Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Сiчень 22, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 28 Серпень 2015 10:46

Переорієнтація ризиків

Rate this item
(1 Vote)

Ук­ра­їн­ська по­лі­тич­на елі­та за­стиг­ла в пе­ред­чут­ті но­во­го се­зо­ну. Роз­по­ча­ти­ся він має в остан­ній день лі­та — 31 серп­ня. Са­ме на цей день за­пла­но­ва­не пар­ла­мент­ське за­сі­дан­ня, на яко­му де­пу­та­ти ма­ють на­мір про­го­ло­су­ва­ти в пер­шо­му чи­тан­ні за­ко­но­про­ект про змі­ни до Кон­сти­ту­ції.

Показово, що вже наступного дня — 1 вересня — розпочнеться чергова парламентська сесія. Відтак уже ні в кого немає сумнівів: нинішню сесію не закрили лише заради ухвалення конституційних змін.
Доводилося чути припущення, буцімто нова редакція Основного закону може кардинально перекроїти правила, за якими вже багато років живе владна вертикаль, та й держава в цілому.

Так воно чи ні, як мовиться, поживемо — побачимо. Поки ж пропонуємо поглянути на деякі сфери життєдіяльності країни, де все ще відчуваються зовнішні залежності. Зрештою, завдання влади й полягає в тому, щоб максимально їх зменшувати.
Ні для кого не секрет, що понад два десятки років чітко простежувалася зовнішньополітична залежність України від Росії. На щастя, нині ця залежність потроху слабшає, однак результати такого тривалого «партнерства» доводиться розхльобувати й досі.


ЕНЕРНОЗАЛЕЖНІСТЬ
Однією з ключових проблем українсько-російських взаємин залишається газова залежність України від РФ. Незважаючи на те, що, згідно з висновками експертів, запаси власного газу в Україні могли б на 80 відсотків забезпечувати потреби країни, ця тема так і не стала прерогативою для влади. І, як наслідок, геологорозвідка, як і сам видобуток, практично не розвивалися. Отож довгі роки головним постачальником природного газу в Україну залишалася Російська Федерація.
Ця традиція вперше була порушена позаторік, коли Україна почала купувати реверсний газ з Європи — Словаччини та Угорщини. На сьогодні наша держава відкрила три основних маршрути реверсу газу: через Польщу, Угорщину і Словаччину. Пріоритетним серед них є словацький. Крім того, до кінця нинішнього року Україна планує домовитися про відкриття ще одного маршруту — румунського. Щоправда, йдеться не про зміну джерела газу, а тільки про зміну постачальників, адже, переважно, це — той-таки газпромівський газ, який великі європейські концерни перепродують Україні, але за більш прийнятною ціною.
Отже, в газовій сфері за роки незалежності Україна домоглася тільки одного: прозорих реверсних поставок, які все одно не знімають залежності від Росії, тому уряду є над чим працювати...
На відміну від газу, вугілля — єдина енергетична сировина, запасів якого Україні потенційно вистачає для енергобезпеки (робота ТЕС) і забезпечення потреб металургійної промисловості. Але торік ситуація кардинально змінилася: через військові дії на сході країни ми контролюємо тільки 35 вугільних шахт із 95. Інші містяться на території, тимчасово окупованій незаконними збройними формуваннями та російськими військами.
Більше того, через окупацію Україна позбулася найприбутковіших і найперспективніших шахт. Ті, що залишилися під контролем вітчизняної влади, — переважно дотаційні. До того ж із 35 шахт, підконтрольних Україні, немає жодної, яка б спеціалізувалася на антрацитових марках вугілля, що провокує дефіцит пального. Річ у тім, що половина українських ТЕС України працюють саме на антрацитовому вугіллі.
Тож у 2014 році розпочався імпорт вугілля. Першими були скандально відомі поставки з ПАР і... Росії. На сьогодні уряд опрацьовує можливості для максимального вивозу вугілля з Донбасу, але розглядається й варіант імпорту з ПАР та Казахстану.
Цікава ситуація і з електроенергією. Близько 50 відсотків її, що виробляється в Україні, генерують АЕС, решта — ТЕС шляхом спалювання газу і вугілля, а також гідроелектростанції і так звана «зелена» енергетика. До минулого року Україна продавала електроенергію в Білорусь, Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію та Молдову. Але брак газу і зупинка значної кількості шахт, що безпосередньо пов’язано з агресивною політикою Росії, призвели до дефіциту енергоносіїв і, як наслідок, електроенергії.
Саме тому торік наша країна почала її закупівлю. Щоб мінімізувати віялові відключення, Кабмін погодився з пропозицією Міністерства енергетики та вугільної промисловості і дозволив імпорт електроенергії з сусідніх країн, крім Російської Федерації.
Але, як твердять фахівці, незважаючи на заяви про відмову від російської електроенергії, насправді відбувається перетікання електроенергії з енергосистеми РФ, яка працює синхронно з українською. У Міненерговугілля підкреслюють, що імпорт є вимушеним і буде припинений, щойно виробництво електроенергії в країні вийде на необхідний рівень. Експерти запевняють: досягти цієї мети найближчим часом (рік-два), при поточній ситуації з шахтами і частковій окупації території, практично нереально.
Уникнути подальшої залежності від Росії можна, інвестуючи в атомну і гідроенергетику, альтернативні джерела енергії. Експерти вказують також на необхідність впровадження дієвої програми з енергозбереження.
До речі, розмірковуючи над перспективами АЕС у питанні забезпечення енергонезалежності країни, не варто забувати, що та ж таки Росія і досі залишається головним постачальником ядерного палива для українських реакторів, але робота щодо мінімізації цієї залежності також триває. Наприклад, нещодавно Південно-Українська атомна електростанція успішно виконала завантаження модернізованого палива ТВС-WR виробництва американсько-японської компанії Westinghouse на третьому енергоблоці. Але цей процес також потребує часу: тільки до 2018-го «Енергоатом» може повністю завантажити паливо Westinghouse на цей енергоблок. Коли ж паливо американсько-японської компанії освоюватимуть інші АЕС України — питання все ще відкрите.
Таким чином, оновлення і переклад атомної галузі нашої країни з російського палива на альтернативні аналоги, з урахуванням того, що справа ця дорога, — перспектива на майбутнє. І щоб найближчими роками уберегти себе від ризиків, пов’язаних з поставками палива для АЕС з Росії, над цією перспективою треба вже зараз працювати, не покладаючи рук.

КРИТИЧНИЙ ІМПОРТ ТА БОРГИ
Незважаючи на спроби диверсифікації потоків національного імпорту та експорту, Україна продовжує залежати від інших держав, у тому числі — від північних сусідів. На сьогодні ми зуміли скоротити експорт товарів у РФ на 59,4 відсотка. Це — безумовний позитив, оскільки скорочено критичну залежність вітчизняної промисловості та агросектора від цього непередбачуваного ринку збуту. Ще більше скоротився імпорт з Росії — на 65 відсотків.
Але відмовитися від співпраці з країною-агресором повністю і замінити всю номенклатуру товарів, що імпортуються, на європейські, і перевести весь експорт в інші ринки поки не вдається. Так, втрачаючи ринок Росії, наша країна не повною мірою освоює ринки інших країн, у тому числі Європейського Союзу.
Цікаво, що ми маємо величезну кількість родючих земель і є великим експортером сільськогосподарської продукції, а для потреб АПК імпортуємо насіння, засоби захисту рослин, добрива і сільгосптехніку. Приміром, цього року тільки азотних добрив було куплено: в Росії — на суму 83 мільйони доларів (77 відсотків імпорту), в Білорусі — на 11,5 мільйона (10,7%) та Узбекистані — на 10,9 млн доларів (10%).
Засоби захисту рослин України, в основному, імпортуємо з Франції, Німеччини та Китаю, а сільгосптехніку купуємо в Німеччині, США, Франції та Бельгії.
Поставляючи на іноземні ринки величезну кількість соняшникової олії (впродовж останніх трьох років експорт зріс удвічі), Україна імпортує насіння соняшника. Зокрема, цього року вітчизняні аграрії купували його в Туреччині (29,5% обсягів експорту), США (26,8) та Іспанії (13,4%). Частка інших країн, у сукупності, становить 30 відсотків.
Очевидно, що держава має турбуватися програмою зниження цих критичних залежностей. Зрештою, площі для виробництва сільгосптехніки та заводи для виробництва добрив у нас є.
Фінансова система країни також залежна від зовнішніх донорів. Ні для кого не секрет, що Україна (втім, як і безліч інших держав) живе в борг і продовжує брати нові кредити. Зокрема, для того, щоб розплатитися за попередніми запозиченнями.
Станом на 1 червня 2015 року (остання оприлюднена офіційна статистика), державний і гарантований державою борг, за даними Мінфіну, на 64,3 відсотка (а це — понад 43,5 млрд доларів) складається з боргів перед зовнішніми кредиторами. При цьому 46 відсотків зовнішніх боргів припадає на єврооблігації.
За результатами переговорів про реструктуризацію відомо, що вісім мільярдів доларів — у руках американського інвестиційного фонду Franklin Templeton. Ще три мільярди — у Російської Федерації (це ті єврооблігації, які випускали під кредит Путіна Януковичу наприкінці позаминулого року).
Далі за обсягом — борги перед МВФ. Це 22,8% зовнішніх боргів, або — майже десять мільярдів. Ще майже 7,5 мільярда доларів зовнішніх боргів — кредити європейських інститутів, у тому числі Міжнародного банку реконструкції та розвитку, ЄБРР, а також Європейського інвестиційного банку.
Україна продовжує вести переговори з комітетом кредиторів щодо реструктуризації частини зовнішнього боргу. Певні надії на успіх останніми днями з’явилися, однак процес цей видається аж надто тяжким.
* * *
Отже, виходить, що навіть відсвяткувавши (до речі, дуже гідно й без показушної помпи) 24-річчя Незалежності, Україна все ще перебуває під тиском цілої низки факторів, від яких, без перебільшення, залежить наше подальше майбутнє. Утім, здається, що саме нині ми вчимося долати перешкоди.
Руслан ІВАНІВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».