У за­вер­шаль­ний день олім­пій­сько­го гім­нас­тич­но­го тур­ні­ру лі­дер на­ціо­наль­ної збір­ної — 22-річ­ний до­неч­ча­нин Олег Вер­ня­єв зро­бив зо­ло­тий про­рив на Олім­пі­аді в Ріо-де-Жа­ней­ро, пе­ре­міг­ши у впра­вах на па­ра­лель­них бру­сах. Сріб­ний при­зер в аб­со­лют­ній пер­шо­сті, як і в ба­га­то­бор­стві, от­ри­мав на улюб­ле­но­му сна­ря­ді оцін­ку ви­ще 16 ба­лів.

Головними уболівальниками і свідками тріумфу сина були батьки — Тетяна та Юрій Верняєви, які приїхали до олімпійського Ріо за сприяння ще одного донеччанина — президента Національного олімпійського комітету Сергія Бубки. Спеціально для підтримки Олега вони підготували два українські прапори з надрукованими на них великими портретами самого Верняєва та його тренера Геннадія Сартинського.
«Дуже радий, щасливий і гордий цією медаллю! Нарешті я тримаю в руках олімпійське «золото»! Після багатоборства трохи засмутився, адже розраховував на перше місце, але не склалося. Наступного разу треба бути ще сильнішим», — згадав інший свій блискучий виступ олімпійський чемпіон, якого арбітри трохи «пригальмували» в абсолютній першості, віддавши перше місце японському лідеру спортивної гімнастики Такеї Учимурі.

Усе в жит­ті за­ле­жить від нас са­мих. При­га­дай­мо, скіль­ки мо­ти­ва­цій­них ци­тат ми вже про­чи­та­ли, скіль­ки ві­део, які за­кли­ка­ють «за­раз же ді­яти», по­ди­ви­ли­ся.
Од­нак, не­зва­жа­ючи на все це, ми про­дов­жу­ємо прос­то шу­ка­ти від­мов­ки і ви­прав­дан­ня за­мість то­го, щоб по­ча­ти за­йма­ти­ся спор­том або хо­ча б зви­чай­ною фіз­куль­ту­рою для під­трим­ки ті­ла здо­ро­вим і кра­си­вим.
Як на­лаш­ту­ва­ти­ся на за­нят­тя спор­том? Про це ми за­пи­та­ли у фа­хів­ця — кан­ди­да­та ме­дич­них на­ук, до­цен­та Те­тя­ни Аме­лі­ної.

— Почнемо з того, що треба просто почати поважати себе і своє тіло. Наука колинебудь знайде можливості зміни всієї цієї конструкції, в якій розташовуються наші органи. Однак поки цього не сталося, у нас є тільки одне життя і одне тіло, тому варто подбати про нього.
Нам усім хочеться жити в ошатному будинку.

Наш спів­роз­мов­ник — Іван Драч, пись­мен­ник, гро­мад­ський ді­яч, пер­ший го­ло­ва На­род­но­го ру­ху Ук­раї­ни, Ге­рой Ук­раї­ни.

— Іване Федоровичу, чим нині переймаєтеся?
— 2016 рік — це рік Лесі Українки та Івана Франка. Отож маємо уяснити для себе, що це означає і чому ми такі є. Чому у нас такі великі вчителі і чому ми такі нездари-учні, що ніяк не можемо здати державницького екзамену, весь час отримуємо дуже низькі оцінки.
— Про Вас кажуть, що Ви щасливчик долі...
— Судіть самі. Я вчився в сільській школі. Після її закінчення мені певною мірою покоцюрбили долю. Я вважав, що отримаю медаль, учителі готували до цього, а потім вийшло так, що інша людина, ближча до начальства, дістала ту медаль. Я навіть не хотів брати атестат. Але через нестачу вчителів мене зразу після десятого класу «кинули» викладати в школі російську мову і літературу, ще досі маю учнів із тих часів.

Зна­ний в Ук­раї­ні ви­ко­на­вець мо­но­ви­став Пет­ро Ми­ро­нов не­що­дав­но пред­ста­вив свій но­вий про­ект «Чор­ний птах з бі­лою озна­кою» за тво­ра­ми Ва­си­ля Сту­са.

«Сьогодні знову розмова про Стуса. За неповторністю його постаті поринаю у роздуми. Машина жорстокості... Як не зламатися? На це риторичне питання сама по собі виникає відповідь:
Лише, де випромінюються люди,
Глухої темряви повік не буде!
Василь Стус — особистість унікальна. Якби не такі, як він, то, напевне, Україна не відбулася б як незалежна держава. Не було б Майданів, які змінили нашу свідомість», — переконаний актор.
Перше звернення П. Миронова до творчості Стуса припадає на дев’яності роки минулого століття. Саме тоді він перший в Україні записав аудіокнигу за творами митця для сліпих. У 1996-му створив моноспектакль, присвячений Василеві Стусу.
А майже через двадцять років до нього звернулися організатори фестивалю Донецької культури з пропозицією поновити цю виставу. І хоча до початку фестивалю залишалося лише два тижні, він погодився взятися за цю непросту роботу майже без вагань.

27 СЕРПНЯ — 75 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ БОГДАНА СТУПКИ, ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО АКТОРА ТЕАТРУ І КІНО,

ХУДОЖНЬОГО КЕРІВНИКА КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АКАДЕМІЧНОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ імені І. ФРАНКА

Бог­дан Ступ­ка — це лю­ди­на, яку не по­тріб­но пред­став­ля­ти. Ско­рі­ше, це йо­го ім’я пре­зен­тує ук­ра­їн­ські кі­но й те­атр. Йо­го участь у будь-якій по­ста­нов­ці чи зйом­ці ви­кли­ка­ла зав­жди сто­від­сот­ко­вий ін­те­рес у пуб­лі­ки та ЗМІ.

Богдан Сильвестрович Ступка народився 27 серпня 1941 року в селищі Куликів Львівської області. У 1948 році сім’я переїхала до Львова. Богдан ріс в артистичному середовищі. Його батько співав у хорі Львівського театру опери та балету, тому хлопчик з дитинства крутився за лаштунками, бачив і чув усіх видатних співаків. А в 14 років дебютував на сцені в п’єсі «Дні Турбіних» — брав участь у масовці, куди Богдана прилаштував батько.
У 1961 році Ступка закінчив акторську студію при Львівському театрі ім. Марії Заньковецької (тут він тривалий час працював), а в 1964-му — заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Івана Карпенка-Карого.

Уже всьо­ме в На­ціо­наль­ній фі­лар­мо­нії Ук­раї­ни роз­по­чав­ся фес­ти­валь «Літ­ні му­зич­ні про­ме­ні» (ор­кес­тро­ва му­зи­ка). 
Як і в по­пе­ред­ні ро­ки, цей му­зич­ний фо­рум дає мож­ли­вість усім ша­ну­валь­ни­кам кла­сич­но­го му­зич­но­го мис­тец­тва по­ри­ну­ти у світ пре­крас­но­го під час від­пус­ток.

Відкрив фестиваль Національний ансамбль солістів «Київська камерата» концертом «Музичні ремінісценції. Подорож по Європі», на якому представили творчість італійських та іспанських композиторів А. Вівальді (концерт для 4х скрипок та оркестру сі мінор; концерт для скрипки з оркестром соль мажор; із циклу «Пори року» для скрипки і оркестру — концерт № 2 соль мінор «Літо» і концерт № 3 фа мажор «Осінь»), Н. Паганіні (La campanella для скрипки з оркестром), Дж. Боттезіні (дует для скрипки і контрабаса з оркестром), Л. Боккеріні («Нічна варта у Мадриді» для струнного оркестру), І. Альбеніса («Танго» для альта і оркестру), П. Сарасате («Баське капричіо» для скрипки з оркестром, циганські наспіви для скрипки з оркестром, «Наварра» для двох скрипок з оркестром).
Глядачі довго аплодували солістам оркестру Богдані Півненко, Катерині Супрун та Світлані Клінковій. Але чи не найбільше оплесків зібрала семирічна Олександра Василькова. Її майстерній грі на скрипці можуть позаздрити і дорослі виконавці.

Вкот­ре Дер­жав­на служ­ба з пи­тань над­зви­чай­них си­ту­ацій Ук­раї­ни вда­ла­ся до но­ва­цій: від­те­пер там ви­рі­ши­ли по­ча­ти чер­го­ве ре­фор­му­ван­ня сис­те­ми дер­жав­ної по­жеж­ної охо­ро­ни. Точ­ні­ше, до­пов­ни­ти цю пе­ре­ві­ре­ну ча­сом струк­ту­ру но­ви­ми фор­му­ван­ня­ми.

Державна пожежна охорона в Україні за роки незалежності зазнавала чимало трансформацій. Усі вони так чи інакше стосувалися зміни її організаційної структури залежно від соціального та економічного розвитку держави й амбіцій її керівників.
Так, на початку незалежності пожежних підпорядковували начальникам обласних управлінь міліції. До 1994 року в системі МВС України існували воєнізована і професійна пожежні охорони. Потім вогнеборці відійшли до управлінь цивільного захисту, а з 2003-го в Україні почали створювати управління МНС у всіх областях. Із ліквідацією колгоспів та радгоспів узагалі щезла місцева пожежна охорона на селі.
Нині пожежно-рятувальним підрозділам визначене завдання щодо адекватного та високопрофесійного реагування на всі негаразди, з якими в повсякденному житті може зіткнутися пересічний громадянин — пожежі, дорожньо-транспортні пригоди, нещасні випадки на воді, руйнування будівель, наслідки складних погодних умов та ліквідація наслідків інших нестандартних ситуацій.

Ви­со­ко­мо­біль­ні де­сант­ні вій­ська — це елі­та ук­ра­їн­ської ар­мії. Про хо­роб­рість львів­ських де­сант­ни­ків знає вся кра­їна, адже во­ни бо­ро­ни­ли До­нець­кий та Лу­ган­ський аеро­пор­ти. Близь­ко 400 вій­сь­ко­во­служ­бов­ців за їх­ні под­ви­ги на­го­ро­дже­ні дер­жав­ни­ми на­го­ро­да­ми.
80-та де­сант­но-штур­мо­ва бри­га­да ВДВ, що у Льво­ві, про­ве­ла День від­кри­тих две­рей. На свят­ку­ван­ня прий­шли во­яки із сім’ями, ро­ди­чі за­гиб­лих де­сант­ни­ків та по­са­дов­ці. 
Від­від­ува­чі вій­сь­ко­вої час­ти­ни ма­ли мож­ли­вість озна­йо­ми­ти­ся з умо­ва­ми по­всяк­ден­ної ді­яль­но­сті осо­бо­во­го скла­ду, ог­ля­ну­ти по­ка­зо­ві ви­сту­пи бо­йо­вої на­вче­но­сті вій­сь­ко­во­служ­бов­ців.

Кри­ва­ві сто­рін­ки но­віт­ньої іс­то­рії ВДВ
«Наша військова частина пройшла славетний бойовий шлях. Багато військовослужбовців брали участь у виконанні завдань у Республіці Афганістан у складі миротворчих підрозділів. Однією з найбільш яскравих і водночас кривавих сторінок уже новітньої історії стали для нас 2014–2015 роки, коли вся Україна дізналася про львівських десантників як непереможних представників високомобільних десантних військ ЗСУ.

Остан­нім ча­сом дер­жа­ва при­ді­ляє де­да­лі біль­ше ува­ги ре­зер­віс­там — лю­дям, які жи­вуть зви­чай­ним ци­віль­ним жит­тям, але за пер­шим на­ка­зом го­то­ві ви­ру­ши­ти в район бо­йо­вих дій.

Обо­ро­но­здат­ність по­ліп­ши­ть­ся
Служба у військовому резерві була запроваджена в Україні у 2006 році. Але тоді до цього нововведення і перші особи держави, і в Міністерстві оборони поставилися досить скептично.
— На жаль, наші керманичі проявили злочинну безвідповідальність, за яку українці вже заплатили тисячами людських життів і продовжують платити, — вважає полковник Олександр — офіцер Генерального штабу ЗС України.
Не погодитися з ним важко: Україна, маючи добре підготовлений і озброєний резерв, могла б застосувати його в Криму, коли там з’явилися так звані зелені чоловічки. Утім, навіть якщо б усе скінчилося так, як воно скінчилося, то події на Донбасі відбувалися б за іншим сценарієм. На жаль, лише після того, як Росія відібрала півострів і почала створення «Новоросії», Українська держава змінила своє ставлення до власної безпеки.

Остан­нім ча­сом укра­їн­ці ак­тив­но кри­ти­ку­ють вла­ду за мля­вість ре­форм, за те, що змі­ни не по­кра­щу­ють їх­ньо­го жит­тя. 
Ви­яв­ляє­ть­ся, не все так по­га­но: екс­пер­ти Ре­ані­ма­цій­но­го па­ке­ту ре­форм на­ра­ху­ва­ли аж два­над­цять до­сяг­нень віт­чиз­ня­них ре­форм.

У країні запущені антикорупційні інституції — Національне антикорупційне бюро, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Національне агентство з питань запобігання корупції. НАБУ та САП розслідують 148 справ, у яких фігурують судді, прокурори, високопосадовці. Вже оголошено 35 повідомлень про підозру, складено обвинувальні акти на 19 осіб, до суду направлено 15 справ (вісім — щодо суддів).
У 2015–2016 роках оприлюднено низку державних баз даних. Запрацював Держреєстр юридичних та фізосіб із зазначенням кінцевого бенефіціара. Можна отримати інформацію про держзакупівлі, про власників чи інших власників речових прав на нерухоме та рухоме майно, земельні ділянки.
У країні створено єдиний портал використання публічних коштів. На сайті опубліковано понад 22,6 млн трансакцій Держказначейства, а 40% розпорядників та отримувачів бюджетних коштів зареєстрували службові кабінети. Рівень їх наповнення інформацією збільшився до 88%.