9 бе­рез­ня (25 лю­то­го) ви­пов­ни­ло­ся 130 ро­ків від дня на­ро­джен­ня Ге­ор­гія На­рбу­та (1886–1920), ге­ні­аль­но­го ук­ра­їн­сько­го ху­дож­ни­ка-гра­фі­ка, який про­жив не­дов­ге, але яс­кра­ве і плід­не твор­че жит­тя і зро­бив не­оці­нен­ний вне­сок у роз­ви­ток ук­ра­їн­сько­го мис­тец­тва.

Творчий діапазон Нарбута справді вражає. Він виробив український барочний стиль художнього шрифту та графіки, відродив класичне мистецтво силуету з його надзвичайною виразністю і не мав собі рівних у цьому жанрі.
Г. Нарбут народився на хуторі Нарбутівка Чернігівської губернії у сім’ї сільського поміщика, що належав до старовинного, але збіднілого дворянського роду.

На­пе­ре­до­дні вес­ня­них по­льо­вих ро­біт, які не­вдов­зі ма­ють роз­гор­ну­ти­ся по всій Ук­раї­ні, аг­ра­рії вкот­ре сти­каю­ть­ся з проб­ле­мою не­ста­чі обі­го­вих кош­тів. Осо­бли­во гос­тро че­рез неї по­тер­па­ють ма­лі та се­ред­ні сіль­гос­пви­роб­ни­ки.
Ви­рі­ши­ти цю проб­ле­му по­кли­ка­ний но­вий інст­ру­мент кре­ди­ту­ван­ня — аг­рар­ні роз­пи­ски, які вже за­про­ва­джую­ть­ся в низ­ці ре­гіо­нів. Ця ро­бо­та здій­сню­єть­ся Мі­ніс­тер­ством аг­рар­ної по­лі­ти­ки та про­до­воль­ства, Мі­ніс­тер­ством юс­ти­ції, міс­це­ви­ми дер­жав­ни­ми ад­мі­ніс­тра­ці­ями за ак­тив­но­го спри­ян­ня про­ек­ту Між­на­род­ної фі­нан­со­вої кор­по­ра­ції (IFC, Гру­па Сві­то­во­го бан­ку) «Аг­рар­ні роз­пи­ски в Ук­раї­ні».
Не­що­дав­но за їх­ньої під­трим­ки в Пол­та­ві від­був­ся круг­лий стіл, під час яко­го учас­ни­ки об­го­во­ри­ли ре­зуль­та­ти ре­алі­за­ції пі­лот­но­го про­ек­ту за­про­ва­джен­ня аг­рар­них роз­пи­сок та пи­тан­ня, які по­тре­бу­ють ви­рі­шен­ня.

У Пол­та­ві жва­во об­го­во­рю­ють но­ви­ну: де­пу­та­ти Пол­тав­ської об­лра­ди ви­яви­ли «са­мо­стій­ність» і смі­ли­во по­ча­ли чи­ни­ти спро­тив Ка­бі­не­ту Мі­ніс­трів Ук­раї­ни. До сим­во­ліч­но­го роз­ри­ву «дип­ло­ма­тич­них від­но­син» із та­ким впли­во­вим суперником, кот­рий будь-якої ми­ті мо­же пе­ре­кри­ти й без то­го не на­дій­не і мі­зер­не дже­ре­ло фі­нан­су­ван­ня ре­гіо­ну, де­пу­та­ти пі­дій­шли ви­ва­же­но, бо доб­ре уяв­ля­ли, чим за­гро­жує Пол­тав­щи­ні їх­ня по­раз­ка.
За за­ко­на­ми жан­ру, пол­тав­ські де­пу­та­ти за­ру­чи­ли­ся під­трим­кою своє­рід­ної ко­алі­ції в осо­бі сво­їх ко­лег — де­пу­та­тів Хар­ків­ської та Сум­ської об­лас­них рад, де так са­мо не­вдо­во­ле­ні сва­віл­лям Каб­мі­ну...

Ни­ніш­ній рік бу­де склад­ним, кон­ста­ту­ють екс­пер­ти. Ук­раї­на фак­тич­но пе­ре­бу­ває в ста­ні дер­жав­но­го де­фол­ту з ве­ли­чез­ним зов­ніш­нім бор­гом і пер­спек­ти­вою втра­ти рин­ків збу­ту своєї про­дук­ції, ка­жуть пе­си­міс­ти. Втра­ти від ско­ро­чен­ня екс­пор­ту при­зве­ли до змен­шен­ня ва­лют­них над­хо­джень у кра­їну: ще три ро­ки то­му від екс­пор­ту то­ва­рів і по­слуг ли­ше в СНД в Ук­раї­ну вли­ва­ло­ся біль­ше 20 млрд дол.

Це був прибуток, а не кредити МВФ — трохи більше 10 млрд, які наша держава отримала за два роки співпраці з Фондом і які треба буде повертати. Уряд сподівається, що цьогоріч ВВП зросте на 2%, але визнає, що прогноз може бути підкоригований через негативні зовнішні фактори. НБУ погіршив прогноз зростання економіки до 1,1% з 2,4%, вказаних раніше, і «поліпшив» торішню оцінку падіння ВВП до 10,5% з 11,6%.
Головний кредитор України — Міжнародний валютний фонд — прогнозує цьогорічне зростання нашої економіки на 2%, інфляція теж збігається з очікуваннями уряду — 12% (торік — 45,8%). Більш песимістичний у своїх передбаченнях Світовий банк, який вважає, що у цьому році зростання ВВП не перевищить 1%.

За оцін­ка­ми спе­ціа­ліс­тів, 30% лю­дей, які пе­ре­жи­ли стрес під час во­єн­них дій, са­мо­стій­но мо­жуть впо­ра­ти­ся з йо­го на­слід­ка­ми, 30% — по­тре­бу­ють кон­суль­та­ції і ще стіль­ки ж бу­дуть по­стій­ни­ми клі­єн­та­ми пси­хо­ло­гів. 
Хар­ків­ський пси­хо­те­ра­певт Оль­га Ка­ди­ше­ва, ко­ор­ди­на­тор кри­зо­вої пси­хо­ло­гіч­ної служ­би, по­пе­ре­джає про на­слід­ки шо­ко­вих травм і хро­ніч­но­го стре­су для на­се­лен­ня Ук­раї­ни. Осо­бли­вість по­сттрав­ма­тич­но­го стре­со­во­го роз­ла­ду у до­рос­лих по­ля­гає в то­му, що йо­го на­слід­ки про­яв­ляю­ть­ся не від­ра­зу, а з ча­сом, а в ді­тей — че­рез ро­ки.

Посттравматичний синдром уперше був досліджений у США після війни у В’єтнамі, його так і називають — «в’єтнамський синдром». Одним із найбільш трагічних фактів у біографії колишніх американських воїнів у В’єтнамі були масові суіциди. Тоді добровільно пішло з життя утричі більше воїнів, ніж загинуло під час самої війни.

Як ві­до­мо, пе­ре­важ­на біль­шість на­се­лен­ня не тіль­ки Хар­ків­ської об­лас­ті, а й усі­єї Ук­раї­ни — жін­ки, на­ші ма­те­рі, по­дру­ги, сес­три, ко­ха­ні. Ми їх ша­ну­ємо і по­ва­жа­ємо.
Се­ред зло­чин­ців Ук­раї­ни пред­став­ниць слаб­кої ста­ті у шість ра­зів мен­ше, ніж чо­ло­ві­ків. На жі­нок при­па­дає 15—20% ско­єних зло­чи­нів. На со­віс­ті пре­крас­ної по­ло­ви­ни 7% усіх убивств, три з га­ком від­сот­ки — тяж­ких ті­лес­них уш­ко­джень, се­ред­ньої тяжкості і 20 — лег­ких ті­лес­них уш­ко­джень...

Тому, аби цю злободенну проблему упростити, вирішити, ще за радянських часів у Харкові було створено міжобласну Качанівську виправну колонію № 54, в якій нині утримуються понад 1000 жінок віком від 18 до 72 років. До речі, у цій колонії майже два роки утримували і колишнього прем’єрміністра України Юлію Тимошенко.
Структура жіночої злочинності істотно відрізняється від чоловічої. За словами заступника начальника вищеназваної колонії із соціальної роботи із засудженими Дмитра Земляного, всі кримінальні діяння жінок можна умовно поділити на дві основні групи: пов’язані з їхньою професійною діяльністю (переважно корисливі злочини) та з сімейнопобутовими стосунками (насильницькі злочини).

Ува­га сві­ту зо­се­ре­дже­на на міг­ра­цій­ній кри­зі, си­ту­ації в Си­рії та ІДІЛ, а тим ча­сом у Ти­хо­му оке­ані зрос­тає вій­сь­ко­ве су­пер­ниц­тво США і Ки­таю. По­бо­юючись стра­те­гіч­но­го су­пер­ни­ка, аме­ри­кан­ці пе­ре­ос­мис­лю­ють свою вій­сь­ко­ву док­три­ну.

Від закінчення холодної війни американські військові мають беззаперечну перевагу на морі, і жодна інша армія не становила серйозної загрози для американського домінування. Однак Китай, витрачаючи десятки мільярдів доларів щорічно, швидко збудував морські сили, з якими належить рахуватися.
Поява на горизонті загроз із боку Китаю, зокрема, схилила американських морських командирів до перегляду своєї стратегії ведення війни і прискорення робіт над новою протикорабельною ракетою для надводних кораблів. Пентагон планує модифікувати ракети, які спочатку були призначені для інших цілей. Ідеться, головно, про ракети «Томагавк», які традиційно використовувалися проти цілей на суходолі.

За­хід­ні ме­діа по­ши­ри­ли ін­фор­ма­цію що­до «та­єм­ної вій­ни» про­ти «Іс­лам­ської дер­жа­ви» в Лі­вії, в якій ні­би­то бра­ли участь коман­дос із Фран­ції, Спо­лу­че­них Шта­тів і Ве­ли­ко­бри­та­нії.

Західні газети та пресові агенції недавно повідомили про операції у Східній Лівії, які координував підрозділ спеціальних сил, надісланий Францією. Газета «Ле Монд» написала, що французькі командос і агенти воєнної розвідки ведуть «таємну війну» проти «Ісламської держави» у цій розколотій анархією країні. Проте агенція «Рейтер» підкреслює, що командос не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, але збирають інформацію, планують операції і навчають урядову армію.
Ці повідомлення спростував речник лівійського уряду Хатем ельОрабі, зазначивши, що уряд «не дозволив і не дозволить увійти на територію Лівії будьяким іноземним військам». Французьке міністерство оборони також спростувало повідомлення медіа, заявивши, що буде проведено слідство про виток таємної інформації.

Ве­не­су­ель­ська опо­зи­ція роз­по­ча­ла кам­па­нію за від­став­ку пре­зи­ден­та Ні­ко­ла­са Ма­ду­ро. Ця но­ви­на є га­ря­чою для ла­ти­но­аме­ри­кан­сько­го ре­гіо­ну, адже у 1999–2013 ро­ках, ко­ли Ве­не­су­елою пра­вив екс­тра­ва­гант­ний пре­зи­дент Уго Ча­вес, зда­ва­ло­ся, що Пів­ден­на Аме­ри­ка ледь не зро­би­ла со­ці­аліс­тич­ного ви­бору. При­най­мні, ри­то­ри­ка про­ти США то­ді у Ве­не­су­елі за­шка­лю­ва­ла. 
Про­те ав­то­кра­тич­ний ве­не­су­ель­ський ре­жим, який спи­рав­ся на ха­риз­му Ча­ве­са і ви­со­кі ці­ни на наф­ту, не пе­ре­жив цьо­го «ка­уді­льо», адже са­ме так у кра­їнах Ла­тин­ської Аме­ри­ки на­зи­ва­ли дик­та­то­рів.

Наступнику Чавеса — Ніколасу Мадуро на той час пощастило лише раз, коли Уго побачив у ньому, колишньому профспілковому діячеві, постать, достойну бути віцепрезидентом. Проте «шапка Мономаха» для Мадуро виявилася заважкою. Неприємності для нього розпочалися зі стрімкого зменшення світових цін на нафту, після чого з венесуельським «нафтовим соціалізмом» довелося закінчити. Відразу пожвавішала опозиція, якій вдалось очолити масові протести проти Мадуро та його соціальної політики.

На по­точ­но­му тиж­ні в Же­не­ві за по­се­ред­ни­цтва спе­ці­аль­но­го пред­став­ни­ка Ор­га­ні­за­ції Об’­єд­на­них На­цій Стаф­фа­на де Міс­ту­ра від­но­ви­ли­ся пе­ре­го­во­ри між во­ро­гу­ючи­ми сто­ро­на­ми кон­флік­ту в Си­рії. Май­же два тиж­ні зна­до­би­ло­ся для част­ко­во­го ви­ко­нан­ня ви­мог си­рій­ської опо­зи­ції. 
Зок­ре­ма, за цей час роз­бло­ко­ва­но на­се­ле­ні пунк­ти, кот­рі по­над чо­ти­ри ро­ки бу­ли у ста­ні об­ло­ги уря­до­ви­ми вій­ська­ми. Від­був­ся част­ко­вий об­мін по­ло­не­ни­ми. Однак си­рій­ська опо­зи­ція так і не змог­ла до­мо­гти­ся ре­алі­за­ції своєї го­лов­ної ви­мо­ги — не­гай­ної від­став­ки пре­зи­ден­та Си­рії Ба­ша­ра Аса­да.

Ще до початку переговорів було чимало припущень щодо можливих сценаріїв їхнього завершення. Найбільші оптимісти вважають, що два тижні припинення вогню доводять, наскільки сирійці скучили за справжнім миром, заради якого вони готові до компромісів. Свідченням цього є готовність і Башара Асада, нехай навіть за послуг посередника, але вести переговори з більшістю сирійських сунітських опозиційних угруповань.