Наука і техніка
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Лютий 29, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 16 Березень 2018 11:06

Українські дослідження в Антарктиді і міністерські "ігри" у Києві

Rate this item
(1 Vote)

У завершальний етап вступила підготовка до чергової — вже 23-ї за ліком — української антарктичної експедиції. Вона стартуватиме з Києва незабаром — наприкінці березня нинішнього року — й за багатотисячокілометровим комбінованим (спочатку повітряним, а згодом морським) маршрутом має доставити на розташовану в Західній Антарктиці — на острові Галіндез — станцію «Академік Вернадський» полярників для наступної річної зимівлі (2018–2019) і все, що необхідно для її нормальної діяльності, а згодом повернути звідти додому зимівників 22-ї експедиції, які нині завершують свою річну антарктичну вахту (2017–2018).

Відбір зимівників: перевагу віддано досвіду
У Національному антарктичному науковому центрі (НАНЦ), який є координатором і оператором діяльності, здійснюваної нашою державою в тому далекому регіоні нашої планети, кореспонденту «Демократичної України» розповіли, що наприкінці грудня 2017-го науково-технічна рада «Антарктика» розглянула і затвердила плани досліджень для 23-ї експедиції.
Вони включають проведення на станції «Академік Вернадський» та у прилеглих до неї навколишніх місцевостях геолого-геофізичних, гідрометеорологічних, біологічних, геокосмічних і медико-фізіологічних досліджень.
Також за результатами проведеного конкурсу було визначено персональний склад полярників для зимівлі 23-ї української антарктичної експедиції.
Варто зауважити, що при розгляді заяв, поданих кандидатами у зимівники, та їхніх персональних професійних даних конкурсна комісія (до неї входять учені, котрі очолюють різні напрями Державної цільової науково-технічної програми антарктичних досліджень на 2011–2020 рр., та провідні фахівці підрозділів НАНЦ) віддавала перевагу перш за все наявності у претендентів досвіду роботи в Антарктиці.
Крім цього, оскільки не дуже великі, м’яко кажучи, обсяги держбюджетного фінансування обмежують кількісний склад зимівників, вітались їхні здібності до поєднання кількох професій для роботи на різних ділянках комплексу станції «Академік Вернадський».
Тому за результатами такого професійного відбору (а на 12 фахових позицій у зимівельному складі 23-ї експедиції було подано 31 заяву) виявилося, що в дюжини її зимівників лише троє вперше вирушать в Антарктиду, тоді як дев’ятеро вже працювали там раніше.
Серед тих, що зимуватимуть на «Академіку Вернадському» за програмою експедиції 2018–2019, семеро — це вчені-дослідники, а п’ятеро — ті фахівці різного профілю, які мають забезпечувати функціонування технічних систем станції та життєдіяльність її персоналу.
Начальником станції у 23-й експедиції затверджено керівника Гідрометеорологічного центру Чорного і Азовського морів, що в Одесі, кандидата географічних наук Віктора Ситова. Для нього річна зимівля 2018–2019 стане четвертою. До речі, і в трьох його попередніх антарктичних зимівлях — у 3-й, 7-й та 10-й експедиціях — Віктор Миколайович також був начальником станції.
Учетверте вирушать в Антарктиду ще двоє учасників гідрометеорологічних досліджень (обидва вони — кияни): це 31-річний Олександр Полудень — метеоролог із Центральної геофізичної обсерваторії та 29-річний Олександр Афтенюк з Українського гідрометеорологічного інституту.
Геокосмічні дослідження (і, зокрема, зондування навколоземної іоносфери) здійснюватиме 45-річний геофізик-харків’янин Олег Буданов із Радіоастрономічного інституту Національної академії наук України. Наступна зимівля стане для нього шостою.
Геофізичні дослідження виконуватиме на «Академіку Вернадському» 32-річний киянин Юрій Отруба — співробітник Національного антарктичного наукового центру, який зимуватиме на станції вп’яте.
Вивчати антарктичну флору і фауну доручено двом біологам. Для провідного наукового співробітника Житомирського обласного краєзнавчого музею 44-річного Миколи Весельського наступна зимівля стане третьою, а для професора одного з вищих навчальних закладів Львова 52-річного Павла Хоєцького — другою.
45-річний лікар із Харкова Костянтин Даниленко працюватиме в Антарктиді вчетверте. Й цього разу, як і у трьох попередніх, він свої повсякденні профілактичні турботи про здоров’я полярників та, якщо виникне потреба, лікування захворювань чи травм поєднуватиме з реалізацією програми медико-фізіологічних досліджень, об’єктами яких будуть колеги-зимівники.
Четвертою стане майбутня зимівля і для 32-річного кухаря з Житомира Василя Омельяновича, який добре зарекомендував себе готуванням смачної, різноманітної і поживної їжі у 16-й, 18-й та 20-й експедиціях.
Уперше вирушать в Антарктиду троє — 40-річний одесит Олександр Магигін (на станції він працюватиме системним адміністратором засобів зв’язку), 30-річний житомирянин Всеволод Мірошниченко (на ньому обов’язки системного механіка — здійснювати технічне обслуговування різного стаціонарного обладнання й, якщо буде потреба, його ремонт) та 45-річний киянин Тарас Ковальов (він на станції «Академік Вернадський» виконуватиме функції як дизеліста, так і електрика).

 

Експедиція № 23 на старті
Ті дванадцятеро, в яких попереду річна праця у 23-й антарктичній експедиції, пройшли у Києві всебічне комплексне обстеження стану здоров’я.
А потім для майбутніх зимівників було проведено традиційний тренувальний збір на розташованій в одному з куточків Житомирщини базі Головного центру спеціального контролю (ГЦСК) Державного космічного агентства України.
Тренувальний збір учасників майбутньої зимівлі покликаний не лише допомогти їм краще підготуватися до експедиції, але й дозволяє заздалегідь перевірити їхню психологічну сумісність. Адже полярникам доведеться протягом довгих дванадцяти місяців жити і працювати в Антарктиді поруч з одними й тими ж колегами в обмежених просторах станції, а виникнення там якихось конфліктів, ясна річ, є небажаним.
Із Києва учасники 23-ї експедиції рейсовими літаками доберуться до крайнього півдня Південної Америки. Звідти на зафрахтованому судні вирушать через відому дуже сильними штормами сувору протоку Дрейка, за нею — приантарктичними морськими акваторіями — до української станції «Академік Вернадський», де очікують прибуття зміни дванадцять зимівників 22-ї експедиції.
Безпосередньо керуватиме цією перезмінкою двох експедицій і доставкою на станцію всього необхідного головний інженер Національного антарктичного наукового центру Ігор Мороз, для якого координація таких ротацій буде вже п’ятою.

 

Апаратна операція МОН
А тим часом Міністерство освіти і науки України, в систему якого входить Національний антарктичний науковий центр, провело у перший тиждень лютого 2018 року апаратну операцію, здійснивши зміну керівника НАНЦ.
6 лютого наказом МОН замість Валерія Литвинова (кандидата технічних наук, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, який майже дев’ятнадцять років, з липня 1999-го, очолював антарктичний центр. — В. Ф.) виконувачем обов’язків директора НАНЦ було призначено Євгена Дикого (кандидата біологічних наук, котрий раніше ніколи не брав участі в антарктичних експедиціях і взагалі не займався дослідженнями Антарктики. — В. Ф.).
Наступного дня, 7 лютого, заступник міністра освіти і науки Максим Стріха познайомив зібраний із цього приводу колектив центру з його новим керівником і водночас прагнув пояснити, чому це було зроблено. А потім призначений в. о. директора НАНЦ Євген Дикий розповів співробітникам про основні аспекти свого бачення подальшої діяльності центру. Також було повідомлено, що Валерій Литвинов переводиться на посаду заступника директора НАНЦ.
На презентації нового керівника антарктичного центру побував і слухав там виступи Максима Стріхи та Євгена Дикого автор цих рядків (до речі — єдиний журналіст на тому неоднозначному заході). Але про подробиці цієї події — дещо згодом.
Зараз усе ж варто хоча б коротко розповісти читачам про основні підсумки тривалої (18 років і 7 місяців), досить плідної й багатогранної діяльності Валерія Литвинова як очільника Українського антарктичного центру, котрий у грудні 2004-го було трансформовано у Національний антарктичний науковий центр.

 

tild6162-6336-4761-a635-333438636235  graphics3НАНЦ: здобутки литвиновського періоду (1999–2018)
Слід, мабуть, зауважити і те, що у координації робіт, здійснюваних Україною в Антарктиці, Литвинову став у пригоді й 32-річний організаційний досвід його військової офіцерської служби на північному ракетному полігоні, який згодом перетворився на відомий космодром Плесецьк.
Валерій Аркадійович пройшов там шлях від лейтенанта (звичайного інженера в одній із полігонних структур) до полковника (заступника начальника космодрому з траєкторних вимірювань і математичної обробки їхніх результатів).
Під керівництвом Валерія Литвинова проведено вісімнадцять українських антарктичних експедицій (починаючи від 5-ї й до 22-ї, яка зараз працює на станції «Академік Вернадський»).
Була сформована і успішно реалізована Державна цільова науково-технічна програма досліджень в Антарктиці на 2002–2010 роки, а згодом розроблено наступну таку Державну програму — на 2011–2020 роки, котра нині виконується, незважаючи на фінансово-економічні та інші проблеми у нашій країні.
Постійно триває процес модернізації наукового і технічного оснащення української антарктичної станції: там обладнано сучасні програмно-апаратні комплекси, впроваджуються нові методики проведення фундаментальних та прикладних досліджень і високоефективні технології.
Станція «Академік Вернадський» стала одним із важливих опорних пунктів у мережі Всесвітньої метеорологічної організації й там здійснюються регулярні спостереження за параметрами погоди і збираються дані, що допомагають вивчати процеси змін клімату на планеті.
Українська геомагнітна обсерваторія, яка діє на антарктичному острові Галіндез, входить у Всесвітню мережу спостережних пунктів системи Іntermagnet. Нині вирішуються питання, пов’язані з перспективами включення української сейсмостанції АІА, котра функціонує на «Академіку Вернадському», до міжнародної сейсмологічної мережі ІRIS.
Організована НАНЦ дослідницька діяльність українських учених на станції «Академік Вернадський» та у прилеглих до неї районах отримала міжнародне визнання й сприяла тому, що в 2004 році наша держава здобула високий статус Консультативної сторони Договору про Антарктику (при 197 країнах, що входять в ООН, згаданий Консультативний статус — із правом голосу та правом вето — мають лише 29 держав і Україна — одна з них).
Починаючи з 2005 року Україна — поряд із США, Великобританією, Францією, Австралією і Новою Зеландією — стала однією з перших шести країн, які послідовно розвивають ідею утворення в Антарктиці морських охоронюваних районів (що покликано сприяти актуальній природоохоронній діяльності у цьому регіоні планети).
А у 2012 році НАНЦ приєднався до міжнародної програми з моніторингу та прогнозування обсягів біомаси криля у приантарктичних океанських акваторіях — і українські дослідники регулярно передають ці дані у науковий комітет Комісії зі збереження морських живих ресурсів Антарктики.
Участь НАНЦ у міжнародному співробітництві здійснюється не лише у багатосторонніх структурах — таких як Секретаріат Договору про Антарктику, Рада керуючих національними антарктичними програмами (СОМНАР), Науковий комітет з антарктичних досліджень (SСАК) та інші, а й на двосторонніх засадах.
У різні роки НАНЦ уклав угоди про співпрацю з аналогічними науковими організаціями шістнадцяти країн — Аргентини, Білорусі, Болгарії, Великобританії, Іспанії, Латвії, Перу, Польщі, Росії, Румунії, Словаччини, Словенії, США, Туреччини, Чехії, Чилі.
Особливо активно українські вчені, що досліджують Антарктику, співпрацюють із колегами з Великобританії, Чехії, Польщі, США.

 

Не стільки завдяки, скільки всупереч...
Однак, як із сумом констатував Литвинов у розмові з автором цих рядків, чимало проблем, що виникали у повсякденній діяльності, Національному антарктичному науковому центру доводилося вирішувати — особливо протягом кількох останніх років — не стільки завдяки підтримці вищих інстанцій (зокрема, Міністерства освіти і науки), скільки всупереч їхній байдужості, а часом і протидії.
— Наприклад, — розповів Валерій Аркадійович, — ми так і не зустріли підтримки з боку МОН у справі просування до ухвалення проекту Закону України «Про антарктичну діяльність», який уже чимало років лежить без руху у Верховній Раді.
Цей закон мав би стати не тільки вагомим правовим фундаментом для наукових досліджень, здійснюваних нашими вченими в Антарктиці, але й нормативною основою для соціального захисту українських полярників, які працюють там.
Не підтримало міністерство і наші пропозиції щодо порядку нарахування трудового стажу тим, хто працює на зимівлях в Антарктиді, й про пільги для них при розрахунку пенсій.
Хотілося б тут нагадати, — веде далі Литвинов, — що не все у часи колишнього СРСР було поганим, особливо у цій сфері: тоді полярникам, котрі працювали в Арктиці або ж в Антарктиді, з урахуванням тамтешніх суворих природних умов трудовий стаж, який надалі впливав і на розміри пенсій, обчислювався за принципом: за кожен рік праці у тих краях — по два роки стажу.
Тим чиновникам МОН, які заперечують проти пропозицій про такі пільги для українських полярників, я б порадив хоча б один рік пропрацювати у зимівлі на антарктичній станції, аби вони зрозуміли, що це таке, й, зокрема, щодо наслідків для здоров’я полярників.
— У квітні 2016 року, — говорить Валерій Аркадійович, — коли закінчився термін дії контракту, укладеного Міністерством освіти і науки зі мною як директором Національного антарктичного наукового центру, наказом МОН (№ 145-К від 11.04.2016) мене було призначено виконувачем обов’язки (в. о.) директора НАНЦ, оскільки на той час ще не було затвердженого Кабміном положення про конкурс на посаду керівника державної наукової установи (такою є і наш центр).
У грудні того ж року уряд (своєю постановою № 998 від 14.12.2016) затвердив Методичні рекомендації щодо особливостей обрання керівника державної наукової установи. Це відкривало шлях до проведення конкурсу на посаду директора НАНЦ. Проте Міністерство освіти і науки не оголосило про такий конкурс.
Занепокоєні невизначеністю, яка не обіцяла нічого доброго для перспектив подальшої дослідницької діяльності України в Антарктиці, з листом до міністра освіти і науки Лілії Гриневич звернулися п’ятеро відомих учених — перший віце-президент Національної академії наук України академік НАНУ Антон Наумовець, директор Інституту геологічних наук і голова науково-технічної ради «Антарктика» академік НАНУ Петро Гожик (він у 90-х роках був одним з ініціаторів створення в Україні Центру антарктичних досліджень і його першим керівником), директор Інституту біохімії академік НАНУ Сергій Коміссаренко (свого часу його ініціатива на посаді першого посла незалежної України у Великобританії допомогла тому, що британську антарктичну станцію «Фарадей» було передано саме нашій країні — й відтоді вона носить ім’я «Академік Вернадський»), директор Інституту геофізики академік НАНУ Віталій Старостенко та директор Головної астрономічної обсерваторії академік НАНУ Ярослав Яцків.
Вони у своєму листі не лише відзначили різноманітні досягнення у діяльності Національного антарктичного наукового центру, а й звернулися до міністра Лілії Гриневич із проханням, аби МОН ініціював оголошення конкурсу на посаду директора НАНЦ, щоб привести керівництво цим центром у відповідність зі статтею 9 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».
Однак, на жаль, очікуваного позитивного відгуку з боку міністра на це звернення відомих учених не сталося.
— З цих самих питань, — розповідає Валерій Литвинов, — до міністра Лілії Гриневич звертався і я — як в усній формі (під час розмови, що відбулася в її кабінеті 21 грудня 2017 року в присутності заступника міністра Максима Стріхи, який у МОН курирує науку, в тому числі й дослідження в Антарктиці), так і згодом — уже письмово.
Я запевнив міністра, що не збираюся висувати на конкурс свою кандидатуру на посаду директора НАНЦ, а бажав би продовжити роботу в цьому центрі на іншій посаді: адже треба таки довести до затвердження парламентом проект довгоочікуваного Закону «Про антарктичну діяльність» й підготувати пропозиції до проекту чергової Державної цільової науково-технічної програми досліджень в Антарктиці (на 2021–2025 рр.), а також вирішити давно назрілі питання щодо реабілітації здоров’я наших полярників, які зимували на антарктичній станції.
— У своєму письмовому зверненні, — говорить Валерій Аркадійович, — я повідомив міністра і про те, що у колективу НАНЦ є гідна кандидатура для конкурсу на директора центру. На цю посаду ми пропонували відомого своїми фундаментальними і прикладними дослідженнями в Антарктиці вченого — доктора геологічних наук Володимира Бахмутова з Інституту геофізики Національної академії наук України.
Він у грудні 1995 року вперше потрапив на острів Галіндез у складі передової групи з п’яти українських науковців, котрі прибули тоді туди для прийняття у британських колег їхньої станції «Фарадей», і згодом був одним з учасників зимівлі першої української антарктичної експедиції на цій станції, перейменованій на «Академік Вернадський» (з листопада 1995-го по квітень 1997-го).
У зимівлі 8-ї експедиції (2003–2004 рр.) геофізик Володимир Бахмутов здійснювані ним в Антарктиді геомагнітні дослідження успішно поєднував із виконанням функцій начальника станції. Крім того, Володимир Георгійович здійснював геофізичні дослідження й у сезонних наукових загонах ще дев’яти українських антарктичних експедицій — 2-ї, 4-ї, 5-ї, 7-ї, 11-ї, 13-ї, 17-ї, 18-ї та 21-ї.
Варто також згадати, що за успішне виконання завдань першої української антарктичної експедиції на станції «Академік Вернадський» його у 1998-му було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
У 2015 році Володимир Бахмутов став лауреатом Державної премії України у галузі науки і техніки — за цикл проведених в Антарктиді геофізичних досліджень. До того ж він — не лише вчений, але й досвідчений організатор: протягом низки років керує геолого-геофізичним напрямом робіт згідно з Державною цільовою науково-технічною програмою досліджень, здійснюваних Україною в Антарктиці.
— Проте, — зазначає Валерій Литвинов, — у МОН, судячи з усього, вирішили обійтися без конкурсу й пішли іншим шляхом. Я у грудні 2017-го дізнався про те, що заступник міністра Максим Стріха і директор департаменту науково-технічного розвитку МОН Дмитро Чеберкус просувають на посаду керівника НАНЦ (причому без належного конкурсу) Євгена Дикого, котрий не має досвіду антарктичних досліджень, але кандидатура якого, мабуть, чимось іншим влаштовувала міністерських чиновників.
22 грудня 2017 року заступник міністра Максим Стріха запросив мене до себе й відрекомендував Свгена Дикого як кандидата на посаду директора НАНЦ, заявивши, що ця кандидатура підтримана міністром Лілією Гриневич й більш високими інстанціями.
А у другій половині січня 2018 року в Національний антарктичний науковий центр прибула сформована наказом міністра освіти і науки комісія для перевірки діяльності НАНЦ.
Схоже на те, що утворення «раптом» такої комісії стало реакцією керівництва МОН на незговірливість Литвинова у згаданому кадровому питанні — з тим, щоб, відшукавши якісь недоліки в роботі Валерія Аркадійовича як керівника НАНЦ, «надавити» на нього й «побудити» його піти з цієї посади, аби звільнити місце тому, хто чомусь є більш прийнятним для міністерських діячів.
Отож вони досягли своєї мети: після висловленої міністром Лілією Гриневич ультимативної вимоги Литвинов був змушений подати заяву «за власним бажанням». Але оскільки його великий організаторський досвід, накопичений за роки керування Національним антарктичним науковим центром, виявився все ж потрібним у цій сфері, Валерію Аркадійовичу пообіцяли переведення на вакантну на той час посаду заступника директора НАНЦ.

 

Чи завжди «кадрове оновлення» — благо?
А тепер, мабуть, час повернутися на згаданий нами дещо раніше презентаційний захід, на якому 7 лютого 2018-го заступник міністра освіти і науки Максим Стріха познайомив колектив Національного антарктичного наукового центру з новим в. о. директора НАНЦ Євгеном Диким.
Автор цих рядків прийшов на це зібрання зі зрозумілої журналістської цікавості й керуючись бажанням почути аргументи представника керівництва МОН та дізнатись, якою у цій ситуації є позиція новопризначеного очільника НАНЦ.
Свій виступ заступник міністра розпочав із того, що висловив подяку Литвинову (відсутньому з поважних особистих причин на цьому заході) за те, що було зроблено Валерієм Аркадійовичем за роки його праці на чолі центру.
Потім Максим Стріха, мотивуючи здійснену МОН заміну керівника НАНЦ, підкреслив, що «це — кадрове оновлення, якого потребує будь-яка система», і сказав, що досвід Литвинова, якого переводять на посаду заступника директора НАНЦ, ще стане у пригоді в подальшій діяльності центру.
Говорив Максим Стріха і про те, що треба буде розширити сфери дослідницьких робіт на станції «Академік Вернадський», в тому числі й у міжнародному співробітництві українських учених в Антарктиці з колегами з інших країн.
Після цього заступник міністра перейшов до безпосереднього рекомендування нового керівника НАНЦ, акцентувавши увагу на тому, що МОН розглядає Євгена Дикого як кризового менеджера.
Тут Максим Стріха особливо відзначив, що цю кандидатуру підтримано не лише міністром Лілією Гриневич, а й на більш високому рівні в уряді — віце-прем’єр-міністром В’ячеславом Кириленком — і закликав співробітників НАНЦ ставитися до нового очільника центру з належною повагою.
А свій перший виступ перед колективом НАНЦ Євген Дикий розпочав зі слів про те, що дуже давно мріяв працювати в Антарктиді, підтвердивши, що вважає себе кризовим менеджером.
Водночас не пошкодував компліментарних висловлювань на адресу свого попередника на посаді в. о. директора НАНЦ, Валерія Литвинова, а здійснену МОН зміну керівника НАНЦ охарактеризував, сказавши, що «це не революція, а еволюція», і що він [Євген Дикий] «прийшов не руйнувати, а зберегти те, що є, і щось прибудувати до цього».
Новий керівник НАНЦ також заявив, що його першим наказом на цій посаді буде призначення Валерія Литвинова заступником директора центру (і цю свою обіцянку Євген Дикий виконав).
Говорячи про своє бачення перспектив подальшої діяльності НАНЦ, новий керівник центру висловився за розширення тих територій, які охоплюються дослідженнями, здійснюваними українськими науковцями, — з островів у Західній Антарктиці, на одному з яких розташована станція «Академік Вернадський», та прилеглих до неї найближчих акваторій — на сусідні ділянки континенту Антарктиди.
Автор цих рядків дізнався від Валерія Литвинова, який став заступником директора НАНЦ, що вже у перший день спільної роботи у нього відбулася розмова з новим очільником центру. «Я відверто сказав Євгену Олександровичу, що був проти його призначення й що у колективу НАНЦ була інша кандидатура для конкурсу на посаду директора центру.
Але, коли вже ситуація склалася так, як це сталося, то я, — веде далі Валерій Аркадійович, — запевнив Євгена Дикого в тому, що не збираюсь якось заважати його діяльності на чолі центру, а маю намір усіляко йому допомагати, оскільки інтереси важливої для нашої держави справи — понад усе».
...Хотілося б сподіватися на те, що здійснена МОН зміна керівника НАНЦ не призведе до якихось кризових явищ у подальшій діяльності центру.
Проте дивує, що ані заступник міністра Максим Стріха, ані новий очільник НАНЦ Євген Дикий у своїх виступах перед колективом Національного антарктичного наукового центру нічого не сказали про конкурс, на якому має обиратися керівник державної наукової установи, котрою є НАНЦ.
Тож і досі невідомо, чи збирається керівництво Міністерства освіти і науки проводити такий належний конкурс?

Вадим ФЕЛЬДМАН
Фото НАНЦ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».