КРЕДО АКАДЕМІКА АНДРІЯ СЕРДЮКА
З Андрієм Сердюком (спочатку суто візуально) знайомий от уже понад 30 років. Знав, що він працював у ЦК КПУ заступником завідувача відділу науки і навчальних закладів, де опікувався медициною, а я після закінчення Академії суспільних наук при ЦК КПРС був запрошений до відділу пропаганди і агітації, очолюваного Леонідом Кравчуком, згодом першим президентом незалежної України. Ми зустрічалися на різних апаратних нарадах, але безпосередньо майже не спілкувалися. У кожного була своя ділянка роботи, і ми, як мовиться, не пересікалися.
ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТА ПРЕЗИДЕНТА НАМН УКРАЇНИ З НАГОДИ ЙОГО 75-ЛІТТЯ
Наші долі переплелися у сумнозвісному 1986 році після чорнобильської трагедії. У складі різних так званих виїзних бригад відряджали нас у «зону лиха» вже з перших днів після аварії на АЕС, щоб особисто оцінити її жахливі наслідки і, по-можливості, мінімізувати їхній вплив на здоров’я людей та довкілля. Потім спільно згадували ці поїздки, ділилися власними враженнями про них. Свого часу Андрій Михайлович розповів мені про свій перший виїзд на місце трагедії.
— У неділю, на другий день після аварії, рано-вранці пролунав дзвінок з приймальної секретаря ЦК Бориса Качури — мене терміново викликали до нього. Коли десь хвилин за десять я приїхав, там уже зібралися секретарі ЦК Володимир Івашко і Яків Погребняк, завідувачі відділів Леонід Кравчук, Михайло Перепадя та інші відповідальні працівники апарату.
Борис Васильович визначив ситуацію як надзвичайно важку, розповів про вибух на четвертому реакторі станції і відверто сказав, що справжні масштаби аварії ще не відомі. Перед нами було поставлене завдання терміново виїхати на місце, вивчити стан справ і підготувати для доповіді першому секретарю ЦК Володимиру Щербицькому пропозиції щодо подальшої евакуації населення (на той час із Прип’яті тільки-но почали вивозити людей) і пов’язані з нею відповідні заходи.
Наступного дня при першому секретареві, крім інших, була створена окрема оперативна група з трьох чоловік, у якій я відповідав за медичні аспекти аварії і двічі на день інформував В. Щербицького про стан справ у цій сфері.
Саме на підставі пропозицій нашого відділу Володимир Щербицький, усупереч засторогам Москви, схвалив рішення — з 15 травня почати евакуацію дітей із небезпечних зон, у тому числі й з Києва. Загалом, пам’ятаю, вивезли понад 700 тисяч дітей різного віку на три-чотири місяці, а отже, збережено не тільки їхнє здоров’я, а й здоров’я наступних поколінь.
Тут доречно, мабуть, буде сказати і про спротив В. Щербицького щодо проведення першотравневої демонстрації. Радіаційний фон, за нашими даними, перевищував норму в 100—200 разів. Генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов не зважив на ці аргументи і, за свідченням першого помічника В. Щербицького, сказав останньому: «З вами чи без вас демонстрація обов’язково відбудеться». Як відомо, саме так і сталося. Володимир Васильович піднявся на святкову трибуну разом з онуком. Це був своєрідний виклик Москві і водночас свідчення того, що Щербицький і в цій трагічній ситуації залишився разом з народом.
***
Коли автора цих рядків призначили помічником секретаря ЦК КПУ Ю. Н. Єльченка, який змінив на цьому посту В. А. Івашка, обраного першим секретарем Дніпропетровського обкому партії, його помічник І. І. Мигович передав мені секретні документи, які я мав розібрати і залежно від грифів на них здати до загального відділу. Серед цих документів виявилася папка з написом «Чорнобиль» із різними матеріалами про аварію на АЕС. У ній, зокрема, були довідки, підписані А. Сердюком про радіаційний стан довкілля, які він протягом півроку передав особисто В. Щербицькому. Станом на 1 травня 1986 року він у Києві перевищував норму і, як кажуть, «зашкалював». Оригінал цієї довідки віддав особисто А. Сердюку. Важко передати його реакцію на цей «презент», адже у нього такої довідки з його власноручним підписом не збереглося. Зрозуміло, що цей «презент» був належним чином «обмитий» і тепер зберігається в архіві автора.
А. Сердюк належить до тієї когорти медиків-професіоналів, які від перших днів найбільшої в історії людства техногенної катастрофи почали боротися з її наслідками і не припиняють роботи ще й нині. А почав він свою кар’єру в 1961 році на посаді лікаря-епідеміолога у відомому «засекреченими підприємствами» Верхньодніпровському районі після закінчення Дніпропетровського медичного інституту.
Є в його трудовій книжці записи про подальше професійне зростання, навчання в аспірантурі й роботу у медичних та наукових закладах, про призначення першим заступником, а згодом і міністром охорони здоров’я України. Він очолює Інститут гігієни та медичної екології імені О. М. Мерзєєва НАМН України, у 2011 році обраний президентом Національної академії медичних наук України.
Видатний науковець у галузі медичної екології, гігієни, соціальної медицини А. Сердюк відзначений численними вітчизняними, державними і міжнародними нагородами, перелік яких зайняв би чимало газетної площі. Однак усі заслужені відзнаки не можуть затьмарити людські якості ювіляра, його громадянську позицію, особливо у вихованні молодої зміни на ниві медицини. Автор понад 440 наукових робіт, 33 монографій, підготував близько 30 докторів і кандидатів наук.
На запитання, що він вважає для себе найголовнішим як академік і президент НАМН України, яке його професійне кредо, А. Сердюк відповів: омолодити медичну науку, виростити гідних послідовників таких видатних учених-практиків, яким був Микола Амосов, 100-ліття від дня народження якого світ відзначає цього року.
Нових творчих здобутків Вам, високодостойний Андрію Михайловичу, у вашій благородній справі. З роси і води, дорогий ювіляре, постійний автор «Демократичної України», достойний член Національної спілки журналістів України.
Олександр ПОБІГАЙ
також у паперовій версії читайте:
- ВІН І В ПІСНІ, І В НАШІЙ ПАМ'ЯТІ...
назад »»»