Увага! Діти!
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Серпень 04, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Грудень 2014 11:24

Хто замінить батьків «соціальним» сиротам?

Rate this item
(1 Vote)

Ро­ди­ну Ри­ба­ко­вих у Ко­те­лев­сько­му райо­ні, що на Пол­тав­щи­ні, знає ба­га­то їх­ніх зем­ля­ків. 38-річ­ний свя­ще­ник та йо­го 33-літ­ня дру­жи­на ста­ли до­сить ві­до­мі од­но­сель­цям піс­ля то­го, як во­ни — бать­ки двох ді­тей — на­ва­жи­ли­ся взя­ти на ви­хо­ван­ня ще п’ять­ох при­йом­них з ін­тер­на­тів. 
Те­пер їх­ній прос­то­рий дво­по­вер­хо­вий бу­ди­нок у се­лі Біль­ськ — пра­бать­ків­щи­ні скі­фів от­ри­мав по­ки що не­звич­ний для се­лян ста­тус ди­тя­чо­го бу­дин­ку сі­мей­но­го ти­пу. Не­звич­ний то­му, що по­ки ні­хто в Ко­те­лев­сько­му райо­ні не на­ва­жив­ся на­слі­ду­ва­ти при­клад цієї ро­ди­ни...

«Чу­жі» ді­ти в ка­зен­них си­ро­тин­цях
Глава великого сімейства Борис Рибаков та його «матушка» Марія (в селі за традицією й нині так називають дружину священика) кажуть, що жодної миті не пошкодували, що поклали на свої плечі такий нелегкий тягар, а на душу — величезну відповідальність перед Всевишнім та людьми за виховання прийомних дітей. У розмові вони уникають називати прийомних дітей «чужими», або «соціальними сиротами», як ті «проходять» по паперах чиновників соціальних служб району.


«Наша родина — єдине ціле, в якій ви ніколи не почуєте такого, щоб дітей, яких ми взяли на виховання, називали прийомними чи чужими, — уточнює Борис Володимирович. — Ми всі — одна велика родина, де панують злагода, довіра один до одного та взаємоповага. Ми нікого із земляків не підштовхуємо до того, аби йшли нашим шляхом. Але коли б в Україні з’явилося набагато більше охочих узяти на виховання бодай одну дитину з інтернату, суспільство вирішило б проблему сирітства».
Ці слова кореспондент «ДУ» почув від глави великого сімейства на Форумі прийомних батьків та батьків-вихователів, який цими днями проходив в обласному центрі. Захід приурочили до 25-річчя Конвенції ООН про права дитини. Попри офіційний привід, у залі обласного лялькового театру, де зібралися зі всієї Полтавщини члени прийомних сімей, панувала атмосфера доброзичливості та братерства.
Початок розмови організаторів форуму з тими, кого запросили до зали, дещо справив гнітюче враження на аудиторію. Факти — річ уперта: в Україні кількість дітей, які виховуються в інтернатах, найбільша в Європі. За усередненими офіційними даними, таких дітей понад 80 тисяч. А кількість інтернатів різних форм виховання коливається в межах 700. Для прикладу — лише у провінційній Полтаві працюють два таких заклади — школи-інтернати.
Сам факт наявності великої кількості інтернатів у країні, зазначали у виступах на форумі, стимулює поповнення їх дітьми-сиротами. Проблему щодня загострює ситуація на буремному Донбасі, звідки від війни повтікали тисячі сімей, і без батьків залишаються неповнолітні. Можливо, корені проблеми в тому, свідчать соціологічні дослідження, що майже половина українців не бачить нічого поганого, що діти виховуються в інтернатних закладах.
Правда, останніми роками ставлення нашого суспільства до інтернатних форм виховання помітно змінилося. Тепер в Україні все більше людей вважають, що лише родина здатна задовольнити потреби дитини, надати стимули для підготовки її до життя у дорослому світі. Нині спостерігаємо позитивну тенденцію того, що в останні роки збільшилася динаміка створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, що вже позначається на вирішенні проблеми сирітства та зменшенні кількості дітей, котрі опинилися без батьківського догляду.
Не в останню чергу змінам поглядів на проблему посприяли громадські організації, котрі зробили дуже багато для того, щоб переконати навіть затятих прихильників інтернатів у тому, що чим менше дітей залишиться поза батьківською опікою, а матимуть змогу виховуватися в повноцінних сім’ях, тим людянішим буде наше суспільство. Сумно, констатувала у своєму виступі на форумі Катерина Чистова — представник київської благодійної організації «Надія та житло для дітей», але лише 20% малолітніх в інтернатах мають статус соціальних сиріт. Тобто таких, що справді не мають батьків. Решта — сироти при живих батьках, яких або суди позбавили батьківських прав і передали дітей до сиротинців, або самі батьки віддали їх до інтернатів через бідність та неспроможність утримувати.
Наслідки перебування безбатченків в інтернатах тривожні. Громадські активісти підрахували, що на сьогодні лише 10% випускників інтернатів мають можливість реалізувати себе в суспільстві — знайти роботу, створити родину, народити та виховати власних дітей тощо. Багаторічна робота громадських активістів з випускниками інтернатних закладів доводить, що саме вони є першими «постачальниками» дітей в інтернати.
Отож існуюча інтернатна система породжує замкнуте коло, там не можуть дати дитині адекватного сприйняття родинних стосунків, показати роль сім’ї, навчити необхідних навичок для повноцінного самостійного дорослого життя. Немаючи досвіду спілкування з батьками в сім’ях, «інтернатні» діти не готові до виховання та опікування власними дітьми. І, як наслідок, їхні діти найчастіше потрапляють до інтернатів.
У суспільстві дедалі частіше говорять про те, що було б доречним, якби держава більш ефективно матеріально підтримувала не інтернати, а прийомні родини. Як говорили на форумі, з багатомільярдних відрахувань із державного бюджету на утримання інтернатів лише 10% грошей витрачаються безпосередньо на утримання там дітей. Решта — на оплату комунальних послуг, зарплату персоналу, ремонт тощо. Чи не краще було б більше грошей виділяти на створення дитячих будинків сімейного типу?

 

Від інтернатів – до прийомних сімей
На Полтавщині пішли цим шляхом. І не лише тому, що катастрофічно бракує в бюджеті грошей на утримання шкіл-інтернатів. Чиновники соціальних служб стверджують, що активізувала створення будинків сімейного типу результативність виховання в них дітей, котрі були приречені на перебування в сиротинцях до свого повноліття. А потім — на нелегку і болісну адаптацію до самостійного життя у складних нинішніх реаліях.
Начальник служби у справах дітей Полтавської облдержадміністрації Інна Конончук зазначила, що в області вже проведено чималу роботу по створенню будинків сімейного типу:
«Головне право дитини — це право виховуватися в сім’ї. Дітей, які втрачають біологічну родину, влаштовують у сім’ї. Наразі в області налічується 157 прийомних сімей та 37 дитячих будинків сімейного типу, 479 дітей охоплені сімейними формами виховання. Щомісяця дитина отримує від держави кошти в розмірі двох прожиткових мінімумів, а батьки — грошову винагороду», — уточнила І. Конончук.
Про переваги виховання сиріт у родинах говорили практично всі учасники форуму, котрі ділилися не лише проблемами прийомних сімей, а й досвідом виховання прийомних дітей. Цікаво, що більшість з-поміж прийомних батьків, котрі створили дитячі будинки сімейного типу, не нарікають на побутові труднощі, бо не залишаються сам на сам із проблемами.
Приміром, родині Рибакових велику допомогу надає керівництво місцевої агрофірми СТОВ «Скіф». Зокрема, як зазначив глава сімейства, агропідприємство власним коштом допомогло в ремонті їхнього будинку, підготувавши його до проживання прийомних дітей з інтернатів. Наразі там створено всі необхідні умови для дітлахів. Дружина священика Марія оформлена на ставку вихователя і отримує зарплату за свою нелегку «педагогічно-господарську» працю. Родина вчасно отримує передбачені законодавством виплати на прийомних дітей.
До речі, всі вони, крім однієї дівчинки, ходять до місцевої школи. Наймолодша — до дитячого садочка. Батько не приховує, що в сільській родині працюють усі. Причому, без примусу, бо діти розуміють, як нелегко дорослим утримувати їхню велику родину, і намагаються за першої-ліпшої нагоди посильно допомогти. Так і живуть — дружно, підтримуючи один одного.
Не обійшли і такої делікатної теми, як відносини з батьками прийомних дітей. Усі прийомні діти мають батьків, котрі час від часу навідуються до Рибакових, щоб провідати своїх чад.
«Звісно, ми не заперечуємо проти побачень, адже закон не забороняє цього, — пояснює Борис Володимирович. — Діти в нашій родині виховуватимуться до повноліття, а далі можуть жити самостійно або повернутися до своїх батьків».
Поміж односельців Рибакових далеко не всі розуміють таку «пільгу» для батьків, котрі фактично позбулися дітей, переклавши їхнє виховання та утримання на державу або на прийомні родини. Причому, не компенсуючи це матеріально.
Говорили на форумі й про проблеми, які заважають пришвидшити темпи створення дитячих будинків сімейного типу. Зокрема, про те, що дітей з інтернатів із вадами здоров’я дуже неохоче беруть до прийомних сімей. Але й тут громадські активісти підставили своє плече, організувавши широку роз’яснювальну кампанію. Зокрема, щодо дітей, котрі народилися ВІЛ-позитивними і яких батьки поспішили віддати до інтернатів.
Прес-секретар благодійної громадської організації «Світло надії» Кристина Криженко розповіла «ДУ», що активістам вдалося зламати стереотипи щодо того, що інфіковані діти не лише є джерелом поширення цієї страшної інфекції, а й не можуть вести здоровий спосіб життя. На сьогодні в прийомних сім’ях на Полтавщині виховуються вже 70% ВІЛ-позитивних дітей, які до того перебували в інтернатах. І страшний діагноз для них не стає вироком, котрий позбавляє їх повноцінного життя. Завдяки цьому в одному з інтернатів уже розформували групу ВІЛ-інфікованих дітей, яких тепер на рівних умовах виховують у прийомних родинах.
...Спеціалісти служби у справах дітей Полтавської ОДА не приховували на форумі, що задоволені тим, як в області реформується інтернатна система, яку поступово замінюють дитячі будинки сімейного типу. З кожним роком у регіоні більшає прийомних родин. Так, 87% дітей з інтернатів уже виховуються у прийомних сім’ях. Звісно, ще не все складається для них так, як хотілося б. Але потроху у свідомості полтавців проявляються зміни поглядів та ставлення до дітей-сиріт, а чиновники зрозуміли, що дитині завжди краще в родині, ніж в інтернаті. Як кажуть у народі, не ті батьки, що на світ привели, а ті, що в люди вивели.
Олек­сандр БРУ­СЕН­СЬКИЙ,
м. Пол­та­ва
Фо­то ав­то­ра

 

Довідка «ДУ»: Прийомна сім’я — це сім’я або особа, котра не перебуває в шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та спільне проживання. Порядок прийому дітей в сім’ї встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 565 від 26 квітня 2002 року «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю». Ті, котрі взяли дітей у прийомну сім’ю, є прийомними батьками, а влаштовані діти — прийомними дітьми.
Яка різниця між усиновленою і прийомною дитиною? Усиновлена дитина приймається в сім’ю на правах біологічної дитини з усіма правовими наслідками, а в прийомну сім’ю — до досягнення ними повноліття (18 років) або ж до закінчення ними навчання, але не пізніше 23 років. Сімейних правовідносин між прийомними батьками і прийомними дітьми не виникає. За вихованцями зберігається статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Це передбачає збереження за дитиною раніше призначених аліментів, пенсій та інших державних виплат. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».