По­ча­ток но­во­го ро­ку по­зна­чив­ся су­пе­ре­чли­ви­ми тен­ден­ці­ями у ба­га­тьох кра­їнах Єв­ро­со­юзу. На Різд­вя­ні свя­та у Сток­голь­мі уль­тра­пра­ві під­па­ли­ли при­мі­щен­ня ме­че­ті. На ксе­но­фоб­ські де­мон­стра­ції про­ти му­суль­ман, зок­ре­ма на Різд­вя­ні свя­та у Дрез­де­ні, бу­ла ви­му­ше­на ре­агу­ва­ти бун­дес­канц­лер Ан­ге­ла Мер­кель. На­то­мість лі­дер­ка На­ціо­наль­но­го фрон­ту Фран­ції Ма­рін Ле Пен за­кли­ка­ла фран­цу­зів від­мо­ви­ти­ся від по­лі­тич­ної ко­рект­но­сті та за­хис­ту прав мен­шин, включ­но з му­суль­ман­ською.

Ці політичні новини навіть відштовхнули на другий план розширення зони євро, адже 1 січня 2015 року Литва перейшла на спільну європейську грошову одиницю євро. Наразі за бортом зони євро як із причин власного небажання, так і невідповідності критеріям членства, залишаються дев’ять з двадцяти восьми країн — членів Євросоюзу: Болгарія, Велика Британія, Данія, Угорщина, Польща, Румунія, Хорватія, Чехія, Швеція.
Цей факт став черговим приводом для дискусії між європейськими скептиками та європейськими оптимістами. Оптимісти вважають, що неухильне розширення зони євро є свідченням її життєздатності, навіть попри сучасний рекордно низький курс обміну євро на американський долар. Натомість європейські скептики, яких у Німеччині очолює позапарламентська партія «Альтернатива для Німеччини», звертають увагу на «родові вади» монетарного союзу.

На по­чат­ку по­точ­но­го тиж­ня в Бер­лі­ні від­бу­ли­ся кон­суль­та­ції по­лі­тич­них ди­рек­то­рів мі­ніс­терств за­кор­дон­них справ Ук­раї­ни, Ні­меч­чи­ни, Фран­ції, Ро­сії що­до умов ре­алі­за­ції мін­ських до­мо­вле­нос­тей від 5 ве­рес­ня ми­ну­ло­го ро­ку. За­зна­че­ний фор­мат дип­ло­ма­тич­них кон­суль­та­цій ві­до­мий як «нор­манд­ський», тоб­то пер­ша та­ка зу­стріч від­бу­ла­ся на рів­ні глав дер­жав 6 черв­ня 2014 ро­ку в Нор­ман­дії під час від­зна­чен­ня 70-річ­чя від­крит­тя «дру­го­го фрон­ту».

США самоусунулися від цього формату переговорів, намагаючись дипломатично «дотиснути» на переговорних майданчиках в Організації Об’єднаних Націй та в Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Але Рада Безпеки ООН досі залишається паралізованою російським право вето, тож основний тягар переговорного процесу було перенесено на рівень ОБСЄ.
Наприкінці серпня 2014 року після прямого втручання в бойові дії на Донбасі російської регулярної армії позиції української армії в зоні антитерористичної операції стали слабшими, що стимулювало процес замороження конфлікту. Водночас під тиском фактів, які доводять російську агресію в Україні, Захід запровадив низку економічних санкцій проти режиму Путіна. Це також зробило Кремль більш реалістичним щодо перспектив сепаратистського проекту «Новоросії». Звичайно, стратегічно від нього не відмовилися, але змінилася тактика його реалізації.

На­стан­ня Но­во­го ро­ку зав­жди су­про­во­джує­ть­ся пев­ни­ми по­зи­тив­ни­ми емо­ці­ями та не­аби­яки­ми спо­ді­ван­ня­ми. Без­умов­но, най­біль­шим су­спіль­ним спо­ді­ван­ням є справж­ня й оста­точ­на ста­бі­лі­за­ція си­ту­ації на схо­ді на­шої дер­жа­ви. При­чо­му, не в «за­мо­ро­же­но­му» ви­гля­ді, а в пе­ре­мож­но­му.

Щодо реалізації, то тут вітчизняні політики й політологи не мають єдиної думки. Скажімо, секретар Ради національної безпеки й оборони Олександр Турчинов припустив, що саме 2015-й стане роком звільнення окупованих територій. І говорив він це не на якомусь засіданні чи прес-конференції, а під час свого новорічного привітання.
З цього приводу доречно буде процитувати відому українську письменницю та історика з Донецька Олену Стяжкіну: «Ми повернемося туди, де наш дім. І дім повернеться до нас. Ми повернемося, тому що немає ніякого Сходу і ніякої «Новоросії». Ніякого повсталого Донбасу немає і не було. А були і є українські землі, що підступно, хижо, при тривалому потуранні зрадників із силових відомств, прикордонної служби та Служби безпеки з березня наповнювали іноземними загарбниками...

Упродовж усього кількох днів Україна безповоротно втратила кілька своїх знакових статусів. Причому такі втрати відбулися у не менш знакові дні — 19 січня, на Водохреща, ми позбулися статусу держави, де все вирішується виключно мирними акціями протесту. А 22 числа, у День Соборності, Україна перестала бути країною, де політичні протистояння не забирають людських життів... 

ВЛАДА ОСТАТОЧНО ПЕРЕЙШЛА МЕЖУ
Цинізм найвищого прояву
У результаті дворічний рух до Європи під проводом Віктора Януковича призвів нашу державу... до цінностей Північної Кореї. Адже масштабна робота карально-репресивної машини, котра триває й у ці хвилини, за словами експертів, уже навіть не порівняна з білоруськими чи російськими зачистками.

Днями кубинці відсвяткували п’ятдесят п’яту річницю революції 1959 року. Тоді молоді романтики-революціонери на чолі з Фіделем Кастро скинули диктатуру Батисти та обіцяли кубинцям демократію і соціальний прогрес. Натомість через три роки, восени 1962-го, Куба стала епіцентром радянсько-американської ракетно-ядерної кризи. 

Відтоді до часу розпаду СРСР Куба залишалася надійним радянським форпостом у Латинській Америці. Щорічно цей союз дорого коштував Москві.