Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
Обсяг інвестицій в основний капітал у листопаді 2014 року впав на 4,8 відсотка в річному вираженні, що стало найбільшим падінням від січня цього року.
Падіння капітальних інвестицій і виробництва промислового сектора, спад споживання продовольчих товарів у листопаді і розгортання девальвації рубля разом з інфляцією свідчать про стагнацію в російській економіці, яка може перейти в глибоку рецесію у 2015 році, пише Reuters.
Російська промисловість скоротила обсяги виробництва в листопаді і показала найгірший результат від червня 2013 року: обсяг промвиробництва знизився на 0,4 відсотка в річному вираженні, в основному за рахунок оброблювальних виробництв.
У вересні та жовтні промисловий сектор РФ демонстрував істотне зростання на тлі активної держпідтримки.
Уповільнення або глибше падіння випуску відзначається у машинах, обладнанні, газових турбінах, великих категоріях в автомобільній галузі. У фундаментальних галузях — стагнація або погіршення ситуації.
За прогнозами експертів Організації економічного співробітництва і розвитку та Всесвітньої продовольчої організації FAO (підрозділу ООН), попит у світі на зернові, зокрема на пшеницю, у найближчі десять років має зрости на 22% порівняно з досягненнями 2013–2014 років, а на фуражне зерно (кукурудзу та ячмінь) — на 14%. Це хороша новина для України.
Основними рушіями цього буде зростання кількості населення планети та бурхливе збільшення споживання м’яса. Деякі вітчизняні експерти-оптимісти запевняють, що Україна може наздогнати й перегнати Америку за виробництвом зернових. Реалісти кажуть, що навряд чи це станеться найближчим часом.
За прогнозами FAO, впродовж десяти років Сполучені Штати Америки залишаться основним експортером пшениці у світі, хоча й знизять її продаж у глобальних масштабах на 8%, як і Австралія. Поступово частку їхнього ринку займатимуть країни Причорномор’я. FAO прогнозує, що експорт пшениці з України суттєво повагомішає, але водночас очікують збільшення його і з Росії, яка є основним нашим конкурентом.
Навколо Агрострахового пулу, якому недавно виповнилося лише два роки, останнім часом розгорнулася гостра дискусія. Одні запевняють — він пішов у небуття, і з цим слід погодитися. А коли так, то на його місці найближчим часом треба створювати нове об’єднання страховиків, з новими функціями та завданнями.
Інші переконують — нікуди Пул не зникав. Як і раніше, він продовжує функціонувати. Щоправда, визнають — йому нині доводиться нелегко, бо обсяги агрострахування, яке він здійснює, поточного півріччя стали нульовими, його авторитет серед страховиків упав. Тож без подальшого реформування структури, покликаної подати приклад високоякісної роботи у системі агрострахування, забезпечити їй стабільний розвиток, не обійтися.
Василь Назаренко належить до тих, других експертів, і тому закликає своїх колег за ринком відмовитися від революційних підходів у вирішенні подальшої долі Пулу, надати перевагу спокійним та зваженим рішенням під час визначення його майбутнього. І не лише тому, що його посада до цього зобов’язує: Василь Назаренко віднедавна призначений виконувачем обов’язків генерального директора об’єднання страховиків «Аграрний страховий пул». Це його бачення, ним він поділився в інтерв’ю з журналістом Національного прес-клубу «Українська перспектива».
Після виборчої поразки «летіли голови» в американському уряді. Але це тільки косметичний захід, бо міністри президента Обами мають обмежену компетенцію — всі важливі рішення ухвалюються в Білому домі.
На листопадових виборах Республіканська партія забрала 52 місця зі ста у сенаті США і 243 з 435-ти у палаті представників. Такої переваги партія не мала впродовж останніх 70 років. Поразка демократів — це результат непопулярності президента, політику якого підтримують лише 40% американців. Що в цій ситуації може зробити Барак Обама? Одне з рішень — це зміна міністрів, відповідальних за сфери діяльності держави, які викликають найбільше невдоволення.
Проблема в тому, що американська політична система більше нагадує конституційну монархію, ніж європейські парламентські демократії. Вся виконавча влада підпорядкована президенту. Обама покладається передовсім на радників, а керівники департаментів тільки виконують рішення, які ухвалюють у цьому вузькому колі. Навіть якщо президент захоче перетасувати свою урядову колоду, найближчі до нього люди — на практиці відповідальні за помилки уряду — можуть спати спокійно.
Коли 27 лютого російські агресори захопили будинок уряду і парламенту Криму у Сімферополі, Володимир Путін перейшов Рубікон. Березнева анексія Криму відкрила еру нової глобальної конфронтації між Росією і Заходом.
Майже через 10 місяців після приєднання Криму до Росії, що так зачепило Захід і змінило карту Європи, ніхто не усвідомив до кінця наслідки рішення, прийнятого російським президентом, — написано в коментарі агенції АФП.
Але для багатьох 2014-й став роком Путіна; цього року відбулася зміна поведінки російської держави і зміст її відповіді на світові виклики. Коли в Україні виганяли президента Віктора Януковича, Путін уже мав великий досвід керівництва російською державою. Перебуваючи 15 років при владі як президент або прем’єр, він пережив трьох американських президентів, кількох лідерів Франції і британських прем’єрів.
Днями відбувся черговий саміт держав Ради співробітництва країн Перської затоки. Ця регіональна структура виникла на початку 90-х років у відповідь на іракські й іранські погрози регіональній безпеці, наочним прикладом чого стала іраксько-іранська війна 1980–1988 років. Ще потужніший імпульс співпраці між нафтовидобувними еміратами Перської затоки дала агресія саддамівського Іраку проти Кувейту 1990 року.
Колективна допомога еміратів Перської затоки (фінансами та військами) міжнародній коаліції, створеній заради звільнення Кувейту з-під іракської окупації, стала позитивним прикладом ефективності інтеграції. Тому не дивно, що впродовж 90-х років Рада співробітництва країн Перської затоки досить інтенсивно розвивалася. За зразок було взято досягнення інтеграції у форматі Європейського Союзу.
Серйозним випробуванням для еміратів Перської затоки стали події «Арабської весни» 2011 року. Стрімка зміна правлячих режимів у більшості країн Північної Африки та Близького Сходу поставила під сумнів легітимність правлячих монархічних режимів. Найбільше клопоту завдали виступи шиїтської більшості проти правлячої сунітської династії на Бахрейні. Зрештою, 2012 року ці протести були придушені саудівською армією.
У Казахстані 14–15 грудня 2014 року відбулася зустріч голів урядів країн Шанхайської організації співробітництва. Показово, що напередодні цієї події, в п’ятницю 12 грудня, Росія та Китай як постійні члени Ради Безпеки ООН підтримали продовження місії НАТО в Афганістані. У відповідь таліби здійснили низку терористичних атак на сили НАТО в цій країні. Цей приклад доводить, що проблеми регіональної безпеки в Центральній Азії залишаються ключовими аспектами роботи ШОС.
Власне, ця організація й створювалася як своєрідний військово-політичний блок, покликаний зберегти існуючий геополітичний статус-кво в Центральній Азії та посилити міжнародні позиції Росії й Китаю. Лише настання глобальної економічної кризи після 2008 року актуалізувало проблематику торговельно-економічного співробітництва на порядку денному ШОС.
Нинішня зустріч голів урядів країн ШОС проходила на тлі серйозних зрушень на Світовому ринку. Стрімке падіння цін на нафту поки що виглядає вигідним для Китаю як одного з найбільших споживачів енергоресурсів.
Наприкінці поточного тижня новий склад Європейської комісії на чолі з Жаном-Клодом Юнкером збирає свій перший повноцінний робочий саміт. На порядку денному залишаються складні економічні питання. Економісти-скептики ставлять під сумнів реалістичність планів нової Європейської комісії залучити у стимулювання розвитку економіки країн Євросоюзу додатково майже сто мільярдів євро, адже продовження стагнації європейської економіки не сприяє райдужним очікуванням.
Тому бундесканцлер Ангела Меркель знову закликала підтримати угоду про створення трансатлантичної зони вільної торгівлі між Євросоюзом і США, яка, на її думку, допоможе Європі вийти з економічної кризи. Утім, профспілки та інші лобістські структури у країнах Євросоюзу таку точку зору не поділяють, та бачать у проекті угоди «ліберальну американізацію» європейських соціальних стандартів, скорочення робочих місць та нові проблеми з бюджетними дефіцитами.
Напруженим залишається становище в кризових країнах Півдня Європи. Іспанія ледь долає проблеми кризи у відносинах зі своєю «сепаратистською» провінцією Каталонією. Однак напруження між Мадридом і Барселоною дещо відволікло увагу іспанського суспільства від економічної кризи.
У Брюсселі 15 грудня 2014 року з візитом побував Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, який узяв участь у першому засіданні Ради асоціації «Україна — Європейський Союз». Створення цієї інституції передбачено положеннями Угоди про асоціацію, відповідно до положень якої вона є генеральним штабом, який організовує та спрямовує процес реалізації положень зазначеної угоди. Важливість цього інструменту європейської інтеграції України полягає в його функціональності, яка має забезпечувати ефективність взаємодії нашої держави та Євросоюзу.
До речі, сам факт існування Ради асоціації, передбаченої Угодою про асоціацію, спростовує твердження опонентів європейського вибору про те, що згадана угода нічим не відрізняється від «асоціаційних угод», які підписували з Євросоюзом держави, котрі не в Європі.
Тобто ця інституція не просто є символом поглибленого співробітництва України з Євросоюзом, а й вирізняє саме Угоду про асоціацію з Україною від усіх попередніх угод про асоціацію, які Євросоюз підписував у 90-ті роки. Фактично Рада асоціації є механізмом, який забезпечує рівноправність учасників співробітництва та створює умови для поступового переходу до повного членства України в Євросоюзі.
Чимало експертів з реформування вітчизняної правоохоронної системи сушить голову над тим, як обійти правило арифметики: змінити підсумок, помінявши місцями складові. А саме — реформувати українську міліцію в українську поліцію на базі існуючої правоохоронної системи, яка себе давно скомпрометувала. І від цієї сумнівної перестановки отримати принципово якісний результат, який би відповідав запитам суспільства. Утім, уже зараз зрозуміло, що завдання не можна розв’язати лише формальним перейменуванням міліції на поліцію.
Із «ментів» у полісмени
Коли в Україні кажуть про реформування міліції, що вже давно на часі, багато хто киває в бік Заходу. Мовляв, довірити реформу «своїм» — це марно витратити гроші та остаточно підірвати довіру населення до правоохоронців. Схоже, без допомоги іноземців і тут не обійтися.
На Полтавщині, де чималий загін правоохоронців, нині теж переймаються майбутньою реформою, яка вже постукала у двері міліцейських підрозділів. Необхідність реформування «системи» в самій міліції відкрито ніхто не заперечує. Принаймні, на офіційному рівні. Як було днями, коли актову залу УМВС України в Полтавській області заповнили працівники обласного управління і районних відділів міліції Полтави. Усі, хто ставав до мікрофона, висловлювалися за реформування МВС, бо цього потребують суспільство і нібито самі міліціонери.
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».