— За багато років роботи лікарем-гінекологом я прийняла чимало пологів, — каже Ольга Олексіївна. — Допомагаючи дитині з’явитися на білий світ, отримуєш величезне задоволення.
Але аборти, на жаль, робила й роблю. Я виконую свій професійний обов’язок. Якщо жінка твердо вирішила перервати вагітність, а рідні, знайомі не переконали її зберегти плід, то ми, лікарі, не маємо права їй відмовити, хоча я негативно ставлюся до передчасного припинення вагітності.
Згідно зі статистикою лише два відсотки наших жінок у віці до 40 років жодного разу не переривали вагітність. Кожна жінка протягом життя робить як мінімум два-три аборти. А деякі звертаються до нас десять і більше разів.
Дуже погано, що штучно переривають вагітність переважно молодиці. А цей вік — 25–35 років — найкращий для народження дітей. На жаль, до нас звертаються за медичною допомогою й дівчатка. Якщо їм не виповнилося 17 років, то операцію робимо тільки за згоди батьків.
— На­скіль­ки сьо­го­дні ак­ту­аль­на проб­ле­ма кри­мі­наль­них абор­тів?
— Прикро, що й досі жінки звертаються до «народних цілителів». І зле роблять, бо часто наслідки операцій, зроблених не в медичних закладах, бувають плачевними, а інколи й трагічними. Був випадок, коли медсестра ввела своїй сусідці надто велику дозу неефективних ліків. Вагітну привезли до нас із дуже високою температурою з проявами перитоніту. Шкода, що жінку не вдалося врятувати...
— Хі­ба на­ші па­нян­ки та­кі не­сві­до­мі, що вва­жа­ють абор­ти па­на­цеєю від не­ба­жа­ної ва­гіт­но­сті? А як де­лі­кат­на проб­ле­ма ви­рі­шує­ть­ся в ін­ших кра­їнах?
— У кожній країні є молодиці, яким не вдалося запобігти небажаній вагітності й доводиться вдатися до аборту. Але у нас, ще раз наголошую, таких жінок особливо багато. Так, рівень абортів у Бельгії, Голландії, ФРН, Швейцарії становить у середньому 10 операцій на тисячу вагітних. В Україні цей показник — у чотири, а то й у п’ять разів вищий. Якщо говорити про Харківщину, то торік у медичних закладах регіону зроблено понад 15 тисяч абортів. У той же час народилося лише 10 тисяч малюків.
— На за­мі­ну не­на­дій­ним за­со­бам за­по­бі­ган­ня ва­гіт­но­сті ма­ли б уже при­йти діє­ві за­со­би кон­тра­цеп­ції?
— Побутує думка, що гормональні протизаплідні засоби шкідливі для здоров’я, але сучасні препарати містять дуже малу дозу гормональних компонентів. Тому вони не впливають негативно на здоров’я людини. За кордоном найпоширенішим засобом проти запліднення є якраз такі препарати.
Є й інші засоби контрацепції — внутрішньоматочні спіралі, які протягом трьох-чотирьох років захищають від небажаної вагітності. Стосовно сперміцидів — кремів, гелів, свічок, то це — ненадійний захист.
Останнім часом за кордоном набуває поширення стерилізація жінок і чоловіків. Особисто я вважаю такі засоби контрацепції небажаними. Утім, для кожної сім’ї спосіб запобігання вагітності повинен визначати лікар.
Де­мо­гра­фіч­на прір­ва
Уже тривалий час на Слобожанщині смертність значно перевищує народжуваність. Низький рівень народжуваності й у сусідніх регіонах України — Донецькій, Луганській, Сумській, Дніпропетровській, Полтавській областях. Ці території східної та центральної частини нашої держави медики відносять до депресивної зони щодо дітородної активності населення.
А ось для західних регіонів України характерні порівняно високі сумарні коефіцієнти народжуваності — 1,2–1,6 дитини на одну жінку. Там ще зберігаються традиції багатодітних родин, там найменші в країні показники поширеності абортів, удвічі нижча від загальноукраїнського рівня частка позашлюбної народжуваності.
До третьої групи належать демографічно старі області центру і півночі, в яких показники народжуваності та відтворення населення — на рівні середньоукраїнських.
Медики пояснюють, що зниження народжуваності, втрата традицій багатодітності — фундаментальна тенденція сучасності. Демографічна ситуація в економічно розвинених країнах також характеризується падінням народжуваності до низького рівня, але вона супроводжується значним підвищенням середньої тривалості життя, що стримує депопуляцію.
У медичному відомстві держави зазначають, що Україна втрачає щодо продовження життя людини навіть уже завойовані позиції. Основним чинником скорочення числа народжених у країні стало помітне зниження показників дітородної активності жінок.
Це загострює демографічний стан в Україні, який і до цього був украй складним. Зараз на 100 померлих — 68 народжених. При цьому нині в дітородний вік вступило покоління людей, чисельність якого — найбільша. Це генерація, котра з’явилася на світ десь у 1985–1995 роках, коли спостерігався в Україні бебі-бум. Незабаром їх замінять на «демографічному фронті» люди, які народилися в кінці 90-х і на початку 2000-х, а таких дуже мало, бо в ці роки народжуваність була дуже низькою.
Чисельність населення України скорочується з 90-х років минулого сторіччя: у 1991 році на її території проживало 52 мільйони осіб, а нині — трішки більше 42,5 мільйона. Ці дані Державна служби статистики наводить без урахування Криму та зони проведення антитерористичної операції.
Тут треба зазначити, що нинішні статистичні дані — приблизні. Справа в тім, що перепис населення останній раз проводився 15 років тому. Скільки ж зараз реально живе людей в Україні — невідомо. Статистика лише враховує живих і померлих.
Причину депопуляції демографи вбачають не тільки в перевищенні смертності над народжуваністю, а й в еміграції українців. Вважається, що за перші десять років незалежності з країни виїхало три мільйони співгромадян. Ще стільки ж українців покинули рідну державу у пошуках кращої долі за два останніх роки.
Як зазначив директор Інституту регіональних досліджень ім. Долішнього НАНУ Василь Кравців, в останні роки спостерігається тривожна тенденція: батьки, що виїхали за кордон, облаштувавшись там, забирають до себе дітей і повертатися додому вже не збираються. За словами експерта, це і є «найстрашніша проблема».
У країні погіршуються показники як кількості, так і якості населення: здоров’я, рівень освіти, ступінь активності життєвої позиції і задоволеності життям, додає заввідділу досліджень демографічних процесів та демографічної політики Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАНУ Ірина Курило.
Кві­ти жит­тя — не для бід­них
Демографи стверджують, що одним із головних чинників падіння народжуваності є низький життєвий рівень населення: сьогодні майже три чверті українців мають грошове забезпечення менше норм, установлених ООН. Відповідно до міжнародних стандартів межа бідності встановлена на рівні 5 доларів на день. В Україні згідно із законодавством прожитковий мінімум становить 1,6 долара на день.
Саме сім’ї з дітьми складають головну групу серед бідного населення і найбільш уразливі до соціально-економічної ситуації в Україні.
Якщо сімейству не вистачає грошей на найнеобхідніше, то народження дітей стає справжнім випробуванням на виживання. На жаль, допомога держави родинам із дітьми недостатня. Ще три роки тому виплати при народженні малюка були відчутними. При народженні першої дитини держава виплачувала 29,8 тис. грн, на другу — 59,7 тис. грн, на третю і наступну дитину — 119, 4 тис. грн.
Зберегти рівень народжуваності вдалося б, тільки різко збільшивши розмір виплат. Однак сформований після Майдану уряд скоротив матеріальну підтримку сімей із малюками. Після першого червня 2014 року допомога при народженні виплачується в розмірі, який не залежить від того, яка за рахунком дитина в родині. З цієї дати розмір виплати за народження дитини був установлений на рівні 41280 гривень.
Дефіцит місць у дитячих садках по всій країні — одна з головних проблем молодих батьків. Адже для того, щоб влаштувати сьогодні малюка в дошкільний заклад, потрібно запастися не тільки терпінням і необхідними зв’язками, а й фінансами. Іноді, щоб влаштувати дитину в дитсадок, батьки відразу ж після його народження поспішають до районного управління освіти, щоб заздалегідь домовитися з чиновниками про місце в дитсадку.
Більшість українських дітей виховуються в однодітних сім’ях. У той же час кожна п’ята дитина проживає в неповній сім’ї й родині, де немає основного годувальника, важко зводити кінці з кінцями.
Згідно з доповіддю ООН кожне третє домогосподарство з дітьми перебуває за межею бідності. Наявність однієї дитини підвищує ризик бідності за відносним критерієм на 17%, а наявність трьох і більше дітей — вже на 42%.
Найбіднішими в Україні є багатодітні сім’ї і сім’ї з дітьми до 3 років. Найбільша частка бідних — саме серед багатодітних сімей. І з народженням кожної наступної дитини ризик бідності зростає. А там, де більше 4 дітей, майже 90% бідних.
Незважаючи на нестатки родин із дітьми, влада суттєво урізала їм соціальну допомогу. Цьогоріч частини державних пільг позбулися діти-сироти, а також діти і молодь із малозабезпечених сімей та інших соціально вразливих категорій. У багатьох дітей із неповних сімей відібрали виплати, а у дітей-інвалідів — безкоштовне харчування за рахунок держави. Відтепер його будуть забезпечувати місцеві бюджети, якщо знайдуть гроші.
Знижено соціальні гарантії щодо забезпечення матеріальної підтримки дітей, якщо місце проживання батьків невідоме або якщо вони ухиляються від сплати аліментів. Перш за все держава буде враховувати матеріальний стан сім’ї, де виховується дитина, а розмір допомоги визначатиметься Кабміном.
Скорочено соціальні пільги, пов’язані із забезпеченням безоплатного або пільгового харчування дітей у садочках, школярів, а також учнів ПТУ. Скасовано норму, згідно з якою батьки тільки частково оплачували харчування дітей у державних і комунальних яслах і дитсадках — 60% його вартості в місті і 40% — в селах.
Тепер розмір оплати встановлюється місцевою владою, і на ділі це означатиме, що практично повсюдно батьки будуть оплачувати 100% вартості харчування своїх дітей у дошкільних установах.
Мода на карапузів пройшла?
Утім, на нинішнє падіння народжуваності впливають не тільки економічні чинники. До нестатків, боротьби за виживання нашому народу не звикати. Так, минулого століття він народжував і піднімав дітей, незважаючи на наслідки Голодомору та Другої світової війни, важкі часи застою, а потім і пострадянського періоду. Наші попередні покоління вірили у світле майбутнє своїх наступників, яке уособлювало собою сенс батьківського життя.
Однак за останні десятиріччя у свідомості нації сформувалося відчуття «ошуканого покоління», а відтак — безпорадності щодо змін у власному житті й долі своїх дітей. Виникає психологічна установка — навіщо народжувати дітей, якщо їхнє майбутнє може не бути щасливим.
Руйнування традиційних орієнтацій на батьківство й материнство призвело до небувалого соціального сирітства. Все частіше матеріально забезпечені подружні пари свідомо відмовляються народжувати навіть одну дитину. Вони живуть у своє задоволення і не хочуть брати на себе тягар, пов’язаний із народженням і вихованням нащадків.
Згідно з прогнозом ООН до 2050 року населення України скоротиться на третину, а й то й на половину. На думку експертів міжнародної організації, українців до цього часу залишиться 33 мільйони. Вітчизняні вчені прогнозували, що до 2050 року кількість жителів нашої держави скоротиться до 36 мільйонів, але цей прогноз був зроблений ще в ту пору, коли народжуваність у країні зростала.
Варто мати на увазі, що погіршення демографічної ситуації в Україні ставить під сумнів економічне майбутнє держави. Відсутність приросту населення внаслідок перевищення рівня смертності над народжуваністю, старіння працездатного люду, а також трудова міграція ведуть до зменшення числа робочих рук.
Та все ж у демографів жевріє надія на збільшення народонаселення нашої держави. Вони стверджують, що Україну чекає бебі-бум, адже дітородна активність розвивається «хвилями».
Віталій СТЕГНІЙ, м. Харків