Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"
(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» переселенцям призначають і продовжують виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення й надають соціальні послуги за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується відповідною довідкою, йдеться в повідомленні Мінсоцполітики України.
Слід зауважити, що соціальні виплати, які були призначені або продовжені переселенцям до набрання чинності цією постановою, проводяться за фактичним місцем їхнього проживання (перебування) в разі видачі їм до 31 грудня 2014 р. довідки про взяття на облік.
Особам, які переміщуються з Криму або районів проведення АТО, для отримання довідки про взяття на облік потрібно звернутися до територіального управління соціального захисту населення за фактичним місцем проживання (перебування).
Пенсійний фонд виплачує пенсії лише тим пенсіонерам, які зареєструвалися в органах праці та соціального захисту на території, що підконтрольна українській владі. А оскільки не всі пенсіонери залишили окуповані сепаратистами регіони, то сума боргу зі сплати їхніх пенсій уже становить 5 млрд грн.
Про це сказала, відповідаючи на запитання кореспондента Укрінформу, заступник голови правління Пенсійного фонду України Валентина Никитенко на брифінгу, що передував прямій телефонній лінії Кабінету Міністрів України.
«Сума заборгованості по невиплачених пенсіях становить 5 млрд грн. На окупованій території проживало 1,2 млн пенсіонерів, а звернулося за виплатою за новим місцем проживання 662,4 тис. вимушених переселенців. Тобто ще певна частина людей з Луганської та Донецької областей не звернулася до органів Пенсійного фонду за новим місцем проживання», — зазначила В. Никитенко, додавши, що борг зі сплати страхових внесків із Донецької та Луганської областей нині становить 2,7 млрд грн.
З березня 2010 року в Україні набрала чинності Конвенція ООН про права інвалідів. Вона стала першим юридичним документом для всебічного захисту прав осіб з особливими потребами. У ній по пунктах перелічено всі права, які законодавець дає людям з обмеженими можливостями. Виконання Конвенції має контролюватися як на національному, так і міжнародному рівнях. На думку фахівців і експертів, хоч Конвенція і діє на території України, її потенціал не використовується повною мірою.
Щороку (за винятком минулого) у нас відзначається цей день, інвалідів вітають, вони одержують презенти і великі обіцянки щодо поліпшення їх забезпечення, а далі все йде, як іде. Їм надають передбачені законом пільги, відповідні доплати, путівки на лікування і ще деякі преференції — і на цьому все закінчується.
У нас, на відміну від Заходу, у ставленні до інвалідів дотримуються в основному медичної моделі. Ти інвалід? Значить, хвора людина. Одержуй посвідчення, ліки, відповідний соціальний пакет — і край. А чому ми не подивимося на неповносправного, навіть на людину на візку, під іншим кутом зору?
2–3 грудня 2014 року відбулося чергове засідання Комісії «Україна — НАТО». Це були українські дні у брюссельській штаб-квартирі НАТО, які помітно відрізняються від традицій, закладених двома десятиліттями взаємодії України з Північноатлантичним альянсом.
Підписана у липні 1997 року Хартія про особливе партнерство лише деталізувала меню можливостей співпраці, визначене ще у січні 1994 року після приєднання України до Програми НАТО «Партнерство заради миру». Восени 2008-го на Бухарестському саміті НАТО, як відомо, Україні та Грузії було відмовлено у наданні права виконувати програму підготовки до вступу в НАТО. Негативну позицію з цього приводу тоді зайняли Франція і Німеччина, які як заклинання повторювали тезу про неможливість розбудови європейської системи безпеки без урахування стратегічних інтересів Росії.
Однак, анексувавши в березні 2014 року Крим, Росія фактично перекреслила всі можливості для цивілізованого діалогу. Північноатлантичний альянс був вимушений відмовитися від будь-яких військово-політичних контактів з Росією.
«Далеко не всім подобаються безперервні нападки прем’єра Віктора Орбана на Євросоюз. Боїмося, що все це врешті бумерангом повернеться проти країни. Але, з іншого боку, ніколи угорцям не жилося так добре», — вважає більшість угорців. Звичайно, Орбан часто доходить до епатажу, але пересічних людей це стосується мало.
Угорський соціолог Юлія Васаргей вважає, що «страх відіграє тут дуже важливу роль. Частина людей не критикує Орбана, сподіваючись щось отримати від нього. Проте існує значна група людей, які просто бояться втратити роботу: вчителі, чиновники, лікарі. Вони мовчать, бо їхнє виживання залежить від доброї волі держави. Створено систему підпорядкування, в якій, передовсім, вимагається слухняність».
Система полягає в тому, що всі вчителі підпорядковані центральному департаменту, який може звільнити будь-кого, не називаючи причини. «Але це тільки початок. Потім, коли людина шукає роботу в різних місцях, щоразу отримує відмову без жодного пояснення. Це означає, що вона опинилась у чорному списку. Так було навіть із моїми друзями, пов’язаними з опозицією», — пояснює Юлія Васаргей. Уся угорська держава функціонує на подібних засадах.
Віднедавна німецький канцлерський офіс (КО) і міністерство закордонних справ спростовують повідомлення про конфлікт між Ангелою Меркель і Франком-Вальтером Штайнмайєром щодо стратегії дій проти Росії.
Ситуацію загострило інтерв’ю, в якому Маттіас Платцек, колишній голова СДПН і керівник німецько-російського форуму закликав де-факто до визнання анексії Криму. Заступник голови фракції ХДС/ХСС у бундестагу Андреас Шокенгофф поставив вимогу його відставки, а керівник ХСС Хорст Зеєгофер звинуватив СДПН у веденні «паралельної» закордонної політики. Конфлікт, який нині перетворюється в політичне змагання між коаліціантами, радше не викличе змін у політиці ФРН щодо Росії, але він симптоматичний для стану справ у коаліції.
17 листопада, після завершення саміту держав G20, Ангела Меркель виголосила промову та взяла участь у дискусії в австралійському аналітичному центрі Lowy Institute for International Policy у Сіднеї. Це був найгостріший виступ керівника німецького уряду, спрямований проти Росії від початку конфлікту на Сході України. На думку Меркель, агресія Росії проти України є спробою відбудови зони впливів і нав’язування Заходу правил гри, які існували за часів Радянського Союзу. З промови випливає, що Німеччина надалі виступає за вирішення конфлікту дипломатичним шляхом, але не погоджується з російською політикою. Приводом для такого гострого виступу стосовно Москви стало повне фіаско попередніх розмов Меркель віч-на-віч із Путіним.
Російський президент Володимир Путін 1 грудня 2014 року здійснив візит до Туреччини, який став символічним одразу з декількох міркувань. Насамперед тому, що Туреччина займає досить непослідовну позицію щодо санкцій проти Росії серед інших країн — членів НАТО. Формально Туреччина засудила анексію Росією Криму та продовжує підтримку кримських татар. Туреччина також декларує намір інтенсивно розвивати відносини з Україною.
Західна преса від часів виступів проти авторитарних тенденцій у політиці Реджепа Ердогана досить системно його критикує. Останнім приводом для цієї критики стала реконструкція в Анкарі президентського палацу, який нині ледь не більший і розкішніший, ніж Версаль. Європейська ліберальна преса формує Ердогану такий само неприємний імідж авторитарного непрогнозованого лідера, як і Володимиру Путіну. Але пояснювати мотиви візиту Путіна до Анкари лише мотивами подолання ізольованості надто просто.
1 грудня 2014 року на посаду голови Європейської Ради замість бельгійця Германа ван Ромпея вступив колишній польський прем’єр-міністр Дональд Туск. Ця кадрова зміна завершує процес ротації кадрів у керівних органах Європейського Союзу. Нагадаємо, що восени поточного року новим керівником виконавчої влади Євросоюзу став представник Люксембургу Жан-Клод Юнкер, а координувати спільну зовнішню політику Євросоюзу почала італійка Фредеріка Могеріні.
Росія намагається активізувати взаємодію з Євросоюзом із використанням як офіційних дипломатичних каналів, так і «неформального» впливу. Особливо російське лобі активізувалося в ключових країнах Євросоюзу — Німеччині і Франції. Під час недавніх дебатів з приводу зовнішньої політики у бундестазі ФРН представники «Лівої партії» активно критикували «антиросійський і проамериканський» курс бундесканцлера Ангели Меркель.
Днями міністр оборони Росії Сергій Шойгу відвідав Ісламабад. Це був перший упродовж останніх сорока п’яти років візит російського військового керівника такого рівня до Пакистану. Досі Індія була головним клієнтом російського військово-промислового комплексу, натомість Китай є головним постачальником зброї Пакистану.
Така розстановка сил на ринку зброї у Південній Азії склалася ще на початку 70-х років і відтоді принципово не змінювалася. У роки радянської війни в Афганістані Пакистан перетворився на ворога Кремля, тому жодної мови про співпрацю навіть у цивільній сфері не було. Натомість головним союзником Росії у Південній Азії став принциповий ворог Пакистану — Індія.
Навіть після проведення у травні 1998 року Індією і Пакистаном ядерних випробувань, Росія де-факто змовчала щодо індійського випробування і гостро засудила пакистанське. Однак досягнення ядерного балансу між Делі та Ісламабадом відкрило нові можливості для продовження гонки звичайних видів озброєнь.
Цієї п’ятниці, 5 грудня 2014 року, проходять вибори до парламенту Єгипту. Як у випадку із сусіднім до Єгипту Тунісом, вони мають підбити риску під революційним періодом розвитку, розпочатим узимку 2011-го.
У випадку з Єгиптом відтоді при владі стрімко змінився перехідний цивільно-військовий уряд, після якого на парламентських і президентських виборах перемогли єгипетські ісламісти від партії «Брати-мусульмани»: їхній представник Мухаммед Мурсі був обраний президентом Єгипту. Однак у серпні 2013-го в Єгипті відбувся військовий переворот, результат якого був закріплений президентськими виборами 27 травня 2014 року, коли главою держави був обраний колишній міністр оборони Абдель-Фатах Ас-Сісі.
Відтак партія «Брати-мусульмани» була заборонена та опинилася у підпіллі. Утім, до такого режиму роботи єгипетським ісламістам не звикати, адже вони перебували під забороною від літа 1981-го, коли вбили тодішнього єгипетського президента Анвара Садата, і до весни 2011 року.
Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».