РОББЕН АЙЛЕНД — ОДИН ІЗ СИМВОЛІВ СИЛИ ДУХУ НЕЛЬСОНА МАНДЕЛИ
«Веселкова країна» — так здавна називають Південно-Африканську Республіку (ПАР) — в жалобі. Назву їй дали громадяни — нащадки саанів (бушменів), народи нгуні, суто-тсвана, венда, африканери, англійці, вихідці з Нідерландів, Франції, Португалії, Італії, Китаю. Зараз вони, кожен своєю мовою, розповідають про одного зі знаменитих нащадків вождя племені — Нельсона Роліхлахла Манделу, котрий у 1994 році став першим в історії чорношкірим президентом їхньої держави. Саме він, уперше відкриваючи парламент, проголосив ідею «держава — для народу».
Нині лідер відійшов не в забуття, а у вічність. Із ним прощається весь світ. У Києві, в приміщенні Посольства Південно-Африканської Республіки, біля портрета видатної особистості, особливо людно. Висловити свою повагу й шану людині, котра перемогла апартеїд, приходять глави дипломатичних місій, представники міжнародних організацій, південноафриканці, котрі мешкають в Україні.
Спілкуючись з виконуючим обов'язки Надзвичайного й Повноважного Посла ПАР в Україні паном Тандо Даламбою, дехто з них ділиться враженнями про відвідання країни у період президентства Нельсона Мандели, зустрічі з ним. Пощастило й мені побувати на батьківщині прихильника ненасильницького опору — послідовника ідей Махатми Ганді — Н. Мандели.
Свого часу відомий дипломат, активний діяч у встановленні дружніх, економічних, мистецьких, спортивних контактів між нашими країнами, Деларей ван Тондер зробив усе, аби ми з його помічником — перекладачем Олександром Охріменком і журналістом Ігорем Слісаренком побачили де, в яких умовах формувалася непересічна особистість Нельсона Мандели.
27 років, проведених через переконання за ґратами, не лише не зламали борця за рівноправ'я чорних і білих, а й додали впевненості в перемозі. У цьому ми переконалися, коли, як і сотні тисяч пілігримів з усього світу, побували на острові Роббен Айленд у провінції Західний Кейп. Там Нельсон Мандела «тягнув строк» протягом 18 років. Він не просто сидів у буцигарні, а здобував освіту, навчаючись заочно в Лондонському університеті. Як жилося в'язням, чим вони займалися й хто їх охороняв — уже звикли розповідати навіть у деталях гіди, деякі з них раніше працювали там охоронцями. Тепер Роббен Айленд — національний музей-заповідник.
У природоохоронців згадка про нього асоціюється з 20-тисячною колонією пінгвінів, що отаборилися на цьому острові в Атлантичному океані. А для місцевого населення — це символ перемоги над расизмом. Його територія, завдовжки чотири і завширшки два кілометри, понад десятиліття привертає увагу людей із різним кольором шкіри. Уже в Кейптауні бачиш, як великі гурти, мов паломники на прощу, вирушають суднами на Роббен Айленд подивитися в'язниці, через які пройшло чимало лідерів політичних партій, членів Африканського національного конгресу з Нельсоном Манделою на чолі.
Заповідником ця територія стала після повалення апартеїду. До цього, ще за часів Другої світової війни, там дислокувалася військова база, з якої, між іншим, дуже зручно було вести обстріл Кейптауна і його околиць. Нині ті залишки — теж атракція для приїжджих. Коли бачиш хоч і давні, але грізні фортифікаційні споруди, гаубиці, гармати, що вціліли й збереглися, усвідомлюєш, наскільки величезною була загроза життю. То не єдина страшна дивина. На той мальовничий острів не одне століття звозили злочинців, бо втекти звідти шансів не було. Щоправда, тепер гіди розповідають легенду про відчайдухів, котрі на це зважилися, але, наздогнавши їх в океані, їм відтяли голови.
Утім, публіку приваблюють не ці своєрідні екскурсії жахів. За дві години мандрів островом групам гостей показують усю його екзотику. Індивідуалів там не приймають. Після 25-хвилинної подорожі океаном, уже на кам'янистому березі, туристів зустрічають автобуси з гідами, котрі пильно стежать, аби ніхто не відбився від гурту.
Хоч там немає нічого засекреченого, однак серед каміння можна натрапити і на скорпіона, і на змію. Самій «пощастило» поспостерігати, як така чорна «красуня», незважаючи на автобусний гуркіт, спокійно ніжилася на осонні. Захоплює ще розповідь про побут і звичаї жменьки місцевих жителів — переважно тюремних наглядачів, життя яких пов'язане з тюрмою. Туристам показують їхні помешкання, заводять у єдину острівну церкву. Коли ми там ходили, то побачили, як вони стежать за станом казематів, а їхні діти (їх тоді на Роббен Айленді було тридцятеро) відвідують початкову школу. Навчали їх три вчительки. Старшокласники ж самостійно їздять водою на материк.
Звісно, головна мета прибульця — побачити і відвідати камери, де відбував покарання Нельсон Мандела і його соратники. Усіх зацікавлених ведуть у секцію «А» та показують сорок камер-одиночок. Це невеличкі побілені кімнати з нарами, заґратованими вікнами й цементною підлогою. В таких «номерах» Мандела прожив вісімнадцять років. Звідси його в лютому 1990-го за наказом тодішнього президента ПАР Фредеріка де Клерка випустили на волю.
Згодом, уже в статусі лауреата Нобелівської премії і першого темношкірого президента країни Нельсон Мандела відвідав ці місця й несподівано для всіх створив серію малюнків «Мій Роббен Айленд». Двадцять одна композиція народилася протягом березня — червня 2002-го. Усі роботи, серед яких особливо вирізняються «Порт», «Церква», «Вікно», «Маяк», виконані вуглем із поєднанням шести кольорових мінералів острова. Їхній стиль характерний для африканського народного мистецтва.
Коли ці твори побачили фахівці зі школи мистецтв при Кейптаунському університеті, вони запропонували зробити з них певну кількість літографій, влаштувати виставку-продаж, а зароблені кошти передати благодійному фонду імені Нельсона Мандели на подолання бідності й підтримку культури. Нині шкіци — мистецький раритет, бо матриці, з яких робили відбитки, знищено. Однак місцеві ювеліри перейняли ініціативу. Вони виготовили золоті прикраси із зображенням заґратованого вікна камери, Столової гори, котру видно з буцигарні. Відтоді такі незвичні кулони на ланцюжках, запонках мають попит у туристів. Нам, як і їм, коли під враженнями полишали острів, окрім побажання Наmba Kahle (щасливої дороги) запропонували придбати на згадку такий незвичний сувенір. Ми подякували...
Олена СЕДИК
також у паперовій версії читайте:
- СЕРЦЕ, ВІДДАНЕ ЛЮДЯМ
назад »»»