НОВА КОНФІГУРАЦІЯ
Громадянська війна у Сирії оживила одвічні поділи в арабському світі. Чи постане на руїнах нинішніх держав Сунітостан і Шиїтостан? Забудьте про Сирію, Ірак, Лівію, Саудівську Аравію і Ємен. Ці держави поволі перестають існувати у нинішніх кордонах. На їх місці народжується мозаїка нових квазідержав. Там, де донедавна була Лівія, виникає Триполітанія, Кіренаїка і Феццан. Сирія, Ліван та Ірак розпадаються на держави алавітів, сунітів і шиїтів. Мозаїка еміратів покриє Саудівську Аравію, Ємен і країни Перської затоки. Протягом найближчих років з хаосу воєн виникне цілком новий Близький Схід.
Цей сміливий прогноз формулює Робін Райт, колишня близькосхідна кореспондентка «Вашингтон Пост» та інших американських газет, експерт з питань мусульманського світу. І це зовсім не футурологічне бачення.
В Іраку не припиняються терористичні замахи. Шиїти атакують сунітів, а суніти — шиїтів. У Багдаді шиїти нападають на сунітів, а в Західному Іраку сунітські бойовики, пов'язані з «Аль-Каїдою», нападають на поліцейські дільниці у місті Хадіса. Від початку року в Іраку загинуло понад п'ять тисяч осіб. Іракське крило «Аль-Каїди» об'єдналося з сирійськими союзними угрупованнями, створивши організацію «Ісламська держава Іраку та Леванту».
Метою сунітських радикалів є створення єдиної держави. Очевидно, що без шиїтів та інших меншин. Шиїти планують те саме. Взаємна ненависть часто більша, ніж до невірних із Заходу. Переконання про зраду ісламу у VІІ ст., починаючи від спору про спадок пророка Магомета, виключає порозуміння між шиїтами та сунітами. Сирійське повстання вже давно набрало форму конфронтації між повсталими сунітами проти правлячих алавітів і шиїтів. Війна різних течій ісламу поширилася на Ірак та Ліван.
«Сирії вже немає. Не буде такої держави. Лише силове придушення повстання може дати можливість порятунку Сирії у нинішній формі, але режим не має на це достатніх ресурсів», — пояснила у розмові з журналістами Робін Райт. Нині там триває лише боротьба за збереження для своїх єдиновірців території, щоб у майбутньому збудувати релігійні держави.
Одними з перших заявили про самостійність сирійські курди, встановивши де-факто на північному сході Сирії свою державу. Вони вчинили так само, як їхні побратими в Іраку відразу після американської інтервенції у 2003 році. Іракські курди збудували майже цілковито незалежну державу, мають власні збройні сили і навіть ведуть незалежну від Багдада закордонну політику. Сирійські курди, хоча політично неоднорідні з іракськими, також прагнуть до повної самостійності.
«Спостерігаємо початок творення незалежного Курдистану. Тепер він включатиме Ірак і Сирію», — зазначив Хусейн Ібіш, близькосхідний експерт з університету Массачусетс. Але і в Сирії, і в Іраку найсерйознішим є сунітсько-шиїтський конфлікт. «Ідея створення окремих сунітської та шиїтської держав матиме трагічні наслідки, означає десятиліття релігійних воєн, масові чистки та міграцію, бо на Близькому Сході немає релігійно і етнічно однорідних територій», — пояснив Ібіш.
На жаль, якраз спостерігаємо початок такої війни між течіями ісламу, повертаються старі поділи з доколоніальної епохи. Старий порядок повертається також у Лівію. Народи, які мешкають у Триполітанії, Циренайці і Фаззані, тримав жорсткою рукою Каддафі, а після його падіння побачили, що у них дуже мало спільного. Натомість з'явився перелік образ: що при диктатурі Каддафі Лівією правили клани з Триполітанії і добували нафту на землях східної провінції Циренайки. У свою чергу, сахарська Феццан узагалі не почувається у спільноті з арабським узбережжям.
На разі у Лівії панує відносний спокій, але каменем спотикання стають родовища нафти, розташовані здебільшого у Киренаїці. «Нова карта арабського світу не буде намальована в кабінетах дипломатів, а у вогні боротьби за природні ресурси», — вважає Надім Шехаді, близькосхідний експерт з Четтем-Хаусу, відомого аналітичного центру в Лондоні.
Картографія
Британський дипломат полковник Марк Сейкс і його французький колега Франсуа Жорж-Піко провели багато часу за спільним курінням добрих сигар і картами Близького Сходу. У середині Першої світової війни ці два дипломати не мали ілюзій щодо майбутнього пануючої над регіоном мусульманської Оттоманської імперії. Вона панувала до кінця свого існування. Тому Близький Схід належало сформувати по-новому під контролем західних держав. Сейкс як радник у британському міністерстві оборони відповідав за цей регіон. Він був від нього в захопленні. Сейкс і його люди повернули до життя давно забуті античні назви регіонів: Сирія, Ірак, Палестина. Він дружив з Лоуренсом Аравійським. Але не можна сказати, що аж так любив арабів, аби це заважало йому дивитися на їхні землі холодним і прагматичним оком дипломата імперії.
Разом із французом вони поділили Близький Схід, малюючи на карті Османську імперію та кордони нових держав. Їх таємне порозуміння відбулося вже після війни і після кількох модифікацій стало підставою до будівництва нового ладу. «Кордони проведено, перетинаючи одвічні цивілізації, увіпхнувши в одну державу антагоністичні племена, конфесії і народи. Аж дивно, що цей лад протримався так довго», — резюмувала Робін Райт. Так виникли Сирія, Ліван, Йорданія, Ірак. У нові держави включено ісламські спільноти, незважаючи на релігійні та етнічні поділи.
Під французьким контролем у Сирії і Лівані опинилися суніти, шиїти, алавіти і християни, араби і курди. Британський Ірак був розділений одвічним сунітсько-шиїтським конфліктом. У той час династія Саудів об'єднала більшість племен Аравії, які протистояли один одному. Для влади у Лондоні і Парижі релігійні та етнічні протистояння у підконтрольних арабських державах не мали значення і навіть полегшували управління розколотим суспільством.
Коли зі штучно визначених територій після чергової світової війни народилися незалежні арабські держави, правлячі ними авторитарні монархії і військові хунти також використали розколотість суспільства. Але вони дотримувалися кордонів, визначених Сейксом і Піко.
Диктатори ліпше воліли правити накресленою на карті державою, ніж стати проти арабської стихії. Так, Хусейн спирався на сунітів і гнобив шиїтів та курдів. У свою чергу сирійські диктатори, близькі до шиїзму алавіти збудували владу, підтримувану шиїтами проти сунітської більшості. Конфронтація двох течій ісламу не була б такою заядлою, якби не інтереси двох потуг: шиїтського Ірану і сунітської Саудівської Аравії.
Два халіфати
Сирія в цілому вже не перший полігон дивної війни, яку ведуть дві великі держави мусульманського світу — Іран і Саудівська Аравія. Дев'ять років тому у Північному Ємені, у провінції Сада, вибухнув шиїтський заколот. Зайдити, єменські шиїти, збунтувалися проти сунітської влади. Ситуація почала виходити з-під контролю, бо єменське військо не впоралось із заколотниками, які воювали в пустелі. Іранський флот під прикриттям антипіратської операції проводив маневри біля узбережжя Ємену і забезпечував заколотників. З цим не могла погодитися Саудівська Аравія. Тим більше, що збунтувались і шиїтські племена в самій Аравії.
Саудити направили військо, яке нальотами авіації і рейдами командос придушило шиїтський заколот. Саудити виграли з Іраном. Але від того часу обидві потуги все частіше суперничають у сусідніх країнах за прихильність мусульманських душ. Коли у Бахрейні два роки тому вибухнули протести шиїтської більшості проти правлячої сунітської монархії, Тегеран не міг відмовити собі у підтримці і підбурюванні заколотників. Це саме він робить у самій Саудівській Аравії, де мешкає значна шиїтська меншість.
«Між саудитами і аятолами триває холодна війна: гонка озброєнь, ідеологічна конфронтація, перенесення конфліктів до сусідів і суперництво за контроль над родовищами нафти, — зазначає Надім Шехаді. — Нині це головний мотор змін у мусульманському світі, але в цій конфронтації хтось мусить програти. Розломи в арабському світі можуть навіть сягнути Саудівської Аравії».
«Монархія Саудів є відносно молодим утворенням, яке потрясають протиріччя, — пояснює Райт. — У найбагатшій арабській монархії неозброєним оком видно проблеми: різниця між багатим на нафту узбережжям Перської затоки і біднішим заходом, шиїтські анклави, багато іммігрантів із бідних мусульманських країн і величезна, повна амбіційних претендентів на трон королівська родина. До цього — сильний рух консервативного ісламу, вахабітів, які борються з більш ліберальними течіями в ісламі.
Розпад Саудівської Аравії був би доповненням до змін в арабському світі. Але також початком Близького Сходу, намальованого самими мусульманами, без участі Заходу. Тільки чи арабський світ, поділений на Сунітостан, Шиїтостан та інші, менші «стани», буде кращим?
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ДОГОВОРИ З РОСІЄЮ «ПРО ПІВДЕННИЙ ПОТІК» НЕ ВІДПОВІДАЮТЬ ЗАКОНОДАВСТВУ ЄВРОСОЮЗУ
назад »»»