ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО

Наш спів­роз­мов­ник — Ва­силь Го­ло­бо­родь­ко, ви­дат­ний ук­ра­їн­ський по­ет, ди­си­дент, ла­уре­ат Шев­чен­ків­ської пре­мії (1994 р.), який у свої 69 ро­ків по­ки­нув по­ні­ве­че­ний Лу­ганськ і знай­шов при­хис­ток на Ки­їв­щи­ні.
За пле­чи­ма у Ва­си­ля Іва­но­ви­ча вель­ми склад­не жит­тя, чи­ма­лий від­рі­зок яко­го по­зна­че­ний тав­ром «во­рог-ан­ти­со­вєт­чик». З 1970 по 1986 рік йо­го вза­га­лі не дру­ку­ва­ли, пев­но, за те, що мав влас­ну дум­ку. Пра­цю­вав на шах­ті, в рад­гос­пі і... тво­рив віль­но­люб­ну чес­ну по­езію. Остан­ні ві­сім­над­цять ро­ків до­слі­джує ук­ра­їн­ську на­род­ну каз­ку.
Не­що­дав­но Окса­на За­буж­ко ви­сту­пи­ла з іні­ці­ати­вою но­мі­ну­ван­ня Ва­си­ля Го­ло­бо­родь­ка на Но­бе­лів­ську пре­мію.

— Василю Івановичу, ваша письменницька доля-стезя почалася з біди. «Зарубали» вашу першу книжку. Та вона вийшла за кордоном, за що Вам заборонили на роки друкуватися, тобто реалізуватися. У таких випадках багато хто ламається: спивається або навіть узагалі кидає писати. За яких обставин ця історія сталася, що то за «крамола» була?

Кияни і гості столиці отримали незабутні яскраві враження від творів соціального мистецького проекту «Український пейзаж», організованого Національним культурно-мистецьким музейним комплексом «Мистецький Арсенал». Проект приурочений до Дня Незалежності України, який був зовсім іншим, ніж попередні. Більшість українців по-новому відчули його сутність, адже у 2014-му незалежність у повному розумінні цього слова дається нам дуже дорогою ціною.
Особливість виставки в тому, що її організатори були відкриті до пропозицій, вони хотіли зробити максимально простий, зрозумілий, красивий проект. І це їм вдалося. Для них не було принциповим, чи то були знані роботи художників, чи зовсім нові. Головне — широке висвітлення теми й високий рівень творів. Надійшло більше тисячі пропозицій, авторитетна конкурсна комісія впродовж року відібрала 300 найкращих. Виставка українського пейзажу стала наймасштабнішою за роки незалежності.
Проект об’єднав сто авторів, серед учасників якого — визнані митці й молоді перспективні художники. До експозиції увійшли роботи Анатолія Криволапа, Андрія Сагайдаковського, Олександра Бабака, Артема Волокітіна, Олександра Ройтбурда, Максима Мамсікова, Олександра Сухоліта, Олега Тістола, Миколи Маценка, Марини Скугарєвої, Тиберія Сільваші, Даниїла Галкіна, Юрія Пікуля та ін.

Як і що­ро­ку над міс­том Трос­тя­нець, що на Сум­щи­ні, не­що­дав­но зно­ву за­зву­ча­ли піс­ні про ук­ра­їн­ське се­ло, де, як лі­рич­но пи­са­ла Лі­на Кос­тен­ко, «пів­ні кри­чать у ме­га­фо­ни мальв — аж де­рен­чить по­ли­в’яний сві­та­нок». А ста­ло­ся це за­вдя­ки ХХІV Все­ук­ра­їн­сько­му фес­ти­ва­лю мис­тецтв «Бо­ром­ля-2014», що фак­тич­но є ро­вес­ни­ком не­за­леж­но­сті на­шої кра­їни і вже про­тя­гом два­дця­ти чо­ти­рьох ро­ків да­рує пре­крас­не му­зич­не мис­тец­тво на­пе­ре­до­дні най­біль­шо­го дер­жав­но­го свя­та Ук­раї­ни.

Біля витоків фестивалю стояли легендарні Анатолій Солов’яненко, Микола Кондратюк, Костянтин Огнєвий, а своє творче сходження починали відомі нині українські виконавці Алла Кудлай, Микола Свидюк, Анжеліка Вербицька, Надія Шестак.
Головною метою фестивалю, який, до речі, вже понад два десятиліття є єдиним Всеукраїнським сільським фестивалем, залишається завдання дати путівку в творче життя талантам.

Ки­їв­ський ака­де­міч­ний мо­ло­дий те­атр на­дає мож­ли­вість мо­ло­дим ре­жи­се­рам вті­лю­ва­ти в жит­тя до­сить смі­ли­ві твор­чі екс­пе­ри­мен­ти. А май­дан­чи­ком для всьо­го но­во­го та не­звич­но­го ста­ла не­що­дав­но ство­ре­на мік­ро­сце­на. Са­ме тут від­був­ся де­бют ре­жи­се­ра Іри­ни Пас­ту­щак, яка здійс­ни­ла по­ста­но­вку ви­ста­ви «Роз­пус­та змії» за од­но­ймен­ною но­ве­лою япон­сько­го пи­сьмен­ни­ка Уеда Акі­на­рі.

Напевне, на планеті Земля навряд чи знайдеться більш незвичайна культура, ніж японська, адже сучасна Японія уособлює феноменальну подвійність і навіть потрійність, де тісно переплелися минуле, сьогодення і майбутнє. З одного боку — високі технології, лідерство в розвитку комп’ютерної техніки, а з іншого — непохитна живучість вікових традицій.

Саме таке поєднання минулого і майбутнього притаманне японській фантастиці. Традиції літературної фантастики тут сягають глибокої давнини, а там і загадкові чудесні перетворення, і фантастичні подорожі. Принагідно зазначимо, що японці здавна були великими майстрами нереального світу. Оповідання У. Акінарі, об’єднані у збірку «Місяць у тумані», належать до вершин японської фантастики. І новела «Розпуста змії» входить до цієї збірки.

Кіль­ка мі­ся­ців то­му Єв­ро­пей­ський Со­юз, праг­ну­чи під­три­ма­ти Ук­раї­ну, від­крив для її сіль­сько­гос­по­дар­ської про­дук­ції свій ри­нок. Цей за­хід пла­ну­вав­ся як тим­ча­со­вий і, оче­вид­но, міг на­га­ду­ва­ти пев­не тес­ту­ван­ня: на­скіль­ки Єв­ро­па го­то­ва прий­ня­ти на­ші хар­чі і чи го­то­ві віт­чиз­ня­ні аг­ра­рії до гос­трої кон­ку­рен­ції за най­ви­щим ґа­тун­ком.
На жаль, це на­ла­го­джен­ня парт­нер­ських від­но­син бу­ло ус­клад­не­не осо­бли­вою си­ту­аці­єю, по­в’яза­ною з аг­ре­сією що­до Ук­раї­ни, та між­на­род­ни­ми сан­кці­ями, за­про­ва­дже­ни­ми в то­му чис­лі до сіль­сько­гос­по­дар­ської про­дук­ції.
Що вда­ло­ся зро­би­ти за цей час віт­чиз­ня­ним ви­роб­ни­кам пло­до­ово­че­вої про­дук­ції, аби об­лаш­ту­ва­ти міс­це на єв­ро­пей­сько­му рин­ку? Це ста­ло те­мою роз­мо­ви з ке­рів­ни­ком на­прям­ку «Роз­ви­ток рин­ко­вої ін­фра­струк­ту­ри» про­ек­ту USAID «Аг­ро­Ін­вест» Ми­ко­лою Гри­цен­ком.

— Які перспективи на врожай плодоовочевої продукції маємо нині?

або ЧОМУ НА ПОЛТАВЩИНІ АЛЬТЕРНАТИВНІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ ДОСТУПНІ ОДИНИЦЯМ

Роз­мо­ви про те, що укра­їн­цям до­ве­деть­ся зи­му­ва­ти в хо­лод­них квар­ти­рах, уже не по­оди­но­кі «дум­ки вго­лос», а, схо­же, — ціл­ко­ви­то ре­аль­ний прог­ноз. При­чо­му, з на­бли­жен­ням хо­ло­дів і в уря­ді вже не так опти­міс­тич­но оці­ню­ють влас­ні мож­ли­во­сті за­без­пе­чи­ти теп­лом жит­ло­вий сек­тор, а про­мис­ло­ві під­при­єм­ства — влас­ни­ми бла­кит­ним па­ли­вом та ву­гіл­лям. Уря­дов­ці не при­хо­ву­ють, що без ро­сій­сько­го га­зу Ук­раї­на нав­ряд чи змо­же обій­ти­ся взим­ку.

Хоч як крути-верти, визнають у високих кабінетах, а у войовничого сусіда таки доведеться закуповувати не менше п’яти млрд куб. газу. Інакше вітчизняним теплогенеруючим підприємствам — гаплик. Виникли проблеми і з вугіллям, на якому працюють чимало електростанцій. Через те, що 80% шахт на Донбасі вже не працюють, вугілля країні катастрофічно бракує.
Наразі урядовці говорять про необхідність закупівлі в Польщі або навіть у Південній Африці вугілля на 16 млрд гривень. Також уже не секрет те, що українців чекають і «планові» відключення електрики в години пікового навантаження в мережі. Як це було на початку 90-х років.

Не­що­дав­но між­на­род­не рей­тин­го­ве агент­ство Fitch зни­зи­ло рей­тинг Ук­раї­ни. При цьо­му йо­го екс­пер­ти за­зна­ча­ють, що ук­ра­їн­ський уряд під­пи­сав уго­ду з МВФ і роз­по­чав ре­алі­за­цію ши­ро­кої про­гра­ми еко­но­міч­них ре­форм. Пар­ла­мент­ські ви­бо­ри мо­жуть по­спри­яти їх сут­тє­вій під­трим­ці, але еко­но­міч­ні не­га­раз­ди й по­лі­тич­ні ри­зи­ки мо­жуть зі­рва­ти їх­нє впро­ва­джен­ня.

Рейтингове агентство Standart@ Poor’s підвищило рейтинг України за зобов’язаннями в іноземній валюті. Змінило прогноз з негативного на стабільний. Його аналітики вважають, що досягнення угоди про отримання кредиту від МВФ у 17 млрд дол. дозволить забезпечити потреби України в зовнішньому фінансуванні на цей рік і стабілізує макроекономічну ситуацію.
Насправді ж рівень рейтингу залишився колишнім, не був поліпшений, лише змінили прогноз на стабільний. Це означає, що рейтингове агентство не передбачає поліпшення кредитного рейтингу в подальшому. Не бачить економічного поліпшення в Україні.

Ко­ли я впер­ше пе­ре­сту­пив по­ріг Бо­яр­сько­го бу­дин­ку від­по­чин­ку для не­зря­чих, був вра­же­ний кра­сою та ве­лич­чю роз­кіш­них со­сен, що рос­ли по­один­ці або не­ве­ли­ки­ми груп­ка­ми, по обид­ва бо­ки цен­траль­ної алеї, яка ве­де вглиб те­ри­то­рії. Чис­те, про­зо­ре по­віт­ря, на­пов­не­не смо­лис­тим аро­ма­том на­грі­тої ла­гід­ним со­неч­ком хвої. І ти­ша якась осо­бли­ва, за­спо­кій­ли­ва. Тут во­іс­ти­ну рай­ський ку­то­чок для зму­че­них без­ліч­чю проб­лем душ не­зря­чих лю­дей. Але яким же ди­со­нан­сом на тлі цієї цар­ської іди­лії ви­гля­да­ли спаль­ні кор­пу­си!

У Боярському будинку відпочинку два триповерхових спальних корпуси. У спальному корпусі № 1 працює тільки другий та третій поверхи, а перший уражений грибком, який дістався вже й другого. Працює цей корпус в основному влітку, бо немає опалення. А спальний корпус № 2 взагалі не функціонує. Коли я зайшов у середину цього корпусу, то побачив жах: розвалені стіни багатьох кімнат, біля них купи битої плитки, повністю знищена система опалення, водопроводу, каналізації, зрізані металеві поручні на сходах, зняті двері у всіх приміщеннях тощо.

Економічна ситуація двох нових суб’єктів РФ не викликає оптимізму. За статистикою, регіональний продукт брутто на одного мешканця у 2011 і 2012 роках, порівняно з російськими регіонами, був більшим лише від рівня Чечні та Інгушетії і навіть нижчим, ніж у Калмикії. Найближчими роками у подібних пропорціях Крим буде дотуватися федеральним центром. Росіяни, які вже мають «годування Кавказу», «годуватимуть ще й Крим».

Але гонор для них більше, ніж розум. Такої суспільної консолідації і підтримки влади Росія не бачила давно. Досі її дії на міжнародній арені, попри величезне бажання, мали регіональний вплив. Анексія Криму викликала глобальні наслідки. А для Росії і росіян марнославство — понад усе. Як показують дослідження Центру Левади, вгору пішли не тільки рейтинги популярності Путіна, Медведєва чи навіть губернаторів.

Най­важ­че піс­ля вій­ни до­сяг­ну­ти ста­біль­но­го мир­но­го вре­гу­лю­ван­ня. Іс­то­рія знає чи­ма­ло та­ких при­кла­дів. Не зав­жди уго­ди про пе­ре­мир’я до­ся­га­ли рів­ня мир­них до­го­во­рів. У лип­ні 1953 ро­ку бу­ло до­сяг­ну­то до­мо­вле­но­сті про пе­ре­мир’я між Пів­ніч­ною і Пів­ден­ною Ко­реєю, але від­то­ді так і не вда­ло­ся до­сяг­ну­ти справж­ньої мир­ної уго­ди. Осо­бли­во ус­клад­не­ним обі­цяє бу­ти до­сяг­нен­ня ми­ру в умо­вах ук­ра­їн­сько-ро­сій­сько­го кон­флік­ту. Це за­свід­чу­ють опри­люд­не­ні два­над­цять пунк­тів мін­ської до­мо­вле­но­сті від п’ято­го ве­рес­ня.

Сумніви щодо реалістичності угоди стосуються дотримання політичних умов урегулювання та контролю за виконанням цієї домовленості. Ідеться навіть не про регулярні порушення «невідомими» учасниками конфлікту технічних умов припинення вогню. Найбільші проблеми залишаються від самого початку конфлікту. Передусім, це відсутність у російської сторони доброї волі для припинення втручання у протистояння. Цей факт провокує серйозні військово-політичні проблеми, пов’язані з відсутністю надійного контролю за українсько-російським державним кордоном.