Інколи шокуючими подробицями діляться особи, котрі вийшли на волю. Зазвичай реакція на це прокуратури, яка повинна наглядати за дотриманням законності та прав людини, стандартна: під час перевірки жодних порушень не виявлено.
Однак є ще один надійний спосіб зазирнути за тюремні мури. Йдеться про Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК). Його було створено згідно з ухваленою Радою Європи відповідною конвенцією, котра набула чинності 1989 року. Основна функція цього комітету — захист осіб, позбавлених волі, і запобігання тортурам або іншим формам неналежного поводження. Його діяльність — своєрідне доповнення до Європейського суду з прав людини.
Делегація КЗК інспектує ту чи іншу країну періодично (це відбувається десь раз на чотири роки), хоча за необхідності може вдатися до частіших візитів. Перед тим, як розпочати перевірку, комітет зобов’язаний повідомити про свій намір обрану державу. Відтак делегація має право у будь-який час відвідати будь-яке місце, де перебувають позбавлені волі особи. Йдеться не лише про міліцейські відділки і в’язниці, а й колонії для неповнолітніх, психіатричні лікарні, центри, де утримують нелегальних мігрантів тощо. Візитери без обмежень пересуваються територією таких установ, проводять конфіденційні бесіди з їхніми клієнтами.
Після інспекції делегація надсилає державі докладні висновки, коментарі, рекомендації і прохання відповісти на порушені питання. Так триває, доки проблема не буде вирішена.
Наша країна стала одним із лідерів по кількості інспекцій КЗК, наголошує експерт Харківської правозахисної групи Вадим Човган. Візитери комітету останнім часом навідуються в Україну частіше, і це не без причини. Під час останньої перевірки вони мали на меті подивитися, як змінилося ставлення працівників органів внутрішніх справ до тих, хто перебуває в ізоляторах тимчасового тримання і кімнатах міліції після запровадження нового Кримінального процесуального кодексу. Тож відвідали низку установ МВС і підпорядкованих Державній пенітенціарній службі СІЗО. Крім того, завітали до Стрижавської виправної колонії (під час попереднього візиту там виявили, що жорстоке поводження із засудженими є звичною практикою) та в’язницю в Кривому Розі.
Необхідну інформацію отримали також під час зустрічі з високопосадовцями Мін’юсту, ДПтС, МВС, Генпрокуратури. Проведено переговори з Уповнаженим Верховної Ради України з прав людини, представниками Національного превентивного механізму, Верховного комісара ООН у справах біженців, членами Національної асоціації адвокатів і Координаційного центру безоплатної правової допомоги та неурядових організацій.

Сплять на підлозі, прикуті до труб
Що побачила делегація комітету? Достеменно це стане відомо після того, як у березні він ухвалить звіт. Однак деяка попередня невтішна інформація вже з’явилася. Зокрема, опубліковано перелік зауважень, що стосуються МВС.
У ньому лідирують скарги на удари палицями, руками й ногами (їх зазнали не тільки чоловіки, а й жінки та неповнолітні). У деяких випадках вдалося зібрати медичні підтвердження таких скарг (під час безпосереднього огляду, а також вивчивши медичну документацію).
Частими є випадки ігнорування положень КПК щодо запису точного часу затримання особи, в протоколах та міліцейських реєстрах його вказано суперечливо. Продовжується практика затримання без належної реєстрації (на строк від кількох годин до двох днів, проте є випадки, коли це триває майже тиждень). Затримані часто протягом кількох годин, а то й днів, позбавлені можливості повідомити своїх близьких про перебування під вартою. Численними є скарги на те, що доступ до адвоката надавали після попереднього опитування оперативними працівниками чи під час складання протоколу, а то й пізніше.
Умови у відділках ОВС такі, що поміщати туди затриманих можна не довше, як на кілька годин, однак їх там утримують вночі. Вони змушені спати на стільцях або на підлозі в кабінетах, коридорах, коморах, підвалах, постах Державтоінспекції, прикуті до радіаторів, труб, меблів. Ніхто не турбується про те, щоб забезпечити їх їжею. Водночас камери у багатьох відділках офіційно виведено з експлуатації і опечатано.
А що ж ДПтС? Її очільники постійно рапортують про поліпшення загальної ситуації в установах системи і дотримання прав людини. Певні позитивні зрушення в цій сфері є, і ніхто не збирається їх заперечувати. Проте замість діалогу з КЗК, під час якого повинна вирішуватися частина проблем, керівництво служби вдається до імітації реформ.
Так, у Стрижавській виправній колонії під час попереднього візиту делегації комітету деяких засуджених, які мали бесіди віч-на-віч з інспекторами, піддавали залякуванням адміністрація чи ув’язнені з-поміж тих, кого називають представниками «неофіційної тюремної ієрархії». Хоча це стало частиною представленої делегацією доповіді, однак урок, даний інспекторами КЗК, не пішов на користь. Точніше, на нього не звернули уваги, адже під час нових відвідин конфіденційні розмови із засудженими прослуховували за допомогою спеціальних пристроїв, зазначає Вадим Човган.
Настійливі «рекомендації» не говорити інспекторам зайвого надавали напередодні їхнього приїзду в Дніпропетровському і Одеському слідчих ізоляторах. У Криворізькій виправній колонії погрожували побиттям за відвертість з делегацією, а декому із засуджених навіть не дали можливості поспілкуватися з нею.
Попри такі перешкоди у своїй діяльності, інспектори зібрали достатньо тривожної інформації. Так, адміністрація Стрижавської колонії передала функції підтримання дисципліни групі засуджених. Те саме — в Криворізькій колонії. Ті, котрі відбувають там покарання, масово скаржилися на побої, і делегації навіть вдалося зібрати медичні докази цього. У Київському, Одеському і Сімферопольському слідчих ізоляторах скаржилися на потиличники і удари палицями. Великим є ризик насильства між засудженими в Одеському і Сімферопольському СІЗО через те, що там теж повноваження персоналу частково передали так званим представникам тюремної субкультури. Скаржилися на те, що співкамерники розпускають руки, в Дніпропетровському СІЗО.
Окремо слід сказати про постійну відсутність належного медичного обслуговування в установах пенітенціарної системи. Не запроваджена процедура систематичного обстеження на наявність гепатиту С. Постачання ліків є недостатнім. Загалом без реформи медичної служби в’язничних установ не обійтись.
Що робити? Правозахисники вважають, що ДПтС давно слід було перейти до політики жорсткої реакції на неналежні дії своїх працівників, демілітаризації філософії діяльності. Такі прагматичні енергійні заходи дали б можливість привести умови перебування в її установах до загальноприйнятих стандартів і унеможливили б порушення прав людини.

Ніна КЛИМКОВСЬКА