Ук­раї­на ста­ла не­від’­єм­ною скла­до­вою сві­то­во­го гос­по­дар­ства, то­му склад­ні зав­дан­ня внут­ріш­ньо­го ре­фор­му­ван­ня має ви­рі­шу­ва­ти під впли­вом і з ура­ху­ван­ням між­на­род­них ви­кли­ків. Це ви­ма­гає ус­ві­дом­лен­ня по­зи­тив­но­го й не­га­тив­но­го до­сві­ду про­від­них кра­їн, на­га­дує ге­не­раль­ний ди­рек­тор Цен­тру Ра­зум­ко­ва Ана­то­лій Ра­чок.

За обмежених можливостей державних фінансів у більшості країн світу саме завдяки монетарним інструментам можна очікувати економічного зміцнення, посилення банківської системи, розширення фінансування реального сектора економіки, тобто сформувати належний економічний баланс.
Ось чому дослідженню завдань, ризиків та викликів, пов’язаних із впровадженням раціональних заходів монетарної політики, а також особливостей їх реалізації в Україні й була присвячена фахова дискусія, організована Центром Разумкова, Фондом Фрідріха Науманна та Міжнародним інститутом бізнесу.
Нині Україна перебуває на роздоріжжі, чітких відповідей на проблеми економічного розвитку влада поки не має, вважає директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.

Уря­до­ву про­гра­му з енер­го­ефек­тив­но­сті, яка в на­ро­ді от­ри­ма­ла на­зву «теп­лі кре­ди­ти», по­зи­тив­но оці­ни­ли як прос­ті укра­їн­ці — учас­ни­ки цьо­го про­ек­ту, так і між­на­род­ні екс­пер­ти. За час її дії (а це фак­тич­но рік) учас­ни­ка­ми про­гра­ми ста­ли 398 ОСББ та 145 тис. фі­зич­них осіб, які за­лу­чи­ли міль­йо­ни гри­вень на утеп­лен­ня сво­го жит­ла.
За­га­лом у 2016 ро­ці ли­ше фі­зич­ним осо­бам, які офор­млю­ва­ли теп­лі кре­ди­ти на енер­го­ефек­тив­ні ма­те­рі­али та об­лад­нан­ня, від­шко­до­ва­но 529,73 міль­йо­на гри­вень. З по­чат­ку дії про­гра­ми уря­до­ва до­по­мо­га на­се­лен­ню ся­гає 784,72 млн грн.

Попит перевищив пропозицію
Така популярність теплих кредитів пояснюється тим, що основне фінансове навантаження лежить на уряді, який компенсує левову частку суми кредиту з державного бюджету та додатково залучає кошти місцевих бюджетів. Регіональних програм співфінансування налічується майже дві сотні.

Зов­ніш­ньо­по­лі­тич­ні змі­ни та зрос­та­ючі по­бо­юван­ня що­до внут­ріш­ньої ста­біль­но­сті зму­си­ли пре­зи­ден­та Азер­бай­джа­ну Іль­ха­ма Алі­єва до по­глиб­лен­ня від­но­син із Ро­сією та спів­пра­ці з Іра­ном.

Протягом останніх трьох років Азербайджан переглянув загрози і визнав, що Захід не гарантує безпеки, політика Туреччини непередбачувана, а зміцнення традиційно ворожого Ірану генерує загрози для Азербайджану.
Зближення з Росією — тактичний крок, який має допомогти у збереженні внутрішньої стабільності за несприятливих геополітичних, економічних і соціальних умов. Співпраця з Кремлем принесла корисну для Азербайджану динаміку у карабахському конфлікті і зміцнення стабільності режиму, необхідну в ситуації економічної кризи.
З 1992 року політика Азербайджану спиралася на співпрацю з Туреччиною та Заходом (ЄС і США) і обмежених відносинах із Росією. Така стратегія гарантувала незалежний від Кремля розвиток держави, а її символом була участь західних фірм в експлуатації азербайджанських родовищ і будівництві нафтопроводів через Грузію і Туреччину.

Пре­зи­дент Ро­сії Во­ло­ди­мир Пу­тін на­пра­вив у Держ­ду­му про­ект за­ко­ну про ска­су­ван­ня дії ро­сій­сько-аме­ри­кан­сько­го до­го­во­ру 2000 ро­ку про спів­пра­цю в ути­лі­за­ції плу­то­нію. В об­ґрун­ту­ван­ні про­ек­ту Кремль по­слав­ся на прин­ци­по­ву змі­ну об­ста­вин, яка по­ля­гає у за­гро­зі стра­те­гіч­ній ста­біль­но­сті в ре­зуль­та­ті не­друж­ніх дій США що­до Ро­сії і не­ви­ко­нан­ня ни­ми зо­бов’­язань, які ви­пли­ва­ють із до­го­во­ру.

Проект обіцяє повернення Росії до договору, але за умови виконання США низки поставлених Кремлем умов:
1. Скорочення військової інфраструктури і чисельності збройних сил США на територіях держав, прийнятих у НАТО до 1 вересня 2000 року (Латвія, Литва, Естонія, Словаччина, Словенія, Румунія і Болгарія), до рівня перед вступом договору в дію.
2. Анулювання США так званого закону Магнітського з 2012 року (встановив політичні індивідуальні санкції — заборону в’їзду в США і замороження банківських рахунків — щодо російських чиновників, звинувачених в участі у доведенні до смерті в слідчому арешті у Москві російського юриста американського фонду Hermitage Capital Сергія Магнітського).

8 жовт­ня 2016 ро­ку від­бу­ли­ся пар­ла­мент­ські ви­бо­ри в Гру­зії. За­вдя­ки по­лі­тич­ній ре­фор­мі, про­ве­де­ній то­ді ще пре­зи­ден­том Гру­зії Мі­хе­ілом Са­акаш­ві­лі у 2011 ро­ці, Гру­зія ста­ла дійс­но пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ською рес­пуб­лі­кою. Пар­тій­но-ма­жо­ри­тар­на сис­те­ма за­без­пе­чує пе­ре­мож­цю ви­бо­рів пов­но­цін­ну вла­ду і пов­ну від­по­ві­даль­ність за свої дії.

Нагадаємо, що вибори 2012 року виграла щойно створена партія «Грузинська мрія», яку спонсорував найбагатший грузин Бідзіна Іванішвілі. В опозиції залишився Єдиний національний рух Грузії — партія колишнього президента Міхеіла Саакашвілі.
П’ять років урядування партії «Грузинська мрія» по-різному оцінюють громадяни Грузії. Прихильники партії «Єдиний національний рух Грузії» вважають, що прогресивні реформи призупинились, окуповані російською армією у 2008 році Абхазія і Південна Осетія до складу Грузії не повернулися.

Територія сучасного Марокко була крайньою західною точкою, до якої за часів Раннього середньовіччя дійшли ісламські завойовники. Потім марокканські султани становили серйозну конкуренцію мусульманським правителям Іспанії. Але після відвоювання християнами всієї території Іспанії Марокко поступово опинилось у колоніальній залежності. Частина цієї території належала Франції, інша частина — Іспанії.
Лише після Другої світової війни Марокко здобуває незалежність й у країні починає правити нинішня королівська династія. Утім, від колоніальних часів Марокко успадкувало проблему статусу Західної Сахари. Визнання Африканським Союзом права на самовизначення цієї території спровокувало 1984 року вихід Марокко з Африканського Союзу. Тож зараз Марокко є єдиною африканською країною, яка не входить до цієї організації з політичних міркувань.

9 жовт­ня 2016 ро­ку в Сент-Лу­їсі від­був­ся дру­гий тур де­ба­тів між Хіл­ла­рі Клін­тон і До­наль­дом Трам­пом. По­за­як по­пе­ре­ду за­ключ­ний тре­тій тур, який мож­на вва­жа­ти своє­рід­ним пів­фі­на­лом пре­зи­дент­ських пе­ре­го­нів на­пе­ре­до­дні фі­на­лу го­ло­су­ван­ня 8 лис­то­па­да, цей ра­унд де­ба­тів мож­на назвати своє­рід­ним чверть­фі­на­лом.

За напругою цьогорічні перегони, на думку багатьох політологів, уже переважають змагання Джона Кеннеді і Річарда Ніксона у 1960 році. Не тільки ті вибори відкрили нову сторінку історії США, скоріше за все, так само буде й із нинішніми президентськими виборами у США. Надто багато ставок зроблено і занадто багато поставлено на геополітичній карті.
Зокрема, після того як США припинили співпрацю з Росією у Сирії, Володимир Путін висунув «плутонієвий ультиматум» США, вимагаючи скасування санкцій, які вже два роки діють проти Росії. Але зовнішньополітичній проблематиці було присвячено перший вересневий раунд дебатів Клінтон і Трампа. Цей другий раунд дебатів стосувався переважно проблем внутрішньої політики.

Темпи зростання соціальних стандартів у 2017 р. випереджатимуть інфляцію.
Про це заявив віце-прем’єр-міністр Павло РОЗЕНКО, повідомляє Урядовий портал.
«Ми прогнозуємо, що інфляція у 2017 р. не перевищить 8%, а соціальні стандарти — мінімальні зарплати, мінімальний розмір пенсій, вся заробітна плата бюджетників — зростуть щонайменше на 10%», — сказав він.
Водночас П. Розенко зауважив, що в разі поліпшення економічної ситуації уряд зможе значно підвищити соцстандарти.
«10% — це мінімально те, що ми можемо гарантувати вже зараз, але якщо економічна ситуація буде покращуватися, економіка буде давати більше ресурсу, якщо ми побачимо, що в бюджеті з’являться додаткові кошти, уряд прийме рішення про більш cуттєве підвищення соціальних стандартів», — запевнив віце-прем’єр-міністр.

17 ЖОВТНЯ — 80 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА ФЕДОРОВИЧА ДРАЧА,
ПИСЬМЕННИКА, ГРОМАДСЬКОГО І ДЕРЖАВНОГО ДІЯЧА

Цю жит­тє­ву ме­ту ви­зна­чив со­бі ни­ні зна­ме­ни­тий в усіх сві­тах по­ет і гро­мад­ський ді­яч Іван Фе­до­ро­вич Драч ще пів­ві­ку то­му. І най­го­лов­ні­ше, що цій ме­ті сво­їй жод­но­го ра­зу не зра­див. Ни­ні йо­му — Ге­рою Ук­раї­ни, ла­уре­ату Шев­чен­ків­ської пре­мії — 80!

А вперше я побачив його молодим — рвучким, натхненним — на Хрещатику в Києві на початку 60-х. Середній на зріст парубок видавався вищим за оточуючих. Чому? Хтозна! Може, тому, що вже тоді високочолий, схожий на фізика-ядерника з відомого фільму «Дев’ять днів одного року», заглиблений у себе й водночас звернений душею до світу поет, рухався столичним пішоходом із високо піднятою головою і сміливим відкритим поглядом сірих очей...

14 ЖОВТНЯ — СВЯТО ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

У цер­ков­но­му ка­лен­да­рі є день, ко­ли пра­во­слав­ні ша­ну­ють ім’я Бо­жої Ма­те­рі осо­бли­во. Це свя­то від­зна­чає­ть­ся на честь по­дії, яка від­бу­ла­ся на по­чат­ку Х сто­річ­чя.

Як свідчить церковний переказ, у 903 році грецька імперія перебувала у великій небезпеці. На столицю Царгород (Константинополь, а нині — Стамбул) напало вороже військо сарацинів (нащадків невільниці Сариної — Агарі, яка народила Авраамові сина Ізмаїла). Перед лицем ворожої навали люди щиросердо молилися до Господа та Пресвятої Богородиці про заступництво. І ось одного разу, під час палкої молитви на всенічному богослужінні у Влахернському храмі, що стояв над Чорним морем, Матір Божа відповіла на гарячі молитви вірних.
Серед молільників була людина, угодна Богові, — святий Андрій Юродивий, а також учень його, святий Єпіфаній. Вони стояли біля амвону і слізно молилися за спасіння міста й усієї країни. Раптом, піднявши очі до неба, вони побачили Пречисту Діву в оточенні святих ангелів, пророків та апостолів.