Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Вересень 29, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 24 Сiчень 2014 02:00

Йшли в Європу, а прийшли до Північної Кореї?

Rate this item
(0 votes)

Упродовж усього кількох днів Україна безповоротно втратила кілька своїх знакових статусів. Причому такі втрати відбулися у не менш знакові дні — 19 січня, на Водохреща, ми позбулися статусу держави, де все вирішується виключно мирними акціями протесту. А 22 числа, у День Соборності, Україна перестала бути країною, де політичні протистояння не забирають людських життів... 

ВЛАДА ОСТАТОЧНО ПЕРЕЙШЛА МЕЖУ
Цинізм найвищого прояву

У результаті дворічний рух до Європи під проводом Віктора Януковича призвів нашу державу... до цінностей Північної Кореї. Адже масштабна робота карально-репресивної машини, котра триває й у ці хвилини, за словами експертів, уже навіть не порівняна з білоруськими чи російськими зачистками.

Що в цій ситуації вражає найбільше, так це — жахливий цинізм представників чинної влади. Вони не просто твердолобо стоять на своїх позиціях, відмовляючись іти на будь-які компроміси. Будь-які слова, сказані Януковичем і К° про можливий пошук порозуміння, на ділі означає тільки одне: мітингувальникам слід очікувати чергової порції репресій.
Найсвіжіший приклад — це публікація в «Голосі України» та «Урядовому кур’єрі» так званих законів, «ухвалених парнокопитним голосуванням» 16 січня. Цілий день у редакціях обох видань морочили голову всім охочим довідатися: чи буде надруковано ці, з дозволу сказати, документи. А друк почався акурат у той час, коли відбувалися перемовини представників влади з опозиційними депутатами.
До речі, з приводу цих «законів» нині в суспільстві ходить чи не найбільше розмов. Найголовніший меседж — після їхнього запровадження фактично кожен громадянин потрапив у залежність. Той, хто хоч раз бував на мітингах, напевно, чув звернення людей до міліції, беркутівців чи представників внутрішніх військ не виконувати злочинних наказів.
Так от, зараз, після 22 січня, кожен із нас опинився у схожій ситуації. Якщо ми справді хочемо відстояти демократію, то маємо домагатися скасування неоковирних, недолугих, а подекуди й злочинних законів, котрими влада відгороджується від суспільства.
Робити це нелегко, тим паче що влада уже почала на повну застосовувати норми нових диктаторських документів. Скажімо, щодо окремих активістів Євромайдану рішення про попередні затримання ухвалювалися заочно. А щодо остаточних «вироків», то активістам шиють справи, що можуть потягнути до 8, а то й до 15 років позбавлення волі.
Найжахливіше, що тут переважно йдеться про 18–20-річних студентів, котрим влада таким чином намагається зламати життя. А заразом забезпечити масове залякування інших активістів. І це — лише один із засобів. Інші зводяться до затримань (часто — абсолютно невмотивованих) із побиттям, до викрадань з не менш жорстоким побиттям і навіть убивствами, як це сталося з активістом Юрієм Вербицьким...
Попри те що всі подібні заходи дають лише зворотний ефект, не можна не відзначити жорстокості нинішнього терору. Апогеєм, принаймні для автора цих рядків, стала ситуація, що відбулася позавчора зранку у перерві між двома штурмами «Беркутом» барикади на вулиці Грушевського. Заховавшись за курсантами, здоровенні відгодовані дядьки з цього спецпідрозділу голосно скандували в бік протестувальників: «Майданутих — на нари!» Для повноти картини — усе це відбувалося за присутності священиків різних конфесій, котрі певний час стримували протистояння. Коментарі, як кажуть, зайві.

Лідер — це народ
Взагалі бої на вулиці Грушевського стали результатом посилення диктатури. Остання спроба втримати конфлікт у більш-менш мирному руслі була минулої неділі, 19 січня. Учасники Народного віча мало не стовідсотково прийшли на Майдан Незалежності, одягнувши на голови заборонені законодавством каски, каструлі, відра та казани.
Однак, незважаючи на весь цей кумедний антураж, настрої людей на той момент були значно рішучішими. Мітингарі вперше (!) засвистали лідерів опозиції, коли ті у своїх виступах знову обмежилися закликами стояти й далі. Народ волів уже чогось більшого й дієвішого, ніж продовження майданних співів та танців.
Слід сказати, що недільні ініціативи лідерів опозиції були не такими й нікчемними. Було запропоновано, зокрема, сформувати Народну Раду з числа опозиційних депутатів. Цей орган, по суті, має стати альтернативним законодавчим органом, що буде повноважним, зокрема, вести переговори з міжнародною спільнотою стосовно подальшої підтримки.
Логіка в цьому справді є. Адже так званим голосуванням за закони, що знищують в Україні рештки демократії, Верховна Рада делегітимізувала саму себе.
Свіжим струменем стала й ініціатива провести вибори столичного міського голови та Київради. Для цього пропонується тій-таки Народній Раді сформувати ЦВК і забезпечити проведення волевиявлення киян. Власне, це — безпрограшний варіант, бо те, що зробила влада зі столичним місцевим самоврядуванням, не вкладається в жодні рамки.
Але в тім-то й біда, що таку ініціативу, вочевидь, варто було проголошувати ще, як мінімум, місяць тому. Тоді станом на сьогодні підготовка до виборів перебувала би на завершальній стадії.

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».