Як­що ра­ні­ше го­во­ри­ли 
про без­ро­біт­тя, то ни­ні — про кад­ро­вий го­лод
Справді, ситуація з браком робочої сили загострилася настільки, що навіть на тих нечисленних так званих економічно активних підприємствах, які ще працюють, уголос говорять про те, що брак кваліфікованої робочої сили, якщо цьому не завадити, таки створить колапс у вітчизняному виробництві.
Усе через те, заявляють аналітики, що за роки нескінченних реформ в Україні склалися негативні диспропорції у сфері зайнятості багатьох галузей економіки.
Можна вже говорити й про те, що майже втрачено кваліфікований персонал у наукоємних виробництвах, відчувається гостра нестача інженерів, робітників у промисловості, аграрному секторі, сфері послуг тощо.
Стурбовані цією проблемою і на Полтавщині, де вже відкрито заявляють про загрозливу тенденцію для регіону через нестачу робочої сили і розглядають усі можливі варіанти, аби запобігти занепаду виробництва через брак спеціалістів.
Днями з цієї нагоди в Полтавській ОДА навіть скликали спеціальну нараду, на якій радилися щодо підготовки робочих кадрів для підприємств та підвищення їхньої мотивації до праці.
«Ситуація на ринку праці складна... Якщо раніше ми говорили про безробіття, то нині — про голод наших підприємств на робочі кадри. Є відповідні виклики, з якими вчасно й оперативно маємо боротися разом», — зазначив на нараді заступник голови Полтавської ОДА Олег Пругло.
Аби стабілізувати ситуацію з робочою силою та запобігти стагнації виробництва, на Полтавщині вирішили піти шляхом, традиційним для чиновників. Створено робочу групу з розроблення проекту Програми зайнятості населення Полтавської області на 2018–2020 роки.
На думку тих, хто вважає програму панацеєю від міграції робітничих кадрів, до документа закладуть заходи, котрі стимулюватимуть як роботодавців, так і їхніх потенційних працівників до роботи на вітчизняних підприємствах.
В основу програми, яка буде покликана врятувати ситуацію на ринку праці регіону, покладені показники економічного і соціального розвитку області за 2016–2017 роки, а також прогнозні критерії формування економічної ситуації на найближчі три роки. Враховується і динаміка процесів, які відбуваються на ринку праці.
Програма розроблена на базі пропозицій структурних підрозділів облдержадміністрації, обласного центру зайнятості, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади, райдержадміністрацій, органів місцевого самоврядування, обласного об’єднання роботодавців й обласної ради профспілок.
Які конкретні заходи щодо поліпшення ситуації у сфері зайнятості населення Полтавщини до 2020 року пропонують розробники програми? Їх небагато і про них говорять роками.
Приміром, збереження та створення нових робочих місць, сприяння підприємництву та самостійній зайнятості населення, розвиток професійноосвітньої підготовки кадрів та підвищення конкурентоспроможності економічно активного населення, підвищення мобільності робочої сили на ринку праці та регулювання трудової міграції тощо.
Директор Полтавського обласного центру зайнятості Катерина Клавдієва, виступаючи на нараді, визнала, що на Полтавщині «нині склалася ситуація, коли всі сфе­ри потребують робочої сили».
Для того щоб утримати ситуацію з відтоком робочої сили під контролем і створити кадровий резерв для підприємств, вона запропонувала працювати не лише з безробітними, які вже стоять на обліку в центрах зайнятості, але й з іншим населенням, мотивуючи його до праці вдома.
На сьогодні на Полтавщині налічується 59 тисяч лише офіційно зареєстрованих вакансій. Це — найбільший показник за останні дев’ять років для регіону, що свідчить про дуже напружену ситуацію на ринку праці, пов’язану з нестачею робочої сили. І це при тому, що кількість безробітних у Полтавській області щороку не перевищує 21–22 тисяч осіб.
Центри зайнятості області не «доганяють» ситуацію з відтоком кадрів. Так, за сприяння Служби зайнятості у 2013 році на Полтавщині працевлаштували 39 тис. людей, але вже 2014 року ця цифра зменшилася до 37,8 тис. осіб.
Правда, починаючи з 2015го кількість працевлаштованих полтавців щорічно зростає і у 2017 році досягає найвищого рівня за весь період діяльності Служби зайнятості — 46,9 тисячі осіб.
Але, як бачимо, все одно дефіцит робочої сили коливається в межах 12 тисяч працівників. Що для Полтавщини, де залишилося не так уже й багато промислових підприємств, цифра відчутна. І негативний процес скорочення кількості робітничих кадрів, судячи з потуг облдержадміністрації запобігти цьому процесу, триватиме.
Принаймні, поки полтавці знаходять місця роботи, де їм платять набагато більше, ніж удома. Хоча б у сусідній Польщі...

Си­ни­ця вдо­ма чи жу­ра­вель за кор­до­ном?
Можливо, тому ситуація на ринку праці й далі залишається нестабільною. Навіть за умов, що 2017 року в регіоні створили дев’ять тисяч робочих місць, але не всі вони знайшли попит серед населення. Переважно через замалу заробітну плату.
Як стверджують в обласному центрі зайнятості, на деяких підприємствах пропонують зарплату вже до 25 тисяч гривень на місяць. Але пряник від роботодавців чомусь не смакує...
Як бачимо, заробити на життя сьогодні нібито можна і в Україні. Принаймні, так запевняють вітчизняні можновладці, яких, схоже, дуже непокоїть те, що українці дедалі активніше виїжджають за кордон у пошуках роботи. І, схоже, самими «паперовими» програмами цього процесу не зупинити.
Кількість емігрантів з України щороку вже обчислюється на рівні мільйона, що для країни, де вже даються взнаки негативні демографічні тенденції, дуже небезпечно. Українці найчастіше їдуть до Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини, Угорщини, Литви, Латвії, США, Канади, Росії.
У мережі Інтернет можна знайти дані щодо того, де саме найбільше працює українців. Лідером стала Польща (40%), за нею Росія (26%), третє місце посідає Італія (11%), далі Чехія (9%).
Ситуацію з відтоком робочої сили з України може посилити й те, що з 2018 року Польща і за нею вся Східна Європа за новими правилами ЄС зобов’язані платити трудовим мігрантам не менше, ніж своїм робітникам. Хоч як крутиверти, але наші вітчизняні роботодавці навіть і не ведуть мови про те, щоб платити своїм робітникам таку саму зарплату, як за кордоном.
Так, середня зарплата у Польщі, куди нині без упину виїжджають українці по роботу, торік уже перевищила 1040 євро (34300 грн). Приміром, пакувальник іграшок у Польщі отримує на наші гроші 22 тис. грн, працівник на складі у Чехії — 52 тис. грн, доглядальниця у Німеччині — 40 тис. грн.
Чи є такі зарплати в Україні для некваліфікованих працівників? Звісно, немає і, очевидно, не будуть у найближчому майбутньому, адже навіть у містахмільйонниках середні пропоновані роботодавцями зарплати тримаються на рівні 10–12 тис. грн.
У 2018 році стали пропонувати трохи більше: плиточникові — 16 тис. грн, слюсаревітокареві — 15 тис. грн, електрогазозварнику — 14 тис. грн. Але й це все одно не дотягує до тих грошей, які нашим заробітчанам платять за кордоном.
Проблему з відтоком робочої сили з вітчизняних підприємств може погіршити й те, що для українських заробітчан стає доступнішою система соціального страхування на Заході, про що більшість українців можуть тільки мріяти.
Приміром, у Польщі соціальним страхуванням охоплено вже понад 300 тисяч наших земляків, які подалися туди на заробітки. Аналітики вже заявляють, що популярність Польщі серед українців очевидна, бо в цій країні торік з усіх дозволів на працевлаштування 95% видано громадянам України.
А якщо найближчими роками сусідка профінансує заявлене створення п’яти мільйонів робочих місць для мігрантів? Зазиваючи їх соціальними гарантіями та високою зарплатою, чого не можуть або не хочуть дозволити собі вітчизняні роботодавці.
Неважко спрогнозувати й те, чиїми кадрами приросте економіка Німеччини і Нідерландів, які планують у найближчі п’ять років створити разом до 6 мільйонів нових робочих місць...
* * *
А поки в Полтавській ОДА сушать голови над тим, як завадити відтоку робочої сили з регіону і тим самим врятувати виробництво від колапсу, полтавці на кожному стовпі можуть побачити оголошення про прийом на роботу.
Оголошень багато — різних кольорів, розмірів і змісту. Але поєднує їх одне — обіцянки «повного соціального пакета», «нормованого робочого дня», надання місць для проживання, навчання безпосередньо на виробництві і навіть фразу про те, що «досвід роботи не потрібний» тощо.
Отже, сьогодні роботодавці чіпляються за кадри і декларують свою готовність створити для них найсприятливіші умови для роботи. А кадри тим часом відчули смак роботи, за яку справедливо і гідно платять. На жаль, не у себе вдома...

Олек­сандр БРУ­СЕН­СЬКИЙ, 
м. Пол­та­ва