Військо
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Травень 25, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Серпень 2016 11:48

Львівські десантники – непереможні представники ВДВ!

Rate this item
(5 votes)

Ви­со­ко­мо­біль­ні де­сант­ні вій­ська — це елі­та ук­ра­їн­ської ар­мії. Про хо­роб­рість львів­ських де­сант­ни­ків знає вся кра­їна, адже во­ни бо­ро­ни­ли До­нець­кий та Лу­ган­ський аеро­пор­ти. Близь­ко 400 вій­сь­ко­во­служ­бов­ців за їх­ні под­ви­ги на­го­ро­дже­ні дер­жав­ни­ми на­го­ро­да­ми.
80-та де­сант­но-штур­мо­ва бри­га­да ВДВ, що у Льво­ві, про­ве­ла День від­кри­тих две­рей. На свят­ку­ван­ня прий­шли во­яки із сім’ями, ро­ди­чі за­гиб­лих де­сант­ни­ків та по­са­дов­ці. 
Від­від­ува­чі вій­сь­ко­вої час­ти­ни ма­ли мож­ли­вість озна­йо­ми­ти­ся з умо­ва­ми по­всяк­ден­ної ді­яль­но­сті осо­бо­во­го скла­ду, ог­ля­ну­ти по­ка­зо­ві ви­сту­пи бо­йо­вої на­вче­но­сті вій­сь­ко­во­служ­бов­ців.

Кри­ва­ві сто­рін­ки но­віт­ньої іс­то­рії ВДВ
«Наша військова частина пройшла славетний бойовий шлях. Багато військовослужбовців брали участь у виконанні завдань у Республіці Афганістан у складі миротворчих підрозділів. Однією з найбільш яскравих і водночас кривавих сторінок уже новітньої історії стали для нас 2014–2015 роки, коли вся Україна дізналася про львівських десантників як непереможних представників високомобільних десантних військ ЗСУ.

Під час проведення АТО особовий склад бригади брав участь у звільненні багатьох населених пунктів Донецької та Луганської областей. Особливе місце займає оборона Луганського та Донецького аеропортів. Близько 400 військовослужбовців за їхні подвиги нагороджені державними нагородами. Воїнам-десантникам — наші слова вдячності за їхню активну життєву позицію, героїзм, мужність, професіоналізм під час поставлених завдань. Бажаємо миру і добра.
А ще хочемо запевнити всіх, що ми й надалі будемо виконувати свій конституційний обов’язок з честю та гідністю, примножувати славетні подвиги та традиції ВДВ», — зазначив виконувач обов’язки командира 80-ї окремої десантно-штурмової бригади полковник Дмитро Братішко.
Згідно з наказом командира 80-ї бригади, за зразкове виконання військового обов’язку, відмінне виконання поставлених завдань воїни бригади отримали нагрудні знаки «Відзнака командира 80-ї окремої десантно-штурмової бригади», а також грамоти.
Від імені депутатського корпусу Львівської обласної ради виступив її голова Олександр Ганущин: «Прийміть велику вдячність за справу, яку ви робите. Мені дуже приємно бачитися тут, бо за ці два роки звик бачитися з вами в Сосновому, біля Трьохізбинки.
Операція, яка зараз триває на сході, не закінчиться ні за рік, ні за два. Усім хлопцям, які там, шлемо вітання. З досвіду скажу, що за ці два роки вдалося поспілкуватися з багатьма представниками ЗСУ — частин, з’єднань, які боронять нашу землю. 80-та бригада була і, я переконаний, буде найкращою! Бажаємо вам завжди повертатися живими!»
За розпорядженням голови Львівської обласної ради, Львівською ОДА за зразкову військову дисципліну, сумлінне виконання службового обов’язку, виявлені вірність, мужність і героїзм під час проведення АТО десантників було відзначено цінними подарунками. Представник Спілки «Побратими України» Львівської області Степан Білась нагородив десантників нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту».
Міський голова Львова Андрій Садовий сказав: «Кожного року тут, у цій частині, відзначають День десантника, а святкувати зможемо лише тоді, коли буде перемога над нашим ворогом. Ви є гордість нашого міста, гордість України, ви дивитеся в очі смерті і перемагаєте її. Ви рятуєте життя людей».
Міський голова Львова Андрій Садовий та голова ЛОР Олександр Ганущин також поклали квіти до пам’ятного знака загиблим в АТО. Андрій Садовий і голова наглядової ради холдингової компанії «Еко-дім» Володимир Артемович вручили документи на 4-кімнатну квартиру (110 кв. м) у Львові полковнику Курашу.
Голова наглядової ради холдингової компанії «Еко-дім» Володимир Артемович прокоментував: «Високомобільні десантні війська, крилата піхота, блакитні берети! Якими тільки епітетами нагороджували десантників, але завжди в усі часи та за будь-яких обставин лишалося незмінним гасло «Ніхто, крім нас!» Саме високомобільні десантні війська вписали багато яскравих сторінок в історію ЗСУ.
Сьогодні воїни-десантники викликають повагу та захоплення як у ветеранів, так і в молоді. Зараз, на жаль, святкуємо не в повному складі частини, але ми пам’ятаємо, що вони є, вони подумки з нами. Здоров’я вам, щастя, віри в те, що завтрашній день обов’язково буде кращий. Усім десантникам від нас, ветеранів ВДВ, низький уклін. Ви сьогодні — перші!»
За зразкове виконання військового обов’язку В. Артемович нагородив цінним подарунком — наручним годинником — військовослужбовців 80-ї бригади, а також подарував десантникам два безпілотні літальні апарати.
Союз ветеранів десанту за сприяння Союзу українок Америки та лікаря-волонтера Василя Пазняка подарували бригаді медичний манекен для тренування з надання першої медичної допомоги. Представниця Союзу українок Америки Марія Фуртак зазначила: «Дорогі наші воїни — еліта українського війська! Ми щиро вдячні вам за те, що захищаєте нас, що не дали агресору пройти далі. Низький уклін вам! Від Союзу українок Америки даруємо медичній роті вашої бригади медичний тренажер «Тарас», який допоможе вам у бойових умовах надати першу медичну допомогу пораненим».

 

«Я ві­рю, що мій син жи­вий!»
Чимало воїнів на урочистих заходах отримали з рук командира та посадовців відзнаки, а хто не зміг особисто прийняти нагороду — передавали рідним. Нагородами також було відзначено полеглих та зниклих безвісти героїв. Солдата 80-ї бригади Валерія Степанишина було нагороджено нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту». Нагороду свого сина отримав батько Віталій Степанишин, адже Валерій вважається зниклим безвісти.
— Пане Віталію, розкажіть про сина...
— Мій син 1972 року народження. Був мобілізований. 20 січня 2015 року після підриву Донецького аеропорту пропав безвісти. Таким він вважається досі. Зараз я одержав за нього медаль «За оборону Донецького аеропорту». Я вірю, що мій син живий. Ми до останнього будемо в це вірити. Ми обдзвонили всіх і дізнавалися, де тільки могли. Його немає ні серед живих, ні серед мертвих. Він служив у сьомій роті, яка останньою заходила в Донецький аеропорт.
По телебаченню показували, як їх завозили туди через блокпост бойовиків. Чому? Ніхто не може пояснити. Чи це була зрада — я не знаю. 19 січня підірвали перший раз. Він тоді телефонував нам, а 20-го їх підірвали вдруге. І після цього він уже не телефонував.
Нині живемо надіями... Такі випадки бували — довго немає солдата, а потім він з’являвся живим. Уже рік і 7 місяців нічого не знаємо. Інформації в нас брехливої багато. Ми зв’язалися з Медведчуком, який бере участь у мінських переговорах. Це було сім місяців тому. Він нам прислав відповідь: «Ваш син у Донецьку, в полоні, ми скоро з ним зустрінемося». Знаю, що хлопці в полоні періодично телефонують, але наш син жодного разу не телефонував нам.
— Ким Валерій працював до мобілізації?
— До мобілізації він працював у магазині «Три слони». Свого часу син служив в армії. Два роки навчався у військовому училищі, а потім не захотів, адже розпався Радянський Союз, і перспектив в армії не було. Я сам військовий — полковник запасу. Син учився і працював, згодом був мобілізований, потрапив у 80-ту бригаду, адже ми самі мешкаємо у Львові.
— Він проходив військовий вишкіл?
— Його третій батальйон перед відправкою на схід тренувався три місяці на Яворівському полігоні. Їх підготували дуже добре, але, на мою думку, не за призначенням використовували. Десантників завезли в аеропорт і кинули.
Нам потрібно будувати армію на зразок ізраїльської. Там вони все життя воюють, але й живуть. І нам також треба вчитися цьому. Нам потрібна нова техніка, зброя, тоді ми будемо сильними. Поки ніхто не звертає уваги, то нічого не буде.
— Син одразу потрапив у Донецький аеропорт?
— На блокпостах вони чергували в Костянтинівці. Спочатку відправили в Донецький аеропорт восьму роту, а він був у сьомій. Відбулася ротація через два тижні — на заміну відправили сьому роту. Більше вони не могли вийти з аеропорту. Там не було зв’язку. Вони до останнього стояли, поки їх не підірвали...
З його роти хтось залишився калікою, хтось повернувся з полону. Десантник із синової роти Тарас Колодій досі в полоні. Він хворий, але його не відпускають. Із сьомої роти загинуло 14 чоловік, а два хлопці залишилися без ноги. Я вважаю, що наших хлопців потрібно було шукати в Донецькому аеропорту ще тоді. Волонтери нам обіцяли його пошукати, але досі — нічого...
— Як Ви дізналися, що він пропав?
— Одразу дізналися, 20 січня. Ми телефонуємо йому, а відповіді немає. Розголос пішов, що Донецький аеропорт підірвали. Він не телефонував нам і дружині ні наступного дня, ні через місяць, і от досі немає вістей. Я вважаю, що хлопців треба було витягати звідти, адже там розбомбили все. Наша артилерія не дотягала до аеропорту. Там хлопці були з автоматами, кулеметами — і більше нічого.
Це був січень. Води не можна було напитися — все позамерзало. Десантники солярку додавали в лід, яка його розморожувала, потім цідили і пили. Також бурульки хлопці жували, а потім горло боліло. За таких умов вони були змушені там перебувати. Наші хлопці — на першому і другому поверсі, а у підвалі і на третьому — бойовики. У наших уже шансів не було.
— І волонтери не могли туди потрапити?
— Волонтери туди теж не могли дістатися. Дурниці, якщо кажуть, що вони там були. Там ішов запеклий бій. Хлопці були під прямою наводкою. Ворожий танк виїжджав на полосу і вистрілював увесь боєкомплект. Стіни аеропорту, як решето. Хлопці змушені були залягати і стріляти. Так тривало цілодобово. Було важко — не те слово! Не знімаючи бронежилет, лягали відпочивати дві години під пострілами і знову стріляли. Ось так тримали позиції, не підпускаючи ворога до себе.
— Якщо повернути час назад, то щось би хотіли змінити?
— Напевно, ні. Звичайно, для мене — це біль, як і для всіх моїх рідних. Хтось же повинен бути і там. Ми мусимо будувати сильну армію, інакше Путін не дасть нам жити. Ми вже триста років ходимо під тим ігом і не можемо ніяк вирватися. Ніби незалежність ми здобули, а ніяк вирватися із залежності не можемо. Я горджуся сином, але хотілося, щоб він був живий і сам отримав цю нагороду разом зі своїми побратимами.

 

Ку­ля за­че­пи­ла хре­бет, проби­ла ле­ге­ню
Серед присутніх я побачила молодого десантника в тільняшці, в інвалідному візочку, який спостерігав за дійством, усмішка просто не сходила з обличчя героя. Я підійшла до нього...
— Привіт! Як тебе звати?
— Роман. Мені 21 рік, а у вересні буде 22. Почав воювати в 19 років. Служив за контрактом у 25-й повітряно-десантній бригаді з 2013 року. Я сюди прийшов зустрітися зі своїми друзями, поспілкуватися з побратимами.
— Де довелося воювати?
— З 1 березня 2014 року (від початку АТО) ми перебуваємо в полях. Мені довелося воювати в Донецькій області. Останнє місце бойової служби було під Червоним Лиманом, дорога на Ямпіль. Мене поранили 19 червня 2014-го саме під Червоним Лиманом. Одна куля зачепила хребет, пробила легеню, селезінку довелося видалити, але нині почуваюся добре.
— Ти зараз в інвалідному візку. Лікарі дають тобі надію на одужання?
— Так, є надія, що стану на ноги, але для цього потрібен час.
— Чому ти вирішив стати військовим?
— У мене батько військовий — старшина. Мені з дитинства хотілося скоріше стати дорослим та розпочати самостійне життя. Переді мною стояв вибір: або армія, або в’язниця. Для себе вважав краще обрати армію, про що нині не жалкую.
— Чому саме пішов у ВДВ?
— ВДВ — це еліта! Після реабілітації я хочу повернутися в армію, адже армія — це наркотик. Просто тягне в армію, в АТО, але мене, на жаль, туди вже не візьмуть, адже селезінка не виросте (сміється. — Авт.).

 

Усе — до снаги
Найбільше гостям славетної 80-ї бригади сподобалися показові виступи героїв-десантників. Розпочалися вони з демонстрації дій диверсійно-розвідувальної роти під час здійснення нальоту на сили противника з метою захопити полонених, документи або зразки озброєння.
Діють десантники в тилу противника вдень або вночі. З досвіду в АТО, проведення нальоту є дуже актуальним. Відзначаються великі результати. Об’єктами нальоту можуть бути одиночний солдат, групи вояків, елементи пункту управління противника тощо.
Десантниками була заздалегідь проведена розвідка. Було виявлено пересування ворожої техніки та зброї особового складу противника. З метою подальшого пересування противника на лінії розмежування був даний наказ захопити певний стратегічний об’єкт і не допустити проходження сил ворога. У результаті проведення операції, вояками-десантниками був знищений особовий склад на ворожому об’єкті, об’єкт узятий під контроль.
Далі була демонстрація особистої підготовки воїнів. Десантники провели ближній бій, рукопашний, різні способи заволодіння зброєю. Важливим для десантника є добра фізична підготовка. Щоб стати воїном-десантником, треба пройти психологічний відбір, «інтелектуальні» тести, а ще — фізичну підготовку.
Рукопашний бій — це вид бойової діяльності, мета якого — виведення ворога з ладу. Рукопашний бій більше поширений у ближньому бою в населеному пункті, в траншеях. Рукопашні сутички можуть виникати у випадках, коли застосування вогнепальної зброї з будь-якої причини неможливе або недоцільне. Десантники 80-ї бригади показали прийоми рукопашного бою із застосуванням холодної та вогнепальної зброї.
Об статуру вояків розбивалися дошки, пляшки, бетонні блоки, а руками десантники забивали цвяхи. Навіть до снаги воякам у полум’ї розбити блок дощок. Завершився День відкритих дверей святковим концертом.
Інна БОРИСОВА

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».