Військо
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Жовтень 22, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 02 Вересень 2016 20:33

Героїзм, проявлений в АТО

Rate this item
(9 votes)

До зо­ни від­по­ві­даль­но­сті по­віт­ря­но­го коман­ду­ван­ня «За­хід» вхо­дить 8 об­лас­тей; ад­мі­ніс­тра­тив­ний центр м. Львів, об’­єк­ти хі­міч­ної про­мис­ло­во­сті в Іва­но-Фран­ків­ській об­лас­ті, Рів­нен­ська та Хмель­ниць­ка атом­ні елек­тро­стан­ції.
Близь­ко пів­то­ри ти­ся­чі вій­сь­ко­во­служ­бов­ців вій­сь­ко­вих час­тин ПвК «За­хід» бра­ли участь у про­ве­ден­ні АТО, де за­ги­ну­ло три вій­сь­ко­во­служ­бов­ці та 16 бу­ло по­ра­не­но.
У Льво­ві під час уро­чис­то­го за­хо­ду на те­ри­то­рії ПвК «За­хід» за муж­ність та ге­ро­їзм, про­яв­ле­ний під час бо­йо­вих дій, вій­сь­ко­во­служ­бов­ці бу­ли від­зна­че­ні гра­мо­та­ми, по­дя­ка­ми та цін­ни­ми по­да­рун­ка­ми — на­руч­ни­ми го­дин­ни­ка­ми.

На­дій­не при­крит­тя
Основним завданням ПвК «Захід» є надійне прикриття від ударів з повітря великих промисловоекономічних районів, адміністративних центрів, найважливіших комунікацій і військових об’єктів у Західній, Центральній і Південно3ахідній Україні. До складу повітряного командування «Захід» входять військові частини тактичної авіації, зенітноракетних, радіотехнічних військ та частини спеціального призначення.
На озброєнні частин повітряного командування перебувають бойові літаки винищувальної авіації, зенітноракетні комплекси, тактикотехнічні характеристики яких дозволяють ураження сучасних засобів повітряного нападу в широкому діапазоні висот, швидкостей їх польоту незалежно від метеорологічних умов та часу доби, а також різноманітні радіолокаційні станції, рухомі радіовисотоміри та комплекси засобів автоматизації, радіоелектронної боротьби, метеорологічного та матеріальнотехнічного забезпечення.
«В умовах неприхованої агресії стоїмо на сторожі повітряних кордонів нашої держави.
Повітряні сили — це могутній вид Збройних Сил України, які на сьогодні структурно складаються з авіації, зенітноракетних військ, радіотехнічних, сил спеціальних військ. Це — уніфікований рід військ з універсальними функціями, що не властиві жодному виду, — несення бойового чергування. Несення бойового чергування — це виконання обов’язків безпосередньо особовим складом на заглиблених і напівзаглиблених об’єктах.
Що стосується повітряного командування «Захід», то в нас близько 300 осіб залучається до несення бойового чергування», — розповів заступник командира повітряного командування «Захід» по роботі з особовим складом полковник Сергій Кальчук.
У зоні АТО військовослужбовці виконують безпосередньо функції із захисту повітряного простору. Майже півтори тисячі військовослужбовців військових частин ПвК «Захід» брали участь у проведенні антитерористичної операції на сході нашої Батьківщини. Багато з них пройшли передову в складі зведеного підрозділу Повітряних сил Збройних Сил України «Дика качка» та у складі груп цивільновійськового співробітництва.
Військовослужбовці залучаються до виконання завдань у Сухопутних військах, а також у місії спостереження і місії контролю, які нині діють у зоні проведення АТО.
Вирушають вояки на територію бойових дій на термін від трьох місяців і більше — залежно від специфіки виконання завдань. Постійно проходять ротації. Значна частина військових виконує на Сході України завдання постійно. Передову добровольцями пройшли навіть чотири жінкивійськові.
На жаль, не обійшлося без втрат: три загиблих. «Це військовослужбовці, які були безпосередніми учасниками АТО — військовослужбовці першої радіотехнічної бригади. Один військовослужбовець потрапив під обстріл у Краматорську в лютому 2015го і двоє із Шепетівського зенітноракетного полку, які були призвані до нас за мобілізацією», — повідомив Сергій Кальчук.
16 поранених відновлюють свої сили. Зараз у районі виконання завдань на сході перебуває близько 800 осіб у складі підрозділів та 300 — безпосередньо в зоні АТО. Понад 80 військовослужбовців ПвК «Захід» за мужність та героїзм, проявлені під час бойових дій, отримали державні нагороди.

 

Пер­ша втра­та в ро­та­ції
На Сході України військовослужбовці ПвК «Захід» пройшли передову в складі зведеного підрозділу Повітряних сил Збройних Сил України «Дика качка». Серед них був підполковник Юрій Костик, який один із перших поїхав у зону бойових дій. Підполковник Юрій Костик був у зоні АТО позаштатним начальником зв’язку.
— Юрію Лю­бо­ми­ро­ви­чу, скіль­ки Ви вже в ар­мії?
— 1 серпня виповнилося 27 років, враховуючи досвід військового училища.
— Ні­ко­ли на шко­ду­ва­ли, що ста­ли вій­сь­ко­вим?
— Ніколи. Свій вибір я зробив ще в школі. Закінчував Харківське училище за спеціальністю командновійськовий тактичний авіаційний радіозв’язок. Спочатку служив 9 років в ІваноФранківську, потім у Львові з 2002 року і донині служу тут.
— Ви бу­ли в АТО. Які обо­в’яз­ки до­ве­ло­ся ви­ко­ну­ва­ти?
— Коли почалось АТО, ми всі писали рапорти і добровольцями йшли в АТО, щоправда, моя дружина не схвалювала мого вчинку. Мені повідомили, що їду позаштатним начальником зв’язку. Тоді відбувалася перша ротація зведеного загону Повітряних сил «Дика качка». Всього було сім ротацій.
Я поїхав туди під час першої ротації. Наша специфіка — охороняти повітряні кордони та зв’язок, а в АТО виконували функції, притаманні Сухопутним військам. Біля Донецького аеропорту була територія військової частини. Коли ми починали заїжджати колоною на територію частини, то нашу колону накрило «Градами».
Територію частини ми охороняли по периметру. В нас було 11 постів. Наш пост був кутовим, одна амбразура виходила на Авдіївку, друга — на шахту Бутовка. Перед нами тоді на шахті стояв «Оплот» Захарченка, трохи в стороні далі — кадирівці.
— Скіль­ки ча­су там пе­ре­бу­ва­ли?
— Я був з вересня до початку листопада 2014го. На початку листопада заїхала друга ротація. Окрім несення служби на посту, я ще виконував обов’язки начальника зв’язку. Як би там не було, проводовий зв’язок надійніше, бо рації прослуховувалися. Як ми слухали сепаратистів, так і вони — нас.
Якось ми вирішили посміятися над сепаратистами. Коли нас накрило «Градами», то чотири машини з нашої колони згоріло, а у двох машинах були речі, а була тоді осінь. Ніхто з хлопців не постраждав і вважаємо цей день своїм другим народженням. Зв’язалися з волонтерами і вони привезли польські куртки.
Ми по рації почали тролити сепаратистів — розмовляли по рації попольськи. Плюс ходили в польських куртках. У нас був начальник озброєння, який мав позивний «Польща». В мене був позивний «Гуцул», бо я сам родом із Делятина. Потім російські ЗМІ передавали в новинах: «... в окрестностях Спартака в противоатомном убежище из последних сил держатся остатки польського спецназа!» Кожного дня нас обстрілювали.
Єдиний день, коли не стріляли (і це мені запам’яталося), це було 2 листопада. Тоді відбувалися вибори «ЛНР» та «ДНР». Ми ще тоді прикривали підступи до Донецького аеропорту, там перебували кіборги. До аеропорту була відстань у кілометр.
Сепаратисти починали стріляти з 3–4 години ночі. Правда, відчувалося, коли прийде черговий гумконвой, одразу починають валити. І відчувалося, коли починали стріляти російські війська — набагато точніше стріляли, ніж сепаратисти.
— А що бу­ло найбільше склад­но­го в АТО?
— Із самого початку проблема була у воді. Нам доводилося її набирати за територією, яку ми охороняли. Це десь метрів сто і ближче до Спартака у відкритому полі. Ми набирали воду в резервуарах. Поки набираєш, сепаратисти починають обстрілювати.
Якщо хтось каже, що не було страшно, то брешуть. Було страшно. Мені особливо було страшно повернутися додому інвалідом, щоб не стати для ближніх обузою. Було страшно, коли в нас відбулася перша втрата в ротації — загинув майор Костишин. Він із Хмельницького. Залишилося дві дочкиблизнючки.
— У ре­зуль­та­ті чо­го він за­ги­нув?
— Вдарила міна. Пробило бетонне перекриття. Осколок відрикошетив і зайшов йому під ліву ключицю, а вийшов через печінку. Він три кроки зробив і все.
— Де вам до­ве­ло­ся жи­ти?
— У нас між двома постами було бетонне сховище, можливо, там раніше був склад. Ми його ще зверху укріпили плитами. Там і спали. Харчувалися ми без проблем. В нас була тушонка. Трохи було проблематично з хлібом, зате були галети. Було сало, консерви, мівіна. Потім почали до нас їздити волонтери. А спочатку вони взагалі не знали, що ми там. Ми навіть примудрялися з тушонки смажити котлети — додавали цибулю, перетирали з тушонкою і на сковорідці смажили.
— У бро­не­жи­ле­ті по­стій­но хо­ди­ли?
— Це було обов’язково. Коли стріляє міна або САУ, то спочатку чуєш постріл, бачиш залп і орієнтуєшся, чи по нас стріляють, чи ні. А ось гранатомет АГС стріляє з відстані в кілометр. Ти собі йдеш, а раптом щось прилітає і бачиш розрив. Я сміюся, що «Гуцул» ледве не загинув із салом у роті. Я тільки вкусив бутерброд із салом, раптом вдарив АГС. Почув хлопок у ногу. Осколок застряг у моїх ватних штанях. Мені повезло.
Я йшов робити кабельну лінію зв’язку. Стояла спека і потрібно було лізти на дерево. Я бронежилет і каску скинув і поліз. Раптом обстріл, а мій бронежилет і каска лежать у 150 метрів від мене. Я вжався в стіну і перечекав обстріл.
— Ко­ли по­вер­ну­ли­ся з АТО, чи по­мі­ня­ло­ся сприй­нят­тя мир­но­го жит­тя?
— Західна Україна завжди відрізнялася патріотизмом. Ми, чотири чоловіки, опів на першу ночі прибули на вокзал, вийшли з поїзда, а нас люди зустрічають. Було дуже приємно. Моя жінка прийшла з малим сином.
— Які по­ра­ди да­ва­ли офі­це­рам, які зби­ра­ли­ся піс­ля вас ви­ру­ша­ти на схід?
— Радив брати багато вологих серветок. З водою був напряг, тому, як ми казали — дві серветки взяв, то вмився, а п’ять — прийняв душ. Брати із собою сухий спирт, щоб було зручно розігрівати їжу.

 

Охо­ро­ня­ли фаль­ши­ві по­зи­ції
Під час урочистого заходу на території ПвК «Захід» Львівська обласна рада нагородила 23річного військовослужбовця військової частини А 2556 Петра Куницького наручним годинником.
— Пет­ре, за що Вас на­го­ро­ди­ли го­дин­ни­ком?
— Мене представили до нагороди. Вручили годинник від Львівської обласної ради за виконання обов’язків у зоні АТО. Солдату, який приїхав разом зі мною, вручили грамоту. Ми перебували в АТО чотири місяці. З 16 березня по 17 липня 2016 року. Я був у Луганській області в районі Старобільська. Там перебуває 11 зенітноракетний полк. Ми разом виконували бойове завдання.
— Ва­ше зав­дан­ня в зо­ні АТО?
— У нас був зведений загін. З нами ще були військовослужбовці з Коломиї та Луцька. В нас було досить специфічне завдання — ми охороняли фальшиві позиції. На позиції стояли макети «Буків» із порушенням маскування. Коли велася розвідка ворогом, то потрібно було зробити так, щоб їх помітили в першу чергу. І в разі чого стріляли по них.
— Але для вас це бу­ло не­без­печ­но!
— Так. Нас там було п’ятеро. Вважаю, щоб ворогу краще стріляти було по наших позиціях, ніж по справжніх і накрити вогнем 12 осіб.
— В яких умо­вах жи­ли?
— Ми жили в одному із сіл в Старобільському районі. Нам сільська рада виділила дитячий садочок. Умови були хороші: холодна і гаряча вода. З опалення — буржуйка, але нам цього вистачало. Харчування було досить непогане. Нам привозили продукти і одного з військовослужбовців призначали кухарем. Він готував їжу. Продуктами харчування нас забезпечувало Міністерство оборони. Були макарони, каші, тушонки, рибні консерви — сардини, бички. Волонтери також нам допомагали. Вони постачали сигарети, печиво, круасани.
— А чо­го не ви­ста­ча­ло?
— Перші півтора місяця не було матраців. Бракувало буквально три матраци, то я і ще два військових спали на карематах на ліжку. Потім цю проблему вирішили і нам привезли матраци.
— Що важ­ко­го бу­ло?
— Саме усвідомлення, що ми перебуваємо в зоні АТО, в будьякий час може щось трапитися. Було трохи лячно. В нас були гарні командири. Вони нам дуже допомагали, тому все було гаразд.
— Як бо­ро­ли­ся зі стра­хом?
— Ми намагалися не задумуватися над цим. Ми ж погодилися на службу в АТО добровільно. Знали, на що йдемо. Якщо про страх багато думати, то він ще більше нагнітається.
— На ви­па­док на­па­ду во­ро­га вам да­ва­ли інст­рук­ції?
— У нас був повністю складений план дій. Командир батареї зробив розрахунки по часу і в нас були пости з гасіння пожежі. І біля нього була металева паличка. Під час нападу або обстрілу в нас були спеціальні сигнали. Часті удари ми називали «гільза», це означало напад на позиції. Подвійні удари — це артобстріл. Ми проводили тренування. Якщо, припустимо, мав бути обстріл, ми повинні були все залишити і бігти в підвал. Там було два підвали, в яких можна сховатися і перечекати обстріл.
— Як до вас ста­ви­ло­ся міс­це­ве на­се­лен­ня?
— З місцевим населенням ми трохи співпрацювали. Особливо був хороший міський голова. Він завжди нам допомагав. Якщо у нас виникали проблеми зі світлом або з газом, він їх одразу вирішував. Казав, де можна заправити балони. Якщо були потрібні запчастини до машини, він також допомагав. А саме населення ділилося на дві половини: одні — допомагали, могли принести свіжі овочі, фрукти, пиріжки; друга половина — виступала проти нас, але вони нічого нам не казали. Вони просто з нами не розмовляли. Нас оминали.
— Ва­ші близь­кі зна­ли, що Ви в АТО?
— Вони не знали, що я в АТО. Знали, що у відрядженні під Києвом.
— А ко­ли діз­на­ли­ся?
— Ще досі не знають. Я лише татові розповів та двоюрідному брату. Тато сам пройшов четверту хвилю мобілізації. Ми з ним трохи розминулися в АТО. Коли я поїхав в АТО, він ще два тижні там перебував. Я був у другій лінії оборони, він — у першій. Він був під Попасним, під Горлівкою, потрапляв під обстріли. Батько так само в протиповітряній обороні зенітчик. Він стояв під Горлівкою, коли оголосили про демобілізацію. Тато відреагував на мою службу в АТО спокійно.
— Чи да­вав він Вам про­фе­сій­ні по­ра­ди?
— Я йому казав, що ми риємо бліндаж. Він намагався порадити, як краще побудувати бліндаж, щоб той не протікав, щоб вода не набиралася в бліндажі під підлогою. Мій двоюрідний брат Андрій знав про моє перебування в АТО. Він — волонтер організації «Варта1». Вони мені багато допомагали. Дістав мені наколінники, дощовик, ще одну військову форму, адже грошей на все не вистачало.
— Ви і на­да­лі про­дов­жу­єте служ­бу. А чо­го б хо­ті­ли до­сяг­ти?
— В армії є така можливість, як безкоштовна вища освіта. Я б хотів далі вчитися і здобути вищу освіту, щоправда, ще не визначився з професією.
Інна БОРИСОВА

 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».