— Свого часу агростраховому ринку були запропоновані всі необхідні інструменти для розвитку. Тим не менш отримуємо зворотний результат. Чому так відбувається?
— Від самого початку інтерес було продемонстровано не до розвитку агрострахування як інструмента, спроможного надати реальну допомогу нашим сільгоспвиробникам. Агрострахування було використано як елемент наживи, корупції.
Візьмемо, наприклад, Агростраховий пул. Оформити в ньому своє членство було вельми марудною справою. Треба було отримати ліцензію, відповідати вимогам, які пред’являли засновники. А це були чотири «сімейні» компанії. До професійного рівня деяких із них уже тоді виникали численні запитання.
Зрозуміло, що серйозні страховики не захотіли мати бодай щось спільне з таким непрозорим бізнесом. Примітна деталь: на прес-конференції 16 жовтня керівник проекту міжнародної фінансової корпорації (IFC, Група Світового банку) «Розвиток агрострахування в Україні» Гарі Роше сказав: «Це не бізнес, я не розумію, що це таке».
Зауважте, ця думка належить спеціалісту світового рівня! Впродовж багатьох років він робив усе можливе для того, аби наше агрострахування відповідало сучасним вимогам.
— Передбачалося, що Агростраховий пул повинен об’єднати провідні страхові компанії, які працюють із сільгоспвиробниками, підштовхнути їх до взаєморозуміння, напрацювання спільних правил поведінки на агростраховому ринку. Пул не впорався з поставленим завданням, та чи спроможний він виконати його нині, коли опинився в нових економічних та політичних реаліях?
— У грузинів є хороша приказка: не можна в старі міхи наливати молоде вино. Тому не можна на базі Пулу, який створювався під конкретні корупційні завдання, створювати нове громадське об’єднання страховиків.
Закон «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою», ухвалений 2012 року, зобов’язав усіх агростраховиків отримати спеціальну ліцензію. Та хоч і зобов’язав, але ж як реалізували це положення?
Пріоритет надали чотирьом «сімейним» компаніям, а решту одразу ж відсікли. Їм сказали — ставайте в чергу. І як думаєте — їм одразу видали ліцензії? В тому й справа, що ні.
Скільки агрострахової ліцензії чекала, припустимо, страхова компанія «АСКА»? Довго. А «ІНГО-Україна»? Теж. І цей список можна продовжити. Але ж це — провідні компанії на вітчизняному ринку агрострахування. Все це робилося задля того, щоб прибрати їх від обов’язкового агрострахування, а заразом приховати свої корупційні схеми.
У Гете є хороший вислів: якщо ви неправильно застібнете перший ґудзик, то ніколи не застібнетеся нормально. Треба визнати, що перші кроки щодо створення нинішнього Пулу були зроблені неправильно. Тож його треба розібрати дощенту і побудувати заново. А будувати є кому — понад 30 компаній уже отримали ліцензії, які дозволяють їм надавати послуги у сфері агрострахування.
— Агростраховий пул створювався не стільки страховими компаніями, скільки державою. Тому, стверджують експерти, від самого початку він не повною мірою враховував запити агрострахового ринку. Що Ви думаєте з цього приводу?
— Україна досить упевнено почувається на світових продовольчих ринках. За багатьма позиціями ми посідаємо чи лідируючі позиції, чи максимально наближені до них. Приміром, за пшеницею ми виходимо на друге місце у світі. Вся Європа збирає її стільки ж, скільки наші сільгоспвиробники.
Із кукурудзою справи теж складаються непогано: за обсягами її виробництва ми входимо до першої п’ятірки. Шосте місце посідаємо за виробництвом молока, а за виробництвом соняшника з нами взагалі ніхто не зрівняється.
Попередня влада чудово розуміла, які потужні фінансові потоки сформувалися в середині АПК, тому й вирішила встановити за ними повний контроль, аби жодна копійка не пішла на сторону. Для цього й створила Агростраховий пул.
Зрозуміло, що все це робилося не тільки, а, може, й не стільки в державних інтересах. Ось чому в цій схемі агростраховому ринку місця не знайшлося.
— Влада в країні змінилася, а Агростраховий пул як структура зберігся. Утім, він утратив форвардні контракти в Аграрному фонді. Вони дісталися нікому невідомим страховим компаніям. Чи означає це, що тепер Пул став непотрібним не тільки агростраховому ринку, але й державі?
— Я не знаю причин, з яких дві маловідомі компанії увійшли до Агрофонду. Можливо, це пов’язано з тим, що Агростраховий пул уже став притчею во язицех і від нього можна було відмахнутися. Я допускаю, що події розгорталися за цим сценарієм.
— Певний час тому Агростраховий пул перебував у передінфарктному стані. Недавно була зроблена спроба реанімувати його. 16 жовтня агростраховики дізналися про наявність Дорожньої карти реформування добровільного страхування сільськогосподарської продукції на 2014–2015 роки.
Того дня на прес-конференції відбулася її презентація. Розробники цього документа запевняли, що його реалізація здатна вдихнути в Пул нове життя. Як Ви вважаєте, чи справді вони вірили в те, про що казали?
— Прес-конференція показала, що ідея створити Дорожню карту, запропонована Агростраховим пулом, Лігою страхових організацій України (ЛСОУ) та деякими громадськими організаціями, які працюють в аграрному секторі, не увінчалася успіхом. Самі учасники події переконалися, що це шлях у безвихідь. Принаймні, представники деяких страхових компаній, незалежні експерти, журналісти не підтримали розробників Дорожньої карти.
Генеральний директор Агрострахового пулу Віталій Самарський на цій прес-конференції виглядав не дуже переконливо. Схоже, він розумів, що ідея з Дорожньою картою не дасть належного ефекту. Минув тиждень, і він написав заяву про звільнення зі своєї посади.
— Хто може замінити Віталія Самарського на місці гендиректора Агрострахового пулу?
— Я б розглянув кілька кандидатур. Наприклад, в IFC є Ірина Головко. Вона обіймає посаду заступника керівника проекту «Розвиток агрострахування в Україні».
Ірина Головко тривалий час перебуває в темі, користується великим авторитетом серед вітчизняних страховиків. Її добре знають і на міжнародному ринку агрострахування. Вона причетна до розробки стандартних страхових продуктів, які дуже добре зарекомендували себе, до підготовки документів, що відіграли важливу роль у започаткуванні та розвитку вітчизняного агрострахування.
Можна було б розглянути й кандидатуру Олександра Завади. Він довго працював у державних структурах, був президентом Української федерації убезпечення (УФУ).
Насправді люди, здатні очолити Пул, є. Питання в тому, кому віддати перевагу? Якщо керуватимемося квотним підходом, діючи за принципом — ми тут головні і тому треба врахувати нашу думку, то тупцюватимемо на місці. Переконаний, що ставку слід робити на професіоналів. Ми не маємо часу вчитися на власних помилках.
— Спроба держави створити Агростраховий пул виявилася невдалою. Це — факт. Та є й інший незаперечний факт: свого часу агростраховому ринку була надана можливість створити Пул на свій розсуд, та він нею не скористався. Чому?
— Я думаю, що цьому завадив конфлікт інтересів. Треба визнати, що він наявний у відносинах, які складаються між різними нашими професійними об’єднаннями. За багатьма питаннями агрострахування ми досі не можемо дійти одностайності, виробити єдину політику. Тож нема нічого дивного, що 2 роки тому від держави у вигляді «подарунка» отримали Агростраховий пул, а тепер не знаємо, що з ним робити.
— Ви — прихильник створення нового Пулу, та хто повинен його формувати — страхові компанії, які потому увійдуть до його складу, чи професійні об’єднання, які продовжують конкурувати між себою?
— ЛСОУ, УФУ та Асоціації «Страховий бізнес» треба терміново шукати точки дотику. Вони не повинні перетягувати ковдру на себе. Для того щоб створити Пул як саморегулюючу організацію, ми мусимо об’єднатися. Іншого варіанта нема. Це — перше.
Друге. Все одно треба залучати до роботи зі створення Пулу професійні об’єднання, бо кожне з них лобіює інтереси страховиків. Просто слід цей рівень лобіювання підняти вище за власні корпоративні інтереси.
— Цей принцип сповідувався й раніше, та не спрацював. Чи спрацює він зараз?
— Нині ми опинилися в ситуації, коли вже замало говорити. Важливо робити конкретні справи.
Страховики вже об’єдналися. Хтось знайшов своє місце в ЛСОУ, хтось — в УФУ, хтось — в Асоціації «Страховий бізнес». Вони частково передали їм свої повноваження. Тепер завдання представників професійних об’єднань полягає в тому, щоб домовитися між собою з принципово важливих питань, в тому числі щодо створення нового Агрострахового пулу.
— Як може виглядати процедура його створення?
— Мені важко сказати, як це треба організувати. Я скажу, як це можна зробити.
Я б підготував відповідні листи та відправив їх усім професійним об’єднанням. Далі провів би установчий з’їзд страховиків, ухвалив би меморандум і з цим документом вирушив би до Міністерства аграрної політики та продовольства. Там би я сказав — це наше рішення і його треба взяти до роботи. Якщо ви нас не підтримаєте, ми боротимемося за свої права.
— Аби пройти цей шлях, знадобиться час, а Ви кажете, що його у нас нема. Що можна зробити вже зараз?
— Нині ЛСОУ, УФУ та Асоціації «Страховий бізнес» треба підготувати колективний лист на ім’я Президента України. Він повинен знати, що чинна система агрострахування потребує термінового реформування і що далі затягувати з цим процесом не можна.
У нашій справі не допоможе навіть люстрація. Я не переконаний, що завдяки їй ми в недалекому майбутньому позбудемося всіх корупціонерів. Тому діяти треба оперативно.
— Яка необхідність у всі агрострахові перипетії втягувати Президента?
— Зараз вирішується питання, хто очолить Міністерство аграрної політики та продовольства, робота Пулу фактично паралізована, а агрострахові послуги треба надавати вже зараз.
— Як довго може створюватися новий Агростраховий пул?
— Якщо ми швидко сформуємо уряд, то може йтися про пару місяців. Та для початку варто посадити за стіл переговорів представників ЛСОУ, УФУ та Асоціації «Страховий бізнес». Нехай вони на своєму рівні домовляться про те, як створювати новий Пул. Інакше ми не зможемо нічого запропонувати владі. А без цього вона не зважатиме на нас.
— Агростраховий пул насамперед створювався під субсидоване агрострахування. Чи може він нормально функціонувати за його цілковитої відсутності?
— Ми маємо й інші способи зовнішнього фінансування. Приміром, Аграрний фонд та Державна продовольчо-закупівельна корпорація субсидують аграріїв під форвардні контракти. Тобто завдяки такому субсидуванню фактично агрострахування у нас розвивається.
— Ви говорите про примусове агрострахування, а я — про стимулююче. Що робити, якщо держава не дає на нього коштів?
— Ще не всі знають, що аграрний сектор перетворився на основне джерело валютних надходжень у країну. Я думаю, що з часом АПК зможе суттєво збільшити експортні поставки сільгосппродукції. Це надасть йому можливість збільшити й обсяги валютних надходжень в Україну.
Та всі ці прогнози справдяться лишень тоді, якщо держава подбає про наших аграріїв. У ситуації, що склалася, вона просто зобов’язана відродити субсидоване агрострахування.
— Чи зможе країна, перебуваючи в умовах війни та глибокої економічної кризи, виділити гроші на субсидоване агрострахування?
— Тут питання стоїть так — дайте, принаймні, якусь суму. 2005 року ми починали з 54 млн грн. Для бюджету це ніщо, а для аграріїв — сигнал, що про них подбали.
Що таке — дати зараз аграріям 50 млн грн чи, приміром, 200 млн грн на перезимівлю? Отримана компенсація дасть можливість селянину пересіятися навесні, якщо буде така необхідність. Ми збережемо врожай зернових культур, підтримаємо бізнес аграрія. Бюджет отримає віддачу, що обчислюється мільярдами! Просто треба, щоб Кабінет Міністрів добре прорахував такі перспективи. Оскільки аграрний сектор нині — основна валютодобувна галузь у країні, то від продажу зернових бюджет отримає реальні валютні надходження. Можна сказати, що це «План Маршалла» для українського АПК, котрий, як локомотив, може витягнути всю економіку України з кризи, особливо в такий тяжкий час.
Ро­ман НЕ­ЧИ­ПО­РУК,
На­ціо­наль­ний прес-клуб «Ук­ра­їн­ська пер­спек­ти­ва»