Лише кілька років тому кесарів розтин виконували суворо за медичними показаннями. Проте нині дедалі менше жінок народжують природним шляхом. Всесвітня організація охорони здоров’я стурбована цим фактом, пише Meddaily.
Згідно з даними ВООЗ, у світі лише 55 відсотків жінок народжують самостійно. Це пов’язано з тим, що багато породіль просять провести їм кесарів розтин навіть у тих випадках, коли мати і дитина абсолютно здорові. Ця тенденція особливо поширена в розвинених країнах.

Було б надзвичайно чудово, якщо б лікарі припинили тикати в нас шприцами з голками, адже чимало дорослих людей страшенно боїться уколів. Навіть більше, ніж діти. Але тепер є один досить перспективний спосіб доставити вакцину в кров людини без усіляких проколів шкіри і хворобливих відчуттів. Це — особливий пластир, який розробила інженер-біомедик Кася Савицька з Нью-йоркського університету Стоуні Брук.
При нормальних умовах шкіра людини погано пропускає великі молекули. Тому Кася придумала спосіб, як подолати цей розумний біологічний бар’єр. У лабораторії свого університету Кася деякий час досліджувала абсорбент полівінілпіролідон, здатний буквально витягати рідину з людської шкіри.

Го­лов­ний біль час­то су­про­во­джує за­сту­ду і не­жить. У ба­га­тьох ви­пад­ках до ін­фек­цій­но­го за­хво­рю­ван­ня при­єд­нує­ть­ся не­жить, який сам по со­бі та­кож мо­же су­про­во­джу­ва­ти­ся го­лов­ни­ми бо­ля­ми. На­справ­ді, та­кий не­при­єм­ний симп­том, як го­лов­ний біль, мо­же бу­ти озна­кою сер­йоз­них за­хво­рю­вань, які хо­ваю­ть­ся за ба­наль­ни­ми за­сту­дою і не­жит­ем. Про це ми роз­пи­та­ли фа­хів­ця — кан­ди­да­та ме­дич­них на­ук, до­цен­та Олек­сан­дра Чор­но­ку­ра.

— Так чому ж болить голова при застуді?
— Поява головного болю під час застудних захворювань пов’язана з кількома причинами. Перша — збільшення продукції внутрішньочерепної рідини, яка тисне на оболонки головного мозку (зокрема, через високу температуру). Друга — наслідок інтоксикації організму токсинами бактерій та інших мікроорганізмів. Третя — запалення придаткових пазух носа, а також отит.

По­дія, яку «Де­мо­кра­тич­на Ук­раї­на» стис­ло про­анон­су­ва­ла кіль­ка тиж­нів то­му (в но­ме­рі за 10 квіт­ня), — що­до за­вер­шен­ня скла­дан­ня в Ки­єві на дер­жав­но­му під­при­єм­стві «Ан­то­нов» пер­шо­го до­слід­но­го зраз­ка но­во­го транс­порт­но­го лі­та­ка Ан-178 та пе­ре­да­чі йо­го на ви­про­бу­ван­ня — від­бу­ла­ся точ­но у за­пла­но­ва­ні тер­мі­ни.

Урочистості, присвячені викоченню цього первістка нового покоління транспортних літаків із складального цеху, зібрали там 16 квітня не лише тисячі працівників ДП «Антонов», а ще й чимало гостей — керівників тих підприємств і організацій, які разом з «антоновцями» у співробітництві на принципах розподілу ризиків, власними коштами (тобто без будь-яких держбюджетних асигнувань) створювали сучасну крилату машину.

Наш спів­роз­мов­ник — Ігор Бор­ко, на­род­ний ар­тист Ук­раї­ни, со­ліст На­ціо­наль­ної опе­ри ім. Т. Г. Шев­чен­ка, яко­го на­зи­ва­ють зо­ло­тим те­но­ром Ук­раї­ни (мас­ти­тий іта­лій­ський те­нор Мар­чел­ло Аб­ба­до ска­зав, що го­лос Іго­ря Бор­ка схо­жий на го­лос ле­ген­дар­но­го спів­ака та кі­но­ак­то­ра Бень­ямі­но Джи­льї).

Він співав в оперних театрах США, Німеччини, Румунії, Голландії, Польщі, Росії, брав участь у Всесвітньому фестивалі «Євромовлення» (Угорщина), Шаляпінському міжнародному оперному фестивалі (Росія), у музичних фестивалях «Золота корона» (Україна), ім. Г. Берліоза (Ла-Кот-Сент-Андре), у Марселі та Ля-Шез-Дью (всі — Франція), у Днях культури України в Китаї та Росії, у Міжнародному параді тенорів (Москва), виступав перед делегатами Парламентської асамблеї Ради Європи, де разом з офіційною делегацією представляв Україну (Страсбург).

У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відбулося відкриття виставки «Мій глиняний світ» молодого художника-кераміста Івана Бобкова.
Він походить із сім’ї професійних художників, де з дитинства йому прищепили потяг до мистецтва, зокрема до кераміки. З відзнакою закінчив Київську дитячу художню школу. Вищу освіту здобув у Київському державному інституті декоративно-ужиткового мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука (2004 р.), де навчався у відомих художників М. Д. Головка, Л. В. Свиди, Т. І. Музиченко, П. П. Печорного.
У 1998–1999 рр. для вдосконалення гончарної майстерності і пластики перебував у Кракові по обміну студентами. Вивчав традиційну кераміку Польщі, знайомився з новими технологіями у галузі промисловості, технічної і художньої кераміки.

Цього року відзначається знакова подія в історії української культури — 400 років друкарні Києво-Печерської лаври. У 1615 р. у Лаврській друкарні Києво-Печерського монастиря була надрукована перша книга — «Часослов». Друкарня стала першою на території Східної України, її безперервна діяльність протягом багатьох років є унікальним фактом в історії східноєвропейського друкарства.
Початок діяльності Лаврської друкарні тісно пов’язаний з ім’ям архімандрита Єлисея Плетенецького, відомого ученого і просвітителя. За короткий час друкарня Києво-Печерської лаври стала осередком інтелектуальної еліти України XVI–XVII століть. Активну роль у цьому відігравали майстри слова та майстри книги Захарія Копистенський, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, Тарасій Земка, Григорій Левицький, Петро Могила, Олександр та Леонтій Тарасевичи та багато інших.

Схо­же на те, що цьо­го ра­зу ор­га­ні­за­то­ри що­річ­но­го фес­ти­ва­лю «Фран­цузь­ка вес­на» — Фран­цузь­кий ін­сти­тут у Ки­єві та «Аль­янс Фран­сез» ви­рі­ши­ли пе­ре­вер­ши­ти всі по­пе­ред­ні ак­ції з та­кою ж на­звою, що вже два­над­ця­тий рік по­спіль, як зав­жди у квіт­ні, з успі­хом від­бу­ва­ли­ся в сто­ли­ці та ін­ших міс­тах Ук­раї­ни.

У цьому мали можливість переконатися ті, кому пощастило стати свідками вражаючого урочистого відкриття цього фестивалю на Софійській площі у Києві 4 квітня. Вуличну виставу під назвою «Я — мрія» створив і виконав колектив Spestaculaires, Les Allumeurs d’Images, до того ж двічі о 20:30 та о 21:30 протягом одного вечора. Кияни та гості міста захоплено спостерігали, як за допомогою 3D-технологій дзвіниця та купольний ансамбль Софійського собору оздоблювалися сяючими мозаїчними зображеннями, що постійно змінювалися, вражаючи кольоровими та світловими ефектами та багатством фантазії авторів.

СЕРЕД ТИХ, ХТО ПІДНІМАВ НАД РЕЙХСТАГОМ ПРАПОР ПЕРЕМОГИ, БУВ І УКРАЇНЕЦЬ ОЛЕКСІЙ БЕРЕСТ —
МОЛОДШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ, ЗАСТУПНИК КОМАНДИРА БАТАЛЬЙОНУ

«Наказ виконано!..»
...У травні 1945-го кожен будинок у центрі Берліна нагадував міні-фортецю, з якої німці щедро поливали вогнем наступаючих радянських бійців. Тож коли частини 3-ї ударної армії 1-го Українського фронту наблизилися до рейхстагу, то змушені були залягти: есесівці не давали голови підвести. І все ж пізно ввечері 30 квітня в штабі армії отримали радісну звістку: командир 150-ї стрілецької дивізії генерал Шатилов повідомляв, що солдати 756-го і 674-го полків взяли штурмом рейхсканцелярію і підняли над нею прапор. Ця звістка миттєво полетіла у Москву...
Насправді наших у головній штаб-квартирі Гітлера не було. Існує кілька версій передчасної доповіді. Зупинимося на тій, що виглядає найбільш правдоподібною. Так ось, Герой Радянського Союзу капітан Степан Неустроєв — командир 1-го батальйону 756-го полку — у своїх спогадах пише:

Пам’ять серця: як під диканькою гриміли «КАТЮШІ»

Ус­лав­ле­на М. Го­го­лем Ди­кань­ка — ни­ні за­тиш­не район­не міс­теч­ко на Пол­тав­щи­ні — ци­ми дня­ми зно­ву опи­ни­ла­ся в цен­трі ува­ги гро­мад­сько­сті. Там­теш­ні жи­те­лі жва­во об­го­во­рю­ють но­ви­ну про те, що не­за­ба­ром по­бли­зу їх­ньо­го рай­цен­тру від­кри­ють пам’­ят­ник ле­ген­дар­ній «ка­тю­ші» — ре­ак­тив­но­му пус­ко­во­му мі­но­ме­ту, чиї ни­щів­ні зал­пи на­во­ди­ли па­ніч­ний страх на фа­шис­тів у ро­ки Ве­ли­кої Віт­чиз­ня­ної вій­ни. Ці­ка­во, що це бу­де вже тре­тій пам’­ят­ник «ка­тю­ші» в Ди­кан­сько­му райо­ні...