При всьому цьому саме Ігор Коломойський показав себе на посаді «губернатора» Дніпропетровщини доволі яскраво. Тут доцільно говорити не про якусь неймовірну ефективність його керівництва, скільки про запобігання сепаратистським проявам. Чимало експертів, згадуючи торішню «русскую весну», приписують панові Коломойському не тільки його антисепаратистські заслуги в керованому ним регіоні, а й у низці сусідніх, передусім — Запорізькому. Так, ніби тодішній очільник Дніпропетровщини немов казковий герой мав якусь таємну суперсилу...
Деякі порівняння також працювали на користь Ігоря Коломойського. Скажімо, Сергій Тарута, котрий очолив сусідню Донеччину тоді ж, коли й Ігор Валерійович Дніпропетровщину, зі схожим завданням явно впоратися не зумів. Звісно, відмінностей між двома областями у тодішній ситуації також на бракувало, та все ж таки аналогії проскакували постійно. Аж доки пан Тарута перебував на своїй посаді керівника ДонОДА в Маріуполі, згодом, віддавши перевагу значно спокійнішій на сьогодні законотворчій роботі під куполом Верховної Ради в Києві.
А от Ігор Коломойський затримався на посту обласного очільника таки надовго. Хоча, як запевняють його опоненти, він і не надто часто фізично перебував на території Дніпропетровщини, це не змінює загального малюнка. Зрештою, тут, скоріше, йдеться про роботу цілої команди, яка переважно повним складом вирішила піти разом із Коломойським. Але про це — трішечки нижче.
Без прямого впливу...
Поки ж варто поглянути на всі «за» і «проти» нинішнього конфлікту та його досить несподіваного вирішення. Власне, саме змішані відчуття від відставки Коломойського зробили цю подію якщо й не ключовою, то, принаймні, однією з головних, що сталися упродовж тижня, що минає.
От уже кілька років (а після перемоги Революції гідності — особливо) в суспільстві ведуться наполегливі розмови про необхідність демонтажу вітчизняної олігархічної системи, котра була вибудувана ще за часів пізнього Леоніда Кучми і надзвичайно зміцніла під час правління Віктора Януковича.
До речі, саме в цьому контексті ще рік тому чимало активістів Майдану відверто не сприйняли ідеї довірити керування низкою областей олігархам. Це вже згодом теза про те, що Коломойський прийшов на цю посаду дуже вчасно, перетворилася мало не на аксіому.
Як і зараз, більшість експертів схиляються до думки, що й пішов Ігор Валерійович з посади саме тоді, коли його подальше перебування на чолі Дніпропетровської області лише підігрівало би ситуацію. І ця теза набрала популярності також саме упродовж останніх двох днів. Бо ще в кінці минулого — на початку нинішнього тижнів кількість прибічників та опонентів Коломойського у його протистоянні з Президентом та урядом була практично рівною.
Фактично в ці дні чи не найпотужніший олігарх утратив прямий вплив на державний апарат. Підкреслюємо: саме прямий вплив, адже відставка з посади обласного очільника жодним чином не заважатиме Ігорю Коломойському і надалі зберігати за собою статус найвпливовішої людини в регіоні. А можливо, навіть значно його розширити на території інших областей.
Котрийсь із колег-журналістів, аналізуючи ситуацію навколо Ігоря Коломойського, висловився в тому ключі, що екс-керівник Дніпропетровщини після подій останнього тижня може давати майстер-класи: як стрімко (за 3–4 дні) втрачати свій рейтинг і як після того ще швидше (фактично упродовж однієї ночі, коли було підписано указ про його відставку) цей самий рейтинг відновлювати.
Яким буде «прощання»?
До речі, з приводу реального рейтингу вчорашньої дніпропетровської влади можна буде сказати більше буквально завтра. Саме на 28 березня у Дніпропетровську заплановано провести певні велелюдні заходи, так чи інакше пов’язані з іменем пана Коломойського. Спершу, ще до його відставки, йшлося про віче на підтримку обласного керівництва. Нині ж про цей захід можна говорити як про своєрідний підсумок його діяльності.
Як заявив один із заступників Коломойського — Святослав Олійник, «в суботу наша команда буде прощатися». Враховуючи той факт, що чимало експертів, як уже було сказано на початку цього тексту, ключову роль у збереженні стабільності на Дніпропетровщині відводила саме цій команді, то тепер фраза пана Олійника також вельми очікувано викликала неоднозначну реакцію.
Зрештою, попрощатися можна по-різному. Можна спокійно вийти на сцену (чи кудись деінде), відзвітувати про проведену роботу і подякувати за підтримку. А можна піти «в рознос», натякнувши громаді, що ніколи у світі нікого кращого вона тут уже не побачить. І надалі свідомо торпедувати й підтверджувати цю тезу всіма можливими діями та вчинками.
Мабуть, саме враховуючи сьогоднішню особливо пильну увагу до Дніпропетровської області, її вчорашні очільники максимально намагаються підтвердити свої проукраїнські позиції. «Ми запрошуємо всіх на мітинг за єдність нашої країни, — наголошує Святослав Олійник у своєму блозі. — Намагатимемося встигнути організувати гідний концерт. Чекаємо не лише на дніпропетровців, але й на гостей з інших регіонів, з інших держав. Приїжджайте, друзі, соратники та побратими. Я поки нічого не хочу коментувати з приводу рішення про відставку. Історія все розставить на свої місця. Одне зараз важливо — щоб Дніпропетровськ залишився спокійним, захищеним і українським».
Взагалі, на якісь сепаратистські заклики, що їх нині дехто чомусь вперто очікує від людей Ігоря Коломойського, — зовсім не схоже. Інша справа, що в нинішніх умовах війни нашкодити державності можна й без проявів сепаратизму. Скоріше за все, агресорові буде цілком достатньо розбрату між представниками вітчизняного політичного істеблішменту.
Попри те що останній акорд відставки Ігоря Коломойського виявився навдивовижу спокійним, подальша напруженість за його участі — майже гарантована. За велінням долі Ігор Валерійович приміряв (і то — досить удало) на себе регалії одного з провідних політичних діячів загальноукраїнського масштабу. І дуже сумнівно, що він погодиться їх так легко здати. До того ж не варто забувати, що вже незабаром в Україні мають відбутися місцеві вибори. Чомусь в автора цих рядків практично немає сумнівів, що політична сила під умовною назвою «Блок Ігоря Коломойського» боротиметься за владу не лише на території Дніпропетровщини.
Власне, в цьому немає нічого крамольного, адже здорова політична конкуренція не шкодила ще нікому. І чинна вітчизняна влада тут — зовсім не виняток. Тепличних умов, які так довго й небезуспішно вибудовували собі «папєрєднікі» з Партії регіонів, тут явно не передбачається.
Зрештою, за нинішніх умов, мабуть, не треба виключати й можливості проведення у досить-таки осяжному майбутньому і ще одних дострокових парламентських виборів. А оскільки головна електоральна база пана Коломойського усе ж таки поки що перебуває на Дніпропетровщині, це може стати ще одним додатковим аргументом на користь припущення: Ігор Валерійович не має наміру роздмухувати в цій області якісь сепаратистські вогнища...
Вождизм поступово відмирає
Взагалі, нинішні дискусії з приводу подальшої поведінки колишнього керівника цього регіону, на превеликий жаль, дещо однобокі. За всієї поваги до торішніх заслуг Коломойського, вочевидь, не варто скидати зі щитів і рядових мешканців Дніпропетровщини. Їхня заслуга в тому, що край залишається одним з оплотів Української держави, — аж ніяк не менша. Радше — навпаки.
За прикладами ходити далеко не треба. Достатньо поглянути, скільки вихідців Дніпропетровської області нині воюють на Донбасі; як самовіддано працюють тамтешні волонтери; куди в першу чергу доставляють поранених воїнів і яку кваліфіковану допомогу надають їм у госпіталях та лікарнях регіону місцеві лікарі...
Тим, хто переймається відставкою Ігоря Коломойського, не треба забувати: любов до рідної землі аж ніяк не повинна залежати від персоналій при владі. До чого призвела надмірна прихильність мешканців Донбасу до свого Віктора Януковича, ми зараз маємо змогу спостерігати.
Зрештою, українцям просто конче потрібно остаточно позбутися будь-яких вождистських комплексів. Насамперед це стосується сильних світу цього, котрим (ніде правди діти) ще ой як притаманне месіанство. Але й рядовим громадянам час усвідомити: без їхньої участі, без їхніх найактивніших дій у розбудові громадянського суспільства зламати прогнилу систему також неможливо.
Арешт у прямому ефірі
Показово, що, окрім подій навколо Ігоря Коломойського, позавчора в Україні стався ще один безпрецедентний випадок. Ідеться про публічний арешт прямо на засіданні Кабінету Міністрів керівника Державної служби з надзвичайних ситуацій Сергія Бочковського і його заступника Василя Стоєцького.
Щодо цієї події, то тут більшість експертів одностайні: якщо чиновники заслуговують на покарання, воно має бути невідворотним. Головне — діяти рішуче і не спустити нинішню акцію до елементарної показухи.
При цьому знаходяться й такі, хто критикує публічне взяття під варту чиновників. Мовляв, достатньо було зробити це без преси. Хтозна, можливо, це питання і є дискусійним... Ясно одне: приклад такого демонстративного арешту було запозичено з Грузії. Заступник міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе, котра уже понад сто днів працює в нашій державі, ще торік наводила приклади подібних незвичних для пострадянського простору методів боротьби з корупціонерами.
З іншого боку, очевидним є й той факт, що грузини також не самі вигадали цей механізм. У розвинених державах Європи, де чиновник має абсолютно іншу від пострадянської ментальність, публічні затримання також не є чимось екстраординарним. Як знати, можливо, нині українцям потрібен якийсь злам у свідомості, котрий стосується антикорупційних діянь?
Ярослав ГАЛАТА
