Чому пенсіонери стають «шерифами»?
Власне, і до об’єднання в ОТГ у селах, що за 20–30 км від райцентрів, злочинці почувалися безкарно, бо протистояти їм нікому. Так само залишилося й нині, коли міліцію реформували в поліцію, але нових «центуріонів» у селах не побільшало.
Місцеві жителі все частіше самі дбають про власну безпеку. Звісно, якщо є молоді й дужі односельці, котрі можуть призвати до порядку знахабнілих бешкетників чи заїжджих «гастролерів». А якщо таких поборників правопорядку в селі вже немає, то у пригоді стають... старі.
Як у селі Старицьківка Машівського району, що на Полтавщині. Там десять останніх років пильнував правопорядок і оберігав односельців від злочинців і наркоманів нині вже 91-річний Володимир Тимофійович Максименюк. За безкорисливе служіння громаді селяни прозвали ветерана війни і праці «народним шерифом».
Про те, що в селах, де місяцями не бачать живого поліцейського, ситуація зі злочинністю кричуща, ветеран знає не з чужих слів: у Старицьківці в нього є хатинка, яка залишилася від родичів. Коли городянин В. Максименюк уперше приїхав «на дачу», його неприємно вразили знахабнілість тамтешніх молодиків і безправ’я та беззахисність літніх пенсіонерів, яких будь-коли могли принизити, пограбувати чи навіть побити.
«У Старицьківці було небезпечно жити: до дільничного не догукаєшся, адже міліціонер був один на кілька населених пунктів. Селом тинялися наркомани, різного штибу пройдисвіти, які видурювали у людей гроші або викрадали з подвір’я та хат усе, що бачили, — ділиться своїми першими враженнями від побаченого в селі «народний шериф».
У мене у дворі жила вівчарка. Добрий і відданий пес, який нікого з чужих не підпускав до хати. Одного разу я поїхав до Полтави — буквально на півдня, а коли повернувся, побачив мого вірного друга мертвим: його закололи місцеві негідники й винесли з двору геть усе, що можна було віднести на пункт прийому металобрухту...»
Саме цей епізод і став вирішальним на життєвому шляху пенсіонера, якого згодом у Старицьківці прозвали «народним шерифом».
«Я пішов на прийом до начальника обласної міліції, розповів генералу про ситуацію в селі, свою біду й попросив дозволу та допомоги в організації в селі дружини, — пригадує В. Максименюк.
Попри те що тоді мені вже минув восьмий десяток, генерал пристав на пропозицію й запевнив, що обов’язково допоможе. Міліціонери навіть подарували мені цуценя вівчарки з кінологічної служби, воно замінило мені вбитого покидьками собаку...»
Міліцейський генерал дотримав слова: ветерану видали посвідчення дружинника, виділили кімнату для «штабу» в клубі, й він сформував сільський загін самооборони з кількох місцевих чоловіків.
Добровольці патрулювали село ввечері й уночі, проводили «профілактичну» роботу з односельцями, котрі понад міру полюбляли оковиту, приглядали за тими, хто був не проти щось поцупити з чужого двору, встановили надійний зв’язок із дільничним інспектором.
От саме тоді 80-річного містянина з Полтави у селі титулували почесним званням «народного шерифа», бо селяни не лише відчули, що спокій повертається в село, але й повірили у свої можливості разом протистояти тим, хто не хоче жити за правилами громади.
«Шкода, але це все вже в минулому, — нарікає «народний шериф». — Інакше й не могло бути, адже село вимирає. Після урядових реформ у Старицьківці не лишилося школи, дитячого садка, клуб розвалився й тепер у нього страшно заходити, бо стеля впала... Немає й лікарні, а у ФАПі, що ще залишився, жодних ліків...
Немає в селі й магазину — є крамниця, яку тримають в одному дворі, та іноді приїжджає автолавка. Наче в перші роки радянської влади...
Раніше тричі на день до Полтави ходив автобус, а тепер і його немає. Щоб доїхати до Полтави, потрібно п’ять кілометрів простувати пішки до автотраси, а там ловити попутку. Швидка допомога до села теж не приїжджає. Коли в мене недавно серце прихопило, довелося вмовляти місцевого фермера, щоб відвіз своєю машиною до лікарні в Полтаву.
Немає вже й молоді: безробіття погнало молодих у місто або навіть за кордон. А раніше в селі було відділення колгоспу, всі мали роботу. Лише корів на фермі було дві тисячі голів. Тепер від ферм залишилися самі фундаменти, решту вже давно розтягли...»
«Шериф» — чи поліцейська «станція»?
Ситуація з правопорядком у віддалених селах добре відома нинішнім керівникам ОТГ, більшість з яких самі раніше очолювали сільради. Але в той час сільради через фінансову неспроможність не мали не лише амбітних планів зі створення, приміром, загонів самооборони, але й повноважень на це.
Сьогодні ситуація змінилась: ОТГ отримали дуже широкі повноваження, підкріплені фінансовими ресурсами. Тож їхні керівники все частіше замислюються над тим, щоб на своїй території, не покладаючись на поліцію, мати структури, котрі охоронятимуть правопорядок.
Причому не на зразок самодіяльних добровільних дружин, до яких нині в селах уже нікому вступати. А маються на увазі «штатні одиниці» правоохоронців із числа місцевих, яким би громада платила зарплату, а ті охороняли селян. У дискусіях на цю тему все частіше згадують шерифів, яких у розвинутих країнах обирають самі жителі і які сумлінно служать громадам.
Правда, саме слово «шериф» декого все ще відлякує. Хоча і нинішні дільничні офіцери поліції, яких у селах не бачать місяцями, теж поки не заслужили поміж селян поваги...
Про те, як забезпечити безпеку полтавців у віддалених населених пунктах, де немає дільничних офіцерів поліції або навіть їхніх помічників, днями говорили у Полтавській облдержадміністрації.
Поділитися досвідом охорони правопорядку у сільських населених пунктах до Полтави запросили гостей із Херсонської області, де активно втілюють у життя проект «Шерифи для нових громад».
Його ініціатори — активісти Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров’я» разом із Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» хочуть реалізувати цей проект, крім Херсонської, ще в Полтавській і Харківській областях.
Керівник проекту Наталя Бімбірайте розповіла кореспонденту «ДУ», що активісти приїхали до Полтави не з порожніми руками, а маючи досвід забезпечення безпеки в ОТГ Херсонщини, де сьогодні взагалі один дільничний офіцер обслуговує 5–15 населених пунктів. Більшість з яких — віддалені села, до яких поліція, як і на Полтавщині, навідується дуже рідко. Як правило, лише тоді, коли там стається якась пригода або кривава драма.
Тому місцеві жителі самотужки шукають шляхи захисту. Один з яких — обрання сільських шерифів. Приміром, як у селі Стара Зубрівка, де правопорядком успішно опікується шериф та його помічник. Обидва, інформує гостя, місцеві чоловіки. Шериф — колишній міліціонер, працює на посаді інспектора сільради, його помічник — водієм.
Боронити правопорядок «під прикриттям», зізнається Н. Бімбірайте, доводиться через те, що законодавчо шерифи в Україні не передбачені. Як і не визначено їхні повноваження та умови оплати праці тощо. Тому в ОТГ вимушені вдаватися до таких маніпуляцій, аби мати в селі людей, котрі беруть на себе важкий і небезпечний тягар підтримання правопорядку.
Уже перші місяці роботи доморощених шерифів на Херсонщині продемонстрували, що їхня робота ефективна і дуже потрібна населенню, а їхній досвід може стати в пригоді іншим регіонам. Власне, для пропаганди такого досвіду і приїхали до Полтави херсонські активісти. Але не лише для цього: гості вивчатимуть і досвід ОТГ Полтавщини, де так само переймаються безпекою населення та занепокоєні тим, що в селах не бачать місяцями правоохоронців.
Участь у зустрічі з гостями брали і представники ОТГ Полтавщини, де так само шукають шляхи, щоб у селах було кому пильнувати правопорядок. Юрій Шинкарчук, заступник міського голови Решетилівки, який на зібранні представляв Решетилівську ОТГ, у свою чергу, розповів «ДУ», що вважає обговорення проблеми безпеки мешканців громад дуже корисним і вчасним, адже це спільна проблема для всіх ОТГ.
Ідею введення посад шерифів він підтримує. Але наголошує на тому, що держава має якомога швидше ухвалити законодавчу базу, яка б дозволяла керівникам ОТГ призначати людей, відповідальних за охорону правопорядку, визначати їхні повноваження, гарантії безпеки, умови роботи, оплати тощо.
Нині, каже Ю. Шинкарчук, у громадах питаннями безпеки переймаються інтуїтивно, бо позбавлені законодавчих підстав. А поліція у тому ж Решетилівському районі більше переймається охороною порядку в районі. А от у віддалених селах цю функцію могли б узяти на себе шерифи...
Петро Рибальченко, заступник сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Білоцерківської ОТГ Великобагачанського району, так само переконаний у тому, що громади мають отримати повноваження самим визначатись із тим, як боронити правопорядок у селах.
«Дільничні офіцери поліції — добре, але їх катастрофічно не вистачає, — констатує П. Рибальченко. — Сільрада хоче мати свого правоохоронця, який би проживав у селі і знав усіх його мешканців. Коштом місцевого бюджету могли б утримувати таку посаду. Потреба в ній доволі серйозна. У нас на території ОТГ проживає 25000 населення і всього 3–4 дільничних інспектори. Що вони втрьох зроблять?
Який би не був чудовий дільничний, але поки ми не займемося профілактикою злочинності, результату марно очікувати. А як назвати місцевого правоохоронця — помічником дільничного чи шерифом тощо, людям байдуже. Їм потрібна безпека і спокій у селі й у власних домівках...»
Участь в обговоренні проблеми «народних шерифів» взяли і представники поліції Полтавщини. Вони поінформували, що наразі Нацполіція України працює над втіленням проекту так званих поліцейських станцій.
Окрім дільничного, який на визначеній дільниці буде здійснювати щоденний прийом громадян, при станції працюватиме ще й група реагування патрульної поліції та ювенальний інспектор.
Роль дільничного включає постійний контакт із людьми, які проживають на території обслуговування, а також координацію роботи груп реагування. На Полтавщині проект уже стартував у Карлівському районі (Ланівська ОТГ), на черзі — Зіньківщина (смт Опошня) та Лубенщина.
На нараді говорили й про те, що в ролі шерифів можуть виступати і громадяни, яких рекомендуватимуть місцеві Центри зайнятості. Охорону громадського порядку можна прирівняти до громадських робіт із залученням безробітних. У такому разі шерифи матимуть не лише зарплату, але й певні соціальні гарантії своєї діяльності.
А поки керівники ОТГ і поліції розмірковують над проблемою охорони правопорядку у селах, «народний шериф» В. Максименюк готовий і надалі служити своїм землякам. 1 вересня 2017 року, коли йому виповнилося 91 рік, «народному шерифу» у Полтаві, куди він повертається взимку, видали посвідчення члена громадського формування обласного центру.
Посвідчення дружинника Володимиру Тимофійовичу видали до 1 вересня 2020 року. Непоганий аванс від міської влади учаснику й інваліду війни, який попри поважний вік не змирився з тим, що злочинці, відчуваючи безкарність, майже відкрито роблять свої чорні справи.
«Звісно, я вже не можу ганятися за хуліганами, як раніше, але моя участь у громадському формуванні та виявлена до мене довіра зобов’язують до активних дій. Можливо, молодь на прикладі нас, фронтовиків, перейметься життям свого міста, безпекою полтавців і свідомо поповнюватиме лави дружинників. Наша безпека у наших руках...» — констатує В. Максименюк.
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава
Фото автора
