Уліт­ку 2014-го ця мо­ло­да врод­ли­ва жін­ка змі­ни­ла ви­шу­ка­ну сук­ню на ка­муф­ляж і ці­ли­ми дня­ми по­ча­ла мо­та­ти­ся Дон­ба­сом, опі­ку­ючись ма­те­рі­аль­ним за­без­пе­чен­ням ук­ра­їн­ських во­яків.
Її мож­на бу­ло по­ба­чи­ти на­віть там, ку­ди остер­іга­лись їха­ти ар­мій­ські ти­ло­ви­ки — у роз­та­шу­ван­ня час­тин і під­роз­ді­лів, які май­же ці­ло­до­бо­во пе­ре­бу­ва­ли під «гра­да­ми», а її ав­то­мо­біль не раз ста­вав мі­шен­ню ро­сій­ських най­ман­ців.
За­хис­ні шо­ло­ми, бро­не­жи­ле­ти, до­став­ле­ні нею бій­цям, уря­ту­ва­ли не од­не жит­тя: цю жін­ку, як зі­знав­ся у роз­мо­ві зі мною один офі­цер-фрон­то­вик, до кін­ця сво­їх днів зга­ду­ва­ти­муть сот­ні ук­ра­їн­ських во­яків.
Не­що­дав­но я зу­стрі­вся з па­ні Те­тя­ною і по­про­сив її зга­да­ти ті по­дії, учас­ни­ком яких во­на бу­ла, роз­по­віс­ти, як їй, жін­ці, вда­ва­ло­ся ви­три­му­ва­ти та­кі фі­зич­ні і мо­раль­ні на­ван­та­жен­ня. А ще — про сьо­го­дні­шню пар­ла­мент­ську ді­яль­ність.

Із­ра­їль­ські ме­діа пи­шуть, що ке­рів­ник уря­ду Із­ра­їлю, мож­ли­во, й ся­де на лав­ку під­суд­них, але не ско­ро. «Зви­ну­ва­чен­ня на мою ад­ре­су без­під­став­ні. Про­ти ме­не ве­ли 15 слідств і роз­слі­ду­вань. Ні­чо­го во­ни не да­ли і так бу­де й цьо­го ра­зу», — за­явив прем’­єр Бінь­ямін Не­тань­яху ми­ну­ло­го тиж­ня. Це бу­ла йо­го ре­ак­ція на по­дан­ня по­лі­ції до ге­не­раль­но­го про­ку­ро­ра про при­тяг­нен­ня прем’­єра до від­по­ві­даль­но­сті.

«Ми маємо достатньо доказів», — натомість заявила поліція. Йдеться про корупцію, зловживання владою та махінації з участю керівника уряду. Розслідування у справі Нетаньяху точиться вже понад рік і громадяни добре знають, про які звинувачення говориться.

Чо­ти­ри мі­ся­ці прой­шло піс­ля пар­ла­мент­ських ви­бо­рів у Че­хії, але по­лі­тич­на си­ту­ація за­ли­шає­ть­ся да­ле­кою від ста­бі­лі­за­ції.

Повторне обрання Мілоша Земана на посаду президента наприкінці січня зовсім не полегшило Андрею Бабішу місію формування уряду, а лише додало черговий елемент до і так уже неймовірно складної ситуації.
Початок року був багатим на політичні події. В середині січня нижня палата парламенту відмовила у вотумі довіри уряду меншості, сформованому рухом ANO Андрея Бабіша, та скасувала імунітет самого прем’єра, який підозрюється у розтраті дотацій з європейських фондів.

Проб­ле­ма ін­тег­ра­ції у фран­цузь­ке су­спіль­ство міг­ран­тів за­ли­шає­ть­ся ак­ту­аль­ною те­мою як внут­ріш­ньої, так і зов­ніш­ньої по­лі­ти­ки Фран­ції. Тіль­ки ста­ло ві­до­мо, що лі­дер На­ціо­наль­но­го фрон­ту Фран­ції Ма­рін Ле Пен анон­су­ва­ла на вес­ну по­точ­но­го ро­ку змі­ну про­гра­ми і на­зви своєї пар­тії, від­ра­зу ак­ти­ві­зу­ва­ла­ся вла­да.

Рейтинг популярності президента країни Емманюеля Макрона останнім часом переживає стагнацію. Рік тому найбільш негативний вплив на рівень його популярності мав скандал зі збільшенням бюджетних видатків дружині президента.

В Італії завершується парламентська виборча кампанія: цього вікенду громадяни країни голосуватимуть на парламентських виборах. Оскільки Італія є парламентсько-президентською республікою, з точки зору Конституції йдеться про обрання керівника виконавчої влади країни.
Цьогорічна виборча кампанія запам’яталася чи не найменшою кількістю скандалів. Приструнивши емоції, італійські політичні партії спробували вести виборчі перегони мовою програмних пропозицій. Це було прихильно прийнято виборцями, адже останнім часом відчувався дефіцит серйозної політичної дискусії щодо пошуку відповідей на складні виклики.

У ста­біль­них по­лі­тич­них сис­те­мах де­мо­кра­тія зав­жди є пра­во­вою про­це­ду­рою. Чер­го­вим до­ка­зом цьо­го є склад­ний про­цес фор­му­ван­ня «ве­ли­кої ко­алі­ції» в Ні­меч­чи­ні.

Три тижні тому Християнсько-демократична партія, баварський Християнсько-соціальний союз та Соціал-демократична партія Німеччини «в чернетці» підписали майже 200 сторінок коаліційної угоди. Як будь-який компромісний документ, зазначена угода відразу викликала бурхливу реакцію в партіях, керівництво яких прийняло рішення створити саме таку коаліцію.

У се­ре­ду, 28 лю­то­го, Пре­зи­дент Пет­ро По­ро­шен­ко про­вів прес-кон­фе­рен­цію. Те­мою прес-кон­фе­рен­ції ста­ли ви­кли­ки 2018 ро­ку.

Захід відбувся у Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал». Загалом на прес-конференцію акредитувалося понад 200 журналістів.
Попередня прес-конференція Президента відбулася 14 травня 2017 року й офіційно була приурочена до надання Україні безвізового режиму з Європейським Союзом (11 травня 2017 року міністри країн ЄС остаточно затвердили «безвіз» для України).
Пропонуємо деякі тези з виступу Президента.

Піс­ля то­го як очіль­ни­ця На­ціо­наль­но­го бан­ку Ук­раї­ни Ва­ле­рія Гон­та­рє­ва то­рік на­вес­ні не­спо­ді­ва­но ого­ло­си­ла про своє ба­жан­ня пі­ти у від­став­ку, в екс­перт­но­му се­ре­до­ви­щі по­ча­ли ак­тив­но прог­но­зу­ва­ти: хто ж за­йме її міс­це?
Утім, то­ді ма­ло хто міг пе­ред­ба­чи­ти, що го­лов­на бан­ків­ська по­са­да кра­їни ли­ша­ти­меть­ся ва­кант­ною май­же рік. Орієнтовно 13–16 бе­рез­ня пар­ла­мент має роз­гля­ну­ти не­дав­нє пре­зи­дент­ське по­дан­ня на при­зна­чен­ня очіль­ни­ком НБУ Яко­ва Смо­лія.

Власне, саме він фактично й керує вітчизняною банківською системою України з моменту відходу від справ пані Гонтарєвої.

Піс­ля май­же пів­то­ра­річ­но­го роз­гля­ду Кон­сти­ту­цій­ний Суд Ук­раї­ни на­реш­ті ви­знав не­кон­сти­ту­цій­ним один із най­скан­даль­ні­ших за­ко­нів, ухва­ле­них за ча­сів Не­за­леж­но­сті на­шої дер­жа­ви. Йдеть­ся про тво­рін­ня ко­лиш­ніх де­пу­та­тів-ре­гіо­на­лів Сер­гія Кі­ва­ло­ва та Ва­ди­ма Ко­лес­ни­чен­ка — про за­са­ди дер­жав­ної мов­ної по­лі­ти­ки. Пов­ний текст вер­дик­ту обі­ця­ють опри­люд­ни­ти най­ближ­чим ча­сом.

Як відомо, згаданий закон Ківалова — Колесниченка свого часу неабияк збурив українське суспільство. Ухвалено його було в липні 2012-го, напередодні парламентських виборів. Тоді провладна фракція Партії регіонів зумисне дістала із запасників одну з передвиборних обіцянок свого боса і нав’язала її всьому суспільству.