Че­ка­ють, як рід­них
Життя людини вимірюється не прожитими роками, а добрими справами, зробленими нею, стверджував свого часу давньогрецький філософ Сенека. Слова великого філософа пригадалися, коли під час спілкування з Анатолієм Кацаєм — керівником однієї з громадських організацій Вінниччини — йшлося про благодійну допомогу українському війську.
— Ніколи не думав, що доведеться займатися подібними справами, — гірко посміхнувся він. — Але інших варіантів не бачу...
Витоки благодійності Анатолія Олександровича та його колег сягають весни 2014 року, коли під час подій на столичному Майдані снайперські кулі забрали понад 100 людських життів, а чимало українців дістали поранення. Родини загиблих, втративши годувальників, опинилися у скрутному становищі, як і потерпілі, що потребували лікування. Анатолій Кацай організував збір благодійних коштів, які були переказані потерпілим.
Коли ж на сході країни почалася антитерористична операція, було вирішено допомагати вихідцям із Вінниччини, мобілізованим до війська. Не перелічуватиму всіх добрих справ пана Кацая, а скажу лише, що саме під його патронатом у район АТО було відправлено десятки тонн продуктів харчування, медикаментів, яких так не вистачало в перші дні і місяці цієї неоголошеної проти нас війни.
— Коли я приїжджав до частин і підрозділів, то переконувався, як нас там чекали, — каже Анатолій Олександрович.
Загалом у місті над Бугом вистачає людей, які щиро прагнуть допомогти захисникам України. Юлія Вотчер — одна з них. Ця енергійна жінка спільно з такими ж небайдужими земляками реалізує кілька проектів, спрямованих на допомогу захисникам країни.
«Кухня мольфара» і «Око мольфара» — одні з них. Їх учасники готують і доставляють бійцям сухі борщі, вареники і пиріжки, а також системи спостереження, які дають змогу бійцям на відстані 4–5 кілометрів спостерігати за ворогом і в разі необхідності — коригувати вогонь і навіть вишукувати місцеперебування снайперів.
До речі, за активної участі пані Юлії в місті над Бугом відчинив двері Центр підтримки воїнів — учасників антитерористичної операції та членів їхніх сімей. Тут налагоджено два основних напрями діяльності — допомога тим, хто перебуває в районі бойових дій і демобілізованим. У центрі надаватимуть безплатні юридичні консультації, допомагатимуть в оформленні потрібних документів тощо.
За активну громадську позицію, допомогу українському війську Президент України Петро Порошенко нагородив Юлію Луківну орденом Княгині Ольги.
На Поділлі вистачає своїх кулібіних. Дмитро Гумілін — один із них. Він виготовляє так звані кішки — пристрої, за допомогою яких наші сапери стягують у районі АТО смертельно небезпечні розтяжки. Виготовляє він «кішки» й іншої модифікації — для стягування протитанкових мін. На фронт уже відправлено близько 100 таких ноухау.
До благородної справи долучився також офіцер місцевого військового комісаріату А. Співак, передавши в АТО три ящики тушонки, яка виділяється черговим нарядам військкоматів. До речі, це вже не перша «гуманітарка» військкоматівця...
Нині до благодійної діяльності залучаються і цілі бізнесімперії. Концерн «Поділля», який спеціалізується на виробленні сільськогосподарської продукції, — одна з них. За рішенням керівництва концерну два роки тому під опіку було взято дітей, чиї батьки склали свої голови, захищаючи Україну від путінської Росії. За словами генерального директора «Поділля» Тимофія Гіренка, зараз вони опікуються понад 60 дітьми, зокрема виплачують їм стипендії в розмірі тисяча гривень (до досягнення 18 років).
Серед українських волонтерів є чимало спеціалістіввинахідників, здатних створювати цілком сучасні засоби вогневого ураження. Наприклад, за словами Євгена Третяка, який є головним інженером одного з волонтерських осередків, вони створили дистанційний модуль «Тур», який дозволяє військовику вести вогонь, перебуваючи у більшменш безпечному місці. Він уже пройшов бойове випробування в районі шахти «Бутівка», де особливо гаряче, і бійці, які його використовували, залишилися цілком задоволеними.
Павла Козловського, жителя Калинівського району, що на Вінниччині, знають далеко за межами його району: спільно з такими ж небайдужими земляками він намагається поліпшити воякам побут. Для цього час від часу доставляє до частин і підрозділів засоби гігієни, продукти харчування, особливо напередодні свят. За відгуками бійців, особливо раді вони смаколикам, які привозить пан Павло.

«І на­да­лі до­по­ма­га­ти­ме­мо вам, укра­їн­ці...»
Серед тих, хто простяг українським воякам руку допомоги, є чимало іноземних громадян, які мають у нашій країні бізнес. Пантелеймон Бумбурас, який очолює Асоціацію грецьких підприємців в Україні, — один із них.
— У 2014 році, коли почалася ця неоголошена путінською Росією війна, українська армія перебувала у вкрай жалюгідному стані, — зауважив пан Бумбурас. — Порадившись із колегами — партнерами по бізнесовій діяльності, ми одностайно вирішили допомогти нашим захисникам.
Не переповідатимемо всіх тих добрих справ, які є на рахунку асоціації, а скажемо лише, що її зусиллями військовомедичним закладам Міністерства оборони України вже надано допомоги на більш як 5 мільйонів гривень. Ці заклади отримали чимало медикаментів, лікувальноперев’язувальних матеріалів, які так потрібні у районі проведення антитерористичної операції. Під опікою Пантелеймона Васильовича перебувають як регіональні військовомедичні клінічні центри, так і польові госпіталі.
Пана Бумбураса можна зустріти і на підконтрольних українській владі територіях Донбасу, зокрема у навчальних закладах населених пунктів Старогнатівка, Андріївка, Мирне, Новоселівка, Кам’янка, Новогнатівка та інших. І не з порожніми руками: він подарував школярам десятки комп’ютерів, ноутбуків і ксероксів.
— Ми приходимо у цей грішний світ, щоб творити добро, — розмірковує бізнесмен із Греції. — Отже, і надалі намагатимемось допомагати вам, українцям, у вашому протистоянні з ворогом. Я дуже пишаюся, що нещодавно був удостоєний відомчої нагороди Міністерства оборони України. Мине час, і хоч де я буду, вона нагадуватиме мені про вашу країну, її захисників, з якими зустрічався.
Нещодавно за сприяння Федерації футболу України в Національному військовомедичному клінічному центрі «ГВКГ» облаштовано кімнату реабілітації. Справа в тому, що у колективу центру, де лікуються учасники антитерористичної операції, склалися партнерські стосунки з багатьма державними і недержавними організаціями, які надають йому благодійну допомогу. Федерація футболу України — одна з них.
Завітавши навесні до головного медичного закладу МО України, президент ФФУ, народний депутат Андрій Павелко зустрівся з пораненими. Андрій Васильович прийшов до хлопців з подарунками: вони отримали від нього футболки з національною символікою збірної, шарфи і продуктові набори. Під час зустрічі з пацієнтами і колективом травматологічного відділення клініки ушкоджень він поцікавився тим, яка допомога потрібна їм найбільше.
— Ми висловили побажання, щоб федерація надала фінансову допомогу в облаштуванні кімнати реабілітації, — сказав начальник травматологічного відділення клініки ушкоджень полковник медичної служби Сергій Цівина. — Андрій Васильович пообіцяв допомогти в цьому. І слова дотримав. Зокрема, коштом цієї організації капітально відремонтовано кімнату реабілітації. У ній, за допомогою спеціального обладнання, поранені бійці відновлюють функції ушкоджених верхніх і нижніх кінцівок, а також після їх протезування. Кімната ніколи не пустує.
За словами Андрія Павелка, Федерація футболу України і надалі надаватиме посильну допомогу в лікуванні та реабілітації учасників антитерористичної операції. Зокрема, планується придбати спеціальне обладнання для діагностичної спортивної лабораторії, яка має з’явитися на базі Національного університету фізичного виховання та спорту України і слугуватиме для скорішого повернення до повноцінного життя поранених захисників країни.
— Це наш внесок у перемогу над ворогом, — зазначив Андрій Павелко. — Ми і надалі підтримуватимемо колектив центру у його зусиллях щодо лікування і реабілітації захисників України.
Традиційним у навчальних закладах міста Знам’янки, що на Кіровоградщині, стало проведення благодійної акції «Три овочі». Щоосені активну участь у ній беруть і учні Знам’янської ЗОШ І–ІІІ ст. № 7. Цього року, за ініціативи шкільного самоврядування, було вирішено збирати овочі для військових, що перебувають у зоні проведення АТО. Жоден учень не залишився осторонь! До того ж така допомога є посильною навіть для найменших школяриків. Написали малюки і листи до воїнів із побажаннями миру та скорішого повернення додому живими і здоровими.
Та постало питання: як і кому відправляти? Звернулися за порадою до Знам’янського міського спортивнотехнічного клубу. Його представники передавали в район АТО продукти харчування, військову амуніцію, ремонтували армійську техніку. Серед працівників ЗМСТК є учасники бойових дій на території Афганістану, а нині — батьки хлопців, що захищають рубежі України на сході.
Тож понад 200 кілограмів овочів, зібраних школярами, відправили воїнам 93ї окремої механізованої бригади, що дислокується поблизу міста Рубіжного Луганської області. Тут служить Євген Чінчой — син інструктора Знам’янського МСТК ТСОУ Віктора Васильовича Чінчоя. Євген та його бойові побратими передали вітання школярам і щиро дякували за таку необхідну нині для них допомогу.
Допомога ніколи зайвою не буває. Відрадно усвідомлювати, що у нас вистачає людей, охочих поділитися останньою гривнею, останньою крихтою хліба зі своїми захисниками.
Сергій ЗЯТЬЄВ