«ОДНА РІЧ — ПАСТИРСЬКИЙ ЖЕЗЛ, А ІНША — ПАСТУША СОПІЛКА»
ВЕЛИКИЙ ПРОЕКТ: СКОВОРОДА-300
Упродовж останніх п'яти років «Демократична Україна» під рубрикою «Великий проект: Сковорода-300» публікувала матеріали, присвячені наступному видатному ювілею: 300-річчю від дня народження українського генія, філософа, поета, публіциста і богослова Григорія Савича Сковороди (2022 рік).
Публікації в «Демократичній Україні» склали об'ємну книгу «Садівник щастя. Сковорода як дзеркало України», яку випустило видавництво «Криниця», широко відоме в Україні й у світі, і яка була відзначена низкою літературно-мистецьких премій. А тепер видавництво «Криниця» готує наступну книгу до сковородинського ювілею «Учитель життя. Сковорода як гасло часу».
Про Сковороду в Переяславському колегіумі наш читач знає з попередніх публікацій, але йому буде цікаво детальніше дізнатися про сам Переяславський колегіум, його історію і духовне значення в поширенні освіти, наукових знань як на Переяславщині, так і в усій Україні. Привід для цього більш ніж значимий: у жовтні 2013 року виповнилося 275 років від часу заснування Переяславського колегіуму.
Berlo означає«скіпетр». Та ще й золотий
Вивчення історії духовного закладу розпочалося в середині ХІХ ст. В архівних документах Переяславсько-Бориспільської єпархії (1733–1785 роки) ми віднайшли короткі історичні довідки та статті з історії колегіуму. Серед них «Іерархія Переяславско-Полтавской епархіи» протоієрея Д. Юзефовича, що вийшла в «Полтавскихь Епархіальныхъ Ведомостяхь» у 1863 році, «Полтавская епархія въ ея прошломъ и настоящемъ» А. Грановського, видана в Полтаві 1904 року, та інші документи.
Початок ХХ ст. ознаменувався появою праць, де було зібрано, опрацьовано та введено до наукового обігу значний архівний матеріал про навчально-виховний процес духовного закладу, просвітницьку діяльність єпископів, що перебували на Переяславсько-Бориспільській кафедрі, та видатних випускників Слов'яно-латинської школи.
Особливої уваги заслуговують дореволюційні розвідки Володимира Пархоменка, який посилається у своїх дослідженнях на архіви Святого Синоду, Київської та Полтавської консисторій, що вийшли окремою працею «Очерки исторіи Бориспольско-Переяславской єпархіи (1733–1785 г.)» (1908 р.); Памфила Левицького «Прошлое Переяславскаго Духовнаго училища» (1889 р.); Анни Берло «Арсений Берло, епископ Переяславскій и Бориспольскій» (1904 р.). Серед сучасних дослідників слід відзначити Володимира Денисенка, Людмилу Набок, Валентину Нікітіну, В'ячеслава Лоху.
Початок історії Переяславської семінарії пов'язаний з ім'ям Переяславсько-Бориспільського єпископа Арсенія Берла. Про походження роду Берла відомо небагато. Арсеній був сином полкового переяславського судді Івана Берло. Коли наприкінці ХVІІІ ст., після знищення козацтва, малоросійській козацькій старшині указом імператриці Катерини ІІ було надано право зараховуватися до списку дворян, то нащадки переяславського судді Івана Берла у зверненні про внесення роду свого до дворян документально повідомили: під час битви в 1440 році з турками угорський король Владислав Ягелович на знак подяки за врятоване йому життя подарував золотий берло (berlo — скіпетр) їхньому предку, і після того рід їхній став називатися Берло.
Арсеній Берло був високоосвіченою людиною. Закінчив Києво-Могилянську академію та Львівський університет. 28 січня 1733 р. отримав призначення в рідну йому Переяславську єпархію. Ввірена йому єпархія була невелика: налічувалося 165 церков, чотири монастирі й майже 100 тисяч православної пастви. Архієрейський двір та церковні приміщення були в жалюгідному стані. За його наказом у церквах єпархії було заведено «Збірні книги», куди записували імена пожертводавців на церковні споруди. Водночас єпископ заборонив протопопам та іншим духовним особам і світській владі давати і брати хабарі та «посули» під час обрання на священика чи диякона. От би так і в наш час!
Та, однак, найвизначнішою заслугою Арсенія Берла є заснування в жовтні 1738 року Переяславського колегіуму, куди приймали дітей усіх станів, і який став помітним навчальним закладом на території України. Місце для колегіуму було відведено у дворі архієрейського Вознесенського монастиря.
До Переяславської семінарії на навчання вступали діти священиків і паламарів, а також мешканці Гадяча, Ніжина, Глухова, Любеча, Конотопа, Сум і навіть Києва й Чернігова.
На честь засновника Переяславський колегіум називали Collegio Berliana, тобто Берліанська колегія.
Випробування вогнем і новим віршуванням
18 липня 1748 р. під час пожежі була знищена будівля навчального закладу, дзвіниця, монастирська палата з припасами, келія архієрея, усі братські келії. З 1745-го по 1751 рік кафедру єпископа займав Никодим Срібницький. На час будівництва нового приміщення для навчання пристосували будинок Семена Мировича, який належав раніше генеральші Кантакузіній і межував із кафедральним монастирем. Згадуючи про 1750-1751 навчальний рік, неможливо оминути діяльність у Переяславському колегіумі мисленика-словолюба Григорія Сковороди, якого Переяславський єпископ запросив на посаду вчителя поетики.
Григорій Савич був сином вісімнадцятого сторіччя, у культурі якого панували піднесеність літературних форм та вишуканість мови. За мовою Григорій Сковорода належить до старожитньої української культури. У цих культурних рамках він і хотів провести реформу поетики своїми першими віршами. Традиційна наука віршування ґрунтувалася на твердих канонах, віршовані рядки повинні були мати однакову кількість складів, і наголос у кожному ставився на передостанньому складі, який і повинен римуватися. Такі правила були запроваджені випускником Києво-Могилянської академії Симеоном Полоцьким. А Григорій Сковорода викладав поетику по-своєму і написав трактат «Рассуждение о поезии и искусству к оной...», який і досі не знайдено.
Єпископ був переконаним консерватором і сприйняв відступ від правил, як особисту образу. Справу Григорія Сковороди передали до консисторії, куди він подав текст свого трактату з поясненнями. До них він додав латинське прислів'я: Alias res sceptrum, alia plectrum — «Одна річ — пастирський жезл, інша — пастуша сопілка». Саме так, за легендою, відповів колись один музикант цареві Птолемею, коли той під час розмови про музику почав наполягати на власній думці. Звісно ж, єпископ образився і власноруч написав на консисторській доповіді наступне: «Не живяше посреді дому моєго творяй гординю». Це був сьомий вірш сотого Давидового псалма, і зрозуміти його дуже просто: хочеш бути гордим — іди геть! Після такого ставлення до себе Сковорода залишає стіни Переяславського колегіуму. Як написав пізніше Михайло Ковалинський: «Це була перша спроба його духовної міцності».
Новий корпус колегіуму
Наступник єпископа Никодима Іван Козлович особливу увагу приділяв справам семінарії та не шкодував власних коштів для її відбудови. Завдяки його зусиллям був побудований новий кам'яний корпус, який складався з чотирьох класних кімнат, що мають циліндричне склепіння, і трьох сіней (усе це збереглося до наших днів), а дах покрили залізом.
Сучасний будинок колегіуму має декоративне ліплення над порталами 1753 року. Над правим входом — вензель-монограма з атрибутами єпископської влади: посох та митра. Над лівим — емблема Переяславської семінарії: внизу три кубла (хаос), з боків якого підіймаються пагінці (прагнення до знань), над ними півколом язики полум'я (горнило навчального процесу), а в його лоні — симетричні завитки (систематизовані знання) та голуб (Святий Дух, який освячує процес навчання). Сандрики декоровані барельєфними орнаментами рослинного характеру, де за основу композиції править виноградна лоза: у центрі кожної композиції поперечний розріз квітки, з боків якої виходять звивисті гілочки з листочками, що увінчують виноградні ґрона.
Важливо відзначити, що в оздобленні колегіуму одночасно з церковною символікою використовували алегоричні зображення. Професор Харківського університету І. Тимківський, згадуючи про своє навчання в Переяславському колегіумі, докладно описав зображення на дверях сіней колегіуму. Зокрема, учням граматичних класів адресувалося зображення мудреця, який з долотом та молотом обтесував пень, що під ударами майстра-вчителя перетворювався на ладного учня з книгою в руках. Піїтам та риторам призначалося зображення криниці, в яку опускали порожнє відро, а підіймали наповнене по вінця водою, що хлюпала через край. Спеціально для філософів та богословів був намальований орел, який пронизує темряву й летить до сонця. За цими спогадами художник Іван Нестеренко відновив у 1972 р. зображення на трьох вхідних дверях.
Із 1816-го по 1917 рік будинок колегіуму був основним навчальним корпусом духовного училища Полтавсько-Переяславської єпархії. У 1917 році училище закрили. Нова влада пристосувала корпус для реквізованого майна, на базі якого було відкрито музей. Під час громадянської війни вирішено було відкрити в колишньому навчальному корпусі народну лікарню. У 1925 році в місті був розташований червоноармійський стрілецький полк і в будинку розмістили казарму, яка перебувала там до 1928 року, поки не збудували для неї окреме приміщення. До 1941 р. військова частина використовувала будівлю як лазарет і спортивні зали.
У 1954 році відбувалося святкування 300-літнього ювілею Переяславської ради, і підготовка до цієї події поширилася на всі сфери діяльності міста. Зокрема, був затверджений перелік пам'яток архітектури Переяслава-Хмельницького, серед них і кам'яний будинок колегіуму ХVIII ст. республіканського значення. Було виділено охоронну зону навколо ансамблю колишнього Вознесенського монастиря, а пам'ятки архітектури оголошено заповідником.
У 1963 р. виконавчий комітет Переяслав-Хмельницької ради депутатів звертається до керівництва області з проханням передати колегію ХVІІІ ст. і собор Вознесенського монастиря Переяслав-Хмельницькому історичному музею. У 1972 році з нагоди святкування 250-річчя від дня народження Григорія Сковороди за поданням директора історичного музею Михайла Івановича Сікорського було ухвалене рішення про відкриття в будинку колишньої Переяславської семінарії музею Г. Сковороди, адже тут український мислитель розпочав свою педагогічну діяльність.
У той час офіційна історіографія дотримувалася версії, що саме 1753 рік є часом перебування Г. Сковороди на посаді вчителя поетики в Переяславі. Тому на встановленій меморіальній дошці на будинку колишнього колегіуму зазначено: «У цьому будинку в Переяславському колегіумі в 1753–1754 роках викладав поетику видатний український просвітник, філософ і поет Григорій Савич Сковорода». Сучасні сковородинознавці обґрунтували, що Григорій Савич працював у колегіумі, коли ще не був побудований кам'яний корпус навчального закладу, як уже вище розповідалося, але можливо, що в будинку колегіуму в 1753 році Г. Сковорода бував, адже він добре знав Івана Козловича і в цей час, коли було закінчено будівництво основного навчального корпусу, перебував неподалік від Переяслава в селі Каврай.
Від самого початку створення музей став хранилищем духовних цінностей. Широкий показ життя й творчості видатного українського мислителя допомагає формувати нашу національну свідомість. Видовищно розгорнута експозиція відіграє головну роль у культурній комунікації. Фонд музею винятково цінний, визначний та різноманітний.
Художньо оформлена експозиція музею сприяє вихованню патріотизму, національної гордості, сприйняттю прекрасного. Природним і виправданим є нині розвиток тенденції звернення до засобів театралізації, прямого зв'язку з аудиторією через виконання творів Г. Сковороди. У той час, коли сучасна цивілізація ґрунтується на жорсткому практицизмі, збайдужінні до довкілля, змілінні духовності — вчення просвітника про людську гідність, совість, християнську гуманістичну мораль, відповідальність і працьовитість стають особливо актуальними.
Експозиція Меморіального музею Г. С. Сковороди входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Вона розрахована на широке коло відвідувачів і є притягальним центром вивчення життя та творчості філософа і поета, який щороку відвідує майже 10 000 осіб.
Кожен із нас іде до музею на особисту зустріч з нашим сучасником на всі часи Григорієм Савичем Сковородою.
Інна БІЛЬЧЕНКО, старший науковий співробітник Меморіального музею Г. С. Сковороди Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»
також у паперовій версії читайте:
назад »»»