Поле застосування медіації — чи не всеохоплююче. Вона може бути ефективним інструментом захисту прав людини, використовуватися у кримінальних справах, для вирішення бізнесових спорів, у сімейному праві. На відміну від судової ця процедура є суто добровільною.
Для багатьох учасників конфлікту може видатися досить привабливим такий принцип медіації, як конфіденційність. Згідно з ним ні сам факт проведення такої процедури, ні документи чи свідчення (включно з усними), які було надано під час її проведення, не можуть бути розкриті для широкого загалу — на сторожі цього стоїть Європейський кодекс поведінки медіатора, ухвалений 2004 року. Це пряма протилежність гласності і публічності судочинства. Конфіденційність сприяє також створенню атмосфери відкритості і довіри під час спілкування учасників процедури, а отже, підвищує шанси на успішність вирішення конфлікту. Важливими для досягнення цієї мети є комфортні умови, а залу судових засідань такою не назвеш.
Існує низка інших переваг. Суд, виносячи рішення, керується лише законодавством і апріорі не може враховувати волю сторін. У медіації це можливо. Суддю не обирають — його визначає електронна система. Так само не можна обрати суд, адже існують законодавчо визначені принципи підсудності тих чи інших спорів. Альтернативний спосіб їх вирішення дає можливість обирати медіатора, місце, час і тривалість процедури. Тобто, самостійним і незалежним є не тільки посередник, а кожна сторона, яка звернулася за його послугами. Ще один плюс — плюралізм варіантів вирішення спору, адже, згідно з базовими правилами, перед тим, як остаточно дійти згоди, мають бути розглянуті різні варіанти рішення.
Завдання медіатора — забезпечити взаєморозуміння між учасниками на противагу протилежному принципу суду — змагальності. Сторони медіації не доводять свою правоту, не шукають аргументів і доказів, а зосереджуються на спільному напрацюванні взаємоприйнятного рішення.
Медіатор більш незалежний, ніж суддя, адже він виходить з того, що кожен з учасників конфлікту по-своєму правий. Нейтральний посередник не досліджує доказів, не виносить рішення, навіть рекомендаційного — допомагає учасникам самостійно виробити його, що підвищує шанси на його беззастережне виконання. У медіації не буває безвихідних ситуацій (за умови добросовісності сторін, які беруть у ній участь). До того ж це настільки гнучка процедура, що її можна використовувати у чистому вигляді або як складову судових процедур.
Однак, хоча поширеною є думка про те, що це — найпрогресивніший спосіб вирішення конфліктів, його не можна назвати затребуваним достатньою мірою. Серед причин варто звернути увагу на тенденцію до агресивного способу ведення справ. Якщо сторона упевнена, що має абсолютно переконливі докази, що суд обов’язково винесе рішення на її користь, вона за жодних обставин не звертатиметься до медіатора. Хоча, як свідчать реалії, така оцінка може бути оманливою.

Українські проблеми
Якою є ситуація із запровадженням медіації в нашій країні, нещодавно аналізували під час засідання за круглим столом, котрий відбувся в Асоціації адвокатів України. Нагадаємо, у квітні 2012 року на розгляд Верховної Ради було подано законопроект «Про медіацію», який отримав позитивний висновок парламентського Комітету з питань правосуддя та Головного науково-експертного управління, проте не набрав необхідної кількості голосів народних депутатів.
Незважаючи на те, що ця процедура законодавчо не закріплена, все ж можна вести мову про усталену практику її застосування. Нині успішно діють Український центр порозуміння, Український центр медіації, Асоціація груп медіації. Побачило світ чимало наукових розробок у цій сфері. Чому ж медіація не користується заслуженою популярністю?
Експерти виділяють кілька причин, які стоять на перешкоді. Серед них — консервативність. Не зацікавлена в розповсюдженні альтернативного методу вирішення конфліктів досить велика кількість адвокатів, адже їх цілком влаштовує робота в судах. Не вщухають дискусії щодо того, як максимально убезпечити громадян від можливих незаконних дій під час застосування медіації у карних справах. Ідеться про те, що в разі передачі справи на медіацію з міліції, прокуратури чи суду вкрай важливо враховувати всі тонкощі кримінального та адміністративного процесів, зазначає сертифікований фасилітатор Владислава Каневська.
Зрештою, перепоною є й брак професійних медіаторів. Певні кроки з їх підготовки зроблено, але цього недостатньо. Проблему загострює те, що базові знання, які мають юристи чи психологи (найчастіше представників цих професій асоціюють з медіаторами), стають їм на заваді. Адже очевидно, що судовий процес ґрунтується на принципі змагальності, а медіація — на принципі примирення. Ще один камінь спотикання — звичка давати поради. Цього очікують від консультантів, експертів, але не від медіаторів, яким заборонено пропонувати сторонам будь-які рішення.
Прогнози фахівців у цій сфері все ж оптимістичні. Вони ґрунтуються на тому, що широке застосування медіації — загальносвітовий тренд. Статистика свідчить, що вона дає можливість досягти успіху у 85% конфліктів. Тож Рада Європи ухвалила низку рекомендацій стосовно цих процедур. Найвідоміша з них — «Про посередництво у кримінальних справах» від 1999 року.
На необхідності впровадження відновного правосуддя в національні системи права наголошується і в рішенні Ради ЄС 2001 року «Про місце жертв у кримінальному судочинстві». Особливий акцент зроблено на тому, що цей принцип спрямований також на недопущення рецидивів злочинної поведінки, врахування потреб і волі потерпілого, усвідомлення порушником не тільки правової, а й моральної відповідальності, тобто дає можливість достукатися до його совісті.

Ніна КЛИМКОВСЬКА