікули бодай частково знизять градус української політичної напруги. І вітчизняна влада ще зможе уникнути цугцвангу — тобто ситуації, коли будь-який хід лише наближає майбутню поразку. В умовах російської агресії в неї просто немає такого права.
Ярослав ГАЛАТА