Земля і люди
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Серпень 04, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 02 Грудень 2016 15:00

Декомунізація: за чих рахунок бенкет?

Rate this item
(2 votes)

На Пол­тав­щи­ні зно­ву за­го­во­ри­ли про де­ко­му­ні­за­цію. Бо­лю­чу для гро­ма­ди те­му, до якої вже ні­би­то по­ча­ли пот­ро­ху втра­ча­ти ін­те­рес, зно­ву ре­а­ні­му­ва­ли. Але вже не в ідей­ній пло­щи­ні, в якій чу­би­ли­ся на шпаль­тах різ­них ви­дань і на­віть тя­га­ли за пе­тель­ки один од­но­го на май­да­нах при­хиль­ни­ки і про­тив­ни­ки пе­ре­йме­ну­вань.

Повернулися до теми декомунізації тоді, як і попереджували скептики, коли ідеологія матеріалізується у побутові незручності для полтавців. І коли активна частина громади відчула, що до їхньої думки про недоцільність поспішної декомунізації влада не хоче дослуховуватися...

Бут­тя та­ки ви­пе­ре­ди­ло сві­до­мість...
Якщо у Полтаві відкритого масового спротиву перейменуванню вулиць та провулків на ідеологічному підґрунті не виникає, то в інших великих містах області, зокрема у промислових Кременчуку та Комсомольську, перейменованому в Горішні Плавні, знову заворушилися ті, хто й нині не погоджується з перейменуваннями з дитинства знайомих вулиць і не в останню чергу через те, що думку більшості городян на початку декомунізації не було враховано. А це ще більше віддалило електорат від влади.
Так, у вже колишньому Комсомольську з невдоволенням зустріли звістку про те, що 22 листопада 2016 року Вищий адміністративний суд України таки визнав, що Комсомольськ перейменували в Горішні Плавні законним способом.
Хоча, як повідомляли у тамтешній міськраді, понад 90% комсомольчан виступали проти перейменування свого міста у Горішні Плавні. Пропонуючи в крайньому разі перейменувати їхнє місто у Святомиколаївськ, але Верховна Рада України не дослухалася до думки жителів і влади міста і 3 червня 2016 року таки декомунізувала Комсомольськ.
Це викликало відповідну реакцію у вигляді судового позову міської ради до Вищого адміністративного суду на це рішення Верховної Ради. Радикально налаштовані комсомольчани-горішньоплавнічани у соціальних мережах запевняють, що їхню боротьбу навіть після рішення суду не на користь комсомольчан не закінчено. І вони домагатимуться повернення місту його попередньої назви.
Тим часом у сусідньому Кременчуку мешканці одного з декомунізованих провулків, де всього 28 будинків, відмовляються жити під новими табличками, які сповіщають, що тепер їхній провулок носить ім’я Степана Бандери, і вимагають від депутатів міськради повернути провулку попередню назву.
Їхні вимоги, варто зазначити, падають на благодатний ґрунт у міськраді, адже частина депутатів із цим погоджується. Приберуть нове найменування чи ні, покажуть результати чергової сесії Кременчуцької міськради, де незабаром обговорюватимуть це питання. Але незалежно від результатів уже зрозуміло, що влада поспіхом підійшла до вибору «чергових» героїв, посваривши через них громаду.
Росте невдоволення підсумками декомунізації і в Полтаві. Причому в обласному центрі мову ведуть не про ідеологічну складову перейменувань, а про матеріальні плоди декомунізації. Першими її практичні наслідки відчули на себе (точніше, на своїх гаманцях) місцеві підприємці.
Як виявилося, всупереч запевненням центральної і обласної влади про те, що ніхто не понесе витрат за переоформлення всіляких документів, полтавці, котрі мають бізнес, сьогодні щоранку шикуються у довжелезну чергу до міського управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Вони таки мають переоформити установчі документи на свої підприємства у зв’язку зі зміною поштової адреси. Коштує це «задоволення» 600 гривень. Плюс додайте до цих незапланованих витрат виснажливу метушню, пов’язану з ходінням по різних інстанціях за довідками тощо.
Ситуація в обласному центрі настільки загострилася, що міська влада навіть включила до порядку денного чергової сесії ухвалення звернення Полтавської міськради до Верховної Ради України щодо скасування плати за перереєстрацію документів через перейменування вулиць.
Депутат Полтавської міськради Олександр Шамота у коментарі для «ДУ» зазначив, що тотальне перейменування вулиць в обласному центрі його жителі сприйняли зі стриманим оптимізмом, хоча й не було публічних акцій протесту відверто невдоволених полтавців. Але коли справа дійшла до плати за декомунізацію, ситуація змінилася.
«Справді, юридичні особи тепер мають перереєструвати установчі документи у зв’язку зі зміною поштової адреси. Це — неправильно! Декомунізацію починали не з метою збагачення держави за рахунок підприємців та звичайного люду, а для того, щоб позбутися символів тоталітарної епохи, — вважає депутат.
— Держава, яка почала стягувати гроші з підприємців, нічого суттєвого не виграє у матеріальному плані. Навпаки, програє. Адже це викликає невдоволення представників малого та середнього бізнесу, які нині й без того ледь животіють. А тут ще один «оброк»... На сесії ми підтримуємо звернення до Верховної Ради і спробуємо захистити підприємців і простих полтавців...»
Прокоментував ситуацію кореспонденту газети і полтавський міський голова Олександр Мамай. Йому сьогодні непросто пояснювати своїм виборцям — як простим полтавцям, так і тим, хто має бізнес, чому держава зажадала від них грошей за свою ініціативу щодо перейменування міських вулиць.
«Щодо звернення до Верховної Ради України... Ми підготували таке звернення, бо я особисто вважаю, що держава як ініціатор проведення декомунізації повинна взяти на себе всі витрати, пов’язані з перейменуванням вулиць та міст, — переконаний керівник обласного центру. — Полтавські підприємці сьогодні вимушені не тільки витрачати багато часу на переоформлення установчих документів у зв’язку зі зміною адреси своїх підприємств, але й нести додаткові фінансові витрати. Це подобається далеко не всім...»
Але не тільки такий «хід конем», який зробила держава, переклавши на своїх громадян витрати, пов’язані з перейменуванням, непокоять полтавського міського голову. О. Мамая нині критикують активісти націоналістичних організацій за те, що й досі на перейменованих вулицях не замінено таблички з їхніми попередніми назвами. Навіть на вулицях Леніна, Фрунзе, Жовтневій тощо, що в центрі Полтави.
«На заміну табличок з назвами вулиць у принципі не потрібно багато грошей — десь близько одного мільйона гривень, — зазначив О. Мамай. — Ми плануємо цю роботу завершити протягом двох-трьох місяців. Час потрібний для того, щоб прийняти рішення про виділення грошей на сесії міськради, провести тендер на виготовлення табличок, а вже потім почати їхню заміну. Жодного політичного підтексту тут немає...»

 

Сер­пом і мо­ло­том по... ідеї
І все ж чому держава не виконала своїх обіцянок і таки переклала витрати, пов’язані з декомунізацією, на кишені своїх громадян та на територіальні громади? Де, до речі, добре пам’ятають запевнення ініціаторів декомунізації щодо зайвого галасу про завеликі витрати через перейменування.
Приміром, адвокат, радник з правових питань Центру досліджень визвольного руху Сергій Рябенко на початку процесу декомунізації, очевидно розуміючи, що в суспільній дискусії щодо перейменування важливим є фінансове питання, за допомогою ЗМІ заспокоював співвітчизників.
«Людям кажуть, що для перейменування вулиці потрібно багато грошей та слід негайно змінити документи. Це не так. Після перейменування громадянам не потрібно спеціально змінювати жодних документів. Юридичні особи можуть це зробити при будь-якій зручній для них нагоді. Фактично вся вартість перейменування — це кошти, витрачені на виготовлення нових табличок та дорожніх знаків з покажчиками. Це недорого для місцевого бюджету (ціна таблички — від 65 грн за 1 шт.) і можна зробити силами меценатів та волонтерів», — зазначив він.
Правда, цей один із найактивніших ініціаторів декомунізації промовчав про те, що виготовленням лише табличок з новими назвами вулиць не обійдеться. Рано чи пізно і простим українцям доведеться платити за перейменування. Точніше, за переоформлення сили-силенної документів після зміни їхніх адрес через перейменування вулиць. До речі, полтавці, які проживають на декомунізованих вулицях і вирішили продати, приміром, квартиру або автомобіль тощо, вже почали трясти гаманцями.
Коментуючи ситуацію, яка склалася в обласному центрі через невдоволення підприємців наслідками, які потягла за собою декомунізація, заступник полтавського міського голови Віталій Нікіпелов пояснив:
«Коли починалася декомунізація, справді обіцяли, що ніхто не буде платити за переоформлення документів. Навіть для цього були внесені зміни до закону про державну реєстрацію. Але в новій редакції Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» цієї правки вже не виявилося. Тому полтавцям і доводиться платити. У першу чергу підприємцям, які мають переоформлювати частину установчих документів у зв’язку зі зміною адреси. Громадяни поки не платитимуть. Лише у випадку, якщо, приміром, продаватимуть квартиру або автомобіль, доведеться одразу сплатити і за зміну адреси...»
На тлі ситуацій, які виникли навколо матеріальних наслідків декомунізації у Полтаві, Кременчуці та Комсомольську, спокійно почувається лише миргородський міський голова Сергій Соломаха. Як вправний господарник і досвідчений чиновник, він по-своєму оцінює плоди декомунізації.
Визнаючи її необхідність, градоначальник міста-курорту одночасно бачить і вади в організації процесу масових перейменувань. Головна з яких, вважає С. Соломаха, що з декомунізацією в Україні запізнилися років на двадцять. За його інформацією, усі питання з перейменуванням у Миргороді вирішили ще в середині 90-х років на хвилі підйому національної свідомості українців та їхнього прагнення враз покінчити з усім, що нагадує про тоталітарний радянський режим.
Тоді у Миргороді рішуче і одночасно перейменували всі вулиці та одразу змінили таблички з їхніми назвами. «Перехворіли» на декомунізацію і миргородські підприємці, котрі ще 20 років тому одночасно з перейменуванням вулиць виправили всі свої установчі документи. А прості жителі міста-курорту так само вже давно внесли необхідні зміни у свої паспорти.
«Але, на мою думку, декомунізацію не варто було штучно прискорювати, — ділиться з кореспондентом «ДУ» С. Соломаха. — Необхідно було дати людям час — два-три роки — для переосмислення нових назв вулиць, для того, щоб вони призвичаїлися до імен нових героїв тощо. А вже потім поступово вимагати переоформлення документів. Люди у такому випадку самі б неквапливо і без скандалів вирішували ці питання...»
Як бачимо, на Полтавщині такого не сталося. Генетична потреба наших чиновників якомога швидше виконати вказівки свого начальства та наввипередки відзвітувати про зроблене, незважаючи на наслідки, як у випадку з делікатною темою декомунізації, відіграє погану службу.
До речі, днями департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА відзвітував про підсумки декомунізації в регіоні. Чиновники сповіщають, що на Полтавщині перейменовано 52 населених пункти, 3815 об’єктів топоніміки у населених пунктах та демонтовано 312 пам’ятників, пам’ятних знаків тощо. Повний перелік усього декомунізованого налічує 123 аркуші...
«Разом із тим через ігнорування процесів декомунізації з боку окремих керівників органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад, окремих керівників приватних агрогосподарств недемонтованими залишаються 22 об’єкти. У тому числі у Полтаві — 15 та у районах — 5.
Так, у м. Карлівці не демонтовано пам’ятник Миколі Підгорному, Герою Радянського Союзу Івану Третьяку у Хоролі, адже міськими радами цих міст ухвалено рішення про відмову у демонтажу пам’ятників. Також у селищі Диканьці височіє пам’ятник Миколі Островському. В Оржицькому районі не демонтовано погруддя В. Леніну в селі Круподеринці та пам’ятник Григорію Котовському в селі Великоселецькому.
Окрім того, у Полтаві по вул. Харківське шосе та у райцентрі Велика Багачка є магазини з яскравою назвою «Серп і молот». Їхні власники, схоже, назву змінювати не збираються.
Щодо демонтажу зазначених об’єктів, юридичним відділом апарату облдержадміністрації та департаментом інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації неодноразово надсилалися листи до прокуратури Полтавської області, ГУ Національної поліції в Полтавській області, органів місцевого самоврядування для вжиття передбачених чинним законодавством заходів. Результатів реагування очікуємо...»
Правда, на прикладі наслідків декомунізації у Полтаві, Комсомольську та Кременчуці результати, схоже, вже є. Тепер головне — зробити висновки. Адже у декомунізації є початок і немає кінця...
Олек­сандр БРУ­СЕН­СЬКИЙ,
м. Пол­та­ва

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».