Світ жінки
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Грудень 02, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 04 Березень 2016 05:56

Війна Тетяни Іваненко

Rate this item
(0 votes)

Вій­на для Те­тя­ни Іва­нен­ко, стар­шо­го сер­жан­та ме­дич­ної служ­би, по­ча­ла­ся в бе­рез­ні 2014-го: у скла­ді 79-ї окре­мої аеро­мо­біль­ної бри­га­ди її від­ря­ди­ли у Херсон­ську об­ласть — на кор­дон із Кри­мом, для йо­го при­крит­тя від «зе­ле­них чо­ло­віч­ків». Але то­ді все обій­шло­ся.

Незабаром медична група, що складалася з двох військових хірургів, одного анестезіолога і двох медсестер відбула на Донбас — у сектор «Д», який розташовувався неподалік населеного пункту Старогнатівка.
— У нас був вертолітний майданчик, і до нас привозили поранених із частин і підрозділів, які брали участь у бойових зіткненнях з терористами, — згадуючи літо 2014-го, розповідає Тетяна. — Щоденно привозили 25–30, а іноді й 50 поранених, серед них були і з тяжкими ушкодженнями. Перев’язавши хлопців, стабілізувавши їхній фізичний стан, ми відправляли їх гелікоптерами до медичних закладів Дніпропетровська і Запоріжжя, де вони вже отримували більш кваліфіковану допомогу.

21 серпня 2014 року. Цей день закарбувався у її пам’яті назавжди: з першими променями сонця розташування оперативної групи сектора «Д» бойовики накрили «ураганами» — реактивними снарядами, значно потужнішими, ніж «гради». Ще не вщухли вибухи, як Таня вискочила з бліндажа і кинулася до підрозділів: десятки військовиків дістали поранення, радіостанція медиків розривалася від прохань допомогти.
— Разом із Федором Богачиком, Михайлом Кошиковим та Оленою Гончаровою — моїми колегами — ми обходили кожен взвод, надаючи військовим першу допомогу, — згадує дівчина. — Насамперед, намагалися зупинити кровотечі, виконували інші стабілізаційні заходи, сподіваючись, що незабаром відправимо людей у тил.
Після жахливого обстрілу, командування сектора «Д» і близько тисячі військовослужбовців перемістилися в район села Кутейникове. Там медики разом із бійцями розмістилися на базі місцевого елеватора, за кілька кілометрів від якого — Савур-могила. Тоді за неї точилися жорстокі бої, і десятки поранених бійців теж доставляли сюди.
Не переповідатимемо всіх подробиць перебування Тані Іваненко на цій дивній війні, а скажемо лише, що під обстрілами з «градів» і «ураганів» вона провела більш як тиждень, бачила смерть молодих хлопців. А ще — багатьом із них врятувала життя.
Ось що говорить про дівчину полковник Петро Потєхін, який сам дивом залишився живим:
— Те, що довелося пережити цій дівчині, можна назвати одним словом — пекло. Про таких, як вона, потрібно писати повісті і знімати фільми. Вона стала для багатьох із нас більше, ніж сестра, адже врятувала багато людських життів. Я дивуюсь, як вона не зламалася морально під тими страшними обстрілами, від яких, траплялося, і чоловіки не знали куди подітись!
Кулі й осколки оминули Тетяну Іваненко, але вона все ж отримала дві контузії. Командування, знаючи, що їй зобов’язані своїм життям близько 20 вояків, представило її до нагородження орденом «За мужність». Але ті чиновники, за якими останнє слово, вирішили, мабуть, що це для неї занадто. Тож отримала мужня медсестра медаль «Захиснику Вітчизни», якою все ж дуже дорожить.
Нині вже молодший лейтенант медичної служби Тетяна Іваненко — слухач Української військово-медичної академії. Почувається щасливою людиною. З нетерпінням чекає зустрічей із сином Єгором, якого поки що виховують дідусь і бабуся. А ще вона мріє, як і всі ми, про той день, коли на українській землі настане мир і спокій.
Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».